Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Футбол з парасолькою
Вивчення творчості Яра Славутича в школах Херсонщини
Анатолій Анастасьєв. В чарівному світі дитинства
Микола Братан. Їде батько Махно
Вишиванка. Число 5
Сергій Гейко. Церков величність
Яр Славутич Соборницькі ідеї Івана Франка // Вісник Таврійської фундації. Вип. 14. — К.–Херсон: Просвіта, 2018. — С. 76-82.
Соборницькі ідеї Івана Франка
Вплив Івана Франка на формування національної свідомости в Україні – одна з найважливіших особливостей його творчости. Щоб визначити розміри цього впливу й належно оцінити дороговкази поета – саме з погляду дозрівання української нації – треба не лише вникнути в час, коли жив і творив великий письменник, але й заглибитися в добу, що йому передувала.
XVIII-те сторіччя стало для України справжньою домовиною. Нація, що за митрополита Пет­ра Могили і гетьмана Богдана Хмельницького променювала з Києва своєю високою освітою, зокрема літературою та церковним будівництвом, що збройно потрясала сходом Европи, колись державна нація перетворюється протягом XVIII-го сторіччя в етнографічну масу, в нарід без імени, в Іванів без роду й племени. Із карт світу зникає навіть назва «Україна», натомість появляються штучно прищеплювані сусідами то «Малоросія» й «Новоросія», то «Лодомерія» й «Галіція»1 і т. п. Майже вся Україна, козацько-гетьманська держава, хитро поділена московсько-польсько-австрійськими займанцями, стає провінцією російської імперії, що шляхом підбоїв і завоювань усе більше й більше зростає на силі. Нарід України перейменовують у «малоросів», ділять на «рутенів» і «руснаків». Обриваються зв’язки з Західньою Европою, що їх ми мали ще з часів Ярослава Мудрого.
Українська еліта московщиться на центральних землях, польщиться в Галичині, онімечується в Буковині. Український селянин попадає в без­просвітнє кріпацтво, принесене з Московії. Над колись незалежними запорозькими «вольностями» нависає московський батіг. Немає шкіл із рідною мовою, що процвітали за Хмельницького й Мазепи, немає рідної мови в церкві. Неписьменний кріпак залишається єдиним носієм і зберігачем українства, до якого лише зрідка причащаються духівники.
Нарешті серед темної ночі блискає промінь. Появляється Іван Котляревський. Сміх «Енеїди» пройшов трагікомічно, але не зник безслідно. Незабаром у літературі залунали українські пісні, зібрані Михайлом Максимовичем, продзвеніло живе слово з уст Маркіяна Шашкевича. Як синтеза попередніх осягів, появляється гнівний Тарас Шевченко, що пробуджує Україну з летаргічного сну, людяний Шевченко, що відкриває в затурканому кріпакові високі якості людини, бунтівливий Шевченко, що пригадує українцям їхнє славне минуле, вказує на жорстоку сучасність і запалює до боротьби за «державно-політичну» самостійність України.2 Українське письменство, завдяки Великому Кобзареві, стає явищем світової літератури й займає своє місце в скарбниці культурних надбань світу. Але не Тарасові довелося викінчувати формування української нації, різьбити її контури й лінії. Саме Іванові Франкові та М. Грушевському припадає ця велика й відповідальна місія – довершити формування нас як новітньої нації з усіма потрібними складниками.
Тяжко, дуже тяжко доводиться працювати Фран­кові. Недарма, в одному з ранніх віршів молодий поет символічно порівнює свою працю до каменяра, що «на пустій і дикій площині» лупає скалу, бо йому долею «призначено скалу сесю розбить».3
Не для слави й не для багатства ставить себе ковальський син «на шляху поступу». З послідовністю свого великого вчителя Шевченка, що закликав до повстання в безсмертному «Заповіті», Франко віддається титанічній праці, бо він вірить у те, що «прийде час», коли ми
… своїми руками
Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров’ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.4
Можна сміливо сказати, що саме Франко стає різьбарем новітньої української нації. На щастя для України, його талант був багатогранним. Кожну ділянку культурного життя збагатив письменник своїми творами. Поет, прозаїк, драматург, літературознавець, фольклорист, науковий дослідник, публіцист, партійно-громадський діяч, видавець – у кожному з них залишив Франко свій великий і цінний вклад.
Народжений у західній частині України, Франко висотою свого духу ще в молодості вийшов поза вузьке, крайове оточення. Він усвідомлював себе не лише представником Галичини, а взагалі України, саме українцем-соборником. Хоч були й раніше заклики до єдности українців (згадаймо хоч би «Думу» гетьмана І. Мазепи) та об’єднання поділених українських земель, Франко вперше в нашій новій літературі дав повний вислів цьому питанню.
Перш за все, поет у своїх творах визначає Україну як єдину «нероздільну» територію «від Кубані аж до Сяну-річки». 5 Народжений на самому краю України – в Нагуєвичах, він сприймає Чорне море – як українське море.

Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі, –

так уявляє поет простори майбутньої України на півдні, Кубань і Закарпаття для Франка – також українські землі. «Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом», – говорить він у «Мойсеї» про українські терени на південному сході й південному заході. В іншому творі, згадуючи «Слово о полку Ігоревім», поет мріє про те, щоб

Блакитного того Дону
Шоломом напиться.7

Таким чином, Донеччина, найсхідніша частина України, для Франка близька й рідна, як і його Дрогобиччина.
З почуттям великої любови пише поет про Січ, колиску української слави, як про «святе» діло, що його продовжували товариства сільської молоді в західній частині України:

Гей, Січ іде,
Красен мак цвіте.
Кому прикре наше діло, –
Нам воно святе. 8

Об’єднання українських земель в одну собор­ну державу, на погляд поета, було конечною необ­хідністю. Він закликав до єднання, сіяв поміж україн­цями віру в те, що Україна «ще не вмерла і не вмре». «Прийде час» і тоді

Встане славна мати Україна,
Щаслива і вільна
Від Кубані аж до Сяну-річки
Одна, нероздільна.
Щезнуть межі, що помежували
Чужі між собою,
Згорне мати до себе всі діти
Теплою рукою. 9

Пам’ятаймо, що ці слова були написані ще 1883 року, задовго до створення першої виразно самостійницької організації, Революційної Української партії (РУП). Саме ці ідеї, висловлені в цитованій поезії, лягли в основу акту соборности українських земель, проголошеного 1919 р.
Національно-соборницька ідеологія Франка знайшла свій яскравий вислів і в іншому творі поета, що його протягом довгого часу західні українці виконували як національний гимн. Написано його ще 1880 р.:

Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!..
У завзятій, важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,
Рідний краю, здобути тобі! 10

Це було своєрідним, логічним розвитком само­стій­ницьких думок, висловлених Шевченком у відомому «Посланії»:

