Київ. Лютий 2014 року

Палав Майдан. Горіла Україна.

Планетою стелилися дими.

За гідність повставали знову ми,

Бо знали: мрія наша – не руїна.

У тій борні взивала мати сина

Іти до світла разом із людьми.

А правда прикривала нас грудьми,

Бо в ній гула міцна козацька сила.

Аж до небес вознесені правиці –

Документальне вічності кіно.

Народу серце, викуване з криці,

Якому зупинятись не дано.

Історії нетлінне полотно

Відтворене у вогнищі столиці…

19 лютого 2016 року

Лист волонтерам

Про Другу світову війну

Далі я хочу показати вірш, присвячений названому моєму брату Анатолію Тітову. І тут потрібна невеличка розповідь про те, як ми стали братами, як «ворогами», про війну.

Війна. Ми з мамою втікали з Бессарабії від фашистів. Нас туди примусово переселили після домовленості Сталіна з Гітлером, які світ ділили. Мій батько вже загинув, «звільняючи» Фінляндію від фінів. Адже ми «освободітєлі». Ми були удвох з мамою.

На Хортиці наш обоз біженців німці розбомбили. Далі ми з мамою потрапили у фашистський концтабір у Гуляй-Полі. Там у них була сортувальня. Комуністів окремо, солдат окремо, офіцерів окремо, євреїв окремо.

У мами були документи, — ми просто біженці. Нас через тиждень відпустили.

ДНР і ЛНР – це капкан, розрахований на окупацію всієї України. Він же буде й капканом для Росії.

Гарячі голови вимагають, аби президент оголосив: «У нас не внутрішній конфлікт, а повномаштабна війна з Росією!»

Ні, шановні, саме цього Путін і домагається, саме це і провокує. Тоді він на весь світ заявить: «Україна оголосила Росії війну! Росія захищається! Ми лише гуманітарну допомогу возили в Україну, а вона агресор! Дамо агресору відсіч! Вводимо свої війська, щоб захистити мирних жителів Донецька».

У Путіна задача-максимум — окупувати всю Україну. У Порошенка задача-мінімум — зберегти незалежність України. Іде війна — думайте, думайте: що Росія може принести? Лише те, що має, а має злидні і деградацію.

Повоєнний синдром.

У Володимира Висоцького є пісня, в якій і показаний цей самий синдром ще тої війни. Підвипивший фронтовик-капітан накинувся на зовсім йому незнайомого чоловіка: «А винтовку тебе! А послать тебя в бой?! А ты жизнь прожигаешь, иуда!».

Після стресів на війні людина стає агресивною, злобивою, психічно неврівноваженою. Про це явище у пресі згадують, розповідаючи вже про Чеченську війну, війну Росії проти Чечні, організовану Путіним.

Чеченці зле говорять про росіян, а росіяни про чеченців. Як довго вони будуть ворогами? Декілька поколінь має пройти, не раніше.

Референдум?

Що можна вирішувати голосуванням, а чого не можна? Чи можна вирішити голосуванням: розстріляти невинуватого, посадити у тюрму (як це показано у сатиричному оповіданні «ЧП в аулі»), або відібрати батьківщину?

Припустимо, що у Донецьку справді був цивілізований референдум. За що голосували? За те, щоб частину території України відняти й передати Росії? А я, один я, не хочу!! Не хочу!! Це моя батьківщина! Манав я вашу «більшість», вашу «лапотну Росію» з неандертальцем Путіним! Я візьму автомат і буду партизанити до останнього подиху! Я не хочу в Росію!!

Ще якось можна зрозуміти басків, які домагаються власної деожави. У Криму та Донецьку мова не про власну державу. Та й референдум басків теж кровью пахне.