Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Футбол з парасолькою
Іван Немченко. Квітка України
Вишиванка. Число 2
Микола Братан. Відчахнута віть
Сонце на рушнику
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 8
Олексюк О.В. Невмирущий голос поетеси // Вісник Таврійської фундації. Вип. 14. — К.–Херсон: Просвіта, 2018. — С. 128-133.
Невмирущий голос поетеси
(В. Наумич)
Її поезія наснажує науковців та учителів, письменників та художників на нові і нові здобутки. Її життєва позиція у переломні часи відродження української державності та її просвітянська діяльність на теренах зрусифікованого півдня України надихали молодь на створення просвітницьких молодіжних та дитячих студій, клубів та громадських організацій. Це про неї відомий український літературознавець Лада Федоровська писала: «Вона живе поезією у кожну мить свого існування. Це її постійний внутрішній стан – дослухатися до поетичного звучання світу…» [6]. А нині, вже двадцять років поспіль, літературний світ соборної України сумує за втраченою можливістю спілкуватися з розумною, духовно збагаченою письменницею Валентиною Наумич, світлій пам’яті якої співці присвячують поезії. Відома херсонська авторка Валентина Нижеголенко порівнювала її з образом лебідки і так її охарактеризувала: «Тендітная станом та духом незламна, добро засівала, плекала красу…» [3]. А незабутній український поет Микола Братан у своєму творі «Пам’яті Валентини» писав:

Сприймаючи поезію, як чудо,
Воліла прислужитися йому.
Тож стільки і продумано, й відчуто.
Не кожному дано було збагнути,
Яким потрібно гранословом бути,
У світло перетворюючи тьму [2].

Саме Микола Іванович звернув увагу на неймовірно великий творчий потенціал у хворобливої тендітної жінки, постраждалої від аварії на Чорнобильській АЕС. Тому й наполягав на необхідності друкувати її поезії у літературних альманахах та у поетичних збірках.
Народилась Валентина Іванівна Наумич 8 січня 1942 року на Житомирщині в с. Зубівщина Коростенського району в багатодітній родині. Закінчила Малозубівщанську середню школу в 1959 році. Своє навчання у кооперативному технікумі м. Чернівці закінчила з відзнакою у 1962 році. З 1962 року по 1967 рік – студентка Львівського торгово-економічного інституту.
У квітні 1967 року Валентина Іванівна виходить заміж за студента Львівського медичного інституту Василя Панасовича Наумича, а після закінчення вишів молода родина за розподілом їде працювати в місто Ленінабад (нині Ходжент) Таджицької РСР. Там Валентина Іванівна працювала старшим інженером-економістом Ленінабадського шовкового комбінату. 1969 року вона народила сина Владислава, а у 1971 році – сина Віталія. Після других пологів стан здоров’я Валентини Наумич значно погіршився, виникла задишка при незначному фізичному навантаженні. Консиліум лікарів порекомендував змінити клімат і повернутися в Україну. Таким чином у червні 1972 року сім’я Наумичів повертається в місто Коростень Житомирської області. У клініці академіка М. Амосова Валентині Іванівні було встановлено складну ваду серця. На той час методик хірургічного лікування цієї хвороби не було в нашій державі. Довелось лікуватись у декількох кардіологічних клініках міст Києва та Коростеня. Не дивлячись на хворобу, Валентина Іванівна працювала економістом Коростенської міської лікарні, ростила і виховувала синів. Старший із них закінчив Національний медичний університет імені академіка Богомольця, а молодший – Новоросійську морську академію.
Перші проби пера Валентини Наумич відбулися на Житомирщині. Друк у коростенській районній та житомирській обласній газетах відкривав для неї новий незвіданий світ літературної творчості. Проте аварія на Чорнобильській АЕС поклала край перебуванню родини Наумичів на Житомирщині. Встановлення лікарською комісією 2-ї, а пізніше і 1-ї групи інвалідності для Валентини Іванівни як постраждалої від катастрофи на Чорнобильській АЕС змусив родину переїхати на терени смаглявої Таврії, де у повну силу почав розкриватися надзвичайний літературний хист цієї незвичайної жінки.
М. Братан сприяв друку у херсонському видавництві «Просвіта» поетичних збірок Валентини Наумич. Він був її першим редактором і рецензентом. Дебютна збірка поезій Валентини Іванівни «Є життя – лиш одне, без повтору…», яка вийшла друком 1993 року, засвідчила появу на обрії літературної Херсонщини авторки, мовно збагаченої і надзвичайно цікавої своєю незашмуляною системою образів. Після виходу першої поетичної збірки Валентина Наумич відчула і радість літературних перемог, і заздрість літературних ворогів, які вже на первопутках її літературної кар’єри намагалися ставити перепони. Про це Микола Братан писав так:

Когось у вірші наголос коробив,
Хтось розділових знаків не уздрів.
Вона ж, тяжку долаючи хворобу,
Зневаживши душеубогу злобу,
Уперекір проречистому снобу
Творила свій неповторимий спів [2].

А Ізабелла Плоткіна у статті «Є земля, що покличе, як мати» в газеті «Наддніпрянська правда» від 23 квітня 1994 року стверджувала: «Вірші емоційні, щирі. Приваблює багата мовна палітра. Тематика і образна система книжки – свідчення високого духовного виміру, зацікавленості історичними, релігійними та міфологічними сюжетами. Мова свіжа, метафорична» [5].

