Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Футбол з парасолькою
Анатолій Анастасьєв. Подорожник
Сонце на рушнику
Микола Братан. Зорі падають в моря
Микола Кабаків. Переяславська угода 1654 року
Павленко В. Родина Фальц-Фейнів: сторінки історії // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літературно-науковий збірник. Випуск 9. — К.–Херсон: Просвіта, 2013. — С. 48-61.
Родина Фальц-Фейнів: сторінки історії

Краєзнавство

Віктор Павленко

Родина Фальц-Фейнів: сторінки історії

Актуальність даної теми визначається як необхідністю подальшого об’єктивного вивчення життя та діяльності непересічних особистостей, так і потребою вивчати і поширювати цінний досвід благодійної діяльності та меценатства, чим уславилась велика родина Фальц-Фейнів. Їх унесок у розвій Півдня України отримав належну оцінку лише нещодавно, після здобуття Україною незалежності.
Так як висвітлення багатогранної історії династії Фальц-Фейнів потребує проведення великого комплексного дослідження, зупинимось лише на деяких аспектах цієї проблеми, які допоможуть відтворити окремі як славні, так і трагічні сторінки з життя родини, яку доля пов’язала з Херсонщиною.
На початку ХХ ст. представники родини Фальц-Фейнів були найбільшими землевласниками на півдні Російської імперії. Продукція їх тваринництва та землеробства займала перші місця на провідних світових виставках, загальна площа землеволодінь перевищувала 250.000 десятин, а кількість голів худоби наближалась до мільйона. У квітні 1914 р. у Асканію-Нова приїжджав зі свого маєтку в Ливадії Микола II, російський імператор — випадок є унікальним, адже повністю порушував правила придворного етикету, за яким коронована особа не може відвідувати з візитом приватних осіб. Це було найбільш яскравим свідченням могутності і впливу родини Фальц-Фейнів у російському суспільстві [3, арк.32-33]. Фальц-Фейни — активні діячі місцевого самоврядування. Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн з 1893 р. обирається від імені земства почесним мировим суддею [2, арк.65-68]. Володимир Фальц-Фейн навіть став членом Державної Думи третього скликання (1908-1911 рр.). Крім того, німецький рід широко відомий своєю доброчинністю. Нею займались усі Фальц-Фейни без винятку. Ф.Е.Фальц-Фейн у 1887 р. заснував в Асканії-Нова унікальний заповідник, який одразу був названий “скарбом” провідними європейськими науковцями [1, арк.4].
Все змінила Світова війна, в яку Російська імперія вступила 1 серпня 1914 р. Спочатку Фальц-Фейни страждають від запровадження в дію так званого “Закону про ліквідацію німецького засилля”, прийнятого у 1914 р. Знаменитий рід стає мішенню для нападок чиновників, поліції, жандармів. Тим часом, ситуація на фронтах для Росії все більше псувалась, наростала внутрішня напруга, пов’язана з кризою продовольчого постачання, мілітаризацією економіки та введенням сухого закону. Врешті-решт, у лютому 1917 р. в Петрограді вибухнув бунт, який переріс згодом у повномасштабне повстання, коли на бік повсталих перейшли солдати. 2 березня 1917 р. Микола II зрікся престолу на користь свого брата Михайла, який, у свою чергу, сказав, що владу прийме лише з рук усенародних установчих зборів. Таким чином, самодержавство в Росії було знищене, управління взяв на себе Тимчасовий уряд.
Безпосереднім свідком історичних подій у Петрограді став Олександр Едуардович Фальц-Фейн зі своєю сім’єю: дружиною Вірою Миколаївною та двома дітьми. Він прагнув повернутися у Гаврилівку, додому. Лише хвороба рідних утримала Олександра від повернення. А якщо звернути увагу на анархію, яка коїлась на півдні, — можливо, це врятувало його від неминучої смерті. Після того, як Олександр лише дивом уникнув арешту, сім’я почала серйозно думати про виїзд за кордон. У цей час Віра Миколаївна робить запис у своєму щоденнику: “В истории России произошло ужасное событие, Государь отрекся от престола... С этого момента Россия погибла и настало царство хамов и революционеров” [11, с.71].
