Василенко М. Відповідальність; Слово; Пісочний годинник: поезії // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 13. — К.–Херсон: Просвіта, 2017. — С. 189-190.
Мабуть, щось я вчинив несучасне,
Бо збудилася тінь палія,
І пожежа в Донбасі не гасне,
Пахне димом пожарищ земля.
Мабуть, вірші мої іще сірі
І сказав своє слово не так,
Бо північний сусід у зневірі
Ладен вбити за ржавий п’ятак.
Головну десь прогавив годину,
Не помітив супліддя у млі
І зробити щасливу людину
Не зумів на сучасній землі.
Свій наділ не залишу орати,
Відітну непокірливу лінь.
Буду ревно, як звір, працювати
Для прийдешніх уже поколінь.
2017 р.
Спершу було Слово...
Євангеліє від Іоанна
Посеред найтемнішої тьми
(десь зовсім близько)
з’явилося СЛОВО
і поділило
на біле і чорне,
солодке й гірке,
гаряче й холодне
вродливе й негарне,
рівне й горбате,
корисне й шкідливе,
наше
і
їхнє.
Течія пісочного годинника —
наша небесна плоть.
На ланах святоруської землі,
на вершинах кострубатих гір,
у затінку лісу,
стежками спогадів
тече ота плоть.
Течії не зупинити
ні брехнею,
ні правдою.
Течія пісочного годинника —
це ми,
брати-українці.
|
|
Додати коментар