Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Василенко. Архітектура планиди
Микола Братан. Побите серце
Анатолій Анастасьєв. Територія гідності
Вісник Таврійської фундації. Випуск 6
Микола Братан. Експромти з посмішкою
Іван Немченко. Квітка України

Немченко І.В. Над Дніпром; Ти прийди на Шевченків майдан: (Херсонський вальс); Тільки тобі; Спомин; Наша казка; Снігурівна; Опадає цвіт // Немченко І.В. Шлях на Снігурівку: Вірші. Драматичні поеми. — Київ-Херсон: Просвіта, 2014. — С. 149-154. 

 

Над Дніпром; Ти прийди на Шевченків майдан: (Херсонський вальс); Тільки тобі; Спомин; Наша казка; Снігурівна; Опадає цвіт

Над Дніпром

У Херсоні запахло барвінком і рутою
І якимсь іще зіллям, що завше п’янить.
Я твоєю усмішкою непозабутою
Проживу цілу вічність і цілу мить.
Йду до тебе із піснею, йду із молитвою,
А в душі не мовчать співуни-солов’ї,
Коли жовтою стрічкою, поряд з блакитною,
Ти пов’язуєш коси квітучі свої.
Мабуть, кожному з нас на роду написано
Від коханих очей спопеліти на тлін,
Щоби сонця й життя стобарвиста писанка
Все котилась до завтрашніх поколінь.
День за днем, наче перли, на нитку нанизуєм
І вертаєм частіше на рідний поріг:
Там, де стяги ясніють і в золоті тризуби,
Поєднала нас доля, мов дві зорі.

 


 

Ти прийди на Шевченків майдан

(Херсонський вальс)

Я в Херсоні тебе пострічав,
Де Дніпро, наче пісня, бринить,
І тебе, карооке дівча,
Не забуду тепер ні на мить.
Я до тебе іду, як у храм,
Наслухати мелодій небес.
Хочу бачити й чути щораз
Лиш тебе, лиш тебе, лиш тебе.

Ти прийди на Шевченків майдан,
Кароока дівчино моя,
Вже замовкнула дня течія,
Вечорова стихає хода.
Ти прийди на Шевченків майдан
І два слова скажу я тобі:
Ті два слова, мов чиста вода,
Наче туркіт оцих голубів.

Я в Херсоні тебе полюбив,
Як цей простір без краю-кінця.
І летять-туркотять голуби:
«До вінця! До вінця! До вінця!»
І ні в які чужі городи
Ми не підем у злоті пишать:
Українцем бо я народивсь,
Українська і в тебе душа.

Ти прийди на Шевченків майдан,
Кароока дівчино моя,
Тут душа самоцвітом сія,
Божа ласка на серце спада.
Хай усмішка твоя аж сліпить!
Хай іскриться Дніпро голубий!
Українські прадавні степи,
Ви навчили нас вірно любить.

 



Тільки тобі


Надвечір’я зове
На побачення знову.
Дивоптахом пливе
Несполохана ніч.
Чує небо лунке
Нашу тиху розмову —
То кохання п’янке
Ми зустріли з тобою увіч.
Все дарую тобі —
Моря сни голубі,
Далечінь степову
І траву лугову,
І розквітлі сади,
І липневі меди,
І осінню печаль,
І зимовий кришталь…
Місяченько торка
Дивоструни одвічні —
І любові ріка
Береги розмива.
Ми з тобою між зір,
Мов запалені свічі,
Що ніколи, повір,
Не погаснуть, як вічні слова.
Все дарую тобі —
Моря сни голубі,
Далечінь степову
І траву лугову,
І розквітлі сади,
І липневі меди,
І осінню печаль,
І зимовий кришталь…
Все дарую тобі.

 


 

Спомин


Падають яблука, падають,
Як у Довженковім вічнім кіно.
Згадую, згадую, згадую
Дні проминулі, що збігли давно.

    Наче антонівки-яблука,
    Днини були ті духмяні.
    Наче закохані зяблики,
    Ми були юністю п’яні.

Падають яблука, падають,
Котяться в росяні трави рясні.
Згадую, згадую, згадую
Ніжні цілунки, розмови, пісні.

    Наче антонівки-яблука,
    Днини були ті духмяні.
    Наче закохані зяблики,
    Ми були юністю п’яні.

Падають яблука, падають —
Стиглі, медові — хмільна благодать.
Радують спомини, радують
Тих, кому є, що сьогодні згадать.

    Наче антонівки-яблука,
    Днини були ті духмяні.
    Наче закохані зяблики,
    Ми були юністю п’яні.

 


 

Наша казка

Зимова казка нас причарувала
Поміж засніжено-задуманих ялин.
Тут ніби зупинився часу плин.
Тут лише казка. Дивна. Небувала.

    Тут лише казка.
    Тут лише казка.

Здається, що любов тут задрімала,
Бо Мавка спить у цій старій вербі.
А там Лукаш схилився у журбі.
Сопілка безнадійно в сніг упала…

    Тут лише казка.
    Тут лише казка.

Та час мине — і цілий світ спахне.
І піснею кохання та надії
У серце вразить і тебе, й мене
Веснянодійство в сніговій завії.

    Тут лише казка.
    Тут лише казка.

Квітки танцюють. Гра сопілка лунко
Поміж засніжено-задуманих ялин.
Тут ніби зупинився часу плин.
І Мавка з Лукашем — у вічнім поцілунку.

    Це наша казка.
    Це наша казка.

 



Снігурівна

Подивися: душа моя в інеї тоне,
І твоїх зимних слів снігурі-горобці
Вже клюють моє серце криваво-червоне.
Ти здавила його, мов ягідку, в руці.

    Ой, Снігурко-Снігурівно,
    Чом така ти презимна?
    Чом така ти презимна,
    Як та горда царівна?
    Нехай твої снігурики
    Не клюють горобини —
    Не клюють горобини,
    Бо то серце людини.

Подивися: душа моя, наче світання.
Нас обох вона кличе на дня торжество.
Ти розтанеш, Снігурко, в промінні кохання,
Щоб у вічність зо мною ступити удвох.

    Ой, Снігурко-Снігурівно,
    Чом така ти презимна?
    Чом така ти презимна,
    Як та горда царівна?
    Нехай твої снігурики
    Не клюють горобини —
    Не клюють горобини,
    Бо то серце людини.

 


 

Опадає цвіт

Опадає цвіт
І прощається з вишнями,
Та не вляжеться біла каламуть.
Не бажає світ,
Щоб кохання залишило
Гони сонячні і зійшло в пітьму.

Білі буруни
Того моря любовного
Нам нашіптують казку про причал,
Де ясні вогні
Маяченька безсонного
Білим рученям кличуть по ночах.

Кличуть по ночах,
І нема в тім порадоньки,
Коли відгуку ні відкіль нема.
Чи лунка печаль,
Чи лукавая зрадонька
В душу загляда, наче та зима.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 121 книг;
1,513 статей;
345 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)