У листопаді 2004 року 
шевченківського лауреата Дмитра Павличка
не допущено на зустріч у ХДУ.
Викладачі і студенти-філологи таки зустрілися з поетом,
хоч і на «чужій» території

Схотілося поету
Педвузові вклонитись.
Схотілося поету
З студентами зустрітись,

Подарувати «Пам’ять»,
Де в кожнім слові болі,
І віра, і незламна
Жага ясної долі.

Та щось у тому вузі
Повіяло ординським —
Вкраїнці там у тузі
За власне українським.

І ось вже лавреата
Не велено пущати,
Не велено вітати,
Хліб-сіллю зустрічати.

Хотілося побути
У колі давніх друзів,
«Два кольори» почути
Та, може, «Ой, у лузі...»

Та пригадать тутешні
Таврійські привітання —
Були такі справдешні
Тоді любов і шана!

Автор:

Немченко Іван Васильович

Це ж край, де гранувалось
Марковичеве слово.
Це ж тут пісні складала
Чаїночка Дніпрова.

Це ж тут, де так по-рабськи
Плазує дехто нині,
Розстріляний Чернявський
Зоріє із світлини.

Це ж тут Куліш Микола
Будив краян од сплячки.
Це ж тут були довкола
І козаки, й козачки.

То де ж вони поділись?
Захиріли. Поникли.
Байдужі та несмілі.
Ще й до покори звикли...

Та ні! Не всі до друззя
Такі страхополохи.
Прийшли таки з педвузу,
Прогнавши «ахи» й «охи».

Тож слухайте поета,
Хоч і в чужій вітальні.
Дає снагу для злету
Те слово наступальне.