Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Олег Олексюк. Школа-Либідко
Валентин Плаксєєв. Лети, моя пісне, лебідкою!
Бериславщина: рік 1905
Микола Швидун. Стою на перехрестi
Любов Єрьомічева. Пісня надії
Микола Братан. Знову експромти
Кулик В. Замилування Словом: Вінок сонетів // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літературно-науковий збірник. Випуск 9. — К.–Херсон: Просвіта, 2013. — С. 169-176.
Замилування Словом
Вінок сонетів
І
Пишу тобі в далекий листопад.
За обрії летять мої надії.
Щоб долучитись до святої дії,
Не можна взяти совість напрокат.

Нам варто йти вперед, а не назад,
Здолавши всі буденні веремії,
І думати під струни золотії,
І линути до зоряних принад.

Тримають вісь і Слова і Землі
На тлі віків поети й агрономи.
Планети відкривають астрономи

Із піснею та хлібом на столі...
Ми вирушаєм в помисли незлі,
Забувши про абзаци, крапки й коми.

ІІ
Забувши про абзаци, крапки й коми,
Рядки ці адресую лиш тобі.
А небеса соборно-голубі
В світлинах переповнюють альбоми...

У небуття вже канули обкоми,
Та в метушливій вселюдській юрбі Зринають ще на серці далебі
Жахливі сни з симптомами саркоми.

О як гірчать минулі полини,
Де компартійні сновигають гноми —
В просторих кабінетах зами й поми...

Номенклатурні вештають слони.
Я цей сонет виношу із весни
У ніч, що повна трепетної втоми...

ІІІ
У ніч, що повна трепетної втоми,
До тебе лине думонька моя.
І в хлюпоті світаннім ручая
Визорює вчорашній милий спомин.

Ми по природі не каменоломи.
Хоч в жилах кров нескорена буя.
Непросто нас до спільного роя
Привабити пустим пучком соломи...

З підскоком вітер гонить котиполе
І сіра вись над шляхом провиса,
І скімлить розтривожена роса,

І тіло степу перемерзло-голе.
Пойняте невигойно-диким болем,
Де молодо шумить осінній сад...

ІV
Де молодо шумить осінній сад,
Примарилась мені вродлива, юна
Краса твоя розкрилена столунна,
Якій підвладні диво-чудеса.

В’юнка твоя до пояса коса.
Дівочий стан — гітара тонкострунна.
Над горизонтом хмари, наче руна,
І день живе в пташиних голосах.

Словесну вибудовую картину,
Неспішним ямбам добираю лад...
Травневий день у плетиві рулад

Хвилює душу ніжно без упину.
До тебе в забутті над часом лину,
Слова ясні римую навпопад...

V
Слова ясні римую навпопад,
Перебираю заповітні звуки.
Які бентежні милі твої руки,
Що в тиші рвуть янтарний виноград...

А очі, повні радісних розрад,
Прискорюють сердечні перестуки
Й злучаються не з’єднані сполуки...
Та стрілки не вертаються назад.

Замилування словом не мина.
Йому не шкодять супергастрономи
І навіть переповнені пороми,

Яких фатальна кличе глибина.
Поняття в мові не боїться дна.
Вони ж бо не набридли до оскоми...

VI
Вони ж бо не набридли до оскоми —
Мої вагання, думи навісні.
Сьогодні довіряю лиш весні —
Цього раніш я не робив ніколи.

Пригадую, ходив було до школи,
Та тішився в душевній глибині,
Ще й дійсності посвячував пісні,
Оспівуючи ниви та стодоли.

Я по краплинах щирість пізнавав,
Радів хвилинам раннім світанковим,
Був учнем і сумлінним, і зразковим.

А братик меншенький уже співав..
І досі ті шляхи лежать між трав,
Іще срібляться їх дзвінкі підкови...

VII
Іще срібляться їх дзвінкі підкови —
Така весела вдача козаків.
Безсмертна слава з глибини віків
Розлунює у мить святу Покрови.

Нам ще соборів вершити окови
І крила розганяти вітряків,
І повертати на шляхи батьків,
І дослухатись до своєї крови.

А ще нам всім не варто забувати:
Історія будує свій розклад.
У спільнім домі треба дати лад

І думати, яких пісень співати,
Щоб навісної теміні не знати,
Коли гуляє світом зорепад ...

VIIІ
Коли гуляє світом зорепад,
Дівочий спів милується степами
І місяченько сяє над снопами,
І пломінь розливається лампад...

