Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Олег Олексюк. Затуманені плачем
Михайло Гончар. Селянський повстанський рух на Півдні України: (1918-1921)
Анатолій Суганяк. Атом любові
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 9

Трус: Теж анекдот, хоч і щира правда // Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи: Сміх і сльози, гумор і сатира. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 16-18.

Трус
Теж анекдот, хоч і щира правда

Було це ще за тих часів, коли варто було «настукати куда надо», як тут же з’являлися стражі і іменем закону перевернуть все догори дном. А якщо йшлося ще й про самогон!... о, тоді стережись. Загалом, провадилися труси. Трусили добряче. Так, що іноді й душу витрушували. Трусили все, поки зовсім не стало, що витрушувати.

На селі подейкували, що оті анонімки не інакше, як справа рук активіста Івана, Петрового сусіди, що за кладкою мешкають. О, то його справа, не марно біля начальства треться. Петро, почувши таке про Івана, вирішив перевірити. Сусіда слід добре знати, у житті всяко приходиться, а поганий сусіда – то біда.

Якось, рано-вранці, коли саме молодиці встають корів доїти, Петро помітив, що в Івана на вікні занавісочка ворушиться. Ага, підглядає. Він тут же вхопив з вечора приготовлену сулію, вийшов на подвір’я, прихопив лопату і пригинаючись та озираючись пройшов повз вікна Іванової хати, подався на город. За нужником відміряв точно десять кроків на вранішню зорю, викопав ямку і закопав ту сулію. Землю розрівняв, а над закопаною сулією встромив патичка, для примітки.

Опівдні, прийшовши на обід, Петро застав в себе на подвір’ї міліцію. Тут були лейтенант і сержант. Хлопці дебелі, червонощокі, аж трішки немовби фіолетовими. Як то у народі кажуть, пики мали, хоч пацюків бий. Обоє при повній амуніції. Там портупеї, пістолі, сумки через плече, в руках штрички. Була така штуковина тоді в міліції на озброєнні. Лейтенант, не вітаючись, відразу ошелешив заявою, як дрючком по голові.

— Нам стало відомо, що ти гониш самогон.

— Свят, свят, – хреститься Іван, – борони Боже! Я й не п’ю, хіба так коли, у свято, але наше, радянське. Релігійних я не визнаю. То несвідома молодиця колись ходила до церкви. Тепер не ходить, перевиховав.

— Де заховав самогон? – сконтризував лейтенант.

— Нема в мене горілки. Ось, – перехрестився, – не гріх, що й забожився.

— А якщо знайдемо? – суворо, з кривою посмішкою підступив на крок лейтенант.

— Шукайте, але горілки в мене ви не знайдете.

Лейтенант наказав сержанту.

— Починай обшук.

 Папірці, типу ордер на обшук, тоді були не модними. Міліціонер, отже має право заглянути навіть у горщики. Проте понятого, сусіда Івана, запросили. Цього разу сержант пішов не до печі, а чомусь рушив, помахуючи штричкою, за хату на город. Потім звернув за нужник. Іде і прямісінько до тієї примітки, яку поставив Петро. Буцімто, йому хтось підказав. Дійшов, подивився, постояв, вернувся за лопатою. Мовчки взяв лопату, пішов за нужник і впевнено, але обережно став розкопувати. Далі так і геть руками став розгрібати. Знав, що шукав, обережно працював. Видобувши з землі сулію, ковтнув слину, приніс лейтенанту. Лейтенант, вказуючи пальцем на сулію, грізно запитав господаря.

— А це що?

— Та це зовсім і не горілка, яку ви шукаєте, це так собі, вода… – ніяковіючи, викручується Петро.

— А ми ось зараз перевіримо, – підморгнув лейтенант Іванові.

Зайшли в хату. Сулію поставили на стіл. Лейтенант витягнув із портупеї стопку і сухаря. Це в нього теж, як амуніція. Взяли у господаря на миснику ще два стакана. Налили з сулії стакани, щоб значить провести експертизу. Лейтенент, тут як найголовніший, виголосив традиційний для такого випадку тост.

— Ну!

Всі хекнули і випили. Щось було не зрозуміло. Вони подивилися один на одного, потім на господаря. Той знизав плечима. Першим озвався сержант.

— Так це ж вода.

Всі повернулися до господаря, чекали пояснення.

— Так я й кажу, що горілки в мене нема. Це така собі вода. Ще як моя покійна теща померла, царство їй небесне, її обмили, а воду старі люди веліли закопати. Кажуть так треба, щоб жінка вночі не боялася.

Першим, затуливши рота, з хати вибіг сержант. За ним векаючи, посинівши від натуги, побіг лейтенант. А вже коли вибігав понятий, сусіда Іван, від нього ще й інший неприємний дух пішов.

Таки люди правду говорили, таки Іван доносить про всіх у міліцію.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 124 книг;
1,627 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)