Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Ігор Проценко. Вечірні вогні
Микола Сарма-Соколовський Срібне перо соколиного лету
Олег Олексюк. А у нас був Тарас
Микола Швидун. Ти до мене прийшла
Вісник Таврійської фундації. Випуск 10
М.Братан. Парасолька йде по місту

Яворська І. “І знову брат іде на брата…” // Голос Батьківщини: Тематичний альманах: Вип.5. - К.-Херсон: Просвіта, 2015. - С. 33-39. - Зміст: “І знову брат іде на брата…”; До єдиного народу; Погоріле; “Ми все одно помрем, небого...”; “Скільки, скажи, юначе...”; Все можуть королі.

“І знову брат іде на брата…”

* * *

 

І знову брат іде на брата…

І знов побита сином мати.

Хіба так можна, лютий кате,

Мою Вітчизну убивати?

Ми не живем, а виживаєм,

Коли в кишені дві копійки.

А нам назвуть це пекло раєм,

Зголосять мир – і знов до бійки!

Ворожа куля та проклята

Цілує груди. Що ж сказати?

Буває, смерть – лиха розплата,

Буває, смерть готує «влада».

Та краще кожен день, мій брате,

За тебе жити й помирати,

Лице стражданнями умити…

Братерську кров лиш не пролити.

В лихих серцях насіння горя,

Не станьмо їх безкраїм полем.

І понад все жадана воля

Тепер для нас не буде болем.

Живіть, любіть, ростіть, моліться,

Вперед з надією дивіться.

Боріться, бийтесь, бійтесь Бога,

Не йдіть ніколи проти свого.

Ми разом сильні. Сестри, браття,

Ми й океан пройдемо бродом.

Запалим єдності багаття,

І будем зватися Народом!

 


 

До єдиного народу

 

Ще не вмерла Україна,

Ще співають солов’ї,

Ще цвіте в серцях калина

І черешні лісові.

Українці все ще плачуть

На сторінки «Кобзаря».

Як тепер живеться бачать,

Бо пішла від нас зоря.

Ми кайдани розірвемо,

Як Шевченко заповів!

Уперед сміліш підемо,

Подолаєм ворогів!

Скуємо народ в’єдино

Теплим вогником невгасним.

Невмируща Україно,

Ще й над нами буде ясно

Коли ми розкол здолаєм,

Розламаєм врата сварок.

Схід і захід побратаєм,

Спалим предків недогарок.

Ми то є не малороси,

Як про нас, буває, кажуть.

Ми народ, нехай і босий,

Що без бою не поляже.

Не обідранці з-під церкви,

Жебракуючі, злиденні.

Доки наші зорі меркли ,

Ми були часом нужденні.

Та не впали на коліна

Перед ворогом проклятим.

Вже закінчиться руїна!

Ми готові всі повстати!

Ті дівчата, що з долини,

Йдуть і цвіт вплітають в коси –

Вірні доньки України…

То які ж ми малороси?

 


 

Погоріле

 

У пустім вкраїнськім степу,

Ріс собі малий дубок.

Бачив він іще Мазепу,

Слухав співи ластівок.

 

Із прожитими роками,

Підростав усе, мужнів.

Другом був із козаками,

На їх радість зеленів.

 

От і став зовсім великим,

Як козацька добра слава.

Лоскотав зеленим листям

Небеса часом ласкаво.

 

Прибігали вражі війська,

Дуб надумали зрубати,

Бо завжди краса вкраїнська

Мала комусь заважати.

 

Але вдарив грім сердито,

Ніби чорт усіх попутав.

Вороги втікали швидко,

Козаки вбивали люто.

 

Гілку дубову зламали –

Козаків це розлютило.

Честь Вкраїни так зухвало

Ще ніщо ламать не сміло.

 

Скуштувати гострі шаблі

Змусили війська ворожі.

Більш не ступлять на ці землі,

Далі будуть насторожі!

 

Скільки літ уже минуло…

Постарів бідненький дуб.

Небо з відчаю зітхнуло,

Вітер гладить його чуб.

 

Довго-довго ще б простояв,

Хоч би пам’ять ту зберіг.

Стільки з честю війн відстояв,

Але як бідняга ліг:

 

України діти рідні

Йшли степом собі, гуляли,

Хоч тепла вони не гідні,

Для вогню той дуб зрубали.

 

Запалили живу ватру

І погрілися хвилинку.

Як в стінах амфітеатру

Тріскотіло без зупинку .

 

Він згорів, як їхні душі.

З думкою про те, що потім…

З думкою про дні грядущі.

На землі лишив лиш попіл.

 

Та й його розвіяв вітер,

Дощик змив його сльозами.

Залишилось тільки літо,

Й небо синє з ластівками.

 


 

* * *

 

Ми все одно помрем, небого,

І душі всі підуть до Бога.

Та кожен так боїться вмерти,

Від рук чужих пізнати смерти.

Якщо усі бажають жити,

Кому ж Вітчизну боронити?

Не знаю я... Ніхто не знає,

А дехто думає-гадає:

“Без мене є кому стрілятись,

Я буду жити й сподіватись,

Що завтра поки не помру.

Та й що мені до того сходу?

Я буду бити в ступі воду,

Поїду в Гану, чи в Перу,

Чимдуж втечу із цього виру,

Де ллється кров заради миру,

Де світ не кориться добру”.

А хлопці йшли і голосили,

Що козаку не бракне сили.

І справді сильних в нас багато,

Та проти врага-супостата

Не кожен вистояв із них.

Дружини й матері тужили,

Коли у трунах привозили

Лиш тіло їхнє неживе.

А інші мусять простояти:

Впадуть вони – то впаде й мати,

Яку ми любим над усе.

 


 

* * *

 

Скільки, скажи, юначе,

На цьому брудному ринку,

Варте життя козаче?

Як за вчорашню шинку

Платять тобі, диваче.

А разом із тим, на здачу,

Можна сказати «даром»

Повні кишені плачу

Люди несуть з базару.

Чи терези вціліють,

Ті на яких життя

Важили ви – злодії,

Наче якесь сміття?

Скільки? Скажи, мій друже,

Грошей у дім несеш?

Бачу, щасливий дуже.

Підзаробив? Еге-ж.

Тільки клину і молю

Я небеса про те,

Щоб вам послали долю

Гідну таких людей.

Всі ми на світі люди,

Купу ламаєм дров,

Як загоряться, будем

Кров’ю платить за кров.

А пам’ятаєш очі

Хлопця, якого вбив?

Згадуй про них щоночі…

Згадуй про них щосил!

 


 

Все можуть королі

 

За трон і владу вмирають люди.

Прості солдати і воєводи,

Що б’ються сильно,

Що б’ються гордо,

І відчайдухи, і життєлюби.

Не ті, що пишно співають оди,

Не ті, що в бій закликають орди,

Не королі, не пихаті лорди,

Не божевільнії царські морди.

А просто люди,

Як ми із вами.

Пани їх цінять на рівні з псами.

Вони зробили життя товаром,

І кожен день продають задаром.

Вмирають, знайте, не ті, що в замках,

Чиї портрети у злотих рамках.

Не ті, що носять шовкові плаття,

Коли у інших немає й шмаття.

У них на столах і м’ясо, й риба,

Вони не їли черствого хліба.

Тепленьким задом пригрівши трони,

Тримають міцно свої корони.

Їм хватить грошей на всі ікони,

Вони ж купляють рабів і зброю.

Хоч їх десятки, а нас – мільйони.

То хто й на кого піде війною?

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)