Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Швидун. Батьківська криниця
Наталя Коломієць. Я щаслива
Коваленко В. Літопис Інгулецької ЗОШ
Молода муза. Випуск 1
Олег Олексюк. Затуманені плачем
Стамплевська І. Орієнтальний інтертекст поезій Богдана-Ігоря Антонича // Вісник Таврійської фундації: Вип. 6. — К.–Херсон: Просвіта, 2009. — С. 12-18.
Орієнтальний інтертекст поезій Богдана-Ігоря Антонича

Європейське сприйняття Сходу тривалий час було або зверхнім, або ворожим, але розвиток сходознавства сприяв подоланню стереотипів. Виникло поняття орієнталізму, яке за Е.Саїдом є “способом думки, що спирається на онтологічну та епістемологічну різницю, яка проводиться між Сходом і (в переважній більшості випадків) “Заходом” [2, c. 13]. У праці американського науковця зображуються крок за кроком “взаємопізнання” Заходу і Сходу.

Зацікавленість східною культурою в Україні була розпочата ще перекладачами Києво-Могилянської академії та продовжена письменниками і науковцями ХІХ–ХХ століття. Цей інтерес не згасає й нині – на порозі ХХІ сторіччя.

Завданням нашої праці є дослідити  форми і способи звертання українським письменником першої половини ХХ століття Богданом-Ігорем Антоничем до орієнтальних мотивів, ідей, образів у власному поетичному доробку. Предметом дослідження обрано збірки цього співця “Привітання життя”, “Три перстені”, “Книга Лева”, “Зелена Євангелія”, “Ротації”, “Велика гармонія”, а також твори східних митців.

Медитаційні споглядання за природними явищами письменників Сходу розкривають мудрість світу, її єдність з людиною, її неминучість і невід’ємність. Авторська експресія і рецепція ледве вловима. В око впадає  констатація фактів в обрамленні художнього слова. Так би мовити, поетичне розкриття таких звичайних і таких незвичайних явищ. Наприклад, зображення дощу:

весняний наступ тривав
сьогодні йде дощ
і він вийшов на демонстрацію

(Кусама Йосіхіко) [7].

Образ дощу у даному випадку виступає, ніби супроводжувальним персоніфікованим елементом. Вагомішою вважається, а тому більш емоційно зображена подія-демонстрація. 

Або інший приклад:

блиснула блискавка
й за нею шелест крапель
в бамбуковім гаю

           (Мацуо Басьо) [8].

Дощ відтворено миттєво – йому передувала певна  послідовність інших природних явищ; сам дощ ми відчуваємо у шелесті, так, наче у цей час знаходимось у тім дощовім саду.

Тонка майстерність східного візерунку проглядається і в сонеті Богдана-Ігоря Антонича на ту ж тему. Автор захоплено спостерігає за дощем, порівнюючи його краплі із “шафіром”, “сріблом”. У перекладі з івриту “шафір” (“сапфір”) – “синій камінь”.

В морях з шафіру плюхкають краплини,
хлюпочуть срібні краплі в сріблі рік,

і гребінь вітру чеше їх відвік,
і сонце п’ють, мов овочі калини
  [2, c.55].

Зображення дощу тут має особливий сенс: воно спрямоване на ствердження  думки про єдність і колообіг явищ природи, про підвладність людей її законам.

Нам годі побороть свою природу,
бунт вічно палить, вічно ломим крила
і знов спадаєм на землі колоду
[2, c.55].

Постає питання, про кого автор говорить, кажучи “нам”? Спробуємо припустити – читача, автора і власне дощ. У такий спосіб розкривається ідея гармонійної єдності людини і природи.

Багатогранність поетичного таланту Б.-І. Антонича репрезентує цикл елегій. Медитативний, меланхолійний, журливий зміст цього ліричного жанру представлено циклічно:  “Елегією про перстень пісні”, “Елегією про перстень ночі”, “Елегією про ключі від кохання”, “Елегією про перстень молодості” у збірці “Три перстені. Поеми й лірика”. Зупинимось на одній з них.

П’яніючи отруйним чадом
ночей сріблистих та гірких,
дивлюся в місяця свічадо
[2, c.171]

Так автор розпочинає “Елегію про перстень ночі”.  Далі він зосереджує увагу на “відблисках далеких світів”, які “горять”, “немов знаків санскритський ряд”, “і перешіптують із дна, загубленого в морок дна”. Він пригадує стару ворожнечу за землю, за вогонь. Що може бути написаним мовою давньої Індії на нічному небі? У своєму вірші “Міф” автор згадує санскрит, яким були написані праарійські книги. Арійці – це індоіранські народи, які розселились по Європі, давши початок багатьом етнічним групам, серед яких були і слов’яни. Здавалося б, усе зрозуміло. Але далі читаємо:

і місяць мертвий, місяць синій
відчиняє п’ять брам ночі
над містом чорним та іскристим
[2, c.171].

