Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Йосип Файчак. Світ вирує
Микола Василенко. Сердце - не камень
Анатолій Анастасьєв. Просто життя
Анатолій Анастасьєв. В яблучко
Вісник Таврійської фундації. Випуск 7
Олег Олексюк. Доки живі. Тисячовесни
Анастасьєв А.М.
За високими парканами // Анастасьєв А.М. Просто життя. — К.-Херсон: Просвіта, 2013. — С. 51-52.
За високими парканами
Сьогодні святвечір. Добрі господарі наготували по дванадцять пісних страв, зустрічають гостей. Ідуть сусіди, вітають зі святом:
— Син Божий народився, славімо Його!
А за вікном веселі голоси колядників:
— Радуйся, земле, Син Божий народився!..
— Заходьте до хати, гості дорогі, — запрошують господарі, частують печеним і вареним і, звичайно, міцним.
І пригадався мені один із зимових вечорів далекої повоєнної пори.
…На підвіконні чадить гасова лампа. Біля столу клопочуться батько й мати, готують сяку-таку вечерю, чекають гостей. Аж ось у шибку стукає наш сусід дідусь Кирило. Ми йому раді завжди. На порозі скинув вухату шапку, поклонився і привітав з Різдвом Хрестовим.
— Сідайте до столу, — запрошує батько.
Його довго умовляти не треба. Вмочає хліб у пісний борщ і вихваляє господиню: “Готуєш, — каже, — як ніхто в селі…”
Скрипнули сінешні двері і до хати заходить гість із сусіднього села. З морозу в нього волохаті брови і борода. Неначе Дід Мороз зійшов з малюнка. Це дядько Кузьма, батьків товариш. Вони разом воювали. Коли дядько Кузьма повернувся з війни додому, не застав живими ні дружини, ні дітей…
За вечерею слово за словом в’яжеться розмова про недорід і що зима важка.
— Сіна обмаль, — бідкається мати, — потроху починаємо скубти на корм солом’яну стріху. Скоріше б розтелилася корова та хоча б дітям було по склянці молока…
Нарешті у двері стукає сусідка вдова Марія. Стіл вже посеред хати. У тісноті та не в обиді. А на столі — полумисок квашеної капусти, огірки пиріжки з гарбузом і сушеним пасльоном, пляшка сивухи. Гості випили по чарці-другій. Кузьма підсідає до вдови Марії:
— Чи довго ти, Марусю, горюватимеш у самотині? Війна скінчилася відколи, а від твого Івана ніякої звістки. Мабуть, немає його в живих… То може серце оддаси мені?..
Зволожився карий погляд вдови:
— Ти ж знаєш, Кузьмо, відповідь мою… — і тремтливим голосом починає популярну на той час пісню у нашому краю.
Співає про те, як сонце закотилось за густі ліси і про двох фронтовиків, двох героїв, що на нічліг просились до вдови… До голосу Марії приєднуються інші. І вже засніженим селом лине пісня про те, як свого чоловіка і свого сина впізнала вдова у тих фронтовиках. І зігріває пісня душі односельчан не втраченою надією. І гості не розходяться допізна. Ділять гуртом пісну вечерю і пісню, слова якої підказують серця.
…До невпізнання за останні десятиліття змінила своє обличчя Велика Олександрівка. Прикрасилося селище новими ошатними спорудами. Виблискують вітринами, ваблять гарними фасадами крамниці, аптеки, пивбари… Навколо старих будинків виросли розкішні сучасні. Деякі з них за архітектурою і розмірами — справжні палаци. Видно, у їх власників не бракує ні амбіцій, ні коштів. І все було б чудово, аби у тих палацах знаходилося місце звичайному людському щастю. На жаль, сюди рідко приїздять і приходять гості. Не чути за високими парканами веселих голосів. Лише інколи на свята відлюдьки дають знати про себе спалахами ракет, вибухами петард, салютуючи самі собі і лякаючи добропорядних собак та запізнілих перехожих.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 124 книг;
1,627 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)