Уся сім’я згодом опинилась у Фінляндії. Там вони жили декілька місяців у містечку Нейшлот, у будинку фінського моряка, за відповідну плату. Через свою родичку, графиню Гамільтон, яка мешкала у Стокгольмі, Олександр отримав німецьку візу. Вже навесні 1918 р. родина осіла в невеликому пансіоні недалеко від Берліна [11, с.71].
Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн, тільки-но дізнавшись про Лютневий переворот, одразу виїжджає до Москви, щоб бути більш інформованим про ситуацію в країні. Розуміючи, чим можуть загрожувати революційні події його творінню — Асканії-Нова, він прикладає всі можливі зусилля для звернення уваги нової влади на подальшу долю унікального осередку живої природи. Саме там у грудні 1917 р. з Фрідріхом Едуардовичем стався перший інсульт — вся ліва частина тіла була паралізована [23, с.340]. До весни 1918 р. він не вставав з ліжка. Ті, хто бачив його у цей період, наголошують на тому, що навіть у такому стані Ф.Е.Фальц-Фейн не припиняв роботи і вів досить активний спосіб життя, наскільки це було можливо. Коли Фрідріх Едуардович одужав, доля наносить йому ще один удар — його було заарештовано і ув’язнено в Бутирській в’язниці за абсурдним обвинуваченням у шпигунстві, яке ґрунтувалося лише на тому, що Фрідріх Едуардович на вулиці заговорив з військовополоненим німецькою. Не дивлячись на явну невинуватість Фрідріха, його досить довго протримали у в’язниці, допоки прохання директора Московського зоопарку та інших відомих учених не змушують більшовиків відпустити змученого барона [1, арк. 16]. Улітку 1918 р. він виїхав у Німеччину і оселився у Берліні, а на батьківщину уже не повернувся [23, с.341].
Фрідріх Едуардович до останнього намагався проводити активну діяльність по збереженню заповідника Асканія-Нова. Та всі випробування далися взнаки — в серпні 1920 р. прямо на порозі готелю в курорті Бад-Кісінген Фрідріх Едуардович помирає від серцевого нападу. Він був похований на кладовищі “12 апостолів” у Берліні.
Володимир Едуардович Фальц-Фейн із початком революційної істерії разом з дружиною виїхав до Сімферополя. Одного разу у 1918 р. до нього прийшов лейтенант Бодріан, колишній поштовий чиновник. Він запропонував продати всі маєтки Фальц-Фейнів нібито банкіру Гольтбергу. Володимир Едуардович, відчувши обман, відмовився. Бодріан ще довго його умовляв, а потім почалися погрози, на які Фальц-Фейн знов таки не піддався. Лейтенант на тривалий час зник. Згодом він знову з’явився, але тепер у англійській морській формі, і попередив Володимира Едуардовича, що матроси вчинять грандіозну різанину, “другу Варфоломіївську ніч” і що лише він зможе врятувати його з сім’єю. І насправді, Бодріан сховав їх у лікарні, врятувавши від неминучої загибелі. Потім Володимир Едуардович переховувався у казармах, куди їх улаштував єврей-ремісник [18, с.83]. Нарешті, у квітні 1918 р. у Сімферополь увійшли німецькі війська. Та влада окупантів виявилась нетривалою — з капітуляцією Німеччини всі війська були виведені. Крим ще знаходився у руках Добровольчої армії Денікіна. Саме тоді Володимир Едуардович вирішує втікати за кордон, розуміючи хиткість становища монархістів. Перед тим, на його прохання, до Хорлів була відправлена ескадра на чолі з грецьким міноносцем “Пантера” за Софією Богданівною Фальц-Фейн. Та їхати відмовилася. С.Б.Фальц-Фейн вимовила таку фразу: “Я вже стара, що мені зроблять?” Доля Софії Богданівни Фальц-Фейн, засновниці порту Хорли, склалася найбільш трагічно. На відміну від своїх дітей, вона категорично відмовлялася покинути батьківщину. Коли Володимир Едуардович зробив відчайдушну спробу врятувати матір, кільце більшовиків уже зімкнулося навколо Хорлів, невдовзі селище зайняли червоні. Софію Богданівну замкнули в маленькій кімнаті, видавали раз на тиждень всього дві буханки хліба. Коли барон Врангель, новий командуючий Добровольчою армією, почав свій наступ, червоні залишили Хорли. Та перед тим два солдати прагнули увірватися до кімнати Софії Богданівни у надії на здобич. Вона замкнула двері і підперла собою. Солдати почали стріляти у двері і влучили їй у живіт. Вже зайшовши в кімнату, вони добили 80-річну жінку багнетами і важко поранили директора місцевої гімназії, який до самого кінця не покинув свою благодійницю. Через декілька годин після цього до Хорлів увійшли білі [4, арк.20-25]. Існує кілька версій загибелі сім’ї Фальц-Фейн, які відрізняються в деталях, але суттєво не змінюють трагічну картину.
