Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вишиванка. Число 1
В.Плаксєєв, В.Кулик. А стежечка біжить від літа
Анатолій Анастасьєв. Територія гідності
Сергій Гейко. Проти комунізму та російського шовінізму
Микола Братан. Семенівське шосе

Дупляк М. На сторінках епістолярної літератури // Вісник Таврійської фундації (ОВУД): Вип. 10. - К.-Херсон: Просвіта, 2015. - С.237-239.

 

На сторінках епістолярної літератури

Не часто знаходимо зразки епістолярної літератури на сторінках української публіцистики. Востаннє мені пощастило познайомитись із нею в річнику “Український літературний провулок” (т. 14, 2014), що вийшов до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка в польському місті Люблін, тож кілька слів про цю публікацію. “Український літературний провулок” присвячений творчості українських письменників у Польщі. Перший випуск альманаху вийшов 2001 року. Його основна мета – представляти діяльність українського літературного середовища в Польщі та популяризувати поезію та прозу україньких творців. На сторінках “Провулка” знаходимо літературну критику, pецензії, інтерв’ю з творцями, спогади та епістолярії.
У 14-му числі альманаху поміщено, як і годиться, ювілейні матеріяли – “Во Іудеї во дні они...” Тараса Шевченка та “Переклади творів Тараса Шевченка польською мовою” Тадея Карабовича. Друкується тут також поезія, проза та переклади таких авторів, як: Іван Златокудр, Міля Лучак, Іван Киризюк, Тадей Карабович, Юрій Гаврилюк, Остап Лапський та інші. Цікавий своїм змістом і розділ рецензій, критики та літературознавчих оглядів, у якому друкуються статті таких авторів: Володимир Пилипович, Іван Гребінчишин, д-р Лука Луців, Віктор Яручик, Михайло Лесів, Ігор Котик і Войцєх Руг.
Одначе, нас найбільше цікавить матеріял авторства Ярославa Грицков’яна п. н. “Із епістолярної спадщини Лева Ґеца. Листи до Мирослава Трухана (1965-1971)”. Такий зразок епістолярної літератури не зустрічається часто. Для тих, хто цікавиться життям українців у Польщі після Другої світової війни – це щира історична розповідь українського інтелігента й патріота Лева Ґеца у листах до свого співвітчизника Мирослава Трухана. Перший жив у Кракові, другий – у Щеціні. Для тих, хто знав тих людей особисто, – їхнє листування напевно вносить багато нового й цікавого, що дозволяє пізнати не лише їх, але й середовище, в якому вони жили; пізнати думку мистця про окремих людей-сучасників.
Лев Ґец – маляр, графік, засновник музею “Лемківщина” в Сяноці та професор Краківської Академії Мистецтв, був однією з важливіших постатей української інтелігенції в Польщі. Народився у Львові 1896 року, брав участь у польсько-українській війні. Свої рисунки публікував в альбомі “Домб’є” (1919) та в “Антології Українських Січових Стрільців”. Він говорив і писав відкрито, не таїв нічого, навіть цього, що служби безпеки примушували його стати тайним інформатором. 1918 року стріляли мені поляки в груди і обломили обидві ноги, а в 1946 і 1947 роках в Ряшеві написали мені за Україну кару смерти, – писав про себе. У трагічному відчаї репресій 1953 року, Л. Ґец і його дружина Анна рішили позбавити себе життя. Його відрятували, а дружина померла. Одначе, стеження за “ворожою” діяльністю професора подовжувались.
