Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вісник Таврійської фундації. Випуск 1
Сонце на рушнику
Голодомор 1932-1933 років на Бериславщині
Книга пам'яті: Голодомор 1932-33 у Чаплинському районі
Іван Немченко. Квітка України
Любов Єрьомічева. Дев'ятнадцать
Постолатьєва В. Світ особистісної лірики Олени Теліги та Наталі Лівицької-Холодної // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літературно-науковий збірник. Випуск 8. — К.–Херсон: Просвіта, 2012. — С. 28-32.
Світ особистісної лірики Олени Теліги та Наталі Лівицької-Холодної
Жінка та кохання — міцно зав’язаний вузлик. Погляди представниць чарівної статі на інтимні взаємини й почуття є досить різноманітними. До даної теми зверталося багато талановитих авторок у всі епохи. Помітне місце любовні мотиви займають і в творчості представниць “Празької школи” Олени Теліги та Наталі Лівицької-Холодної.
Письменниці торкалися проблем кохання, стосунків між чоловіком та жінкою, адже кохання займало багато місця як у їхньому житті, так і в творчості. Також у їхніх поезіях можна простежити і дружню любов, бо ці дві особистості тісно товаришували. До дружнього почуття Олена Теліга ставила досить високі вимоги і вважала, що саме стосунки з Наталею Лівицькою-Холодною будуть відповідати її ідеалові жіночої дружби [6, с.10].
Творчість Олени Теліги вирізнялася серед представників “Празької школи” особливою темою, яку можна назвати “кохання і боротьба”, або “чоловік і жінка у боротьбі”. Олена Звичайна зауважує, що жінка, на думку поетеси, не сміє бути тягарем для чоловіка, навпаки — вона має бути відмінним, але рівноправним і вірним союзником “мужчини в боротьбі за життя”, а головне за націю [5, с.441].
Любов — це те, що надихає чоловіка на подвиги, допомагає йому у страшному бою. У поезії “Вечірня пісня” ми виразно бачимо чарівну ніжність та романтику кохання:
За вікнами день холоне,
У вікнах — перші вогні…
Замкни у моїх долонях
Ненависть свою і гнів!
...А я поцілунком теплим,
М’яким, мов дитячий сміх,
Згашу полум’яне пекло
В очах і думках твоїх [5, с.22].
“У цій поезії жінка вступає в двобій з тими силами, що душили її чоловіка, з усіма його турботами і негараздами, — і вони розчиняються в люблячому серці” [3, с.115].
Але в той же час вона є своєрідним закликом до дій, до вчинків:
Та завтра, коли простори
Проріже перша сурма –
В задимлений чорний морок
Зберу я тебе сама [5, с.22].
Героїня твору досить вольова, вона має сильний характер. У ній сплітаються воєдино жіноча ласка, чарівність та турбота і мужність, стійкість справжнього громадянина своєї держави.
Як зазначалося, у своїй любовній поезії Олена Теліга звертається до пошуку ролі жінки та чоловіка, що пристали до боротьби. На думку письменниці, вони різняться:
О, так, я знаю, нам не до лиця
З мечем в руках і з блискавками гніву,
Військовим кроком з погляду ловця
Іти завзято крізь вогонь і зливу [5, с.33].
Інакше кажучи, на її думку, призначення жінки — морально підтримувати чоловіків-борців, надихати їх на боротьбу:
Ми ж ваша пристань — тиха і ясна,
Де кораблями — ваші збиті крила…
Не Лев, а Діва ваш відвічний знак,
Не гнів, а ніжність — наша вічна сила [5, с.33].
А вже потім брати у цій боротьбі участь безпосередньо, бо саме життя не дозволяє зі спокійною совістю обмежуватися звичними “жіночими обов’язками”:
І рвуться пальці, довгі і стрункі,
Роздерти звички, мов старі котари,
Щоб взяти зброю з вашої руки
І вдарить твердо там, де треба вдарить [5, с.33].
У своїй статті “Якими нас прагнете?” авторка представляє дві традиційні оцінки місії української жінки. Вона називає одних жінок “рабинями”, а інших — “амазонками”. І серед усіх цих категорій вона говорить про окремий тип жінки, яка не хоче бути ні однією з вище перелічених. “Вона хоче бути Жінкою. Лише такою жінкою, що є відмінним, але рівноправним і вірним союзником мужчини в боротьбі за життя, а головне — за Націю” [5, с.77].
У поезії “Відвічне”, яку Олена Іванівна присвятила своїй найкращій подрузі Наталі Лівицькій-Холодній, бо вважала,що вона “так тонко і гостро відчуває Кохання” [6, с.68], ми бачимо світлий та невмираючий образ отого таки почуття. Авторка говорить про його цілющі та життєдайні властивості:
Душа горить — життя таке іскристе.
Забрати все! Себе віддати всьому!
Твоя ж святиня, мов незмінна пристань,
Нам в диких бурях буде тихим домом [5, с.13].
Ці слова звучать як маніфест, присвячений коханню. Як життєве кредо того, хто хоч раз у житті мав насолоду пізнати це почуття.
Олена Теліга говорить про те, що любов вічна. Все в житті змінюється, лише кохання залишається незмінним, воно безсмертне. Образ любові одухотворений. Авторка пише це слово з великої літери, бо “Кохання” живе, ним просякнуті душі, воно яскраво палає (а може і жевріє) у серці. Недаремно у поезії образ Кохання — це жіночий образ. Жінка — берегиня любові. Вона своїм почуттям захищає свого чоловіка, наштовхує його на звершення та перемоги.
Поезія ще однієї представниці “Празької школи” Наталі Лівицької-Холодної яскраво вирізняється жіночністю, емоційністю та настроєвими змінами.
Тетяна Спільна зазначає, що інтимна лірика письменниці створюється за законами реального життя. З однієї сторони, вона щира та ніжна, з іншої — просякнута соціальним чи патріотичним мотивом [4, с.265].
Традиційно любовну лірику творять переважно у молодому віці. Унікальність феномену Наталі Лівицької-Холодної полягає насамперед у тому, що вперше не лише в національній літературі, але й у світовій поетеса художньо осмислює інтимно-еротичний світ жінки впродовж майже вісімдесяти років.
Можна не погодитися з думкою, що вся любовна лірика письменниці просякнута трагізмом та енгармонією [4, с.266]. Поезія “Небо знов молоде і блакитне” є яскравим прикладом. Ліричні герої захоплені один одним, поділяють не біль і страждання, а насолоду. У ній говориться про чисті, ще не змішані з буденністю почуття. Закоханість порівнюється з природою: прийшов квітень і все розквітло як у світі, так і в душі ліричної героїні:
Небо знов молоде і блакитне,
Лютий спить непробудним сном,
А весна усміхалась квітнем,
Яснооким малим пустуном [2].
Символом любові стали “фіялки”, які були принесені коханому. Недаремно розквіт почуттів припадає на нічний час. Кохання — це таїна, до якої дано приблизитися лише двом, а ніч допомагає їм. І тільки місяць стає свідком і хранителем любовного секрету:
Я тобі принесла фіялки,
А як місяць над містом став,
Ти мене цілував так палко
У розквітлі мої вуста [2].
Для деяких поезій письменниці характерне поєднання інтимного і патріотичного мотивів. Вірш “О, забудь мені гнівне слово…” констатує факт примирення між героями, які відчувають духовну спорідненість через теплі й щемливі спогади про Україну [3, с.134].
У поезії “Мені очей звести не сила” поетеса говорить про миттєвість почуттів. Пристрасть огортає героїв. День для них “пахне медом” — солодким та спокусливим. Героїня хоче, щоб та “хвилина” кохання стала незабутньою, назавжди викарбувалася в їхній пам’яті.
Часом ліричних героїнь творів Наталі Лівицької-Холодної огортає самотність. Самотність, від якої ніхто в світі не застрахований, самотність — необхідність, самотність — певний біль, поразка. У поезії “Вилазить місяць…” яскраво зображено одинокість як болісний тягар, що випав на долю, як біль, який завжди буде поряд та нагадуватиме про себе:

