Не треба руйнувати Україну!
Не треба нищити її свободу!
Вона у нас одна-єдина,
Як серце рідного народу.
Є в України мова солов’їна,
Багатство є – земля родюча.
Так захистімо Батьківщину,
Нехай війна її не мучить.
Молітесь, люди, вас благаю –
За тих, хто піде в бій за Неньку.
Нас Мати Божа захищає,
Нехай пощезнуть воріженьки.
Не треба руйнувати Україну!
Не треба нищити її свободу!
Бо кожен з нас – її дитина,
Щохвилі будьмо зі своїм народом.
Осколок з фронту
Брат привіз
На згадку вчора,
А ще – в очах
Чорнезний ліс
Од втрат і горя.
Скупий на усмішку
Й слова,
Такий незвичний.
Убралась в іній
Голова на пам’ять вічну.
Можливо, “Градів”
В тім вина,
Стріл політичних.
Він молодий,
Тож цілина
Не так трагічна.
Та цілина, що
По душі – мов протяг стиха,
Від часу трохи заросте
Йому на втіху.
Та тільки ж пам’ять-автомат
В осколок взута…
Чорніє ліс в очах од втрат.
Ну як забути?
Я люблю твої роси ранні,
Калинову твою косу,
Мандрик-Куйбіда К. “Висушіть, вітри, усю скорботу...”; “До змагу нумо знову, браття...”; “Заспівали скоростріли...”; До бою: вірші // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Вип. 12. — К.–Херсон: Просвіта, 2016. — С. 148-149.
Висушіть, вітри, усю скорботу,
Випий її, сонце золоте!
Від крові пролитої і поту
Наша воля буйно проросте.
Боротьба обернеться в легенди.
А тепер – лиш кров і смерть. Хрести.
Прочитайте наші тестаменти –
Ці бажань зникаючі сліди.
З вірою у Господа святого,
З честю, що знамена підняла,
Ми ішли на смерть заради того,
Щоб Вкраїна вільною була!
1950
До змагу нумо знову, браття.
Дарма над нами ворон кряче.
Ми – шаленіюче завзяття,
Такі ж як сонечко гаряче.
Ми всі – гартоване залізо –
У серці з правдою простою,
Немченко І. Барви Білого берега; Олешаночка; Прощання; Моє Білобережжя: вірші // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 11. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 222-224.
Ярові Славутичу
Моря синь предковічна
І Славути блакить –
Щось таємно-магічне
В них сховали віки.
Барви Білого берега –
Мов квітчасті пісні.
Барви Білого берега
Знову сняться мені.
Білий день над водою
Розлива молоко,
Молодою ходою
Лине білим піском.
Барви Білого берега
Снять мені в чужині.
Барви Білого берега
Не забути мені.
Зелень лісу і гаю,
Зелень бережини
Я очима вбираю
Від весни до весни.
Барви Білого берега
Крізь віки мерехтять.
Барви Білого берега
З вишиванок ряхтять.
Лана Світ. Вірші // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 11. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 196-200. - [Зміст: «Вже тільки спомином…»; Незалежність; «Зоріє небо вереснево…»; Осінній дощ; «Вишнево мружились на сонці вишні…»; «Осіння тиша невидимкою стоїть…»; Лютий-березень; «У осені в полоні…»; Осіння калина]
Вже тільки спомином
Торкнусь твого чола.
Вже тільки поглядом
Тихенько поцілую.
Між нами прірва
Самоти, зима
І щем. Болючий щем
Далекого відлуння.
Вже тільки мрією
Прийду до тебе в сни.
Вже тільки зіркою
Загляну в твої очі.
Між нами безмір
Тиші й самоти.
І ніч, коли усе єство
Кохати хоче.
21.11.04
Нею марили, про неї мріяли сотні поколінь,
Але так і не побачили.
Її здобували тисячоліттями,
Але втрачали за одну мить.
|
|