Почувши такі сумні вісті, Володимир Олександрович із дружиною на болгарському пароплаві “Рой Фердинанд” відбув за кордон. Восени 1919 року він, нарешті, опинився у Берліні, де і зустрівся з родичами, повідомивши тим історію загибелі матері. Цієї звістки не витримав Олександр Едуардович, 9 вересня він помер від інфаркту в м. Берлін [11, с.72].
Після початкового єднання, дуже скоро, між представниками родини почалися чвари і сварки. Останньою краплею була смерть Фрідріха Едуардовича та оприлюднення його заповіту. За ним весь його багатий спадок (вілла у Берліні, маєток Налібоки, землі в Африці) відійшов Володимиру Фальц-Фейну, але з умовою, що він має піклуватись про позашлюбного сина Фрідріха та підтримувати молоде покоління Фальц-Фейнів. Але Володимир Едуардович в останній період свого життя потрапив у велику залежність від дружини, Надії Буки, колишньої полтавської селянки, яка прибрала до рук усю спадщину Фрідріха Едуардовича й у напівголодній Німеччині 1920-х років розкошувала. Приниження, яке терпів Володимир Едуардович від дружини, поступово ставало нестерпним: автор знаменитої книги “Асканія-Нова” застрелився у своєму кабінеті у 1946 р. [11, с.83].
Натомість, Віра Миколаївна, удова Олександра Фальц-Фейна, вимушена була продати віллу “Les Palmeirs” у Ніцці, щоб мати бодай якісь кошти на життя. Та суворість французьких законів і шахрайство князя Трубецького, якому вона доручила вести свої справи, призвели до мізерних прибутків, яких вистачило лише на придбання невеликої вілли на березі моря, яку Віра Миколаївна назвала “Нева”. Удова змушена була брати участь у довгій судовій тяжбі з приводу опікунства над дітьми і дочкою Олександра від першого шлюбу, Ольгою, яка, на щастя, завершилась на її користь.
У даній статті автор робить наголос на долі в еміграції найбільш помітних представників родини Фальц-Фейнів. Але на основі цих життєвих історій можна уявити ті труднощі, небезпеку, злидні, через які мали пройти представники великого роду. За невеликим винятком, усі вони залишились практично без засобів для існування. Тому неймовірним видається злет широковідомого мецената сучасності — Едуарда Олександровича Фальц-Фейна, який у 1917 р. покинув дім і в п’ятирічному віці опинився в еміграції.
Майбутній всесвітньовідомий меценат народився 14 вересня 1912 р. у маєтку Фальцфейнове (нині — с. Гаврилівка) Таврійської губернії [14, с.11]. Донині барон згадує безтурботні перші 5 років життя, як казку. Велика війна та революція змінили геть усе: вже дитиною Еді опиняється в чужій країні. Невдовзі вся їх сім’я оселяється на віллі “Нева” у Ніцці. Мати Віра Миколаївна, яка сама жила скромно, хотіла, щоб діти отримали найкращу освіту, і тому на цьому не заощаджувала. Едуарда виховували п’ять гувернанток з п’яти різних країн — це згодом допомогло йому добре адаптуватися в Європі [19, с.2].
