Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Анатолій Анастасьєв. Потоки
Вісник Таврійської фундації. Випуск 2
Анатолій Анастасьєв. Подорожник
В.Плаксєєв, В.Кулик. А стежечка біжить від літа
Микола Братан. Футбол з парасолькою
Михайло Гончар. Селянський повстанський рух на Півдні України: (1918-1921)
За потребою душі

Жнива... Прислухаюсь до пам’яті і постають в уяві комбайни, що пливуть полем, лишаючи за собою хмари куряви та копиці обмолоченої соломи. Бронзові хвилі пшениці б’ють прибоєм у хедер, а вгорі за штурвалом причіпного РСМ-8 уважно пильнує за всім дядько Федір. Він комбайнер і важливішої постаті на даний час у селі немає. Шанобливо величаю по імені та по батькові:
— Федоре Дем’яновичу, дозвольте штурвал потримати.
Він великодушно поступається місцем і пояснює що, коли і як робити. Мені перехоплює подих від гордощів за те, що такий шанований комбайнер під особисту відповідальність взяв мене шістнадцятилітнього школяра до себе у помічники…
Ось так, можна сказати з дитинства, полюбив я жнива. Мій основний обов’язок — щоранку ретельно змащувати підшипники. Їх величезна кількість і не просто впоратись з усіма. Тому, ледь починає розвиднятись, мама зливає мені у пригорщі холодну воду. Попирскуючи з насолоди, проганяю сон і поспішаю до комбайна.
…Сонце рожевим диском випірнає з густих хлібів і все вище піднімається над обрієм. Повільно підсихають зволожені за ніч колоски і комбайнери нетерпляче розминають їх у долонях.
— Сухі, сухісінькі, — нарешті вигукує хтось, і все довкола наповнюється гуркотом моторів.
Агрегати заходять в загінки. Ми називаємо їх степовими кораблями і прирівнюємо свою працю до морської…
— Степ, як і море, не любить ледачих, — з філософською логікою говорив мій наставник.
А коли одного разу я запитав, за що він любить свою роботу з гуркотом, курявою і нестерпною спекою, комбайнер відповів:
— За те, що вся вагомість вирощеного врожаю лежить на нашій з тобою совісті…
Жнива… Як багато вражень і почуттів, звуків і запахів у такому короткому слові! Біжать польовими грунтівками автомашини з найкоштовнішим у наших краях вантажем. Зустрічний вітер пахне стернею і свіжим хлібом. З усіх сторін степу в цю пору шляхи ведуть на зернотоки, де ростуть бурти ячменю, жита, пшениці і всякої пашниці. Вони схожі на велетенські злитки золота. Буквально купаються у цьому золоті веселі засмаглі дівчата, підкидаючи зерно на бурти. Дивно — чому я раніше не помічав, що у нашому селі живуть такі красуні?..
Порядкує на зернотоку дядько Ілько Чхало. Тут нічого не робиться без його відома і дозволу. На війні йому паралізувало праву руку, тому він лівою веде всю документацію по обліку зерна. Почерк у завтоком на диво красивий і розбірливий. Ним він написав цілу книгу спостережень за природними явищами і з великою точністю передбачає зміни погоди. Щоправда, він в селі не єдиний “живий барометр”. Багатьом людям у літах сповіщають про негоду застуджені суглоби. Але вони все одно також при ділі. Цілодобово змінюють один одного на ваговій, через яку проходять всі вантажі, інші на току слюсарюють біля зерноочисних машин і автонавантажувачів… На збиранні врожаю задіяна вся велика громада села. Це той випадок, коли люди працюють за потребою душі. Для них жнива — свято праці.
Зрідка на зернотік навідується головний агроном господарства Герой Соціалістичної Праці Микола Михайлович Котляр. Тепер його основний клопіт — майбутній врожай: підготовка ґрунту, насіння… Довго стоїть Микола Михайлович біля бурту, набравши у пригорщу дорідного зерна. Що цієї миті відчуває агроном, невідомо, але усмішка на засмаглому кругловидому обличчі говорить про задоволення творця своєю роботою…
…До дійсності мене повертає гуркіт комбайнів. Зникає видіння, і я шкодую, що все відбувалося у минулому. А полем прямо на мене рухаються один за одним “Джон-діри”. Кілька годин тому на велетенському полі перекочувалися бронзові хвилі пшениці, а ці “динозаври” вже обмолочують останні гектари… Справді значних успіхів досягнув на селі науково-технічний прогрес.
— Лише скористатися тими досягненнями можуть далеко не всі, — говорить голова фермерської асоціації Владислав Куцеконь. — Багатьом не по кишені високопродуктивні комбайни і трактора з електронікою, з герметичними кабінами, з кондиціонерами. Великих помилок наробили недолугі керманичі держави, а тепер кусаємо лікті, сумуючи за великими багатогалузевими колективними господарствами…
…Край загінки з кабіни переднього “Джон-діра” зіскакує чоловік, не схожий на селянина. Цей незнайомець, як і двоє інших його товаришів, живуть у великому місті. Сьогодні вони тут на заробітках. А через кілька днів, погастролювавши степовими селами, забравши значну долю врожаю, круті хлопці помахають рукою місцевим механізаторам, мовляв, знай наших. Сумно дивитимуться їм услід селяни, так і не побувавши на святі праці, не пізнавши смак жнив, не сплетуть сільські красуні передовим комбайнерам золотоколоскових вінків…
Звичайно, я не проти науково-технічного прогресу, але чого більше приніс він селу: добра чи шкоди? Минулого літа побував я у багатьох селах, які зникають з лиця землі. В одному з таких сіл усамітнився філософ за освітою, поет за покликанням Віктор Михайличенко, який переконаний, що саме технічний прогрес завдав селу смертельної рани:
— Подивися на ці осиротілі хати з провалями вікон, з напіврозваленими стінами і скелетами дахів. Колись там жили люди, працювали, ростили дітей. Новітні пани відібрали у них роботу, за безцінь взяли в оренду землю, на якій тепер працюють гастролери. Подалися господарі світ за очі. Чи потрібен селянам такий прогрес, якщо вже немає самого села?
Не буду загадувати, що станеться років через 50, якщо вже тепер не повернути людям свято праці, а владі — здоровий глузд. Боюся наврочити.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)