Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Елінг. 2017-2018. Випуск 11-12
Микола Братан. Від сонця до сонця
Анатолій Суганяк. Атом любові
Микола Братан. День святого Миколая
Василь Мелещенко. Мiй малюнок
Олег Олексюк. Доки живі. Тисячовесни
ІІІ. Прочитай

ІВАНКОВІ КОЛОСКИ

Було це ранньою весною. Земля прокинулась від зимової дрімоти, скинула з себе пухнасту ковдру снігів. Ховрашки, польові миші повилазили з нір і вигрівалися на сонці. З далеких теплих країв прилетіли до рідних гнізд птахи. Іванкова шпаківня гостинно зустрічала дзвінкоголосих гостей.

Була неділя. Всі відпочивали. А ось сівачі трудилися з ранку до пізнього вечора.

- Весняний день рік годує, - любив говорити тато...

- А ви тут як опинилися? Щось удома скоїлося? - стривожився він, коли побачив своїх синів Іванка та Миколку біля сівалки.

- Нічого не сталося, - сказав Миколка.

- Ми в гості до тебе прийшли, - доповнив Іванко. - А чому ви всі такі замурзані?

- Білий хліб любить чорні руки, - усміхнувся тато. - Ось досіємо цей клин і помиємось. Погляньте, які душові на польовому стані. Може - під душ? Вода вже на сонці нагрілася.

- Ні, - сказав Іванко. - Ми хочемо з тобою хліб сіяти.

- Дивися, чого захотів! - засміявся татів напарник, тракторист дядько Павло. - Одразу видно, що нашого, хліборобського роду.

- Гаразд, - дозволив тато. - Все зерно висіяли, так що час мені заправити сівалки насінням. А ви посидьте у кабіні трактора - і рушимо.

Ось так уперше Іванко допоміг татові посіяти в пахучу землю золоті зерна. Зігріті людськими руками і сонцем, вони проросли і зашуміли, задзвеніли на увесь світ тужавими колосками.

Сплетені у віночки колоски і сьогодні прикрашають Іванкову кімнату.


ХЛІБ ВІД ЗАЙЦЯ

Дозріли в садках вишні і абрикоси, з городу бабуся приносить у пелені огірки і помідори. Полуниці теж зачервоніли на грядці.

- Це літо прийшло, онучку, - каже бабуся до Тарасика.

- А в степ літо прийшло? - питає Тарасик.

- І в степ прийшло. Батько твій вже з комбайном вийшов на жнива. Чи не чуєш, як гудуть у степу мотори?

Тарасик прислухається. Справді, гудуть мотори.

Після обіду йде Тарасик за село, щоб подивитися на степ. А там аж до обрію жовтіє пшениця, і над нею, ніби голубі озера, хвилюється марево за маревом. Небо над степом високе-високе, і в ньому чути, як гудуть мотори комбайнів, аж в небі гуркотить. А жнив не видно.

Бабуся сміється з Тарасика:

- Почекай трохи, скоро вони підійдуть і до нашого села.

Не терпиться Тарасику.

Якось побачив він, що дід Гордій везе воду жниварям у степ. Побіг за підводою, і ну просити:

- Візьміть мене, дідусю, з собою. Хочу жнива в степу побачити.

- Ич, який розумник, чого захотів! Та вже сідай, якраз до комбайнів їду.

Дід Гордій повільно їде степовою дорогою, а Тарасик все дивиться, жнива хоче побачити.

- Чуєш, Тарасе, як перепілка підпадьомкує? Це вже вона почула, що жнива прийшли.

- Таке скажете, діду.

- А ген, бачиш, по дорозі баранці біжать. Ніяк догнати їх не можемо. Тільки в жнива так пливе марево над степом.

Тарасик дивиться на баранці. Справді, вони тікають від них у степ. Дивина, та й годі.

- А справжнісінькі жнива, діду, ми побачимо? - цікавиться Тарасик.

- Ось приїдемо до батька, там і побачимо справжні жнива.

Завиднілися комбайни в степу. Покоси, мов хвилі, гойднулися вдалині. Тарасик дивиться на них і думає собі: "Оце вже починаються справжні жнива".

- Еге, діду, то справжні жнива, де покоси?

- Молодчина ти, Тарасе. Ото і є справжні жнива, усміхається дід Гордій у вуса.

Приїхали якраз на обід. Гарно було Тарасикові з батьком. Особливо, коли їли борщ, і тато подав йому окраєць хліба і сказав:

- Їж, Тарасику, це хліб від зайця…

Не повірив Тарасик, запротестував:

- Хіба у зайців хліб є? Як вони його печуть?

Усі розсміялися.

- А ти попробуй, - підсунувся до нього дід Гордій.

Попробував Тарасик хліба, вкусив шматочок, а він смачний, ну ніколи ще такого не їв.

Після обіду Тарасик заснув у діда на возі. І снилося йому, як літо, заквітчане колосками, підходило до вантажних машин і насипало повні кузови золотого зерна. А поряд стояв його батько і розгортав зерно та посміхався до нього.


МОРЕ

До моря рукою подати, а Юрко досі ще його не бачив. І дорослі про нього говорять, і малі, а яке воно - не уявляє собі хлопець. Кажуть, що синє-синє і солоне-солоне. Мабуть, від солі?

Одного разу наносив Юрко у корито води, взяв у комірчині пачку солі, та й ну солити. Висипав усю пачку, паличкою розколотив, а вода не посиніла.

- Що це ти, сину, надумав собі, що всю пачку солі висипав у корито. Схаменися, дитино!

- Це я, мамо, море роблю. Щоб солоне і синє було.

- Хіба ж море у кориті буває? Воно велике-велике, безкрає… Ось поїде влітку ваш дитсадок до моря, то й побачиш. Щоб ти мені більше не переводив сіль. Чуєш?

Юрко мовчить, бо йому соромно перед матір'ю. Хоч би нікому не казала.

А напочатку липня увесь садочок захвилювався. Готувалися до поїздки, складали речі та іграшки, купували м'ячі та надувні круги.

Коли поспішали з рюкзаками до великого червоного автобуса, то всі побачили, що Юрко і відерце прихопив з собою.

- Для чого відерце? - перепитує кожен. - Невже там не буде з чого воду пити?

- Залиш його!

А Юрко мовчки усміхається. Він обов'язково привезе море у відеречку додому.

Цілий місяць відпочивали діти біля моря. Ранками воно було тихе і спокійне, тільки пісок від хвилі шелестів на березі. А в обід море мліло під гарячим промінням сонця.

Добре було гратися на пісочку, та ще краще купатися.

А бувало море і сердитим.

Величезні хвилі накочувались на берег, і тоді вихователька не пускала дітей близько до води. Юрко дивився, як буруняться хвилі, як величезні вали із страшенною силою розбиваються об берег.

Він у такі хвилини думав, що не можна море перенести у відеречку додому. Воно велике і, як казала мама, безкрає. Воно могутнє і красиве, а в шторми грізне і сердите.

Та море стишувалось, і діти знову плескали долоньками по воді, відчуваючи його лагідність і ласку.

То було незабутнє літо, коли Юрко вперше побачив море.


 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 124 книг;
1,627 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)