Хлопця з дитинства тягнуло на батьківщину: коли йому було 11 років, він дізнався, що у порт прибуло судно з Радянської Росії. Едуард поїхав у порт, намагався поспілкуватися з матросами, коли вони прогнали його — дуже засмутився. До того ж його висварила мати і наказала більше не спілкуватися з радянськими людьми [19, с.14].
У житті Едуарда ще з дитинства було дві пристрасті: садівництво і спорт. Це звісно було пов’язано зі згадками про чарівну Асканію-Нова. Едуард Олександрович після школи навіть учився в сільськогосподарському інституті в Парижі. Улюбленим спортом були велогонки — юнак кожної неділі проїжджав по 5 миль на велосипеді, підтримуючи себе у формі, яка б давала йому можливість брати участь у змаганнях [18, с.5].
У 1932 р. Едуард, навчаючись у Парижі, виграв студентську гонку за титул чемпіона міста з велогонок. На пам’ять про цей успіх у Едуарда Олександровича й досі залишається вирізка з газети і фотокартка, де він зображений на фоні Версальського палацу, тримаючи газету, в якій ішлося про його перемогу. Барон згадує: “В газетах потім ще довго обговорювали, що ось росіянин виграв чемпіонат, дивувалися” [18, с.5].
Щастя посміхалося Едуарду — спортивний успіх став його дорогою у життя. Одного разу він прийшов до редакції всесвітньо відомої французької спортивної газети L’Auto, його впізнав редактор цього видання Горде і випадково почув дотепні коментарі юнака про останню гонку “Тур де Франс”. Дізнавшись, що Едуард Фальц-Фейн досконало володіє німецькою, Горде вирішив призначити його кореспондентом у Берліні. Таким чином 22-річний молодий чоловік у 1934 р. перебирається до Німеччини. Зоряною годиною для Едуарда стала Олімпіада в 1936 р., його замітки були вкрай популярними і Горде вирішив зробити Едуарда Олександровича головою Берлінського відділення, яке, правда що, складалось тільки з самого Фальц-Фейна. Так молодий репортер отримав свій офіс у центрі міста, візитну картку, невдовзі в нього з’явилось перше авто. Робота в газеті дійсно стала для Едуарда Олександровича величезним стрибком до визнання [11, с.163].
Іншою важливою подією для нього стало прийняття підданства князівства Ліхтенштейн. Словосполучення “російський емігрант” вважалось у ті часи синонімом слова “жебрак”, адже це людина без країни, без мови, без майбутнього. Більшість емігрантів жили у крихітних недорогих кімнатах у межах російської колонії. Віра Миколаївна, мама Едуарда Фальц-Фейна, не хотіла такої долі для Едуарда, їй удалося отримати згоду князя Франца І на прийняття сином підданства князівства. 13 грудня 1936 р. община містечка Руггель всенародним голосуванням погодилася прийняти до себе Едуарда Олександровича Фальц-Фейна, з присвоєнням йому титулу “барон” за однієї умови — встановлення ним поїлки для корів за свій кошт. Так це крихітне князівство площею 62 квадратні милі отримало підданого, який невдовзі прославить його на весь світ [12, с.6].
Під час свого першого візиту до Радянського Союзу у 1980 р., в якості голови Олімпійського комітету Ліхтенштейну, Едуард Олександрович мав на меті відвідати не Москву, а саме рідні місця. Адже там його сім’я щасливо жила 70 років тому (Асканія-Нова, Гаврилівка, Хорли). Та довгоочікуваний візит не приніс тієї радості, на яку розраховував барон. У СРСР ніхто його не чекав, а в Асканію-Нова Едуард Олександрович потрапив лише на півгодини, і прийняли його зовсім не гостинно, звичайно це його дуже засмутило [16, с.3].
Одного разу барон познайомився з Борисом Євгеновичем Патоном — президентом Національної Академії наук України, який допоміг йому отримати візу. Це надавало Фальц-Фейнові право відвідувати Україну коли він захоче і на необмежений термін.
