Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Іван Немченко. Квітка України
Валентин Плаксєєв. Лети, моя пісне, лебідкою!
Микола Братан. Їде батько Махно
Леонід Куліш. Зізнання
Анатолій Анастасьєв. Подорожник
Вісник Таврійської фундації. Випуск 11
"Промінчик надії в тенетах самотності..."

Зміст

 

Нікітенко В. Запізнілі провідини. - Черкаси: Відлуння-Плюс, 2006. - 135 с.

 

Здається, не так уже й давно авторові цих рядків випало поділитися своїми враженнями від першої збірки молодого прозаїка з Черкащини Вадима Нікітенка "Дві вдови" (рецензія була опублікована в другому числі журналу "Визвольний шлях" за 2003 рік). Та книга залишила в пам'яті теплий спомин, а ще бажання нової зустрічі з творами початківця.

І ось перед нами наступна збірка оповідань і новел цього автора, котра має ностальгійно-каяттєву назву "Запізнілі провідини" (2006). Нагадаємо, що В.Нікітенко - це письменник з народної глибинки, з Шевченкового краю. Живучи на селі, він виконує функції кореспондента районної газети "Вісник Городищини", що виходить на Черкащині.

У своїй новій книзі прозаїк продовжує ділитися своїми думками з приводу нашого минулого і сучасності, оголює болючі проблеми українського села, проектуючи їх на буття всього суспільства. Він обстоює право кожної людини на щастя. Хай неповне, хай лише часточку, хоча б промінчик надії на щастя, який і зігріває, і вивищує людину в найбезнадійніші моменти життя.

Герої "Запізнілих провідин" доповнюють і розширюють галерею нікітенківських персонажів, знайомих з "Двох вдів" і змальованих то з натури, то зі спогадів очевидців, то з власних екскурсів у глибини пам'яті. Тож автобіографічність, нахил до мемуарності озиваються і в творах, що увійшли до нової книги. Нарисовість, публіцистичні вкраплення, які часто переважали в "Двох вдовах" і постійно нагадували, що перед нами плідний журналіст, у "Запізнілих провідинах" уже не так різко виявлені. Стиль новеліста вирівнюється, мова його прози стає виразнішою і соковитішою.

Як до певних символів звертається В.Нікітенко до літературних постатей і художніх світів Тараса Шевченка, Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Редьярда Джозефа Кіплінга, Джеймса Олівера Кервуда. Він не приховує свого пієтету перед славетними новелістами, такими як Василь Стефаник, Еріх Марія Ремарк, а особливо Григір Тютюнник, що підтверджують ремінісценції, центони або й одверті аплікації.

Тематична палітра прози В.Нікітенка відчутно розширюється й збагачується, але домінуючими залишаються ті ж прагнення дослідити таїну буття особистості, висвітлити причини одинокості людини як у юрбі, так і в колі найближчих, найрідніших. Це й осмислення наслідків воєн, революцій, голодоморів, репресій, які наклали фатальний відбиток на психологію українця і визначають особливості його поведінки на батьківщині й у чужих краях.

Двадцять оповідань і новел, що складають книгу "Запізнілі провідини", видаються цілком автономними витворами, але водночас постійно ловиш себе на думці, що це фрагменти одного цілого, мозаїка з частинок пунктирно окресленої повісті-хроніки, завершення якої ще попереду. Тема війни-розлучниці ("Горобиної ночі", "На колодках") тісно переплітається з мотивами пам'яті людської і відплати за гріхи ("Двійка", "Зустрілися"). Оповіді про злочини сталіністів ("Пам'яті смутні дороги") і гітлерівців ("Лісник") перемежовуються з творами про сучасні кримінальні драми ("Розплата"). Щемлива тема дитячої безпритульності ("Без просвітку") та смертності ("Спалена квітка") пов'язується з мотивами беззахисності природи перед людським невіглаством і байдужістю, трагічного відчуження між світом малюків і дорослих, нерозуміння і несприйняття почуттів, інтересів, ідеалів одних поколінь іншими. Широкий спектр морально-етичних проблем порушує В.Нікітенко в творах "Шматочок щастя", "За завісою заметілі", "Промінчик надії в тенетах самотності, або Осіння соната любові", досліджуючи долі подружніх пар, причини дискомфорту в родинах, що нерідко призводить до гострих конфліктів, зрад, розлучень, тривалих психологічних травм.

Як і в першій книзі, у "Запізнілих провідинах" автор широко послуговується спогадовими ефектами, аби охопити віддалені в часі події. Так, у оповіданні, що дало назву збірці, наведено розлогий діалог хат-пусток, з якого живо й зримо постають колоритні картини буття в цих стінах різних поколінь сільських трудівників, які, певно, ніколи не сподівалися, що їхні домівки знелюдніють і будуть приречені на повільне руйнування і смерть. Феєричний елемент (оживлення будинків, що перемовляються між собою і страждають від споглядання незворотного вмирання села) поглиблює гостроту сприйняття цієї поодинокої трагедії місцевого значення, що виростає до масштабів загальнонаціонального лиха, справжньої демографічної катастрофи. Одну з варіацій цієї ж теми пропонує В.Нікітенко і в оповіданні "Суєта".