В суворій перспективі анфілад
Копитами вилунюють тарпани –
То каблучки розбещеної панни
Цілують мармур... Б’юся об заклад:

Вона біжить без удержу до мене
І кучері летять від голих пліч,
І умліває кручений панич,

Бо тіло грає у жаді вогненне
Під знаком загадковим nota bene —
Крізь полохке і ніжне світло свіч.

ІХ
Крізь полохке і ніжне світло свіч
До ранку я чаклую над строфою,
Котра злітає дикою дрофою,
Мисливських забоявшися облич...

Червону книгу забирайте пріч!
Вона чатує на дзьоби та хвою
І на крило з пір’їнкою живою —
На все, що зветься лаконічно “дич”...

Допоки ми ще серця не збулись
І розум нас іще не залишає,
Рятуймо квітку, в неї ж бо душа є!

І заступіть од злої кулі рись!
Будь, мово рідна, сильна як колись!
Твій образ надто зримо оживає...

Х
Твій образ надто зримо оживає
На вічному класичнім полотні.
В напівуяві, навіть уві сні
Він мою творчість на плаву тримає.

І дива вже у тім таки немає,
Що я живу в незримій площині,
Що сумніви дрімають десь на дні,
Що смуток їх в реаліях триває...

Чому ж забракло поміж нас тепла?
Вагання і безглузде, і безкрає
Усе єство достоту пробирає.

Ріка ж тече, як і раніш текла.
В дзеркальній суті дорогого скла
Забута скрипка знов промінно сяє...

ХІ
Забута скрипка знов промінно сяє...
Порив смичка — й мелодія зліта.
І теплі зосереджені вуста,
І музика, що в часі не вмирає...

Нас Бог, напевне, згодом покарає
За те, що несмілива простота,
Сором’язлива і така свята,
Підтримки й ласки сущої не знає...

А за вікном буйнує красне літо,
Поважно походжає, мов павич.
Ти його в пісні любій возвелич,

Переповий неперебутнім квітом,
Зустрінь, як друга, огорни привітом
Над сонмом всеосяжних протиріч...

ХІІ
Над сонмом всеосяжних протиріч,
Над сірою бридкою суєтою
Я іноді на палубі не встою,
Не те, щоб уловить побідний клич.

Допоки не розбив нас параліч,
Ми мусимо кріпитись в час прибою,
Де висота габою голубою
Уже вчуває горобину ніч.

Рятуйте! SOS! — вже промовляють гени,
І добре, що не просять могорич...
Неначе б то благають: “Ніс не кич!”

Орда гуде — біжать аборигени...
Годинник же спішить, як навіжений,
Секундами на розстані сторіч...

ХІІІ
Секундами на розстані сторіч
Буття моє усе-таки триває,
Хоч міг я опинитись під трамваєм,
Чи вчадів би, коли диміла піч...

На призьбі хати чутна тиха річ,
А соловейко тьохкає-співає,
І щастя мабуть іншого немає...
Ти в слові його, друже, возвелич!

Розкрилився букварик на столі...
Яка прекрасна спогадів пора є,
Коли дударик на сопілці грає

І сині ріки линуть по землі.
Любов твоя, безтямна взагалі,
Думки мої стрімкі перебирає...

ХІV
Думки мої стрімкі перебирає
На клавішах легка твоя рука.
І літери на білих рушниках,
Де шитий півень зернята дзьобає...

“Добридень, мамо! — в серці виринає –
Ну де мені знайти того рядка,
Щоб жито зашуміло в сторінках..?”
Ніхто про те, напевне і не знає...

Колись ми туго зв’яжем перевесла,
Змінивши незліченну кількість влад,
Я вірю, в Україні буде лад.

Прийдуть таки квітучі зелен-весни.
То буде завтра... Я ж наліг на весла —
Пишу тобі в далекий листопад...

ХV
Магістрал
Пишу тобі в далекий листопад,
Забувши про абзаци, крапки й коми.
У ніч, що повна трепетної втоми,
Де молодо шумить осінній сад.

Слова ясні римую невпопад...
Вони ж бо не набридли до оскоми,
Іще срібляться їх дзвінкі підкови,
Коли гуляє світом зорепад.

Крізь полохке і ніжне світло свіч
Твій образ надто зримо оживає.
Забута скрипка знов промінно сяє Над сонмом всеосяжних протиріч –
Секундами на розстані сторіч
Думки мої стрімкі перебирає...

26-31 березня 2012 р.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 127 книг;
1,631 статей;
383 авторів.

Сайт Просвіта Херсонщини розміщений на хостингу

hyperhost.ua

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!





Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)