Щороку студенти Херсонського державного університету беруть участь у Міжнародному мовно-літературному конкурсі учнівської та студентської молоді ім. Т. Шевченка. Учасники виявляють неабиякий хист у написанні творчих робіт, самобутньо і креативно підходять до виконання завдань.

Урочистий захід із нагоди початку конкурсу відбувся 2 жовтня 2015 року у Миколаєві. Наше місто також приєднується до цієї події. Зокрема відкриття відбулося на факультеті філології та журналістики Херсонського державного університету. Було зібрано студентів другого і третього курсів, аби якомога детальніше ознайомити їх із умовами конкурсу, особливостями проведення й нагородження переможців.

Про Давида Бурлюка (1882-1967) мало хто з херсонців знає, та, мабуть, і в усій Україні, а це — поет, художник, ідеолог кубофутуризму. Він у молоді роки жив на Херсонщині. Письменницький дебют відбувся в херсонській газеті “Югъ” 2 лютого 1899 року, 105 років тому.

Не було жодної згадки про нього ані в письменницьких довідниках, ані в Українській радянській енциклопедії.

Бурлюк багато років прожив у США, може, через це про нього не дозволялося згадувати і тільки в кінці 90-х років у журналі “Всесвіт” (1997, № 10) було надруковано кілька його оповідань. У спогадах “Предки мої” є такі слова: “Поки що пишу російською, а потім може й на рідну українську мову перейду. Україна була і залишається моєю батьківщиною. Там лежать стільки моїх предків, вільних козаків...”

Пошуки даних про діячів української культури, життя яких пов’язане з Південною Україною, виводять на несподівані, невідомі землякам особистості, які просто забуті. Особливо вимагають глибоких та широких пошуків нинішні Херсонщина й Миколаївщина, де зливаються течії найпотужніших наших рік – Дніпра та Бугу, туго зав’язані Великим лиманом, цим праісторичним вузлом, яким Україна навіки поєднана з Чорним морем... Історія наших країв досі ховає багато таємниць. Протягом останнього століття вона осмислювалася як околиця російської імперської історії. Тим часом Південна Україна загалом і пониззя Буга та Дніпра зокрема таять частку найглибинніших коренів праісторії наших пращурів, таємниць нашого менталітету й неісповідимих шляхів української державності...

Почитайте Шевченка

Почитайте Шевченка, друзі, 
Погортайте в собі «Кобзар»,
На життя перелітній смузі,
Коли днів відривний календар 
Осідає роками примхливими, 
Десь на скроні, а десь – на душі, 
Щоб відчути себе щасливими, 
Ви Шевченку листа напишіть… 
Пам`ятаєм,Тарасе, силу, 
Силу Ваших летючих слів, 
Од яких виростали крила,
Українських сестер, братів, 
Од яких,мов живиця в криниці,
Нуртував український дух, 
І свобода, мов біла левиця, 
Мов Великий козачий Луг, 
Нас виводила під прапорами 
На безмежні всесвітні лани, 
Жовто-синіми кольорами 
Розгорнувши сюжет далини… 

Від сонця до сонця

Від сонця до сонця і прадід, і дід,

І тато в степу гарували,

І нас научали, щоб так, як і рід,

В житті свою нивку орали.

Нехай не судилось за плугом іти,

Хай інші підняв перелоги,

Від сонця до сонця, мій брате, і ти

Не раз гарував до знемоги.

Докинув колись легендарний жнивар, –

Славетного Брагу згадаєм, –

Що маєм, нівроку, однаковий дар,

Що ділим тривоги навзаєм.

Ночами не спиш, як чогось не стача,

Коли виколошує нива.

А слово – це теж і відрада й печаль

В чеканні завітного жнива.

Від сонця до сонця – і праця, й любов.

І то – не твоя лиш потреба.