Самотньо йдеш у ніч оцю,
У безвість, в порожнечу,
І, наче каторжний ланцюг,
Свій біль волочиш [2].
Орися Легка зазначає, що сукупність всієї інтимної поезії письменниці формує роман — роман з життя жінки [1, с.9 ].
У творчості представниць “Празької школи” кохання посідає не останнє місце. Але воно в них не схоже. Тоді коли Олена Теліга всім своїм доробком інтимної поезії прагнула показати, що тільки така любов гарна, коли вона не “каторга єгипетська”, не обов’язок, а світле, радісне, вільне щастя, що вона не можлива без повного цілком довір’я, Наталя Лівицька-Холодна змальовує найрізноманітніші її прояви: кохання — чисте почуття, що лише зароджується, кохання — спокуса, кохання — пристрасть, кохання, яке об’єднує в любові до Батьківщини.
Тема кохання — одна з вічних тем лірики. Звичайно ж, немає поетів, які б не писали про любов, вже надто значне місце вона посідає у вирі людського життя. Це почуття підносить, ошляхетнює людину, навіть у ті хвилини, коли несе страждання та муки. Не зважаючи на те, що мільярди слів уже було сказано про любов, тема кохання — невичерпна, так як і духовний світ людини.

Література

1. Легка О.С. Еротичний роман у віршах Наталії Лівицької-Холодної: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Держ. ун-т ім. І.Франка. — Л., 1999. — 17 с.
2. Лівицька-Холодна Н. Поезії. Режим доступу: http://www.liknep.com.ua/viewtopic.php?p=1177
3. Немченко Г.В, Немченко І. В. Вежі духовності: Посібник з літератури української діаспори. — Херсон: Айлант, 2000. — 252 с.
4. Спільна Т. Нотатки до інтимної поезії Н. Лівицької-Холодної //Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літературно-науковий зб. Випуск 4. — К. — Херсон: Просвіта, 2007. — С.265-266.
5. Теліга Олена. Збірник. — Детройт — Нью-Йорк — Париж, 1977. — 473 с.
6. Теліга Олена. Листи. Спогади. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003. — 400 с.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)