Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Наумич В.І. Сльоза України
Сергій Гейко. Проти комунізму та російського шовінізму
Анатолій Анастасьєв. Просто життя
Микола Братан. І краса, і держава
Вісник Таврійської фундації. Випуск 14
Лихошапка О. Відображення націєтворчих проблем через призму художнього мовлення Тодося Осьмачки // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літературно-науковий збірник. Випуск 8. — К.–Херсон: Просвіта, 2012. — С. 72-79.
Відображення націєтворчих проблем через призму художнього мовлення Тодося Осьмачки
Актуальною проблемою розвитку будь-якого суспільства є становище мови. Особливо гостро мовні проблеми постали в сучасному полікультурному ціннісно деградованому просторі. У публікаціях останнього десятиліття суттєво закцентовано увагу на українознавчому підході до вирішення освітніх завдань, з’ясовуються питання історіософії, націотворення, ведуться постійні суперечки щодо ролі української мови, досліджуються особливості інтерпретації зазначених аспектів у художньому мовленні письменників. Разом із тим оригінальні знахідки митців рідного слова є потенційним джерелом збільшення тезарусу сучасної української мови. Відтак, постає необхідність у виявленні й вивченні “перлин” творчості літераторів шляхом заснування нових методів тлумачення літературного тексту.
Мовно-стилістистичні аспекти творчості окремих постатей є об’єктом наукових інтересів відомих дослідників: О.Бірюкової, К.Голобородька, Т.Должикової, Л.Дударенко, І.Зінченко, Н.Князєвої, Т.Коляди, Є.Концевича, Л.Краснової, Н.Лисенко, Л.Мацько, О.Муромцевої, О.Семеног, Л.Ставицької, Н.Сологуб, Л.Савченко, О.Таран та ін.
Проблему ідіостильових засад художньої мовотворчості більшість учених пов’язують із концепцією О.Потебні про “найближче” (об’єктивне, етимологічне, народне) і “найдальше” (суб’єктивне, особистісне) значення художнього слова [1, с.45]. Визнання такого факту зумовило необхідність пошуку нових методів і підходів до тлумачення літературного полотна. Літературознавці розробили методику аналізу художніх текстів, що передбачає детальний аналіз текстотворчості. Одним із нових підходів до тлумачення поетичного доробку справедливо називають спектральний аналіз стилю.
Окремим аспектом сучасних філологічних досліджень є мовостиль письменників-емігрантів, шляхом аналізу якого можна чітко уявити й об’єктивно оцінити “динамічні процеси, що відбувалися у країні” [2]. Творче самоствердження представників діаспори на мовно-ментальному рівні, особливості націєтворчих процесів, історіософські погляди й концепції передбачали збереження виразних ознак національного мовомислення.
На жаль, у науковому дискурсі наявні лише поодинокі, часткові, фрагментарні розвідки: еволюція стильових систем у ліриці української еміграції (О.Астаф’єв), мовний портрет автора (Н.Сологуб), порівняльно-зіставний аспект інноваційних лінгвальних явищ у поезії шістдесятників Нью-Йоркської групи (Г.Сюта) [2].
Оскільки в науковому дискурсі існує теорія про дві моделі художнього світу — концептуальну й мовну, то проаналізуємо художнє мовлення Тодося Осьмачки у площині обох підходів. З огляду на зазначене, метою статті визначимо висвітлення націєтворчих проблем Тодося Осьмачки через призму художнього мовлення.
Дослідники мистецької спадщини поета-емігранта стверджують, що його творчість органічно поєднує розмаїття естетичних і світоглядних пошуків, історіософські концепції, традиції й новаторство поетики й стилю. Аналіз художнього мовомислення дозволяє уявити індивідуальну неповторність поета. Визначними рисами ідіостилю Тодося Осьмачки дослідники називають:
· масштабність мистецького мислення;
· громадянський пафос;
· філософську глибину й високу культуру поетичної думки.
Як відомо, літератор був безстрашним і непримиренним до виявів несправедливості, зла, що яскраво відбилося на художньому мовленні.
Студіювання поезій дає підстави стверджувати, що його поетичне мовлення характеризується повноцінним використанням виражальних засобів на різних рівнях мовленнєвої організації художнього тексту, що виконують авторську естетичну функцію. Продуктивне відображення почуттів, емоцій співця реалізується через мовні одиниці шляхом використання різних прийомів їх художнього застосування.
Поезіям Тодося Осьмачки притаманне широкомасштабне використання різних прийомів (наголос, інтонація, звуконаслідування, мелодика й паузація) на фонетичному рівні. Митець удало оперує всією палітрою звукового компоненту, що відрізняє поетичні твори за широким спектром відтінків, мелодійністю, виразністю, образністю.