Про які п’ять брам ночі пише поет? Можна припустити, що Антонич має на увазі п’ять основних культурних етносів, які колись жили на Землі. Зорі і місяць бачили всіх, вони були свідками всіх війн, переселень і завоювань.

Завершує автор алюзією на арабську казку про Шахерезаду та її тисячу й одну історії:

І завжди ніч і ніч відвічна
і перша й тисячна й остання
[2, c. 171]

Продовжуючи казкові подорожування-марення східними краями,  Антонич  у поезії “Гіпнотизер”  зображує майже містичну силу впливу  на людську свідомість спеціаліста у цій галузі. Гіпнотизер ніби зачаровує ліричного героя і переносить його у “бомбаї і багдади”. Письменник удається до своєрідної форми узагальнення :  пише назви міст з маленької букви, підкреслюючи цим, що має на увазі символічне втілення яскравого і пишного Сходу. Бомбей – колишній центр штату в Індії (до 1960 року).  Багдад – місто в Іраку. І саме туди загіпнотизовані уявно переносяться.

На наші очі, мов рясні каскади,

лились струмками бомбаї й багдади.

І начеб виросли нам крила з пліч,

і забажали ми летіти пріч [1, c.64]

У збірках “Привітання життя”, “Три перстені” автор досить часто звертається до образу вина, що у світовій літературі асоціюється зі співцем цього напою – Омаром Хайямом. Однак відомо, що образ-символ, а не власне напій зображував персидський поет. Творчість Хайяма сповнена суфійськими мотивами – мусульманським містицизмом, який вимагав аскетизму і спрямовувася до найвищого знання – пізнання Бога. Виноград і виноградна лоза – джерело вина. Вино в О. Хайяма – символ знань і натхнення:

Вино — рідкий рубін, а глек — глибока жила,

Душа моя — напій в прозорій чарі тіла,

А світлий келих той, що від вина сміється,—

Сльоза, що кров хмільну у серці затаїла [2, с. 180].

“Вино” у Богдана-Ігоря Антонича – це мистецький хист, талант. Присмак полину відчувається у вині його поезії, яке він збирається “пити сам” (“Гірке вино”). Вино-поезія –  це і звучання бджолиного  рою на яблуневих бруньках (“Поетова весна”):

В твоїй чернетці пишних віршів рій

дзвінкими римами впиває, як вино [2, c. 182].

Вважається, що найкраще вино – витримане, “старе вино”. Воно, як жива істота, як зміст тієї пляшки, що його тримає. Саме так зображує виноградний напій поет. “П’яне, м’ятне” вино прориває скляні пута і витікає в “пісок, мох”…власне в нікуди.  Так само автор говорить, що і ми, люди, часом, не витримуючи тиску буденності, “бажаєм дійсності розбити стіни” [1, c. 44]. Але так само, як і вино, невідомо, куди ми з них вирвемось.

Тема поезії продовжується у наступному творі – “Дружня гутірка” з “Книги Лева”. Орієнтальні мотиви можна прослідкувати у ході думок ліричого героя над “рецептом” і “есенцією” поезії. Автор пропонує  замислитися над тим, чиї ж це “узори гарних слів, мережка, екстракти мови в срібній чаші”, чия ж це “орнаментика”?  Співбесідник у творі зауважує, що “наша символіка” бідна і треба шукати загальної “єдиної міри” створення поезії. Але поет натхнений “тими самими зорями” і його талант не реагує і не відчуває тих “чужих дрібних прикрас” [2, c. 205]. Саме у співставленні “нашого” і “чужого” проявляється пошук істини, що набуває форми імагологічного прийому.

Таке співставлення можна прослідкувати і в поезії  “Червона китайка” з того ж збірника. У творі використовується прийом ретроспекції з елементами сну-подорожі до міста своєї юності, яке письменник зображує в “китайці заходу червоній”. Китайка – це переважно синя шовкова тканина, яку завозили з Китаю. Але китайка заходу у автора – червона, що асоціюється із вечором і заходом сонця. Зображення хасидів та їхніх дій надає творові зловісної тональності, хоча читач і розуміє, що йдеться про обрядне тільки в прямому, а й у переносному значенні:

І люди хрестяться з тривоги,

Коли ножами місяць колють

хасиди в чорних синагогах [2, c. 223].

Хасиди – це послідовники хасидизму. Хасидизм (з івриту — побожний, благочестивий; прибічник, послідовник) — містичне відгалуження юдаїзму, що виникло на території України у першій половині ХVIII ст. як опозиція до догматично-обрядового формалізму і рабинської ортодоксії. Здавалось би, обряди хасидів не мали б лякати християн, але сприйняття людей Сходу навіть у часи Антонича було стереотипним і забобонним. Про це у своїй монументальній праці “Орієнталізм” писав Едвард Саїд. “На Схід дивились як на щось обмежене рамками класної кімнати, кримінального суду, в’язниці, ілюстрованого підручника” [6,c.58], “…орієнтали… зображуються легковірними, “позбавленими енергії й ініціативи, дуже схильними до грубих лестощів, інтриганства, хитрощів і жорстокого ставлення…” [6, c. 55-56]. Саме тому “люди хрестяться з тривогою” під час хасидської служби, а тривожний тон картини вечора підсилюється її зображенням.