Мирослав Трухан – чи не найавторитетніший український суспільний діяч у Польщі після Другої світової війни (1925 – 2011), вчений-інтелектуал, публіцист, просвітитель, меценат і патріот, який усе своє життя присвятив національному самоусвідомленню українців і приналежности їх до рідної землі, хоч народився в Білорусі. Він – організатор українського культурного життя на терені Щеціна, ініціятор літературних вечорів; розгортав усвідомлюючу лекторську діяльність (доповіді, дискусії, зустрічі з людьми науки; був ініціятором багатьох контактів із закордонними діячами. 20 лютого 1963 р. М. Трухан був арештований і засуджений за розповсюдження “націоналістичної” літератури до позбавлення волі строком на півтора року. Одначе, органи безпеки продовжували його переслідувати, особливо прискіпливо ставилися до близької його серцю патріотичної тематики. Скориставши з відвідин Німеччини, він 1976 року залишився в Мюнхені. Тут продовжував студії. Здобув звання доктора права і суспільних наук. Захистив і опублікував свою докторську дисертацію п. н. “Українці в Польщі після Другої світової війни 1944-1984”. Його спогади п. н. “Наче вора” вийшли вже після його смерти. Помер у Мюнхені після довгої недуги 9 квітня 2011 року.
Листування Л. Ґеца з М. Труханом почалося з запрошення мистця на зустріч з українською громадою та студентами, на якій Л. Ґец мав нагоду презентувати щецінянам велику колекцію своїх рисунків і картин, праць присвячених Кракову. Щецінські українці прийняли Л. Ґеца дуже сердечно. Мистець був дуже зворушений голосом щецінської громади. Зігріта дружнім почуттям, – почалася епістолярна форма його листування з М. Труханом.
Заслуга д-ра Я. Грицков’яна в тому, що він зберіг і впорядкував листи Лева Ґеца до М. Трухана від першого (28 червня 1965 р.) до останнього (22 вересня 1971 р.). Серед них 30 листів, надісланих у закритих ковертах і 32 – поштові картки з відкритим текстом. Листи писались з урахуванням всюдисущої цензури. Л. Ґец і М. Трухан зосереджувались на проблемах громадської національної свідомости та культурних і суспільних інтересах української національної меншини в Польщі.
Л. Ґец інформував М. Трухана про українську проблематику в Кракові, про визначних краківських поляків, причетних до українських справ і про українських художників Кракова, а найбільше розповідав про себе, про свої контакти з Україною, про гостей з Батьківщини та країн Заходу, які відвідували його в Кракові, а він радів ними і гостинно приймав.
Важливим напрямком листувань Л. Ґеца є крайні оцінки, осуди, на які зважувалися, як слушно пише Я. Грицков’ян у передмові, лише одиниці. Це, тим більше, що автор був дуже вимогливий до себе, а до влади й довкілля ставився критично. Він ганьбив своїх краківських земляків, які цуралися свого роду та нап’ятновував їхнє боягузтво, – проф. Академії Мистецтв Володимира Годиса та художника Юрія Новосельського, а різьбаря Григорія Пецуха ганьбив за те, що той не дозволяв синові служити в українській церкві. Лев Ґец гостро критикував також багатьох польських письменників за українофобію та спотворення правди про Україну.
Самозрозуміло, що оцінка людей і подій, що подаються в листах, – суб’єктивна, але, як пише Я. Грицков’ян, – це живий інвентар фактів, поданих не без гумору. У листах Л. Ґец віддзеркалює свої почуття до України, якою постійно живе. “Чи багато чули нашої мови в Україні?“ – питав друзів, які відвідували Батьківщину. У розмові з Федором Погребенником (1971) згадує про свою творчу спадщину й турбується, що не може передати її Україні, бо уряд УРСР не дбає про те, щоб художники з-за кордону мали змогу передати свої картини рідному народові. Листи проф. Л. Ґеца короткі. Читаємо їх з особливою цікавістю та з приємністю.
Епістолярна спадщина Лева Ґеца – це документація подій і фактів, що доповнюють наші відомості про життя українців у Польщі в названому часі, – джерело до вивчення історії українського культурного процесу 60-их років ХХ століття у Польщі. Добре зробив “Український літературний провулок”, що опублікував листи Лева Ґеца на своїх сторінках.

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 124 книг;
1,627 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)