Померзлі троянди

Померзлі троянди, троянди в снігу.
Замерзлою стежкою тихо іду.
А смуток на серці, печаль на душі.
І думи женуться, мов коні чужі.
Куди ж ви, стривайте, візьміть і мене!
Я знаю, там холод, там снігом мете,
Там кедри суворі, як правди печать,
Там спалені долі привиддям кричать.
Там сльози Вкраїни, там кості синів,
Із горя - руїни, пустелі із снів.
Там спалені душі у дуплах живуть,
Там страчені долі нам мозок печуть.

Монолог

Цей мертвий сніг, ця паморозь на віттях
Та бурштинові краплі на снігу...
Невже для тебе я з паперу квітка,
Що у журби роздмухує жагу.
Ти кажеш: плачу... Ні, це тільки сльози
Від холоду замерзли на щоках.
А ти хіба не плакав ще ніколи?
Тобі здається, що ти гордий птах?
Насправді людські душі - не каміння.
І кажуть лиш: душа - то темний ліс.
Людське кохання - це таке горіння,
Що не буває без щасливих сліз.