Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Молода муза. Випуск 2
Молода муза. Випуск 3
Микола Василенко. Курай для пожежі
Вісник Таврійської фундації. Випуск 6
Олег Олексюк. Я для мами намалюю

Шанава Л.М. Сучасна драматургія України та Грузії // Вісник Таврійської фундації. Вип. 14. — К.–Херсон: Просвіта, 2018. — С. 8-11.

Сучасна драматургія України та Грузії
Деякі вітчизняні критики схильні вважати кризовим стан розвитку української драматургії, адже кількість виданих за часи незалежності п’єс у сотні разів менша за кількість творів епічного та ліричного родів літератури, до того ж українські режисери охочіше беруться за інсценізацію зарубіжних авторів. На наш погляд, така думка є деяким перебільшенням і потребує заперечень.
По-перше, в будь-якій країні драма програє в процентному співвідношенні видрукованих творів двом іншим родам. Це можна пояснити двома чинниками: п’єса ніколи не стане масовим жанром, адже вимагає підготовленого, так би мовити, вишуканого, елітного читача і глядача; більшість дра-матичних творів минають етап книги, відразу втілюючись на сцені. По-друге, наші режисери чи зовсім не читають українських драм, чи мають до них упереджене ставлення (що не свідчить про те, що вони низьковартісні). По-третє, про який занепад може йти мова, якщо одна тільки антологія «Страйк ілюзій», що стала об’єктом нашої уваги, презентує цілий спектр різноманітних стилів, засвідчує розмаїття пошуків сучасної української драми.
Попри наведені заперечення таке цікаве явище, як сучасна українська п’єса, залишається майже недослідженим. Окрім поодиноких критичних статей у періодичних виданнях, передмов і післямов до антологій Мар’яни Шаповал, досліджень Неллі Корнієнко й обмеженої кількості дисертацій мовознавчого спрямування, ми не мо-жемо назвати жодної ґрунтовної розвідки на цю тему. Це зумовлює наукову новизну запропонованої статті, у якій була зроблена спроба дослідження здобутків українських драматургів, що тільки чека-ють на наукове вивчення своєї творчості.
Доречно сказати декілька слів про членування сучасної української драми. Кожен драматург робить це по-своєму. Одні ділять власні п’єси на традиційні дії, картини, сцени, яви (Богдан Жолдак, Олег Гончаров, Олена Погребінська, Володимир Сердюк), інші — вдаються до експериментів і здійснюють членування на сходинки (Неда Неждана), частини (Лариса Паріс), а Ярослав Верещак, Катерина Демчук і Олег Миколайчук-Низовець узагалі відмовляються від будь-якого поділу драми на епізоди. Примітно, що дві з проаналізованих п’єс (Ла-риси Паріс і Сергія Щученка) мають прологи та епілоги, що, зауважимо, не є властивим для творів драматичного роду літератури. Отже, у розвитку сучасної української драми можна виділити такі загальні тенденції:
1. Експерименти з ремарками — їх наближення до тексту епічного твору, що характеризується наявністю тропів (епітетів, порівняльних зворотів, інверсованих речень), авторської позиції щодо того, що відбувається в п’єсі, «зайвої» для режисера інформації.
2. Збільшення довжини реплік, що віддаляє діалоги персонажів від живого мовлення.
3. Тяжіння до «монологізації» драми (мається на увазі зростання ролі монологів у п’єсі, аж до обрання форми мо-новистави, де говорить усього лиш один персонаж).
4. Скорочення кількості дійових осіб, що призводить до відсутності в творах сучасної української драматургії полілогів.
5. Включення в текст драми «малих» жанрів інших родів літератури: пісень, віршів, анекдотів, фрагментів епічних творів.
6. Нетрадиційне членування п’єс або й повна відсутність будь-якого поділу на дії, кар-тини, сцени.
Насамкінець робимо висновок: епоха постмодернізму в Україні (принаймні це стосується драматургії) завершилася. У сучасних п’єсах не зосталося й сліду від деконструкції та тра­гічної безвиході. Навпаки, сучасні українські драматурги на­магаються віднайти гармонію хоча б у просторі тексту, бо реаль­ний світ не дає їм такого відчуття. Отже, ми констатуємо початок нового напряму на теренах української літератури – «нового метафізису» (термін, запропонований російськими літературознавцями) чи «афтерпостмодернізму» (американський і західноєвропейський термін). У текст після своєї смерті, що, як виявилося, була клінічною, повернувся Автор, повернула-ся жива Людина, яка вкотре повірила в себе, яка згадала втрачені цінності та ідеали: кохання, друж-бу, сімейні стосунки. Спостерігається тотальне заглиблення в людську душу (знову актуалізується психологічний момент). Певна річ, у творах залишилося відлуння постмодерністської естетики, проте воно не є визначальним й зазнало певних видозмін. Приміром, автори використовують прийом гри (гри з формою, очікуваннями читача, чужими текстами), однак ця гра набула конструктивних рис.
Якщо говорити про сучасний театр та драматургію Грузії, то потрібно перш за все зазначи-ти, що «грузинський театр – це театр руху, де багато не говорять».
Для того, щоб більш точніше сприйняти драматургію «Сакартвело», необхідно знати:
– в Грузії показують білоруські вистави «Весілля», «Офіс» театру Я. Купали;
– 60% п’єс, які ставляться в Грузії – це сучасна грузинська драматургія;
– в Грузії люблять В. Шекспіра.
Грузинський театр має певні тенденції:
– змішання жанрів;
– мультимедійний ефект (проектори використову-ються майже у кожному спектаклі);
– активно розвивається невербальний жанр.