Проілюструємо зазначені ознаки художнього мислення письменника конкретними прикладами, що формують уявлення про його історіософську позицію. Одним із найбільш уживаних прийомів є паузація, що на письмі позначається за допомогою конкретних пунктуаційних знаків. Ознайомлення з віршами переконує в багатоманітному використанні розділових знаків із метою надання певного стилістичного навантаження. Найчастіше митець у кінці речень використовує крапку, знак оклику, рідше знак запитання для вираження різних смислових відтінків. Наприклад, у поезії “Семен Палій” автор використовує знаки оклику для підсилення емоційного спектру:
Дарма в крові закипіли в піні
Лицарські остроги!
“І ти зрадив, коню мій могутній,
Палія Семена!..
Прийми ж, Сейме, Сейме каламутний,
Бо це кров нужденна!”
(“Семен Палій”) [4].
В іншому уривку Тодось Осьмачка вказує на сум, печаль за долею українського народу через складні перипетії людського існування, зумовлені тоталітарною державою:
Іде конвой, і гнеться камінь,
мов крига рання на воді;
ідуть похилені селяни,
як гори чорні, до лісів.
(“Ідуть селяни в темні далі босі..”) [5].
Виражальні засоби фонетичного рівня в поетичному доробку літератора виконують переважно зображальну (в першому уривку) й характерологічну функцію (в другому уривку):
А з гір шумів старий холодний ліс,
неначе ти, мій вічний Боже
(“Марево Есхілового орла”) [4];
Іде конвой, і стогне камінь,
спиня трамваї голосні.
Ідуть оточені селяни
густими жалами заліз,
Торби із хлібом за плечима,
обличчя чорні од ріллі,
а ворони ведуть над ними
круг сонця кола вогняні
(“Ідуть селяни в темні далі босі”) [5].
На лексико-семантичному рівні найбільш повно відтворено історіософську концепцію митця, індивідуальні особливості стилю й своєрідність художнього методу. Однією з характерних ознак поетичної мови письменника є вживання мовних засобів усіх шарів лексики української мови. Автор використовує як активну (люди, попіл, кров, життя, смерть, церква, історія), так і пасивну лексику (конвой, свита, хутко, босі далі, грива, брама, гармата). Послуговуючись загальновживаними лексемами Тодось Осьмачка відтворює складні періоди української історії.
Неабиякі виражальні можливості характерні для засобів розмовно-просторічного шару лексики. Слова, що оригінально вплелися в поезію для називання осіб (хитрюги, собацюга), предметів, понять, дій (ґвалт, теревені, кровопролиття, смерть) мають, окрім свого денотативного значення, оцінний компонент. За допомогою них автор висловлює гнівну критику стосовно пануючого тоталітарного суспільства, мимоволі ставить перед собою важкі й болючі питання: “Чому Україна зазнала поразки? Чи це випадок, коли доля не усміхнулась її народові, чи історична закономірність, яка випливає з певних особливостей національного характеру народу?”.
Гризи, гризи! Даремна справа,
впадеш під кригу ланцюгів,
співаючи присмаглими вустами
чужих пісень із городів.
А твоє тіло, наче пса старого,
ми витягнемо догнивать
із бруку геть, до духу степового,
де ріллі трупами лежать
(“Деспотам”) [5].
Номінативи, що входять до складу індивідуальної лексики Тодося Осьмачки вирізняють його з-поміж інших письменників. Логічною вважаємо таку їх класифікацію:
1) опис краси природи й довколишнього світу: шляхи неміряні, Україна синєнебая, ноче, ноче без луни і крику;
2) людина і тоталітарне суспільство: німець, Голгофа, кров людська тече, розіп’ятий на хресті;
3) фольклор, культура, духовність: любисток, дума, пісня, голосіння, замовляння;
4) застарілі й маловживані слова: конвой, свита, пашпорт, твар, глум, причастя.
У поетичній творчості митець удало використав антропоніми: Христос, Зінько Самгородський, Палій; топоніми: Україна, Київ, Львів; гідроніми: Дніпро, що свідчить про різнобічність інтересів і зацікавлень емігранта.
Рисами авторської самобутності позначено синоніми (грайливий, примхливий, бурливий, бунтарний; змінне, неуловне) й антоніми (тиша — крик; білий — чорний, життя — смерть).
Тодось Осьмачка в поезії не зловживає кольоровою гамою, тому здебільшого використовує прикметник “чорний” як у прямому, так і в переносному значенні. Вживання лексеми “чорний” у прямому значенні можна прослідкувати в таких поезіях: “злетів із жердки чорний крук” (“Легенда”), “крутила завірюха чорними шапками” (“Пісня з півночі”), “люди із чорних печер” (“Цить, моє серце”). У переносному значенні: “рани чорні висять”, “планети в чорній глибині”, “гори чорні” (“Деспотам”), “рівні чорні береги” (“Казка”), “чорну кригу град звалив” (“Лист”) [5].