Приїхавши до Асканії-Нова вперше, Едуард Олександрович знайшов там усе в жахливому стані. Ніщо в заповіднику йому не нагадувало райський куточок дитинства. Склеп, який знаходився всередині церкви, був зруйнований, а сама вона була перетворена на склад для зберігання картоплі.
Влада зовсім забула про засновника заповідника Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна — його ім’я було стерте з літопису “природного скарбу”. На жаль, свій унесок до цього забуття зробили і відомі радянські письменники та науковці. Вони висвітлювали життя й діяльність Фальц-Фейнів однобічно й принизливо як експлуататорів трудящих. При цьому замовчувались всесвітньо визнані здобутки та благодійництво.
За радянських часів Асканія-Нова була названа на честь відомого вченого М.Ф. Іванова. Тож, одним з головних напрямків благодійної діяльності Едуарда Фальц-Фейна стало відновлення колишньої величі заповідника та сприяння визнанню ролі його родичів в історії заснування і розвитку перлини чарівних степів [18, с.5].
Цей напрямок доброчинності барону Фальц-Фейну вдалося активно почати лише з проголошенням незалежності України. У 1990-х роках, унаслідок розпаду Радянського Союзу, змінилося ставлення до колишніх емігрантів, людей, які вважалися “ворогами народу”. Саме тому, особливо в умовах становлення української державності, допомога відомого в світі мецената стала набувати все більшого значення.
У серпні 1992 р. барон Е.Фальц-Фейн на запрошення Міністерства охорони навколишнього природного середовища України прибув до Києва [6, с.9]. У результаті перемовин був прийнятий “Протокол про наміри”, яким обумовлювалось створення міжнародного екологічного фонду “Асканія-Нова — барон Фальц-Фейн”. Закон України “Про природно-заповідний фонд України”, прийнятий Верховною Радою в червні 1992 року, давав правову основу для цього. Протокол про створення екологічного фонду підписали перший заступник міністра охорони навколишнього природного середовища В. Рибачук, президент Українського екологічного фонду О. Єсаулов, директор заповідника Асканія-Нова В. Гавриленко та барон Е.Фальц-Фейн [8 с.15]. Мета фонду — відновлення історичного меморіалу “Асканія-Нова” зі всіма пам’ятниками, реконструкція екскурсійного маршруту, організація наукового і пізнавального природоохоронного туризму. Перший унесок був зроблений Едуардом Олександровичем Фальц-Фейном, він склав сто тисяч доларів. Заснування фонду відбулося 14 листопада 1992 року [13, с.2].
Роботу над проектом реконструкції меморіального комплексу “Асканія-Нова” проводила архітектурна група з “Херсонгіпрограду”. За планом, у березні–квітні 1993 року повинні були розпочатись реконструкційні роботи. Та сталося зовсім по-іншому. “Я просив її реставрувати, а ваші “дуже розумні голови” зруйнували все вщент”, — говорив Едуард Олександрович, коли побачив зруйновані стіни будинку, на відновлення яких виділив кошти [22, с.7].
З допомогою Е.Фальц-Фейна та Б.Патона була видана книга “Асканія-Нова”, написана дядьком Едуарда Вольдемаром Фальц-Фейном ще у 20-х рр. XX ст. [39, с.7]. Уперше книгу було опубліковано в Берліні у 1930 році німецькою мовою, а пізніше в Канаді — англійською. Тепер настала черга України та Росії. Презентація книги відбулася 29 квітня 1997 року в Києві в Українській Академії аграрних наук [10, с.17].
Під час свого приїзду до України у жовтні 2006 року Едуард Олександрович прибув на святкування 75-ої річниці Інституту тваринництва степових районів імені М.Ф.Іванова “Асканія-Нова”. За давніми традиціями Фальц-Фейни ніколи не приїжджають у гості без подарунків. Саме тому Едуард Олександрович зробив благодійний внесок задля інституту — дві тисячі євро. Кошти використано на потреби молодих учених та на комп’ютерне обладнання і необхідні комп’ютерні програми [19, с.2].
27-28 лютого 2008 року в Асканії-Нова відбулася міжнародна науково-практична конференція “Етнокультурна та господарська спадщина поселенців із Ангальта”, присвячена 180-річчю заснування селища Асканія-Нова. На конференції у якості гостя був присутній Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн.
