Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Сонце на рушнику
Інна Рижик-Нежуріна. Мить
Вісник Таврійської фундації. Випуск 10
Книга пам'яті: Голодомор 1932-33 у Чаплинському районі
Вісник Таврійської фундації. Випуск 3
Анатолій Суганяк. Атом любові
Василенко М. Нові катрени // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літературно-науковий збірник. Випуск 9. — К.–Херсон: Просвіта, 2013. — С. 163-168.
Нові катрени

Поетична галерея

Микола Василенко

Нові катрени


* * *
Мій друг сприйняв катрени, як кислички.
Сьогодні він, читаючи, сказав:
“Покинь папір псувати на дрібнички.
Для тебе є багато більших справ”.
Узявши ручку і папір, зі звички,
Я став писати про життя масне.
Але чомусь “катренові дрібнички”
Не відпускають в плавання мене.

* * *
Усяка влада і народ — тотожні.
У них порівно правди і гріхів.
Наскільки душі у низів порожні,
Настільки-то — порожні у чинів.

* * *
Солом’яні сьогодні патріоти
На мітингу спалахують умить.
А за годину тліють, як колоди,
Лише малесенький димок димить.

* * *
Наш вік на чорних геніїв багатий.
Хто носа вчора на посаді дер
І має совісті, як у теляти,
Сьогодні з пообіддя — мільярдер.

* * *
Він гомороб, народжений в реторті
Зі знаком парія на спині й морді.
Щодня міркує: де, в які віки
Таких, як він, родитимуть жінки?

* * *
Письменники потребують нагайки.
Такого лиха в нас ще не було,
Щоб творче музи чисте джерело
Звели до чорних матюків і лайки.

* * *
Одвіку брехунів було багато.
Одним брехня — потреба, іншим — фарс.
Сьогодні так сусід брехав завзято,
Що в небі місяць від стида погас.

* * *
Добряга він і виростом не гном,
Усе життя піклується про бідних.
На сцені меле цукор язиком,
За сценою сміється із наївних.

* * *
Померли врешті кляті дояри,
Які Вкраїну, як вівцю, доїли.
Та карти кажуть древньої Сивілли:
Вони лишень сховались до пори.

* * *
На заході давно немає хмар, —
Відчалили в чужі моря корсари.
Над ним ряхтить жаркий Волосожар,
Лишень над нами ще товчуться хмари.

* * *
Лежить на серці вантажем намул,
Що залишили тюрми й геноциди.
Лунає й досі постімперський гул,
Живуть і досі їхні аскариди.

* * *
Запитувати нам уже на часі:
Чому поети — юні й королі –
Втікають зараз на своїм Пегасі
Подалі в тінь від рідної землі?

* * *
Він дихав Сталіним багато літ,
Згубив життя за вітром у погоні.
Змінилися герби, змінився світ,
А він і досі в ката на припоні.

* * *
Свободівця очорнював нечистий, —
Усі кістки його перемолов.
В Херсоні обзивав неофашистом За сонячну до нації любов.
17 липня 2013 р.

* * *
Ви чуєте? Ми вилікуєм рани
І випрямимо свій похилий стан.
Вкраїна — це нові афганістани,
Свободи мужньої великий лан.

* * *
В Путивлі вже не плаче Ярославна
(Пощо пусті слова? Нехай їм грець!).
Утямивши, що сльози — це омана,
Взяла до рук черлений щит і меч.

* * *
Колись народ у свій щасливий час,
Згуртований від Сяну аж до Дону,
Вивчатиме історію про нас,
Як ми ішли з імперського полону.

* * *
С. Могилівському
Коли говорить правду ерудит,
Говорить мужньо, чесно і премного,
Як це робив античний Демокріт,
То хочеться ще жити довго, довго.

* * *
Не говори, що в нас одвіку темно.
Дивився я із піднебесних веж:
Яка ж бо ти вродлива, рідна земле!
Як сонячно надіями цвітеш!

* * *
Дівчата наші — медунці на сонці,
Вродливі, гарні — рідкісний алмаз!
Кохайте їх! Кохайте міцно, хлопці,
Допоки в Штати не втекли від вас.

* * *
Ота білявка, ніде правди діти,
Тонка-тонісінька, як та струна.
Аж страх бере! Якщо подує вітер,
Чи раптом не зламається вона?

* * *
У пам’яті колишні вечорниці:
Гармошка… пісня… запах каберне;
Дівчат навчає чарів молодиця,
І їсть очима Дарія мене.

* * *
Колись заводив з мавками романи,
Стрибав у гречку, — мав такенний гріх.
Коли спливли роки, немов тумани,
Почав писати повісті про них.

* * *
Отой Микитка з пелюшок ледачий,
Але таланти має неземні.
Він може спати цілий день на дачі
І хрюкати, немов свинча в багні.

* * *
Оті Femen (наїв і простота)
Хреста пиляли у сліпій жадобі,
Аж доки не гукнув Христос з хреста:
“Та врешті, люди!.. дайте їм по попі!”.

* * *
Пашить зоря — аж сонячно у хаті!
У всій своїй привабливій красі
Стоять за тином таволги патлаті
І ясенці по вуха у росі.

* * *
Верстаючи цілинні гони,
Ідуть до світлої мети
Під рідним прапором колони –
Й “лисиці брешуть на щити”.

* * *
Чумацьким Шляхом чумаки
В мажарах сіль везуть, як мливо.
І Бог з престолу, де зірки,
Їм усміхається щасливо.

* * *
Нічого в Бога не проси
(За землю дякуй і за воду).
Працюй — майструй, ори, коси —
І ти одержиш нагороду.

* * *
Зросійщився мій рідний край, —
Про корінь свій не дбає.
Коли це сталося? — спитай.
І сам Господь не знає.

* * *
Задравши голову, зненацька
Сусід почав матюччя гнуть:
“Це хто проклав там Шлях Чумацький?
Куди подівся Млєчний Путь?”.

* * *
В ковчезі Ноя всі народи
Знайшли притулок, і гуртом
Пливуть за всякої погоди...
Вкраїна — за бортом.

* * *
За народні святі ідеали
Стіймо, браття, і далі грудьми.
Із колін ми нарешті устали —
Не вертаймось назад до тюрми.

* * *
Лебедині пісні відспівали вже три президенти,
Позлізали з Олімпу, тамуючи осад гіркий.
І тепер на дозвіллі, мов зняті з хреста дисиденти,
Для нових президентів нотують свої помилки.

* * *
Молімося!.. Всевишнього благаймо:
Не заведи на манівці Вкраїну.
Вона одна тримає нас на світі,
Дає можливість повноцінно жити.

* * *
Кажу собі: "Залиш писати, хлопче,
Покинь свої омріяні світи".
Але рука і слухати не хоче.
То що робити? Руку відсікти?

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)