З виходом у 1996 році другої поетичної збірки Валентини Наумич «Голос журби» на літературному олімпі Херсонщини з’явилося ще більше поціновувачів таланту письменниці. У газеті «Наддніпрянська правда» за 17 серпня 1996 року літературний критик Лада Федоровська зазначала: «Напруженість морально-психологічного пошуку, серйозність роздумів про життя, що переростають у природну, вистраждану філософічність, свідчать, що творчий потенціал поетеси аж ніяк не вичерпаний – недарма обласна письменницька організація проголосувала за прийняття В. Наумич у члени Спілки письменників України. А читачі, які вже встигли полюбити її слово за зболену щирість і глибину, чекають нових зустрічей з творами» [6]. М. Братан у післямові до даної книги писав: «У порівнянні з першою книжкою «Є життя – лиш одне, без повтору…» ця друга, безперечно, вагоміша, колоритніша, зріліша. Валентина Наумич на наших очах виросла в поета, на повний голос промовляючи і як громадянин нової незалежної України, чиєю дочкою себе почувала і почуває нині і прісно. Маємо надію, ще скаже вона по-своєму у притаманному лиш їй стилі» [1]. І письменниця своїх шанувальників не розчаровувала. У тому ж 1996 році у херсонському видавництві «Просвіта» побачила світ і її третя книжка «Пісня волі над сивим Дніпром». Тоді ж у місцевому просвітянському видавництві «Чиста криниця» виходить і перша збірка віршів Валентини Наумич для малят «Ой, сердитий наш гусак». У 1997 році у херсонському видавництві «Штрих» виходить друком наступна книжка її лірики «Мелодія долини голубої», а у херсонському видавництві «Просвіта» – збірка поезій «Срібні луни». Того ж 1997 року у просвітянському видавництві «Чиста криниця» виходять ще дві поетичні збірки Валентини Наумич «Подих струни» та «До калини на запросини», а у видавництві «Айлант» побачила світ друга книжка віршів для малят «Абетка». Вона активно друкується у херсонському літературно-мистецькому альманасі «Степ» та канадському літературному журналі «Промінь». Ім’я талановитої поетеси Валентини Наумич не сходить із вуст учителів шкіл, викладачів вишів та бібліотекарів книгозбірень області.
Тексти письменниці несли у собі величезну життєдайну енергетику, яка наснажувала того, хто прочитав, творити добре і вічне. Вона щоденно працювала над самовдосконаленням і це відчувалося у кожній наступній збірці. Вона працювала зі словом, пам’ятаючи слова всесвітньовідомого поета і просвітянина І. Франка: «Поет – це вічний учень». Її авторські неологізми: «іскриння», «небовисі», «незглибні», «птахонько», «перехлюп», «синьоптах», «світлінь», «хватаї», «жигава-жалива», «вихриці», «синьоводи» та інші збагатили мову українського народу.
Пейзажна лірика поетеси перекликається із віршами М. Чернявського та Є. Маланюка, залюбленими в український степ. Її творам притаманні мелодизм В. Сосюри, бунтарство І. Драча та М. Братана, символізм образно-інтонаційних пошуків М. Вороного та виразність почуттів П. Куліша. Вона несе у собі життєдайну силу й віру в Божу ласку. І коли «витихають голоси у легкім плетиві краси», пані Валентина серцем задивляється в «німі незглибні небеса». І коли у скроні «б’є пустота кулеметно», коли «застиглі – збурлилися ріки, і вийшла з піняви ява», коли «горить земля розп’ята», бо «поганьбили свято хватаї», коли «тривоги більші і малі, в яких пов’язли душі грішні в своїм і насланому злі», тоді твори Валентини Наумич виводять краян у щиросердне море віри і надії, мов «два білі кораблі в серпанку сонцеграїв».
Поезія підтримувала цю тендітну хвору жінку у тяжкі часи, надихала на життя і творчість. На жаль, 17 липня 1998 року, любляче серце поетеси Валентини Наумич перестало битися. Але боротьба її Слова не зупиняється. Лише після смерті Валентини Іванівни її родина отримала членський квиток члена Національної Спілки письменників України.
Вірю, що перший том двотомного повного зібрання творів Валентини Наумич, який побачив світ у херсонській філії Видавничого центру «Просвіта», наснажуватиме ще не одне покоління літературознавців та мовознавців, викладачів та письменників на дослідження життєдайної сили щиросердного Слова, на відродження у собі, за прикладом Валентини Іванівни, джерела любові та добра, дарованого Господом Богом. До історії красного письменства Херсонщини назавжди вписане й не забудеться світле ім’я майстра пейзажної лірики, патріота соборної України, просвітянки Валентини Наумич.

Література


1. Братан М. Замість післямови / М. Братан // Наумич В. Голос журби: поезії. – Херсон: Просвіта, 1996. – С. 34.
2. Братан М. Пам’яті Валентини: вірш / М. Братан // Савченко К. Я – точка Вічності і Часу: літ.-худ. нарис. – Херсон: Айлант, 2000. – С.19.
3. Нижеголенко Валентина. Лебідко: вірш / В. Нижеголенко / Савченко К. Я – точка Вічності і Часу: літ.-худ. нарис. – Херсон: Айлант, 2000. – С.21.
4. Савченко Катерина. Я – точка Вічності і Часу: літ.-худ. нарис. – Херсон: Айлант, 2000. – 28 с.
5. Плоткіна Ізабелла. Є земля, що покличе, як мати / І. Плоткіна // Наддніпрянська правда. – 1994. – 23 квітня. – С. 4.
6. Федоровська Лада. Життя стривожений акорд / Л. Федоровська // Наддніпрянська правда. – 1996. – 17 серпня. – С.2.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)