Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вивчення творчості Яра Славутича в школах Херсонщини
Леонід Куліш. Зізнання
Коломієць Н.А. Відлуння душі
Наталя Коломієць. Я щаслива
Бериславщина. Рік 1904
Загороднюк В.С. Шукаючи істину шаблею // Вісник Таврійської фундації. Вип. 14. — К.–Херсон: Просвіта, 2018. — С. 267-273.
Шукаючи істину шаблею
(Вальд Віктор. Останній бій Урус-шайтана. – Харків: Книжковий клуб “Клуб сімейного дозвілля”, 2017. – 496 с.)
Художнє освоєння історичної тематики – процес, що вимагає від автора й енциклопедичних знань, і вміння оперувати численними фактами, явищами, політичними, економічними, культурними, релігійними реаліями та їх образною інтерпретацією, донесенням їх до читачів дохідливо та цікаво, сюжетно зв’язно, логічно переконливо. Це вдається Віктору Вальду. Він об’ємним романом «Спарта» засвідчив, що історична тема йому під силу. Прозаїк цим твором уводить реципієнтів у давноминулі часи, проблеми з зарубіжної історії, що повторюються з іншими віяннями уже в наш час у теперішньому історичному зрізі. Та з особливою яскравістю проявився талант письменника у новому історичному романі «Останній бій Урус-шайтана». Він уже з українського минулого, часто драматичного і трагічного.
Пригадуючи думку американського філософа Д. Сантаяна: «Хто не пам’ятає свого минулого, приречений пережити його знову» і проектуючи її до твору українського романіста, робимо висновок, що «Останній бій Урус-шайтана» у великій мірі спонукає до вивчення й осмислення своєї минувшини, засвоєння її уроків, щоб їх «переживання» вже не було кровопролитним і трагічним. Один із персонажів «Останнього бою…», учений мандрівник, автор праці «Книга подорожей» Е. Челябі говорить: «Люди, що живуть на землі, зберігають пам’ять про минуле і передають її нащадкам». Ця теза у творі В. Вальда часто різними засобами інтерпретується, підкреслюючи її важливість для цивілізаційного поступу. Вустами Івана Сірка риторично говориться: «А от цікаво, як Господь зводить людей, або людей з пам’яттю про тих людей». Пам’ять як морально-етична і філософська субстанція за козацькою традицією є однією з найважливіших чинників, що формують людські взаємини. В «Останньому бою Урус-шайтана» це яскраво виражено. Логічним видається, що пам’ять і в мусульманському світі також є домінантою життєвих реалій. І це також у художній формі аргументується на сторінках роману.
Прочитати цей твір мені пощастило ще в рукописному варіанті. Зразу ж згадалося відоме епічне полотно Ю. Мушкетика «Яса». І подумалося, що його вплив, мабуть, позначився на цьому творі. Та читання «Останнього бою Урус-шайтана…» спростувало цю думку. Цей рукопис був самобутнім текстом із багатьма позитивами, творчими знахідками, епічною розтягненістю і водночас гостротою сюжету, фактологічною насиченістю й авторським домислом.
Уже в пролозі, наче пружиниться динаміка майбутнього сюжету. Бейлербей – один із можновладців Османської імперії проводжає в Дике поле на воєнний вишкіл синів Азіза й Орхана. Перший Азізів ясир став для нього останнім. Орхан був свідком смерті брата від караючої козацької руки. Над Орханом змилостивилися, згодом він став неперевершеним шабельником усієї імперії. І вже зранений та посивілий герой викликає на лицарський двобій одвічного супротивника – козацького кошового Івана Сірка. Це основний стрижень роману. При цьому Орхан згадує про свою першу бойову сутичку з Сірком, коли отримав від нього поранення лівого плеча. Цей факт, уведений у твір, красномовно свідчить і про бажання особистої помсти з боку Орхана, і про визнання ним бойової майстерності козацького ватажка.
За цим двобоєм бачиться узагальнення – різні релігійні переконання мусульман і християн. Цей виклик є не лише помстою за брата Азіза і за своє поранення, за ним стоять світоглядні переконання завойовника – і на противагу йому – захисника. Це перехрещення поглядів і переконань двох цивілізацій – християнської і мусульманської. Доречним тут буде згадати епізод, коли сіляхдар, переконаний мусульманин і воїн розчулено переймається українськими піснями, різноголоссям у виконанні церковного гімну хлопчиками та дівчатками. Така складна художня авторська заявка потребує адекватного узагальнення та висвітлення. Не претендуючи на всеохопність цієї проблеми, автор фокусує її, але не звужує у взаєминах головних осіб цього дійства – Орхана та Сірка.
