Поезія студійців
Інна Зелена

* * *

Світло, радість, надії та мрії...
І цвітуть у душі фіалки.
Це весна тобі серце гріє,
Ясні ночі малює й ранки.

Якщо спека розпалює серце,
А в думках твоїх срібні зорі,
То, зібравши дощі в відерце,
Літо мило до тебе говорить...

Чуєш літа плач, що стихає?
Журавлі сумно в небі курличуть.
Злотна осінь на троні сідає
І до царства свого звабно кличе.

Якщо срібними барвами в серці
Пише радість сумні візерунки,
То зими ясний погляд іскриться,
Роздає світу сніжні дарунки.

У природи свій настрій існує,
Ним чотири царівноньки правлять,
Кожна з них щось своє подарує,
Неповторне зоставить напам'ять!

* * *

Скажи, навіщо ти летіла?
Навіщо серцем так горіла?
Навіщо ти душею мліла,
Розправила широкі крила?
Ти бачила десь світлу мрію,
Якої так душа хотіла,
Летіла... А тебе зловили
І крила білі обпалили..
Тепер всім серцем у печалі,
І мрієш довгими ночами,
А мрія ця вже не з тобою,
Лиш манить темною журбою...
А в небі журавлі курличуть
І душу за собою кличуть....
І полетіла б, але... крила...
Свої широкі обпалила...

* * *

Осінь у нарядному убранні,
Як циганка з картами в руці,
Ворожила на моїм коханні,
Зоставляла поцілунок на щоці.
Закрутила довгі свої коси,
Танцювала, тиха і чарівна,
Заплітала в золоте волосся
Листя, посміхалась, мов царівна.
І манила карими очима,
І водила в свій осінній світ,
Дивна казка в неї за плечима,
Що дарує для душі політ...