Головне місце серед виражальних засобів лексико-семантичного рівня у поетичному доробку Тодося Осьмачки займають метафори й епітети, що надають віршам мелодійності. Зокрема, індивідуально-авторське моделювання картин тогочасної дійсності в поезії виявляється в семантиці епітетів, на позначення психічних, соціальних моментів, пов’язаних із категорією суспільного життя: “даремна справа”, “кригу ланцюгів”, “присмаглими вустами”, “недоле моя чорнопера” та ін.; зовнішнього вигляду й внутрішнього стану людини: “я був не з криці, не з заліза, не з бетону”, “безправний без мети ходив”, “люди українські”; пейзажів: “гойдав поволі вітер степовий”, “сонце вечорове”, “зів’яла мідь горіла”, “високої сумної школи”.
Переважна більшість епітетів належить до означень, виражених прикметниками. Часто вживаними є епітети у функції обставин способу дії, що виявляють індивідуальний характер:
М’яко стікає по грудях
солодке і тепле натхнення
(“Не можу пригадать, кого я ждав...”) [5].
У поетичній спадщині митець за допомогою метафоричних асоціацій відкриває необхідний простір для реалізації семантичних відношень переносної ознаки. Метафори в поезії літератора з одного боку виражають біль і гіркоту: “шляхами кров огненно димить” (“Труни у гаях”), “половецькі орди їхали лісами, сонце повтикали злотними стрілками й заюшило кров’ю хустку молодиці” (“На Ігоревім полі”) [5], а з іншого — тверде переконання, що величезні жертви принесені недаремно, що сила життя — непереможна, як і життєдайна сила Жінки.
При створенні образів вітру, бурі, бурану, крові, тиші, муки, неволі, смерті, зла автор користується в основному прийомом персоніфікації.
Кров попід степом до гір дотекла
в горах пробила між скелями хід…
Яром прорила рови до села —
хату підмила вдові (“Забутий”) [5].
Або:
Свистять батоги,
кліпає сонце,
і бризкає кров аж у стелю світів;
із крапель кривавих зростають зірки
(“Регіт”) [5].
Для творчості поета характерний здебільшого прийом використання первинної метафори.
Прикметною ознакою творчої манери Тодося Осьмачки є його частиномовний пріоритет: схильність до активного використання іменників. Це стосується як найменування предметів, явищ, так і кольорів, наприклад, золотонебо, стохід, тереза, височінь, червінь та інші. Такі лексеми складають основу оригінальних метонімій, утворюючи суто авторські перейменування.
Великою різноманітністю відзначається вживання митцем у поезії порівнянь. Автор використовує не лише усталені порівняння, але й індивідуальні, з метою підкреслення конкретної ознаки, чіткості націєтворчих проблем:
Із ложок, звісно, як голодні
На дране пузо собі ллють.
(“Голота...”) [5].
Особливістю порівнянь є образно-поетичний, здебільшого переносний характер значень суб’єкта й об’єкта порівняння: спокій — пес; туман — мокре полотно тощо.
Головним прийомом уживання словотворчих ресурсів у художньому мовленні Т.Осьмачки є ще й авторські новоутвори, найпродуктивнішими з яких вважаємо морфологічні. З погляду словотворення, лексичні одиниці поезій автора є різноманітними як за частиномовною ознакою (іменники, прикметники, дієслова, дієприслівники тощо), так і за способами їх творення (словоскладання, основоскладання та афіксація). Наприклад: “серце самотинне”, “місто лжеязиче”.
Як бачимо, лексика поезій Тодося Осьмачки, зберігаючи основні ознаки власне української літературної мови й оригінально поєднуючи новоутвори, чітко визначає історіософський світогляд митця. Сполучаючи активні й пасивні лексеми активного й пасивного шарів українського словника, автор робить необхідні логічні, смислові й стилістичні акценти, надаючи висловам додаткової експресивності. З огляду на зазначене, можемо стверджувати, що націєтворчі проблеми повністю інтерпретуються через художнє мовомислення митця. Індивідуальний стиль Тодося Осьмачки вирізняється художньо естетичною виправданістю всіх виражальних засобів різних рівнів мовної системи, що висвітлюють історіософську концепцію митця.

Література

1. Білодід О.І. Граматична концепція О.О.Потебні. — К.: Наукова думка, 1977. — 185 с.
2. Бірюкова О.О. Лінгвостилістичні особливості української діаспорної поезії 60-80-х років ХХ ст.: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К., 2004. — 20 с.
3. Лисенко Н.О. Метафора і символ у поетичному ідіостилі Тодося Осьмачки: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Харк. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. — Х., 2003. — 17 с.
4. Осьмачка Тодосій. Творчість [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.poetryclub.com.ua/
5. Осьмачка Тодось. Поезії [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.ukrlit.vn.ua/.../osmachka.html

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)