Як уже говорилося, барон ніколи не забував про заповідник: одразу після настання незалежності він розгорнув свою діяльність по відновленню Асканії-Нова. Варто звернути увагу, що доброчинність Едуарда Олександровича торкнулася не тільки самого заповідника, а й пов’язаних із ним історичних пам’яток початку XX ст., які протягом багатьох років умисно підлягали руйнуванню і забуттю. Барон піклувався і про поширення історії заповідника, у тому числі і шляхом видання в Україні “Асканії-Нова” В. Фальц-Фейна. Те, що Асканія-Нова увійшла до списку “Семи природних чудес України”, є величезна роль і Едуарда Олександровича.
З 1991 р. Е.Фальц-Фейн регулярно бував на Україні та допомагав культурним та освітнім організаціям. Перелік таких акцій досить великий, автор робить огляд лише основних проявів доброчинності барона, уже на основі якого можна зробити висновки про розміри його благодійницької діяльності.
Ось показовий приклад. У 1975 р. Серж Лифар, за походженням українець, зірка світового балету, вирішив через матеріальну скруту продати частину свого унікального архіву, в якому містилися і документи балетмейстера Сергія Дягілєва, які останній заповів своєму другу, С.Лифарю. На аукціон у Монте-Карло приїхав Е.Фальц-Фейн. За порадами самого Лифаря, барон придбав більше 100 унікальних книг. Увесь архів був переданий Україні [11, с.179].
Під час свого першого візиту в Україну, між іншим, барон цікавився не тільки станом у заповіднику “Асканія-Нова”, а й слідами перебування Фальц- Фейнів у Таврії. Та й тут його чекало розчарування: в Хорлах, які вже не були квітучим селищем, він не знайшов могили своєї бабусі Софії Богданівни Фальц-Фейн, котра трагічно загинула. Також було невідоме місце поховання героя Першої світової війни, його брата Олександра. Руїни — єдине, що залишилося від квітучого маєтку батька. Ніяких слідів не залишилося від розкішного білого палацу на березі Чорного моря — неначе його ніколи не було. Преображенка була перейменована у Червоний Чабан, а маєток дядька Дорнбург — у селище Чкалове. Все робилось для того, щоб повністю стерти пам’ять про родину Фальц-Фейнів [11, с.192]. Та не дивлячись на те, як повелися з рідними йому місцями, барон продовжував свою доброчинність, зокрема й для того, щоб відновити добре ім’я Фальц-Фейнів, яке бруднилося багато років.
Одного разу Едуард Олександрович у крамниці антиквара в Нью-Йорку придбав портрет князя Григорія Потьомкіна-Таврійського, одного з головних фаворитів цариці Катерини ІІ [14, с.11]. Ця картина була викрадена з Алупкинського палацу після революції. Полотно було згорнуте в рулон і дуже сильно пошкоджене. Однак російські реставратори Московського Центру Грабаря, яких барон неодноразово називав найкращими у світі, змогли повністю відновити портрет. Після реставрації в 1991 році барон подарував картину Радянському фонду культури, який відправив її в Алупку. Тепер портрет князя входить до експозиції Алупкинського палацу-музею і знаходиться біля портрета імператриці.
Почувши про існування у приватних осіб вивезеного з Росії унікального килима, Едуард Олександрович вирішує його віднайти і повернути. Килим був подарований перським шахом російському імператору Миколі II для його кримської резиденції з нагоди 300-річчя Дому Романових. Починаються важкі пошуки і врешті-решт барон знаходить його у Південній Америці, там же на аукціоні він придбав килим за тридцять тисяч доларів [14,с.11]. Килим цей не орнаментований, а як картина з династичним сюжетом зображує в повний ріст Миколу II, імператрицю та сина Олексія.
Килим був повернений на своє законне місце — до Лівадії. Урочиста церемонія передачі відбулася у 1993 році в робочому кабінеті російського імператора в палаці, де знаходиться і дотепер [14, с.11].
