Кулик В. Вірші // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 11. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 213-216. - [Зміст: Київ. Лютий 2014 року; Лист волонтерам; Гірка наука; Хвилина роздумів; Клятва захисника; Повертаються чайки]
Палав Майдан. Горіла Україна.
Планетою стелилися дими.
За гідність повставали знову ми,
Бо знали: мрія наша – не руїна.
У тій борні взивала мати сина
Іти до світла разом із людьми.
А правда прикривала нас грудьми,
Бо в ній гула міцна козацька сила.
Аж до небес вознесені правиці –
Документальне вічності кіно.
Народу серце, викуване з криці,
Якому зупинятись не дано.
Історії нетлінне полотно
Відтворене у вогнищі столиці…
19 лютого 2016 року
Про Другу світову війну // Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи: Сміх і сльози, гумор і сатира. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 85-90.
Далі я хочу показати вірш, присвячений названому моєму брату Анатолію Тітову. І тут потрібна невеличка розповідь про те, як ми стали братами, як «ворогами», про війну.
Війна. Ми з мамою втікали з Бессарабії від фашистів. Нас туди примусово переселили після домовленості Сталіна з Гітлером, які світ ділили. Мій батько вже загинув, «звільняючи» Фінляндію від фінів. Адже ми «освободітєлі». Ми були удвох з мамою.
На Хортиці наш обоз біженців німці розбомбили. Далі ми з мамою потрапили у фашистський концтабір у Гуляй-Полі. Там у них була сортувальня. Комуністів окремо, солдат окремо, офіцерів окремо, євреїв окремо.
У мами були документи, — ми просто біженці. Нас через тиждень відпустили.
Капкан Путіна // Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи: Сміх і сльози, гумор і сатира. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 84-85.
ДНР і ЛНР – це капкан, розрахований на окупацію всієї України. Він же буде й капканом для Росії.
Гарячі голови вимагають, аби президент оголосив: «У нас не внутрішній конфлікт, а повномаштабна війна з Росією!»
Ні, шановні, саме цього Путін і домагається, саме це і провокує. Тоді він на весь світ заявить: «Україна оголосила Росії війну! Росія захищається! Ми лише гуманітарну допомогу возили в Україну, а вона агресор! Дамо агресору відсіч! Вводимо свої війська, щоб захистити мирних жителів Донецька».
У Путіна задача-максимум — окупувати всю Україну. У Порошенка задача-мінімум — зберегти незалежність України. Іде війна — думайте, думайте: що Росія може принести? Лише те, що має, а має злидні і деградацію.
Повоєнний синдром.
У Володимира Висоцького є пісня, в якій і показаний цей самий синдром ще тої війни. Підвипивший фронтовик-капітан накинувся на зовсім йому незнайомого чоловіка: «А винтовку тебе! А послать тебя в бой?! А ты жизнь прожигаешь, иуда!».
Після стресів на війні людина стає агресивною, злобивою, психічно неврівноваженою. Про це явище у пресі згадують, розповідаючи вже про Чеченську війну, війну Росії проти Чечні, організовану Путіним.
Чеченці зле говорять про росіян, а росіяни про чеченців. Як довго вони будуть ворогами? Декілька поколінь має пройти, не раніше.
Що можна вирішувати голосуванням, а чого не можна? Чи можна вирішити голосуванням: розстріляти невинуватого, посадити у тюрму (як це показано у сатиричному оповіданні «ЧП в аулі»), або відібрати батьківщину?
Припустимо, що у Донецьку справді був цивілізований референдум. За що голосували? За те, щоб частину території України відняти й передати Росії? А я, один я, не хочу!! Не хочу!! Це моя батьківщина! Манав я вашу «більшість», вашу «лапотну Росію» з неандертальцем Путіним! Я візьму автомат і буду партизанити до останнього подиху! Я не хочу в Росію!!
Ще якось можна зрозуміти басків, які домагаються власної деожави. У Криму та Донецьку мова не про власну державу. Та й референдум басків теж кровью пахне.
|
|