Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вісник Таврійської Фундації. Випуск 8
Ігор Проценко. Мої дороги
Вісник Таврійської фундації. Випуск 14
Наумич В.І. Сльоза України
Микола Братан. Їде батько Махно

Ставицька А. Криниця національної енергії // Анастасьєв А.М. Територія гідності. — К.–Херсон: Просвіта, 2014. — С. 3-6.

Криниця національної енергії

«Всяка буває душа — одна, як Дніпро, друга часом, як калюжа, по кісточки, а часом буває так, що і калюжки нема...” — писав Олек­сандр Довженко у своїй записній книжці від 1942-го року, примірник якої подарував мені Анатолій Миколайович Анастасьєв, поет, письменник і журналіст Херсонського краю.

Зараз же маю честь писати про книгу тала­но­витого великоолександрівця, яку він “з пилу, з жару” дав мені почитати. І... Тече в її рядках душа не тільки Дніпрова — широка й могутня, ще струменить сила найбільшої правої притоки нижньої течії Дніпра — річки Інгулець, яка на 75 кілометрів простягнулася по Великоолександрівському району. І вже тут убачаємо взаємозв’язок між Великою та Малою Батьківщинами митця. Такі ж думки ви­ринають і після прочитання збірки “Те­ри­торія гідності”.

Як говорить автор, ця творча праця — “своє­рідний часопис непростих подій в Україні від Помаранчевої революції до нинішньої ситуації на Сході держави”.

За тлумачним словником, гідність — це “сукупність рис, що характеризують пози­тив­ні моральні якості; усвідомлення людиною своєї громадської ваги, громадського обо­в’яз­ку”. Не дарма Анатолій Миколайович го­во­рить про те, що синонімом території гідності є Майдан, де з упевненістю й самоусвідом­лен­ням вистояли герої Небесної сотні. Порт­ре­ти героїв — трьох мужніх чоловіків — представлені на обкладинці книги. Автор називає їх нескореними. Так номінується й вірш зі збірки, в якому митець пише:

 

Що ж це діється?

Що ж це коїться?

Чи ще довго терпіти будемо?

Геть свавільного Януковича!

Геть тирана з катами-суддями.

 

Ми пригноблені,

Та не скорені,

На коліна ніколи не станемо.

Не лякайте нас прокурорами,

Ані ґратами, ні кайданами.

 

Поезія “Ми хотіли перемін” повертає нас до подій Помаранчевої революції, де автор на­зи­ває окремих політиків (“Любі друзі” і Прем’єр”) політичними брехунами й закликає народ прокидатися і самостійно владарювати у країні.

Кожен поетичний твір із 20-ти представ­ле­них у першій частині збірки — вияв націо­наль­ної волі та наснаги. Мабуть, тому Анатолій Ми­колайович називає їх віршованою публі­цис­тикою. Автор закликає до єдності і бра­тер­ства, нещадно засуджуючи все, що цьому перешкоджає — “політичний пустодзвін”, “знахабніле кучмовиння”, жмикрутство та багато іншого.

Письменник переживає з народом, і в одному з віршів пише:

 

Не за те Небесна сотня

Життям заплатила,

Щоб політики сьогодні

Посади ділили.

 

Джерело національної сили струменить у вічних словах Тараса Шевченка “Борітеся, поборете..”, якими Анатолій Анастасьєв на­зи­ває одну зі своїх поезій, згадуючи Великого Кобзаря.

Випадково чи ні, але у віршах сім разів ви­користовується слово “Майдан”. Це число від­давна вважається благословенним. Якщо додати те, що Майдан уплетений до канви вір­шованих патріотичних виявів, виходить криниця національної енергії.

Третя частина “Гумор, сатира” несе націо­наль­ний колорит та добрий жарт, відобра­жа­ю­чи і звичайні курйозні ситуації з сільського життя, і суспільні пороки. Тут є як віршовані, так і прозові твори.

“Легенди, спогади, бувальщина” — окрема частина прозових надбань митця про Малу Батьківщину. Тут читаємо і про першу на Півдні України гідроелектростанцію, яка була споруджена у Великій Олександрівці на річці Інгулець, і про Недогірський дуб, і про троян­дову алею заступника голови райвиконкому Михайла Шуцького. За останньою автор но­стальгує, адже в парку за Інгульцем її вже нема. Цілком доцільні поради дає митець: “Ми пишаємося своїм легендарним земля­ком. Багато добрих справ здійснено ним. Шкода, що батьки нашого селища хоча б з вдячності не наважуються назвати іменем Шуцького вулицю, на якій він жив”.

Колоритним виглядає цикл митця про пори року, який дає велике естетичне задоволення і надихає на захоплення природою.

Змушують замислитися слова з твору “За високими парканами”:

“...До невпізнання за останні десятиліття змінила своє обличчя Велика Олександрівка. Прикрасилося селище новими ошатними спорудами. Виблискують вітринами, ваблять гарними фасадами крамниці, аптеки, пив-бари... Навколо старих будинків виросли розкішні сучасні. Деякі з них за архітектурою і розмірами — справжні палаци. Видно, у їх власників не бракує ні амбіцій, ні коштів. І все було б чудово, аби у тих палацах знахо­ди­лося місце звичайному людському щастю. На жаль, сюди рідко приїздять і приходять гості. Не чути за високими парканами веселих голосів. Лише інколи на свята відлюдьки дають знати про себе спалахами ракет, вибухами петард, салютуючи самі собі і лякаючи добропорядних собак та запізнілих перехожих”.

Анна Ставицька, поетеса

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)