Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Шоста заповідь
М.Братан. Парасолька йде по місту
Вісник Таврійської фундації. Випуск 6
Коваленко В. Літопис Інгулецької ЗОШ
Микола Швидун. Стою на перехрестi
Микола Братан. Семенівське шосе

Таємниця забутого пам’ятника // Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи: Сміх і сльози, гумор і сатира. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 23-25.

Таємниця забутого пам’ятника

Нема нічого таємного, що б не стало явним.

Біблія

 

У невеликому селі Приморське Каланчацького району на Херсонщині є невеличкий пам’ятник загиблому льотчику. Як він загинув, знали лише дехто із селян сіл Атамань і Чюрум, які поруч. Але ті селяни мовчали, боялися. Офіційно льотчик герой війни. Його літак збили фашисти.

Все так, але дещо не так. Герой, звичайно. Тільки загинув він наглою смертю від співвітчизників.

У вісімдесяті роки, коли могутній нерушимий Союз дав тріщину, був бум героїки Вітчизняної війни. У Каланчаку гуділи про партизанський рух, який немовби гримів у наших степах, німцям спати не давав. Партизанський загін з того ж таки села Приморське. А село те неподалік німецької оборони на Перекопі. Відомі імена славних партизанів. Молода вчителька з Каланчака, яка каталася з німцями на тачанці, щось там в кущах у німців вивідувала. Прямо хоч всіх до нагороди представляй. Насправді ніякого партизанського руху тут не було, та і не могло бути. Голий степ, поруч на Перекопі німецькі війська, не сховаєшся.

А було те, що з Криму припливла розвідка Червоної Армії, за наказом Москви мала організувати партизанський рух. З Москвою не посперечаєшся, наказ є наказ.

Забрали з Приморського декілька чоловіків, висадили десь біля Криму на острові, дали завдання спостерігати за рухом німців. Доповіли, що наказ виконано. Що ж, теж брали участь у війні. Якби знайшли німці, не поздоровилося б.

Ще розповідають про групу молоді із Хорлів. Юні герої під керівництвом старших на човні у Крим добиралися. Їх вивезли зимою під час штормової погоди. Мокрих дітей висадили на берег, де вони позахолоняли та й загинули. Про це мені розповідав покійний Бичков, батько відомого тут лікаря Бичкова, а йому хорляни. Щоправда, цим подвигом не дуже й вихвалялися.

Тут відомий ще один «герой», не варто й прізвища називати. До війни проводив колективізацію, спочатку колгосп «Пятикрилка» або «Звізда», потім у колгоспі імені Сталіна. Про це він мені особисто розповідав. А під час війни всю війну просидів у скирті соломи, мама годувала. Про це люди мені розповідали. У шістдесяті хвалився, як «трьох німців вбив, на автомашині вивіз до моря і викинув». Медаль хотів отримати. А сам, окрім волів та коней, іншим транспортом не володів. Була така манія героїки. Не дали йому медальки.

І ще про одного «героя» відомо, Кручак на нього казали. Під час війни з товаришем Циганом десь промишляли, немов у німців у зондеркоманді, а як наші підійшли, Циган Кручаку руку прострелив. Став немов інвалід війни, комуніст, при владі.

Тут якщо у темних місцях копнути, можна такого гною накопати, що задихнешся. А піди ти — все комуністи, герої!

У згадані вісімдесяті роки ми товаришували з Анатолієм Гончарем. Він родом з Атамані, рідню мав у Чюрумі, поруч Приморське. Толя років на сім старший за мене, війну пам’ятав добре. Часто на рибалку у двох їздили, у морі сітки ставили. Поставимо сіті, по стопці горілки, і згадуємо бувальщини. Одного разу він розповів:

— Знаєш, як загинув отой льотчик, що пам’ятничок у Приморському? Його рибалки з Атамані вбили. А справа була так. Над морем був бій двох літаків, нашого і німецького.

За боєм спостерігали двоє рибалок, які саме навпроти сітки посипали. За сітками слід слідкувати, щоб інші рибалки не покрали. Бій закінчився тим, що німець збив нашого. Льотчик вистрибнув з парашутом і приземлився у морі. Тут море мілке, сам знаєш. Тому льотчику по пояс. Він направився до берега. На льотчикові гарна льотчиська куртка. Підійшов до берега, назустріч рибалки. Привіталися з ним друзі. А тільки один зайшов ззаду і веслом льотчика по голові. Вбили, забрали куртку, пістолета, гроші, і покинули. Пізніше люди поховали.

Тоді за повітряним боєм не тільки ці двоє рибалок спостерігали. Неподалік, під обривом, ховався ще один рибачок, глухий Ваня із Чюрума. Він боявся цих рибалок. Відомі бандити, більшовики. Це вони тут колективізацію проводили. До речі, цей Ваня — далекий мій родич. Він все те бачив. Вдома розповів, а згодом не витримав, перестрів одного з вбивць, і показав на мигах, що все те бачив. Той йому пригрозив пістолетом, за язик – куля. Мовчав хлопець.

— Пізніше, як наші прийшли, чому не розповів?

— Е, чоловіче, потрібно знати, що тут творилося до війни, за тих совєтів. Грабіжницька колективізація, голод, репресії. А творили геноцид ті ж самі бандити-більшовики, не одного невинного в тюрму посадили. Ти думаєш, перед війною люди були геройськи настроєні, як оце тепер у барабани б’ють? Ні, багато хто на німців надіявся. В Каланчаку їх з хлібом-сіллю зустрічали. Це вже після того, коли німці почали молодь у Германію забирати, інші їхні злочини, ставлення до німців змінилося. Ясно, хрін за редьку не солодший. Був і такий випадок. У Вербовому, неподалік Хорлів, теж німці нашого літака збили. Льотчик на парашуті за вітром приземлився на березі, неподалік села Вербове. Солонар, теж далека рідня, німцям заявив. Забрали льотчика. Солонарю не повезло, невдовзі наші прийшли. Люди на Солонаря заявили. Його забрали і з кінцями.

— Люди могли б і про вбивство цього льотчика заявити.

 – Тут інше. Як наші прийшли, ці бандити відразу знову стали партійними, голови-предсідателі, бригадири-завідуючі. Не одна корова зникла м’ясом у Вірменське*. Списували. Озвися, тебе ж і посадять. Люди їх боялися, мовчали і мовчатимуть. А дурнів у барабани бити завжди доволі.

— Слухай, Толя, як же це ти з такими поглядами комуністом став?

— Що, в мене на лобі написано? Інакше я Жигуля не придбав би.

— І те правда. А я не хочу. Як подивлюся на хапугу Дитину**, не хочу.

— Ладно, пішли сітки знімати, вже сіріє, скоро ранок.

Зібрали сітки, вибрали рибу, поїхали додому.

Так що, нема нічого таємного, що б не стало явним.

 


 

* Вірменське – Так колись називалось місто Армянськ, що на кордоні з Кримом.

** Дитина – Так заочно звали В.Власенка, колишнього першого секретаря райкому компартії. Він любив до всіх звертатися: «Дитино моя, дитино моя…»

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 122 книг;
1,552 статей;
362 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)