«Сонячні кларнети» явили поета вже сформованого і
високо оригінального в художньому розумінні…
«Сонячними кларнетами» промовляла душа добра і гуманна,
чиста, в своїй людяності, як кришталь,
бентежно-чуйна до краси природного світу, до жадання гармонії між людьми»

Леонід Новиченко

«Українська мова в його поезії показала,
що вона здатна сполучати в собі
і співучість італійського, і силу слов’янського вірша»

Микола Асеєв

Творчість Василя Барки - етапне явище в історії відродження та утвердження національної духовної культури українського народу. У центрі уваги дослідників (Ю.Косача, О.Лятуринської, Б.Рубчака, Ю.Шереха, Ю.Коваліва, Є.Сверстюка та ін.) перебувають переважно лірика і романи письменника (найбільше "Жовтий князь"). Проте залишається ще чимало недосліджених аспектів творчості В.Барки. Зокрема, значна частина нехудожньої прози митця (есе, літературознавчі розвідки, релігійні роздуми) перебуває поза увагою наукових досліджень, хоча потребує цілісного аналізу на різних рівнях: проблемно-тематичному, образному, жанрово-стильовому.

Значне поширення пейзажно-медитативної лірики у перші десятиріччя ХХ ст. було підготовлене попереднім розвитком філософського струменя у поезії. Яскраві й самобутні зразки цієї синтетичної жанрово-тематичної форми створили Павло Тичина, Томас Стернз Еліот. Типологічна схожість між цими поетами виявляється у зверненні до однакових жанрів та деяких художніх прийомів, проте й відмінності між ними значні, оскільки виявляються вже на ментальному рівні.

Українські поети тісніше зв'язані з природою, оскільки їм притаманний своєрідний пантеїзм, глибоке знання села. Для англійців картини довкілля - тільки засіб глибше розкрити сутність людини. Природа у їх творах майже завжди відсунута на другий план. У спадщині Т.С.Еліота домінує медитативно-пейзажна лірика.