Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Ігор Проценко. Цвіт вишні
Ігор Проценко. Вечірні вогні
Вісник Таврійської фундації. Випуск 12
Микола Василенко. Сердце - не камень
Сергій Гейко. Церков величність
Олег Лиховид. Політичний компас виборця
Лях Н. Три вишні: Казка // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літературно-науковий збірник. Випуск 9. — К.–Херсон: Просвіта, 2013. — С. 216-219.
Три вишні
Казка

З редакційної пошти

Надія Лях

Три вишні

Казка

У південному розсаднику росли три брати. Старшого звали Виш, середнього — Вишен. А молодшого ласкаво називали Вишенькою.
Брати тихо гомоніли. Вони мріяли про те, що колись вирушать до людей. І сподівалися, що потраплять до одного саду. Виш проказував:
— Головне — приносити користь людям.
Вишен підтримував:
— Дарувати людям плоди!
І маленький Вишенька тихо погоджувався:
— І радувати людей...
Одного разу в розсадник приїхала вантажна машина. Працівники забігали, заметушилися, добираючи партію дерев. І брати серед інших саджанців опинилися в кузові вантажівки. Старші брати постаралися, щоб молодший Вишенька потрапив вище, ближче до повітря і сонця.
— Куди ми потрапимо? — тріпотіли листочки.
Раптом машину сильно трусонуло.
Ох!.. — маленький Вишенька вилетів з кузова.
Водій нічого не помітив, машина помчала своєю дорогою.
“Що сталося з маленьким Вишенькою? Куди він подівся? Невже він загинув?” — всю дорогу хвилювалися Виш і Вишен. Старшим братам залишилося тільки гадати про долю меншого.
Тим часом вантажівка приїхала у чудове місце. Саджанці вивантажили. Серйозний садівник став ретельно оглядати і сортувати їх. Виш і Вишен опинилися у різних купках. “Значить, ми потрапимо у різні місця”. Брати встигли на прощання торкнутися листочками.
Великий міцний Виш залишився у цьому прекрасному саду. Йому відвели красиве місце біля доріжки. Садівники доглядали за ним, поливали, обрізали сухі гілочки. І він намагався віддячити людям. Виш ріс гарним, здоровим, пишним. Він цвів навесні та приносив ягоди влітку.
Але... його засмучувало, що люди майже ніколи не рвуть ягоди з його гілок.
— Чому? — журився Виш. — Можливо, мої ягоди кислі або несмачні?..
Лише птахи прилітали ласувати на дерево.
У парк приходило безліч відвідувачів. Виш навчився розбиратися в людях. Ось ці одного разу прийшли — і більше ніколи сюди не повернуться. А у цих — щось світиться в очах. Значить, колись вони знову прийдуть.
Люди не звертали увагу на звичайну, хоч і доглянуту вишню. Вони дивилися на ставки та статуї, гроти та фонтани, альтанки та мости.
І тільки одна дівчина щодня приходила під вишню і грала на скрипці. Виш любив музику. Він і сам погойдувався на вітрі — начебто танцював.
“У мене все добре. Але чи все я роблю? — думав іноді Виш. — Ми з братами мріяли приносити користь людям. Я намагаюся радувати людей. Але що ж я можу робити, якщо люди не рвуть ягоди з моїх гілок? А що стало з Вишенькою? І де тепер Вишен?” Саджанці, які не взяв садівник парку, машина відвезла на базар.
Вишен терпляче чекав своєї долі серед інших молодих дерев. Поблизу проходив старий. І здалося йому, що деревце потягнулося до нього.
— Еге... — промовив дід Микола. — Який красень! То давай я тебе візьму... Знаю я гарне місце для тебе.
Старий забрав саджанець. По дорозі в село дід Микола сказав:
— Отут тобі й рости.
Викопав яму, встановив у неї саджанець, дбайливо присипав землею. Потім приніс пару відер води.
Дід Микола кілька разів приходив до молодого деревця, розмовляв з ним. І Вишен щосили намагався порадувати старого — ріс і піднімався...
Але одного разу старий не прийшов...
Вишен опинився біля дороги між двома селами. І люди частенько проходили повз молоде деревце.
Вишен підростав. Почав цвісти і давати ягоди.