У Грузії є велика кількість видів театру:
– театр тіней;
– театр руху;
– театр тан-цю;
– драматичний театр;
– театр пальця;
– балет;
– опера;
– театр ляльок;
– пантоміма;
– пластичний театр;
– вербатим;
– театр предмета.

Автори сучасної драми піднімають теми: кохання, сексу, війни, насилля, агресії, національної ідентичності, гендерної рівності (релігійної, національної, сексуальної).
Важливе місце у нашому житті займає тема війни. Грузини завжди говорять, що вони тільки воювали, більше нічого не робили. Воювали та співали. Це грузинський характер. Та в виставах це відчувається. Немає ніякої патетики, навіть є іронія, на тему війни ставляться комедії. Цікаво те, що ми, грузини, самі створюємо атмосферу іронії, коли йде війна. Ця тема дуже близька грузинській драматургії, але саме у такій формі – іронічній. Цікавим є той факт, що театр Руставелі разом із Національним теат-ром Англії зробили вербатим. Тема: як люди живуть після війни. Коли у 2008 році була війна, наша держава збудувала для громадян понад дві тисячі будинків. Вистава показує, як живуть у цих буди-ночках люди, в яких нічого немає, вони тільки отримують пенсію.
Головний ринок грузинської драматургії – це Європа, тому англійських перекладів багато, російських – мало. Російськими є п’єси Лаши Бугадзе «Президент», «Нафталін», «Навігатор», який став переможцем конкурсу Бі-Бі-Сі. Це твір про віртуальний соціум та реальність. Людина закохується в свій навігатор у машині. Герой тво-ру працює водієм, завжди говорить зі своїм навігатором (це жінка). Він живе в цьому віртуальному світі, забуваючи про світ реальний.
Грузинський театр – це театр руху, там багато не говорять. Грузинський театр – це грузинський темперамент, що робить його цікавим та популярним.
Однією з найкращих у Грузії, що зазначили критики, є постановка вистави «Як хочеш?» В. Шекспіра. Театр «Глобус» у Лондоні організував конкурс щодо інтерпретації п’єс знаменитого драма-турга. Грузинська вистава перемогла. Через рік цю виставу показували в «Глобусі» ще 16 разів. У чо-му був секрет? У виставі було багато рухів, а тексту не було. Глядацькі реакції були точні.
Сучасна грузинська драматургія – реалістичне, дещо іронічне, дзеркало нелегкої історії, політики, соціального стану Грузії початку XXI ст.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)