Художньо змальовуючи складні роздуми, переживання Орхана, автор у відступах відтворює побут, звичаї, манери спілкування різних людей, тогочасні історичні реалії, передає динаміку і колорит тієї епохи. Наприклад, культура вживання їжі в одному з епізодів передається так: «Османські гості приймали їжу повільно, статечно, часто витираючи рот поясними хустками, чим спантеличили ногайських старшин, які звикли їсти швидко і наштовхуючи рот двома руками. Все ж, подолавши тимчасові сумніви, ногайці стали поглинати вміст своїх страв так, як їм було зручно». А ось як передається українська гостинність: «Варене тісто з сиром, маслом і медом здалося Орханові найсмачнішим з найвишуканіших ласощів, якими пощастило пригоститися сіляхдару за його довге життя». А процес випікання хліба в Україні завжди прирівнювався до вагомого святого дійства. Воно у романі виписане так: «Як і в кожній хаті, хліб пекли раз на тиждень, і до цього ставилися з великою увагою. Розкислюючи тісто шишечками хмелю, завжди читали молитву. А дістаючи його з печі, кланялися і промовляли: «Здрастуй хліб – всьому голова». Автор часто використовує східну лексику – географічну, історичну, релігійну, що пояснюється у зносках. На перший погляд, її може й надмірно, особливо для сучасного читача, але В. Вальд іде цим твором до читача вдумливого, читача-аналітика. Та враховуючи рівень підготовки інших читачів, до їх послуг пояснення, наприклад, сейменлери – це особисті охоронці кримських ханів, барбак мілзалару – знатна особа при дворі кримського хана, в обов’язки якої входило забезпечувати стіл хана напоями, папучі є видом східного домашнього взуття, тетджвіт є наукою вимови звуків у Корані, азан – заклик муедзина до молитви, райя – немусульманське населення Османської імперії. Перелік можна продовжувати, що підкреслює насиченість змісту східними мотивами, їх переплетіння з українськими реаліями.
Так діалоги Орхана з літописцем, перекладачем Челябі вмотивовано введені в текст твору, підтверджують цю думку. Так як і діалоги кримських полонених єзуїта Себастьяна і московського боярина Шереметьєва на політичні теми. Саме з них читач довідується про складні відносини між Туреччиною, Московією, Польщею, іншими європейськими країнами та Україною, яка вибудовувала свою державність. І результат бою між Орханом і Сірком однозначно впливатиме на ці процеси, адже за ним снується павутина далекоглядних політичних перипетій. Тому Орхан як досвідчений воїн намагається якомога більше дізнатися про Сірка, це знадобиться йому для майбутнього бою. Звідси, образ козацького кошового починає вимальовуватися з посиланнями і на факти, і на міфи та легенди, а також інші джерела. Його повага та відкритість до Орхана бачиться перед початком шабельного двобою: «За десять кроків, Сірко і його друзі зупинилися. Урус-шайтан оглянув присутніх і низько вклонився на чотири сторони. Потім він зробив ще кілька кроків у бік свого ворога і повільним поклоном голови привітав сіляхдара і його людей». А як Сірко відповідає на питання, що йому відважився задати тільки Орхан, йдеться про наказ кошового про знищення в 1675 році в Чорній долині одновірців, яких визволили з неволі, та вони не забажали повернутися до рідної землі й бути вільними людьми! Він йому відповів, що ці люди за власне господарство, яке на території ворога функціонує, то й зміцнює ворога, забули свою віру й батьківщину: «І це вони розуміють! Не можуть не зрозуміти! І все ж годують своїх гнобителів, народжують їм дітей – мерзенних тумів, роблячи ворогів все сильнішими і сильнішими». І цей ворог знову йде війною на Україну. Щоб зупинити хоча би тимчасово цей процес, Іван Сірко і віддав цей найскладніший у своєму житті наказ.
Поруч окремими штрихами прозаїк подає образ Дикого поля. Воно живе своїми суворими законами. «Але далі величезна куля сонця запульсувала, нагрівши хвилями спеки і повітря, і постійно дмучий вітер. Крізь висохлу траву земля відгукувалася клубами пилу. До полудня вся живність степу сховалася і тільки орли і сапсани все так само висіли над головами подорожніх». Або ж: «Сонце, що спускалося за обрій, стрімко огортали грозові хмари. Десь у немислимій далі блиснув вигин блискавки, і глухо розкотився каскадом грім. Вітер посилився і став рвати одяг». Прийом психологічного паралелізму, коли природа і люди ототожнюються, з цієї сюжетної частини починає домінувати. Дике поле і кочові народи у ньому деталізуються автором образно та аргументовано. Їхня боротьба за виживання, воєнні конфлікти вимальовують масштабне полотно роману. Окремо можна виділяти образотворення коней у романі, вони дуже часто ставали домінантою в розвитку сюжетно-композиційної лінії. Люди і коні в сукупності створюють красиву і складну художню картину. Змалювання зворушливих відносин між людиною і цією твариною є ще одним вдалим художнім прийомом В. Вальда. Опис коня біля Лебединого озера близький до ідеалізації: «Диво, а не кінь. А на ноги швидкий такий, що жоден вершник наздогнати не може. А розумний який! Ні привабити, ні в пастку завести. За версту чує: чи хто підкрадається? Тільки від озера не відходить. Всмак набігається за день, а потім до берега йде, ніби шепоче йому хтось. Ось диво яке. Увечері побачите самі». Аргамак Орхана – красень-кінь, на якого з заздрістю задивлялися сотні очей. Він постає на сторінках роману втіленням сили, витривалості, фізичної гармонії. А дорога збруя на коневі додавала йому ще більшої величі та привабливості. Велика кількість художніх деталей, уведених автором, описи флори та фауни, історичні реалії, співжиття з ними людей – усе це робить твір змістовно насиченим, а десятки зносок пояснюють іншомовні слова та архаїзми для сучасного читача.