У липні 1996 р. відбулося урочисте відкриття й освячення церкви у Гаврилівці. Туди було запрошено барона, який і надавав кошти на будівництво церкви Петра і Павла [28, с.3]. Едуард Олександрович кожного свого приїзду замовляє у цій церкві панахиду за своїх померлих рідних. Також барон Фальц-Фейн допомагає в будівництві церкви в Асканії-Нова. Щоразу він вносить матеріальну частку в цю справу.
Вже через рік 4 липня 1997 року Едуард Олександрович знову приїхав до Гаврилівки з нагоди встановлення меморіальної дошки на будинку, в якому він народився і від якого залишилися лише руїни. На дошці був портрет і напис: “У цьому замку 14 вересня 1912 року народився відомий меценат, громадський діяч України Едуард Олександрович Фальц-Фейн”. Також подарував районному краєзнавчому музею документи та фотографії, які поповнили розділ музею “З історії роду Фальц-Фейнів” [15, с.7].
Улітку 1999 р. барон прибув до Каховського краєзнавчого музею, в якому була відкрита виставка, присвячена історії родини Фальц-Фейнів. Барон подарував музею свій бюст, роботи його зятя Кееса Веркаде — знаменитого французького скульптора. Крім привезеного бюста, Едуард Фальц-Фейн передав 1000 доларів на підтримку охорони здоров’я Каховщини [24, с.17], а у 2001 році подарував музею в Каховці цікаві експонати з життя свого роду [5, с.9].
Перебуваючи на Україні в 2002 р., Е. Фальц-Фейн відвідав Національну академію наук України і передав їй валізу, яка належала імператору Олександру ІІ, де всередині були підсвічник та шахи. Зверху напис — “Власність царя Олександра ІІ”. Цю валізу імператор подарував у 1863 р. пращурам барона, сім’ї Фейнів. Крім того, Фальц-Фейн подарував декілька картин Академії наук [16, с.3].
31 липня 2005 року в Херсонському художньому музеї ім. Олексія Шовкуненка відбулася урочиста церемонія передачі на зберігання до Державного архіву Херсонської області унікального архіву засновника заповідника Асканія-Нова Едуарда Олександровича Фальц-Фейна — понад 6000 документів, які охоплюють період з 1829 р. та 14 книг [25, с.9]. У жовтні 2006 року відбулася додаткова передача документів.
За свою доброчинність, окрім народної любові, барон отримав офіційні державні нагороди. У 1998 р. Едуарда Олександровича було нагороджено почесною грамотою Кабінету Міністрів України та цінним подарунком, які вручив тодішній прем’єр-міністр України Валерій Пустовойтенко [7, с.3].
19 листопада 2002 р. під час відвідин князівства Ліхтенштейн делегацією з України відбулася урочиста церемонія вручення державної нагороди України — ордена “За заслуги” І ступеня барону Е.Фальц-Фейну за плідну благодійну діяльність [17, с.29].
13 вересня 2007 р. з’явився Указ Президента України про нагородження барона Е.Фальц-Фейна орденом Ярослава Мудрого V ступеня за визначний унесок у розвиток біосферного заповідника Асканія-Нова. Крім того, він був нагороджений орденом “Дружби народів”, Почесним знаком Президента України та іншими державними нагородами та відзнаками громадського визнання в Україні та за її межами.
Значною мірою завдяки зусиллям Е.Фальц-Фейна Асканія-Нова у 2009 р. стала учасником міжнародної конференції “Сім нових чудес природи”.
Благодійна діяльність родини Фальц-Фейнів у новітній час набула нових форм, а також глобального характеру. Приклад Е.Фальц-Фейна, як щирого патріота, який навіть після досягнення сторічного ювілею намагається брати активну участь у житті своєї історичної Батьківщини, дійсно заслуговує на повагу та наслідування. Залишається лише висловити надію, що досвід доброчинності, який набув Едуард Олександрович, знайде відображення в діяльності нових благодійників і меценатів, які, сподіваємось, скоро у великій кількості з’являться у нашій державі.
Література
1. Державний архів Херсонської області (далі: ДАХО). — Ф.Р.4097: Асканія-Нова, 1978. — Оп.1. — Спр.89. — 50 арк.
