Хоча нам доводилося рано дорослішати,­ допо­магаючи батькам і матерям відбудо­ву­ва­тись у повоєнні роки, але діти завжди за­ли­шаються дітьми охочими до всіляких витівок.

Того літа на радгоспному баштані, як ніколи вродили кавуни і дині. Бувало ледь торк­неш­ся ножем смугастого красеня, а він тріс­кає, розкриваючи червону, мов жар, солодку душу: “... пригощайтеся, будь ласка, я не жадоба...”.

А як манила до себе духмяність спілих динь! Особливо сильні пахощі роз­ли­ва­лися вечірньої пори. Утриматися від такої принади ми, звичайно ж не могли. Осідлавши після робочого дня свої велосипеди, подалися на баштан. Сподівалися на гостинність сто­рожа. Але, під’їхавши до куреня, почули могутнє хропіння. Сторож спав і марно ми намагалися його розбудити . Він був п’яний. Біля куреня лежав великий кавун з відрізаною верхівкою і порожній в нутрі. Від нього несло брагою. Не важко було здогадатись, що звалило з ніг і приспало сторожа. П’яниця примудрився заправляти кавуни дріжджами і завжди мати вдосталь хмільного напою.

Поласувавши кавунами і динями, ми зібра­лися їхати додому.

Автор:

Анастасьєв Анатолій Миколайович

Раптом хтось із хлопців запропонував про­вчити п’яницю-сторожа. Біля куреня на місці по­гаслого багаття була купа обвугленої дере­ви­ни. Розтерши її із залишками кавунячої браги, ми пофарбували сонному сторожу обличчя.

Коли наступного ранку на баштан приїхали жінки вантажити кавуни, з куреня до них виліз справжній Чунга-Чанга...

Важко передати словами, що було потім...