Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Побите серце
Вишиванка. Число 3
Голос Батьківщини. Випуск 5
Вісник Таврійської фундації. Випуск 10
Микола Василенко. Уламки імперії
Левченко Н. Флористичні символи у поезії Емми Андієвської // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літературно-науковий збірник. Випуск 8. — К.–Херсон: Просвіта, 2012. — С. 37-41.
Флористичні символи у поезії Емми Андієвської
Флористичнi найменування вiд найдавнiших часiв широко використовувались як в уснiй народнiй творчостi, так i в лiтературi. Можемо зустрiти їх у найдавнiших мiфах, легендах, переказах, писемних пам’ятках.
Не одне поколiння митцiв зверталося до цього невичерпного джерела символiв та художнього багатства. Особливого поширення набуло використання рослинної символiки у творчостi поетiв ХХ — ХХI ст.
Паралельнiсть площин людського життя i предметного свiту флори “вважають найкращим поетичним стилем у всiх народiв, бо поетична природа слова криється в етномовнiй пам’ятi, а корiння його метафоризацiї — в глибинах нацiональної свiдомостi” [4, с.22].
Не винятком є поетичний світ Емми Андієвської. “Вона завше пропонує читачеві прийняти правила її поетичної гри, спробувати вийти за рамки стандартизованої буденщини, перевтілитися, подивитися довкола себе за своєрідними законами її світобачення, яке, синтезуючи українську фольклорну магію та західний модернізм, робить прорив в інші виміри, які нам видаються фантастичними. Її несподівані, багатозначні асоціації апелюють до емоційної сфери читача, його образного мислення” [5]. У її доробку неодноразово реалізуються образи саду, дерев, квітів, трав. Усі ці символи трансформуються у численних варіаціях та переосмисленнях.
Найпоширеніші рослинні символи, що використовує поетеса — троянда, льон, айстра, терен, горіх, кульбаба, лопух, смерека, кавун, тополя. Також зустрічаємо образи саду, листків, стебла, пуп’янка, пелюстки, дерева, пралісу, цвітіння.
Дерево — важлива частина християнського світогляду як символ життя i смертi. “Дерево — це земний образ божественної сутностi, а також знак приреченостi всього живого, будучи пiдпорядкованим природному ритму: розквiт — плодоносiння — зiв’яння — смерть” [4, с.38]. Це символ росту та становлення людини, що спирається на землю i пiдноситься до сонця й свiтла. У ньому закорiнений нерозривний зв’язок мiж минулим, дiйсним i майбутнiм. Емма Андієвська дерева також співвідносить з поняттям буття:
Дерева, наче щойно із реторт, –
Самі бурулі, як форпости суті
Буття, що — невимовного касети, –
Їх черговий вмикає аватар [2, с.22].
Також зустрічаємо образ пралісу. Це, у християнстві, символ істинної віри, яку прагнули потоптати темні сили, і символ спасіння душі. У вірші “Нагадування” поетеса зазначає:
Межу посунули, і праліс зник,
А решту дійсности забрала повінь [2, с.75].
Як бачимо, праліс — це частина дійсності, буття, що відмежована від усього останнього. Аналізуючи поезію, читач може прийти до висновку, що “межі”, які створюємо ми самі або ж вищі сили природи, дуже легко зруйнувати, так як у цьому світі усе доволі відносне.
Неодноразово у поезіях можна помітити образ-символ саду. Він має багато інтерпретацій та трактувань. Одне з найпоширеніших — “Сад — символ розкоші та порядку; у християн — чистоти, невинності”. На противагу християнській міфології, у індійській, цей символ пов’язаний з еротичними мотивами. У китайських віруваннях — сад (із зарослими стежками) символізує природність, натуральність. Інколи сад стає образом світобудови, у якій мають бути присутніми всі елементи природи у поєднанні з людською діяльністю. Саме у такій манері Е.Андієвська у поезії “Шлях” подає читачам цей образ:
І крізь стіну прозору — сад, ротонда,
Дарма що — все ще — по коліна — тундра…
Й аеростат — ніяк — гаки й вужівку…
[1, с.76].
Сад — природний об’єкт, що створений за допомогою людини. Це результат взаємодії природи та людської діяльності, поєднання природного та людського начал. Також сад може уособлювати людську душу, її єство: “Я їм тебе, горіхи з твого саду” [2, с.102]. Не випадково авторка вживає назву “горіх”, адже це символ “вмістилища чогось цінного, багатств, що сховані від зовнішнього світу” [3, с.231].