2. ДАХО. — Ф.Р.4097: Статті, нариси про Ф. Фальц-Фейна. 1911-1919 рр. — Оп.3. — Спр. 6. — 69 арк.
3. ДАХО. — Ф.Р.4097: Документи (справа МВС, спогадні листи тощо). — Оп.1. — Спр.75. — 60 арк.
4. ДАХО. — Ф.Р.4097: Документи про загибель С.Б.Фальц-Фейн. 1919, 2004 рр. — Оп.2. — Спр.1. — 32 арк.
5. Барон і Каховка // Каховська зоря. — 2001. — 12 жовтня. — С. 9.
6. Вареник Н. Аскания будет драгоценным камнем Украины /Н.Вареник // Правда Украины. — 1992. — 8 августа. — С. 9.
7. Возбранная Ж. Херсонская миссия Фальц-Фейнов / Ж.Возбранная // Булава. — 2005. — № 31.— С.7.
8. Гашинь Л. Серце його в Асканії-Нова / Л.Гашинь // Голос України. — 1992. — 7 жовтня. — С. 15.
9. Гунько О. Повернення до Асканії / О.Гунько // Деловые новости. — 1997. — 12 сентября. — С. 2.
10. Данилевич Н. Барон Фальц-Фейн: “В России я русский, на Украине — украинец” / Н.Данилевич // Наша республіка. — 1997. — № 22. — С. 14-17.
11. Данилевич Н. Барон Фальц-Фейн: Жизнь русского аристократа / Н.Данилевич. — М: 2001. — 232 с.
12. Данилевич Н. Деньги из воздуха: Как бароны становятся королями / Н.Данилевич // Новый фаворит. — 2003. — Июнь. — С. 6.
13. Данько А. Зробив перший внесок — 100 тисяч доларів / А.Данько // Херсонський вісник. — 1992. — 10 жовтня. — С. 2.
14. Житомирский В. Увлечения барона. В России он тратит деньги, заработанные в Лихтенштейне / В.Житомирский // Площадь Свободы. — 1998. — 13-19 июля. — С. 10-11.
15. Клочанок В. Зустріч з цікавою людиною / В.Клочанок // Вісті. — 1997. — 12 липня. — С. 7.
16. Ніколайчук І. “У житті завжди пам’ятаю просте правило: треба не лише брати, а й віддавати” / І.Ніколайчук // Світ. — 2002. — 19-20 вересня. — С. 3.
17. Орден “За заслуги” І ступеня Едуарду Фальц-Фейну // Закон і бізнес. — 2005. — 23 листопада. — С. 29.
18. Рачкова О. Барон Едуард фон Фальц-Фейн: “Я взял кредит в княжеском банке” / О.Рачкова // Гривна. — 1996. — 17-26 травня. — С. 5.
19. Спогади директора Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф.Іванова “Асканія-Нова” — національного селекційно-генетичного центру з вівчарства В.І.Вороненка // Особистий архів автора. — 2 арк.
20. Стелько І. Документи та зберігання / І.Стелько // Вік: час, події, люди. — 2005. — 11 серпня. — № 32. — С. 3-6.
21. Стецюра Р. Стать гражданином Лихтенштейна барону помогли... коровы! / Р.Стецюра // Киевские ведомости. — 1997. — 26 августа. — С. 7.
22. Торбенко Ф. Барон Едуард фон Фальц-Фейн: “Зруйнуємо дощенту... А потім” / Ф.Торбенко // Новий день. — 1997. — 19 липня. — С.7,13.
23. Фальц-Фейн В. Асканія-Нова / В.Фальц-Фейн. — К: Аграрна наука, 1997. — 347 с.
24. Цопіна Л. Монако, товариство Черчілля та Рубінштейна — барон залишив задля Каховки / Л.Цопіна // Каховська зоря. — 1999. — 23 липня. — С. 17.
25. Яценко А. Дарунок родини Фальц-Фейнів / А.Яценко // Наддніпрянська правда. — 2005. — 5 серпня. — С. 9.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)