Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вишиванка. Число 4
Історія Просвіти Херсонщини. Том 1
Анастасьєв А., Лепешко В. Звідси починається Вітчизна
Микола Каляка. Рукопис знайдено в каюті Ушакова
Наталя Коломієць. Дорога до себе
Книга пам'яті: Голодомор 1932-33 у Чаплинському районі

Затис: Було, було… // Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи: Сміх і сльози, гумор і сатира. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 18-20.

Затис
Було, було…

Було це на початку 60-х років на Херсонщині. Я тоді ще молодий, після демобілізації з флоту, працював монтером зв’язку у селі Чкалово Новотроїцького району. Обслуговував сім сел, два радгоспи. За транспорт мені слугував мій власний мотоцикл «Ковровець». Люди жили бідно, телебачення на селі ще не було, радіоприймачі рідко в кого, газети відомо, які були. Єдина розрада – радіоточка, провідне радіо. Радіоточки майже у кожній хаті. Роботи багато, ще ж і телефони двох радгоспів.

Якось, було це в травні, відрядили мене у село Качкарівка. Там телефон не працював, як завжди на селі обірвані радіодроти. Дороги грунтові. Каналу, який нині там проходить, ще не було. Довкола степ, засіяні і ще не засіяні поля, рілля.

В молодості на мотоциклі прокотитися одне задоволення. Від Чкалова до Подового десять кілометрів, від Подового до Качкарівки шість, недалеко. За якийсь час я побував і в Подовому і в Качкарівці, виконав завдання, можна й додому їхати. Повертатися з Качкарівки вирішив іншою дорогою, межою Іванівського і Новотроїцького районів, через село Двійне. Газу! – лише травневий вітер приємно лице холодить. Мотоцикл новенький. Травневий день, в жилах молода кров, і сто кілометрів на годину!

«И какой же русский не любит быстрой езды!».

Я мчав степовою дорогою. З боків мелькали дерева лісосмуги, зелені поля озимини, чорні-пречорні пари. Тут гарні чорноземи, земля родюча, мрія хлібороба. Мотор видавав всі свої кінські сили, куртка лопотіла прапором, серце заливалося молодечою відрадою.

Раптом гаркнуло і мотор заглух. Стало тихо, лише вітер шумить у вухах. Мотоцикл по інерції ще котився, але швидкість падала, падала і зупинився.

Приїхали.

Зясувалося, на з’єднуючій ланці перервався ланцюг. Степ, запасного з’єднувача нема, що робити? Прийшлося котити. А котити далеченько, до найближчого села, Двійного, не менш чотирьох кілометрів.

Коли мчиш на мотоциклі, з боків дороги нічого не встигаєш розгледіти. Попереду дорога і все, це вам не підвода. Інша справа пішки. Кожен кущик, кожен камінчик, і навіть іржавий цвях привертає увагу. Що побачив – свідомо чи й підсвідомо аналізуєш, як воно сюди потрапило. А більше нема про що думати, ти вимушено йдеш по дорозі.

Обабіч дороги озимина скінчилася, почалася рілля. Земля чорна, жирна, як смола. Ось де справжні чорноземи! Кажуть, під час війни десь звідси німці землю вивозили у Німеччину. Наїлися, слава Богу.

Земля то хороша, але що це за жовта пляма почалася уздовж дороги? Звичайно ж це глина, одначе звідкіль? Шар чорнозему тут товстий, яруг нема. Тут щось колись було, але що? Мабуть, якісь будівлі із саману, бо що ж іще?

Так оглядаючись та розмірковуючи, я дійшов Двійного. У першому ж подвір’ї від степу я помітив діда. На моє прохання допомогти склепати ланцюга дід погодився. В глухому селі зустріти нового чоловіка, погомоніти кожен захоче. Дід виніс два молотки, більший і менший, ящик з різним начинням – село, в кожного своя майстерня. Обговорили новини, між тим склепали ланцюга. Можна їхати. Я згадав про ту жовту пляму в степу, запитав.

— Діду, а що то за жовта пляма, отам, впродовж дороги, там щось було?

 Дід спохмурнів, опустив голову, тихо промовив.

— Село там було, Затис.

— Теж укрупнєніє, розвалили?

— Ні, в 33-му, під час страшного голоду там люди вимерли всі, до єдиного. Почепили тоді на в’їзді чорного прапора, щоб ніхто в село не заходив. Колись таку ознаку давали, де чума. Але не чума забрала людей, а страшний голод.

— А чому ж не допомогли братні республіки? Адже у нас братній Союз республік, не скрізь же голод був.

— Це ти, синку, не в мене, а в них запитай, – і дід десь непевно махнув рукою.

— А після голоду чому там ніхто не селився?

— А хто в мертве село піде? Там душі померлих господарів обитають. Поселися у такій хаті – лиха не оберешся. Приходити щоночі будуть. Ви, молоді, цього не розумієте. А тоді люди не захотіли більше там селитися. Розвалили село, розгорнули, заорали, заборонували, щоб і сліду не лишилося. А слід, виявляється, таки є. Хати ж то були саманні, з глини. Ніщо не проходить безслідно, є слід і по Затису.

Дід замовк, сумно опустив голову. Останні слова він говорив крізь сльози. Очевидно, Затис його серцю був раною.

А скільки таких сіл розвалено по Україні! Скільки народу загинуло від голоду на найкращій у світі землі!

Буде, буде Божий суд злочинцям! А докази їхнього злочину отам, де та жовта пляма, де було село Затис.

Я подякував діду за допомогу і поїхав своєю дорогою. А в голові роїлося: «Хто ж винен? Хто?!»

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 124 книг;
1,627 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)