Досить "страшною казкою" видається героїні замальовки "Розмова на пасовищі - дівчинці Маринці - сповідь бабусі Варки Романихи. Та тільки нічого фантастичного нема в цій гіркій історії, одній з мільйонів подібних. Ведучи мову про болі й утрати українського села на тлі XX століття, автор виносить присуд не тільки бездумній політиці в галузі аграрного сектора, яку провадили чиновники різних рівнів і поколінь, а й злочинним акціям минулого - революціям, колективізації, голодоморам, репресіям, які підрубали під корінь буття України як щедротної хлібодарної країни.

Книга "Запізнілі провідини" продовжує й афганську тему, мотиви поневірянь воїнів-інтернаціоналістів на чужині. Читачеві надовго запам'ятається постать Артема з новели "Ниточка пам'яті", колишнього вояка-українця з лав окупаційної Радянської Армії, що забажала нав'язати сусідній державі свої порядки й ідеологію. Хлопцеві судилося потрапити в полон, прийняти іслам і адаптуватися до іноземного буття. Чимдалі обриваються ниточки спогадів, що єднають Артема з українським світом, але герой не стає "своїм" у новому для нього середовищі. Він вважає себе зовсім іншою людиною - так ніби давнішнього українця Артема вже нема, а залишилась тільки його подоба ("вкотре гостро відчув, що живе ніби чужим життям, говорить чужою мовою"). Згадка про Великдень мимоволі кореспондує до відомого мотиву з народної думи про Марусю Богуславку (проклинання козаками-невольниками напередодні "святого празника, рокового дня" жінки-українки, яка відступилась від християнської віри та від батьківщини "для роскоші турецької, для лакомства нещасного"). Але якщо героїня національної фольклорної перлини знаходить у собі сили для патріотичного діяння, співчуваючи й допомагаючи співвітчизникам вирватись із неволі, то Артема з новели В.Нікітенка "чужина обхопила обручем, стисла" (с.19), він ніби паралізований, неспроможний здійснити якийсь небуденний чин. Такою формулою автор мотивує бездіяльність, якесь механічне існування, хворобливу апатію героя-ізгоя, що трапив у безвихідь, безнадійно відірвавшись від рідної землі та віри.

Подібна розщепленість духу абсолютно не притаманна іншому персонажеві письменника - Варці Журавлисі, героїні оповідання "На колодках". Ця звичайна українська жінка чинить, здавалось би, неймовірне. Дізнавшись про перебування свого чоловіка Петра в гітлерівському полоні десь аж на теренах Польщі, вона залишає на руки рідні своє двохмісячне немовля і кидається на пошуки бранця. Сила любові та наполегливість допомагають Варці і знайти місце ув'язнення коханого, і підтримати його, щоб щасливо повернутися додому: "Подумати тільки - війна, розруха, а не побоялася йти в чужий край. І Бог поміг їй" (с.85).

Чи кожен здатен перенести розлуку? Де межа між зрадою і бажанням отримати хоча б шматочок щастя? Чи варто спробувати почати все з початку, коли за плечима стільки вже пережитого і вистражданого? Ці та інші питання постають перед автором "Запізнілих провідин" та його героями. Письменник зачіпає найболючіші струни, найпекучіші проблеми, якими живуть і загал, і окрема особистість. Тож ми цілком переконані, що й друга збірка прози В.Нікітенка обов'язково знайде свого читача і викличе жвавий інтерес.

Автор своєю книгою застерігає: не запізнюйтесь творити добро ближньому, не втрачайте надії виправити свої прорахунки й помилки. А може, від цього зміниться світ? І зміниться на краще. Але для цього треба зробити крок, важливий вчинок або й поворот у своїй долі, щоб подолати тенета замкнутості й одинокості, відірваності від загалу.

Твори з нової збірки В.Нікітенка більш відшліфовані, належно відредаговані і що теж немаловажно - добре вичитані. Хоча без окремих огріхів не обійшлось, на жаль, і тут. Наприклад, у щемливому за звучанням творі-спогаді "Життя сторінки перегорнуті" ідеться про загибель під час аварії чудового хлопчини Андрія, оповідачевого друга. Але повідомлення про цю трагічну подію оформлене граматично неправильно: "Андрійко, Олежко убився! Убився на мотоциклі, - дядько побілілими губами хапав повітря" (С.74). Хоча за змістом мало б бути: "Олежку! Андрійко убився". Адже реципієнтом даної фрази є живий-здоровий оповідач Олег, який з вершини літ згадує про загиблого друга дитинства, а отже сам аж ніяк не "убився". Звісно, від подібних недоглядів у тексті ніхто не застрахований, але бажано їх уникати.

Книга В.Нікітенка "Запізнілі провідини" - черговий крок письменника на шляху до свого повнішого художнього самовираження. Цікаво було б познайомитися і з його публіцистикою. Щиро сподіваємось, що книга такої жанрової структури з'явиться в перспективі і познайомить ширший загал з наробками Нікітенка-журналіста.

 

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 127 книг;
1,631 статей;
383 авторів.

Сайт Просвіта Херсонщини розміщений на хостингу

hyperhost.ua

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!





Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)