Драматичні твори Володимира Винниченка і Бернарда Шоу є визначними явищами на тлі доби модернізму. Обидва письменники – засновники якісно нової інтелектуальної драматургії, пов’язаної з екзистенціалізмом (“філософією життя”) і психоаналізом. Кращими зразками такої драматургії є п’єси “Чорна Пантера і Білий Медвідь” В. Винниченка та “Пігмаліон” Б. Шоу. Ці твори відзначаються складністю психологічних колізій, які заслуговують особливої уваги. Хоча вже чимало написано наукових праць про драматургію як В. Винниченка [2; 5; 6; 8; 9 та ін.], так і Б. Шоу [1; 3; 7 та ін.], порівняльне вивчення їхньої спадщини у зазначеному аспекті ще не здійснювалося, чим і визначається актуальність теми нашої статті.