У романі до соціального аспекту гармонійно приєднується релігійний. Автор наводить переконливі епізоди мусульманського віровчення, у якому також є свої проблеми. «Ранкова молитва найдієвішим способом відокремлює істинно віруючих мусульман від лицемірів! Немає для лицемірів молитов важчих, ніж нічна і ранкова. Тільки той, хто з любов’ю до Аллаха лягає спати, легко відпускає опівнічний сон і ще легше – досвітній». Ставляться риторичні питання про безглуздість воєн, про те, скільки смертей бачило Дике поле, як у злагоді й мирі жити людям різних релігійних переконань. Ці оповіді тяжіють до філософських узагальнень, коротких і зрозумілих. Натомість, завжди переважає зображення подорожі з багатьма пригодами та небезпеками Орхана до Сірка. В одній із них – уже помираючий від укусу каракурта (чорної вдови) Орхан видужує за порадами і ліками знахарки від материнського молока, яке вживав прямо з жіночих грудей Марії, яку свого часу врятували від пожежі Дикого поля. Або, як цього хороброго воїна зворушує дитяча пісня ворожої для нього землі і як він сприяв визволенню дітей-співаків від ординського ясиру. З розвитком сюжетної лінії ці подорожі стають більш інтригуючими. Політика і релігія в людських долях стають вирішальними, часто призводять до драм і трагедій. Це добре розуміють головні персонажі роману, хоч це розуміння не зупиняє тисячі й тисячі смертей людей у Дикому полі – Хейхаті, які були учасниками цих процесів. На це автором також спрямовується художня думка і ставиться риторичне питання, а чи зробили люди з цього висновки?!
Звичайно, кульмінаційною частиною «Останнього бою Урус-шайтана» є шабельний поєдинок між головними героями твору. Двобій між мусульманством і християнством. Якщо інтерпретувати цей епізод, то вималюється своєрідна психологічно насичена художня енциклопедія шабельного змагання. Згадувана нами картина, коли мусульманин Орхан був у захопленні від християнських пісень, дає підстави підтвердити цю тезу в іншому випадку, коли він готувався до бою з християнином Сірком. І знову пісня, як свідчення її духовної снаги. «І молоді козаки одразу ж хвацько затягнули відому кожному осману бойову козацьку пісню, що з великим задоволенням слухають на базарах Стамбула яничари, обдаровуючи виконавців-бандуристів сріблом. І не важливо, що це пісня ворога, важливо, що це військова, бойова пісня, шанована і навіть улюблена кожним, хто називає себе воїном». Така оцінка фольклорного скарбу дає надію, хоч вона майже утопічна, що двобою не буде, що пісня внесе у душі воїнів примирення, філософську розсудливість. Адже логічним буде ставити питання про значення і роль української пісні у відносинах між Україною і Туреччиною. Ось ще один приклад: «І ті ж козаки із задоволенням виспівували яничарські пісні, більша частина яких виконувалася грізними воїнами султана на мові урусів». І як завершення цієї думки: пісня дає для ворогів шанс прилучитися до краси і духовності, хоч риторичним залишається питання чи скористаються вони ним. «Бувало й так, що в нічну годину перед битвою і в грізному таборі османів, і не в менш войовничому таборі козаків звучали одні й ті ж пісні, і знатні співаки обох ворожих армій змагалися в красі виконання і зичності добре відомих наспівів». Так перепліталося життєствердне і смертноносне. І в них є своє продовження. Переможця у двобої між Орханом і Сірком не було. Та Віктор Вальд на основі історичних фактів показує духовну перемогу Івана Сірка. І це тому, що всі імперії завжди будуть переможені. Адже поневолені ними народи захищають свою землю, віру, мову, культуру, родину. Для них це справедлива оборонна війна. За версією даної книги це робив, робить і буде робити легендарний козацький кошовий. Його діяння відомі всьому світові і нинішнім українським козакам. Книга В. Вальда «Останній бій Урус-шайтана» є підтвердженням цьому, вона має широку читацьку аудиторію.
Р. S. Дізнавшись, що цей роман на Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова» за 2017 рік відзначено першим місцем, оптимістично подумав: козацькому роду нема переводу.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)