В своїй хаті своя правда,
І сила, і воля. 11

Другий вплив соборности Франка – літературна мова. Галичина, вужча батьківщина поета, за його часу являла собою схрещення багатьох мовних впливів. Слова польської та німецької мови, як також окремі польські граматичні форми проникали в побут, а до цього долучилося ще й сумної слави москвофільське язичіє, що його підтримував царський уряд Росії. Не дивниця, що мова ранніх творів поета нечиста, переповнена провінціялізмами, які були зрозумілі лише для західних українців, напр., огень, тота, сеся, противно (в значенні навпаки), прецінь і т. п. Але згодом кількість суто-місцевих слів у нього помітно зменшується і майже зовсім зникає. Що пізніше, то все більше й частіше замінює письменник провінціялізми на загальноукраїнські слова, що вже усталилися на той час у літературній мові. Письменник признавався, що «підправляв мову» під час перевидання своїх творів.
Про свою орієнтацію в мовному питанні Франко недвозначно висловився у статті «Літературна мова і діалекти», що була вперше надрукована в Літературно-науковому віснику 1907 року:
«…наша літературна мова в останніх десятиліттях таки значно виробилася. Кожний, хто брався писати тою мовою, наскільки черпав із книжкової традиції, мусів зачинати від Котляревського, Квітки, Шевченка, Марка Вовчка, Нечуя-Левицького, мусить бачити, що тут, у мові тих письменників, лежить основа того типу, яким мусить явитися вироблена літературна мова усіх українців. Уже хоч би тому, що та мова на величезному просторі від Харкова до Кам’янця-Подільського виявляла таку одностайність, такий брак різкішних відмін, який вповні відповідав українському національному типові, також «вимішаному» і вирівняному в цілій масі, як мало котрий подібний тип у світі. І от кожний, галичанин чи українець, хто бажає друкованим словом промовити до найбільшої маси українського народу, мусить уживати мови тої найбільшої маси, а до того мови, виробленої найбільшим числом талановитих та популярних письменників». 12
Роля Франка у формуванні соборної української літературної мови дуже велика. Завдяки йому, наша мова збагатилася на різноманітну публіцистичну й наукову лексику, бо саме він – один із перших – дав доброякісні зразки української наукової мови, запроваджуючи в обіг здобутки галицьких українців та власні новотвори.
Третім виявом соборности Франка треба назвати його велику прилюбність до перекладів. Загально відомо, що перекладацька діяльність поширює обрії національного письменства, збагачує його тематикою, ідеями, стилями. Здобутки світової літератури стають, таким чином, надбанням українським. Всебічно озброєний, начитаний, доктор філософії, знавець класичних і новітніх мов, він перекладав твори багатьох античних, європейських та інших авторів, творчо засвоюючи їхні досягнення для добра й розвитку українського письменства.
Універсальний погляд у питаннях культури дуже властивий авторові «Каменярів». Про це він так метафорично висловлювався:
«…не в тім річ, із якої бочки бере поет напій, що подає своєму народові, а в тім, який напій він подає йому, чи чисте підкріпляюче вино, чи наркотик на приспання. Я наркотиками не шинкую».
«Чисте підкріпляюче вино» – таке означення можна вжити не лише до більшої частини оригінальної творчости письменника, а й до багатьох його перекладів.
Підсумовуючи соборницькі ідеї автора «Ка­ме­нярів» і «Мойсея», приходимо до висновків, що Франкова соборність випливала з таких основних настанов його творчости:
1. Усвідомлення України як терену «від Кубані аж до Сяну-річки», себто в її властивих етнографічних межах.
2. Прямування до «єдиної й одноцільної» україн­ської літературної мови, основаної передусім на центральних українських говірках.
3. Перекладання з чужих мов – як один із засобів розвивати рідне письменство, збагачувати його здобутками світової літератури.
Варто звернути увагу на ще один вияв незапереч­ної, особистої Франкової соборности, в ім’я якої не вагався він приносити в жертву навіть своє особисте життя. Переказують, що подружнє життя поета випало нещасливо, але він ніколи не нарікав. Навпаки був гордий із того, що його дружина була киянкою – представницею іншої частини України, від якої Галичина впродовж віків була силоміць відірвана. Як бачимо, навіть в особистому житті Франко був по­слідовним соборником, листувався й прияте­лю­вав із письменниками зі східних земель тощо.
Киянин Микола Лисенко поклав на музику кілька творів поета, а харківські вчені Д. Багалій та М. Сумцов, ідучи назустріч бажанню українського громадянства, домоглися того, що Харківський університет у 1906 р. надав Іванові Франкові звання почесного доктора гуманістичних наук. Про цю подію промовисто висловився свого часу академік Дмитро Багалій: «Це була данина високої поваги… галицькому вченому і поетові, якого високо цінувала вся Україна як свого видатного сина». 13
Уся Франкова любов спрямована до України. В одному зі своїх віршів він признався:

Як я люблю тебе, мій рідний краю,
Як я люблю красу твою, твій люд,
Як гаряче молюся і бажаю
Для твого щастя свій віддати труд.

Нашим найбільшим пошануванням пам’яти Івана Франка має бути не лише читання його творів, а й зберігання його заповітів. Робімо й ми так, як чинив наш великий трудівник, борець за соборність і різьбар духовности української нації.

------------------
1. Фененко М. В. Топоніміка України в творчості Тараса Шевченка. – К., 1965. – С. 14.
2. Смаль-Стоцький С. Т. Шевченко, інтерпретації. – Нью-Йорк – Париж– Торонто: Наукове Товариство ім. Шевченка, 1965. – С. 14.
3. Франко І. Твори: у 20 т. – Нью-Йорк: Книгоспілка, 1960. – Т.15. – С. 63.
4. Там же. – С. 64.
5. Там же. – С. 87.
6. Там же. – Т. 14. – С. 370.
7. Там же. – Т. 16. – С. 228.
8. Там же. – Т. 15. – С. 89.
9. Там же. – С. 87.
10. Там же. – С. 85.
11. Шевченко Т. Повне зібрання творів: у 6 т. – К., 1963. – Т.1. – С. 330.
12. Франко І. Твори: у 20 т. – К., 1955. – Т.16. – С. 337.
13. Прапор. – 1966. – Ч.5. – С. 55.


Текст статті подано за виданням: Славутич Яр. Твори: у 5 т. / Яр Славутич. – К.: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1998. – Т.3. – С.260-266. Мову автора збережено.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 124 книг;
1,627 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)