І.

Над морем небо ген синіє

І чайка хвилю б’є крилом...

Надходить шторм. І вітер віє

Настирний, наче бурелом...

Здіймай мерщій увись вітрило

Міцніш канатами в’яжи!

Старезний барк ще має сили –

Пружніють дружньо сотні жил...

Єрги Псарас, тутешній старець,

Давненько в морі не бував.

Тому він думами не хмаривсь,

А на дивані спочивав...

Добром його склади ломились,

В яких було товарів тьма.

Й покої, що в красі іскрились, –

Таких у світі більш нема...

Палацу сходи мармурові,

Де вабить серце висота,

Промінились в чуттях та слові –

Пантикапеї пишнота.