Вельмишановному очільникові Херсонської обласної державної адміністрації Андрію Анатолійовичу Гордєєву, мерові Володимиру Васильовичу Миколаєнку, начальнику обласного відділу культури Світлані Валентинівні Думінській.

Дорогі херсонці! 14 липня 2017 року минає 22 роки з дня смерті Олеся Терентійовича Гончара – видатного письменника, всесвітнього інтелектуала, лауреата багатьох найпрестижніших премій, відзнак, Героя України, справжнього народного депутата, ім’я якого заслужено носить Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека за постановою уряду України…

50 років!

А мені здається, що це було вчора. Трохи більше — торік!

А все ж пройшло піввіку. Тоді мені не набігло ще й тридцяти. Душа була наповнена молодецтвом, серце хвилювала нестримна енергія до дії, долати крок за кроком сім-верстві шляхи для утвердження своїх можливостей, у здійснені юнацьких мрій і надій.

Добре пам’ятаю березневий день 1960. Молодь суднобудівного взяла шевство над будівництвом третього океанського суховантажу “Металург Курако”, судна, якому не було рівного ні в Радянському Союзі, ні в Європі. Це була новинка в суднобудуванні (проектант — ЦКБ “Чорноморсудопроект” м. Миколаїв, Україна). Підштовхнуло молодь до такої сміливої дії відставання від графіку будівництва другого судна цієї серії.

«Біля млина поставив двоповерховий будинок, і виник у степу хутір – за три версти од села».

«Північна яблуня з Півдня»

Л. Марченко. Херсон.

Корівник, молотарка, рогата худоба, три свиноматки, будівлі різного господарського призначення. Посеред садиби розкішна південна яблуня.

Господар хутора Полікарп Семенович Марченко кожного весіннього ранку задивлявся на неї, бо як яблуня цвіте – пора орати!

На хуторі була вироблена своя методика господарювання. Власна наука йшла від природи, від діда-прадіда.

Хто мене в літа ранкові

Вчив добру і вчив любові?

— Ти, земле моя!

Вечір. За вікном літає сухе листя. Вітер вільно розгулює. У моїй небагатій хатині тепло й затишно. З радіоприймача тихим струмочком лине пісня. Я прихиляюся до столу. Слухаю “Промінь”. Там, у Києві, співають народну пісню:

Ти не лякайся-бо, що свої ніженьки

Вмочиш у срібну росу;

Я тебе, вірная, аж до хатиноньки

Сам на руках віднесу.

Люба мені ця пісня. В юності збиралися ми на вулиці в гурт, співали, танцювали.