Куліш М.Г. // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 13. — К.–Херсон: Просвіта, 2017. — С. 51-81.
Доля юного покоління завжди була об’єктом пильної уваги з боку “українського Шекспіра”, народженого чаплинським степом. Микола Гурович Куліш, маючи нелегке дитинство і сповнену суворих випробувань молодість, постійно звертався до означеної проблеми в різних царинах своєї діяльності, в особистому і громадському житті. В “Автобиографии члена Николаевского губисполкома и Днепровского уисполкома Кулиша” від 21 квітня 1921 року читаємо: “Детские годы прошли в крайней нужде, иногда в нищете. Отец, безлошадный крестьянин, большую часть жизни прослужил в промещичьих экономиях в качестве чернорабочего и у богатых мужиков поденщиком. Всю горесть подневольной жизни старался заглушить водкой. Мать, родом из Полтавской губернии, еще девушкой пришла в Тавриду на заработки к помещикам.
Куліш М.Г. // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 13. — К.–Херсон: Просвіта, 2017. — С. 6.
Пишу в степи тобі, Миколо,
З Херсона шлю крізь час листи,
Ну що спитав би, ясночолий,
Якби між нас з’явився ти?
– Ми незалежні?
– Незалежні. Війна... Ми, все-таки, живі.
– Ми мову чтим?
– Кремлівські пазли Мазайла носять в голові ще й дотепер.
– Ми землю любим, де народилися в жнива?
– На чужині себе ми губим за гріш і граємось в слова.
– Ми є заможні хлібороби, масні ґрунти в нас золоті?
– Жебрацтво світове з нас робить покірних заспаних котів.
– Ми духом дужі і сміливі?
– По кармі ходимо в хохлах, все потайні, хоч норовливі.
Не за Вітчизну. Так. За страх.
Хоч ні, химери лугандону, взяли, здається, за живе.
|
|