* * *

Коли Вона бачить Його –
Горло ніби стискає чиясь рука,
І без нього ти така, та інша, і отака,
А при ньому розгублена і дурна,
В голові замість думки сама луна,
З кожним кроком змінюється хода
І зовсім зриває дах.

Коли Вона бачить Його –
У пальцях ширяє струм.
«Ще трошки, – думає, – і помру».
Їй здається, ніби вона ошукана,
Як коли вже забув і раптом знаходиш шукане,
Коли з пастки вистрибуєш до капкана,
Замовляєш «Лате», а приносять «Американо».

Коли Він бачить Її –
Раптово бракує слів.
Ніби забув усе, що вивчив та зрозумів.
І обличчя залишається як граніт,
А в душі — запалений динаміт.
Кожен подих виконується на біс
І ведеться нерівний бій.

Коли вони бачать одне одного –
Досі не розуміють: «або» – «або».
Та на Землі в цю хвилину помножується любов.
Можливо, завтра все стане звичайним,
Вона його цілуватиме на прощання,
Чи Він Їй при зустрічі ледь «Привіт».
Але зараз їх погляди зустрічаються –
І міняють на краще світ.

* * *

Сонце повільно сходить. Твій ідеальний дотик
Мабуть пропалить шкіру, лишить назавжди слід.
Зламані світлофори. Досі стою навпроти.
Ніби прибиті ноги цвяхами до землі.

Думаю про небачене, про цілий світ з принадами.
Мандрівнику для вдачі – хліба, води та палицю.
Я люблю цю країну, приймаю її і з вадами,
З усім, що у ній ламається, з усім, що у ній не станеться.

Бачиш, я усміхаюсь у цю лиху годину,
Значить я розумію найважливішу річ:
Попри усе на світі я люблю цю родину
З усім її ніжним болем і з галасом опівніч.

Якщо ти досяг безгрішшя – не бійся кидать каміння.
Інакше ж мовчи довіку про слабкості інших людей.
Люблю цих дівчат з усім їх періодичним нерозумінням.
Такі відкриті серця та душі шукай... не знайдеш ніде.

На перший погляд бідна. Та бачиш – ділюсь багатствами.
У мене в долонях світло. Такого ти ще не мав.
Я люблю цього хлопця з усіми його дивацтвами,
З усіма його каліцтвами і як він мене ламав.

Вмикають вогні проспекти. Я зачиняю вікна.
Ховаю твій ідеальний подих і запах осінніх міст.
Це те, до чого зараз я так шалено звикла.
Все, що люблю і прагну. Це все, що має зміст.