Цікаво, чому я вважаю себе найнещаcнішою на планеті? Чому накручую себе, ніби увесь світ тепер проти мене? Поглянемо на мою ситуацію об’єктивно!.. Отож, мені 21 рік, я закін­чую бакалаврат! :)) Я незаміжня :((. У мене є якась робота (зп. 200 гривень за місяць), а також 170 гривень стипендії. Разом, чистими – 370 грн. Короче, грошей у мене немає… Він за 434 км. від мене (у столиці). Бачимось раз на три-чотири місяці. Короче – кохання у мене теж немає. Добре, що останній місяць порадував великою кількістю секс-марафонів. А то, мабуть, здуріла б уже 1654321 раз.

Хочете кави, пане? Чаю? Води? Молока? Пташиного? І перестань так мені посміхатися! Так привітно. Так, ніби я щось важу. Вдох. Выдох. Не хочеш – не треба. Але ж можу я для тебе щось зробити? Я хочу… Важити. Справді…

Знаєш, я подумала… Знаєш, я вже думаю українською. Хоч дихаю – все ще російською... Але це мине, не зважай, не бійся! Вдох. Выдох. Хоча тобі, напевно, байдуже, якою мовою я дихаю. Тобі байдуже… що я дихаю.

Давай будемо такими

А давай зустрiнемось з тобою. Вдвох. А не як завжди. Вигадуватимемо новi пози, рухи. Будемо триматись за руки не так, як всi. Стояти на головi i думати по-черзi. А торкатися один одного тiльки вухами. Давай не повертатимемось додому. Будемо грати у схованки. Вигадаємо нове життя. Де ти — наприклад, пожежник, а я, ну хай буду повiєю. Тiльки не питай, чому саме так.

— Я рятуватиму життя?

— I я!

Давай розмалюємо стелю у полум’я. I будемо ходити нею босонiж. Обпiкаючи пальцi. Обвiтрюючи губи. Цiлуючись до непритоми. Давай будемо посмiхатись на вулицi перехожим. I наступати один одному на ноги. Босонiж. А якщо пiде дощ, прикинемось краплями i впадемо на розпечений асфальт з дванадцятиповерхiвки.

* * *

У колі тебе добре так…

Живу у напівпочуттях.

Мій напівсміх у напівраю,

У напівсвіта з напівкраю.

На напівморі –

напівштиль,

На світлофорі –

світлофільтр,

На перетині –

перещось,

От-як подібне

до “І ось…”

* * *

Нащо ти сюди приперся?

* * *

А ми гуляли на Місяці в схованки...

Полохливо все
в пазурах,
в кратерах...
Ми дощами на вік загартовані,
Ми обвінчані
власною стратою!
І очами —
платенозорими,
Розметавши галактики вщент...
Мій Титане,
душею оголений,
П’є, сердега, холодний абсент,
В божевіллі
грою скалічений,
Відфутболений світом, герой.

Гострозубими зорями злічені
всі стежинки твоїх долонь.