Втомлені подорожні сідали відпочити в його тіні.
А юні закохані призначали побачення “під нашою вишнею”. І Вишен укутував їх листям.
Але найбільше радів Вишен, коли до нього прибігали діти. Він простягав їм гілки, щоб малюкам зручніше було рвати ягідки.
Іноді біля дерева зупинявся комбайн. Комбайнер рвав ягоди і нібито сам до себе промовляв:
— Ось понесу вишень синочку — від зайчика.
І тоді Вишен відчував себе щасливим. Він точно знав, що приносить користь людям, — робить те, про що мріяв ще в розсаднику. І думав: “А як там мої брати? Ну, Виш залишився в чудовому саду. У нього, звичайно, все добре. Але що трапилося з Вишенькою?..” Вишенька звалився за борт машини і продовжував падати. О!..
Він розчепірив гіллячко та листячко... І нарешті за щось зачепився. Падіння сповільнилося. Він вчепився щосили — в якійсь тріщині затрималася гілочка. Ось і корінець вчепився за камінчик. Ще!..
Виявилося, що Вишенька мало не провалився у глибоку прірву. І лише випадково утримався на високій скелі серед гір.
Скільки довелося витримати ніжному Вишеньці! Його бив вітер, періщив дощ. Сонце нечасто заглядало в гірську ущелину. Вишенька зігнувся, щосили притискаючись до скелі. Але не здався.
Поступово він підріс. І навіть став потроху цвісти. Його засмучувало, що його ягоди клюють тільки птахи, які зрідка залітали у це суворе місце.
Але найбільше Вишенька страждав від самотності. Навколо не було ні деревця, ні кущика, ані квіточки. А люди... Люди майже ніколи не приходили сюди. Та й ті, які приходили, дивно себе поводили.
Першим, кого помітив Вишенька, коли зміг звертати увагу на навколишнє, був чоловік.
До Вишеньки долинали лише окремі слова, сенсу яких він не розумів:
— Вона пішла... Пішла назавжди. Кинула... Я майже розорений... нічого не залишилося... скінчено... все...
Чоловік нахилився над огорожею, що оточувала урвище. Але раптово незнайомець замовк... Підвівся. А потім чітко і голосно вимовив:
— Я зрозумів! Дякую, — вигукнув чоловік. І повторив: — Дякую тобі, вишенько!
Його обличчя ніби посвітлішало. Незнайомець розправив плечі, струснув головою:
— Ти диви!..
Чоловік пішов.
А Вишенька дивувався: “За що він мені подякував? І звідки дізнався моє ім’я?” Наступного разу на урвищі з’явилася молода дівчина. Вона охопила плечі руками, тремтіла. По її щоках текли сльози.
— За що він так? Чому?.. — белькотіла дівчина. — О! Жити без коханого... — І вона перехилилася через огорожу.
Але раптом завмерла... Випросталася, підняла голову. Втерла сльози.
— Отакої! — здивовано вигукнула дівчина. — Вишенька!.. — вона простягнула руки до деревця.
Юнка на крок ступила від огорожі і помахала рукою:
— Дякую, дякую, вишенько, тобі! Я більше не буду! — дзвінко промовила вона... і зникла.
І Вишенька знову не зрозумів, за що дівчина подякувала йому.
Так минуло кілька років. Вишенька ріс і сподівався, що колись доросте до краю урвища. Адже тоді люди зможуть рвати з нього ягоди.
Він мучився: “Я вижив. А навіщо? Адже я не приношу ніякої користі! Сподіваюся, що хоч мої брати радують людей і дають їм плоди”.
Виписка із секретної статистики:
“У місті N. за останні 5 років різко зменшилася кількість самогубств. Зокрема, зовсім припинилися самогубства на скелі Деп”.
Одного разу до краю урвища підійшла ставна жінка. І стала роздивлятися на усі боки. А потім вона глянула униз. І задоволено промовила:
— Ага. Ось у чому справа! Маленька вишенька! І як ти туди потрапила? За що ти там тільки тримаєшся?.. Рости! Рости, вишенько! Ти така розумничка, що навіть не уявляєш!
Жінка посміхнулася і пішла.
І знову Вишенька дивувався, за що його похвалила чудна незнайомка. А потім подумав: “Якби ж то я міг пригостити її ягодами!..”

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)