У збірці “Книга Лева” у творі “Весняна ніч” автор згадує прародительку всіх жінок – “далеку зорю, Єву”, яку він “тривожно” чекає у саду. У поезії “Самаритянка біля криниці” присутній біблійний мотив  Старого Заповіту – напоювання подорожнього чистою водою. Чиста душею самаритянка замислилась над життям, над тим, куди пішов чужоземець. Вона елегійно спостерігає за отарами овець. Вона відчуває, що вітер несе якусь добру новину. Вся картина видається мирною, неквапливою. І вода, яку набирає самаритянка “учить нас прагнути вище, тонше і світліше”. Бо вода нам дана, ми її не видобуваємо, вона нас пронизує, “ми тільки посуд, ще й покірний посуд, що красу сприймає” [1, c.126].

У збірці “Три перстені” біблійні мотиви відлунюють у формі літературного вертепу – “Різдво”, “Коляда”. Автор у поезіях змальовує біблейські картини народження Ісуса Христа, так би мовити, на свій лемківський лад.

Народився Бог на санях

В лемківськім містечку Дуклі.

Прийшли лемки у крисанях

І принесли місяць круглий [2, c.161].

Найбільш насичена послідовними біблійними сюжетами і мотивами збірка “Велика гармонія”. Починаючи від сотворіння світу, жінки з хребта, згадуючи про господній виноградник, продовжуючи воскресінням і вознесінням. Наприклад, у поезії “CONFITEOR Визнаю” згадується мотив боротьби Іакова з Богом. І письменник, ніби також хотів повторити цей учинок. Але зробити він цього не зміг і “погодився із Богом та світом і знайшов досконалу гармонію в серці” [1, c.220].

У збірці “Зелена Євангелія” письменник стверджує життєдайну силу і безперервність природи ( “Життя по-грецьки біос”, “До істот з зеленої зорі”). У “Першій главі Біблії” у двох катренах письменник нагадав про всі події першої глави Великої Книги, приділяючи пильну увагу Єві та її вчинкові.

Збірка “Ротації” репрезентує останню Книгу Нового Заповіту – Книгу пророцьку. Це видно навіть з назв поезій: “Кінець світу”, “Сурми останнього дня”. У творах Б.-І.Антонич зображує події з “Апокаліпсису”: “новий потоп”, “земля розкрила зворів пащу” тощо [1, c.201-204].  

Отже, проаналізувавши поетичний доробок Богдана-Ігоря Антонича, з метою визначення орієнтальних мотивів у його творчості, ми можемо зробити наступні висновки.

Автор звертався до перлин Східного міфофольклору, літератури та історії: алюзія на казку про “Тисячу і одну ніч”, згадка про п’ять рас цивілізації, про санскритські письмена та праарійські книги.

Письменник використовував географічні назви Сходу (багдад і бомбей), орієнтально марковану лексику (шафір, китайка, хасиди, синагога тощо). 

У поезії Б.-І. Антонича розвинулась власна символічна система образу вина (вино – поезія, вино – внутрішній стан, світ, зміст тощо), яка перегукується з цим же образом у відомого перського і таджицького майстра рубаїв.

Письменник звертався до імагологічного прийому зіставлення свого-чужого – християнства та юдаїзму.

Значне місце за обсягом орієнтальних мотивів у поетичному доробку  Богдана-Ігоря Антонича посіли біблійні мотиви, які проходять через усі збірки письменника.

 

Література

 

1.   Антонич Богдан-Ігор. Велика гармонія: (Модерністична поезія ХХ ст.): Для ст. шк. віку / Упоряд., передм., прим. Д.В.Павличка – К.: Веселка, 2003. – 350 с.

2.   Антонич Богдан-Ігор. Пісня про незнищенність матерії: Поезії. – К.: Радянський письменник, 1967. – 452 с.

3.   Дивоовид: Антологія української поезії ХХ століття/ Упоряд., передм., довідки про авт. І.Лучука. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 784 с.

4.   Будний В. Порівняльне літературознавство: Підручник / В.Будний, М.Ільницький. – К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2008. – 430 с.

5.   Наливайко Д. Теорія літератури й компаративістика. – К.: Вид.дім “Києво-Могилянська академія”, 2006. – 347 с.

6.   Саїд Едвард Ваді. Орієнталізм / В. Шовкун (перекл. з англ.). – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2001. – 512 с.

7.   http://www.ukrlife.org/main/minerva/haik

8.   http://www.ukrlife.org/main/minerva/haiku_ab.htm

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)