Троянда — символ кохання, що сильніше за смерть. Також його трактують як символ потаємності, таємниці. У християн червона троянда — символ крові Христа, а біла — смерті. У китайській міфології ця рослина означає молодість, але не кохання. У вірші “Видиво троянди” образ цієї квітки можемо трактувати як символ невідомого спостерігача, що уважно слідкує за тим, що відбувається у всесвіті і “закипа” від побаченого. Авторка вживає назву троянди лише у заголовку та в останньому рядку поезії, але це наскрізний образ-символ твору:
Й там, де, здавалося, усім — капець –
Вздовж просвітку троянда закипа [1, c. 30].
У вірші “Розкартковані краєвиди” троянда виступає традиційним символом кохання (“Троянди місце — на все серце — терен”). Терен, як відомо, символ страждань і болю. Місце кохання — серце зайняв терен — біль.
Тополя — за українськими віруваннями — символ жіночої долі; там, де росли тополі відбувалися народні зібрання. Також існує лемківська легенда, згідно з якою під цим деревом диявол колисав на колінах майбутнього зрадника — Юду [1, с.138]. У вірші “Між дахів” поетеса подає образ тополі у такому контексті:
Без руху — рух, — антени, сквери, вілли.
Сум однорукий (спалах) — за штурвалом.
Шлях — серце, що — до місяця — тополі
[1, c. 120].
Як бачимо, тополі — це шлях, відстань, зв’язок земного світу зі Всесвітом, який у кожної людини є особливим, індивідуальним (проходить через серце).
Айстра — символ чистого і ніжного кохання. Як осіння квітка вона символізує пізнє або останнє кохання. Це образ стійкої й витривалої краси, котра тримається і в тих умовах, в яких краса інших починає в’янути. У сонеті “На вічні теми” знаходимо:
Уздовж життя лиш ідоли лобаті
Та на стоянках, де ще людство, — бруд.
Відсунули від себе в прірву острів,
Де дух плекає півники та айстри [2, c.88].
У даному контексті — півники та айстри — осередок чистоти, добра, любові, тих чеснот, якими в наш час нехтує людство.
Льон — символ світла, чистоти та вірності. Е.Андієвська з льоном порівнює свідомість, на яку не впливають зовнішні чинники. Також уживає у такому сенсі: “Над світом — знову — видозмінень льон” [1, с.121]. Це можна трактувати як зміни на краще.
Вражає непередбачуваність метафоричних порівнянь та поєднання, здавалося б, непоєднуваних, рослинних лексем, що трансформуються у символи: “світила — кавунами — на городі”, “рослинам — жаб’ячий порядок”, “зблиск — біль стебла”, “стерном — пелюстка”, “із кавуна — сторч — зір”, “уздовж тичинок — фіялкове воло”, “майданчик пусковий — ядро конвалій”, “фіялковий брухт”, “пелюстка-краєвид — поліартрит” та ін.
Емма Андієвська залишає читача віч-на-віч зі своїм твором, даючи можливість осмислити, відчути, осягнути одвічні проблеми буття через призму власного світосприйняття. Поетеса невидимо окреслює межі людського пізнання, наблизитись до яких може не кожен читач. Як зазначає Л.Тарнашинська: “поетична творчість Емми Андієвської перейнята, безперечно, езотеричним світобаченням, тільки та езотерика присутня не як “сухий матеріал”, а у вигляді “самих тільки полисків, як отой наліт на сливі. Хто цікавиться цим — той неодмінно помітить, а хто ні — буде думати, що то метафора” [5].
Література

1. Андієвська Емма. Хід конем: Поезії. — К.: Вид. дім “Всесвіт”, 2004. — 168 с.
2. Андієвська Емма. Хвилі: Поезії. — К.: Вид. дім “Всесвіт”, 2002. — 160 с.
3. Бауэр В., Дюмотц И., Головин С. Энциклопедия символов. — М., 1995. — 280 с.
4. Войтович В. Українська міфологія. — К.: Либідь, 2002. — 664 с.
5. Тарнашинська Л. Емма Андієвська // Літ. Укр. — 1994. — 24 берез.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)