Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Сарма-Соколовський Срібне перо соколиного лету
Микола Братан. Їде батько Махно
Вишиванка. Число 3
Іван Немченко. Корсунські світанки
Василь Мелещенко. Мiй малюнок
Микола Швидун. Батьківська криниця
Анатолій Анастасьєв.Осінній дисонанс
Осінній дисонанс
Книга поезій
2007
ISBN: 
978-966-2133-02-8

Громадянська і філософська лірика, поезії про трагічне минуле нашого народу, про наше складне сьогодення - в основі нової книжки поета і журналіста Анатолія Анастасьєва, який живе і творить у Великій Олександрівці Херсонської області.


 

СИВИЙ ХЛОПЧИК НА ВРАНІШНІЙ СТЕЖЦІ
Поетична топографія Анатолія Анастасьєва

Таке буває тільки в поезії. Несподівано виявляється, що стежка, якою ти йшов усе життя, починає йти до тебе, а ти вже тільки стоїш. І ріки починають у зворотний бік текти, і світить у вічі сільському хлоп'яті свічадо невмирущої ріки - ріки на ймення Ностальгія. Щось у серці оселяється надовго, співає соловейком, живим і механічним соловейком часовідліку, ширяє дюралевими крилами загиблих у часопросторі літаків, а ріка тече навспак, і стежка біжить назустріч тобі з розвиднілого і зниклого овиду…
Я з трепетною сльозою гортаю сторінки поетичної книги Анатолія Анастасьєва, котрій автор іще дошуковує ім'я, проте з його строф уже прочитую і мову ріки, і письмена тієї ж стежки, котра бігла паралельно разом з поетом, але - ще на його вранішній зорі. Тепер, о часі поліття, у сивому часопросторі полинової журби, все прочитується заново:

Знайоме все:
Попід ліском - дорога,
Курган прадавній мріє вдалині…
Заплющу очі - хлопчик босоногий
Біжить серпневим ранком по стерні.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Вітрець надув сорочечку з сатину,
Перебирає чубчика шовки…
Веселий по стерні біжить хлопчина,
Шкода, що не до мене -
Навпаки …

Архаїкою, анахронізмом іще недавно назвали б подібні поетичні рядки, надто загальникове "босоноге дитинство". А що й казати про скіфські кургани. Але час у нашому правічному степу має здатність обертатися навколо себе, і в комп'ютерному віці бачимо злиденних дітей не з повоєнної, нинішньої доби, а кургани "розпайовують" і розорюють опалі "нащадки скіфів". Хто і справді, пригадує однойменний роман улюбленого письменника піонерії Володимира Владка? Сучасний поет Анатолій Анастасьєв не впадає в дієтетичний транс, малюючи автопортрет із пам'яті - себе, свого ліричного героя. Печалить і радує образ дітвака, хлопчика, хлоні, довершений у класичному каноні неокласичного дискурсу. Акварельна прозорість і чіткість ліній у "поетичній топографії" А.Анастасьєва справді бентежить і хвилює, налаштовує на елегійний тон, - зовсім у стилі раннього Максима Рильського чи пізнього Леоніда Талалая. Не вдаючись до дерев'яного пафосу натужної громадянської лірики, не прагнучи сподобатись молодому читачеві з наслідувань постмодерному верлібру, Анатолій Анастасьєв воліє співати власним голосом. Хай і не гучний, і хрестоматійний віршолад окремих поезій, але ця природна простота зовсім не означає простакуватість або імітацію наїву. Малюючи поетичними штрихами картини рідної землі, він і витворює неповторну галерею пейзажів і образів. І це зворушує, хоча за поетом - і школа "шістдесятників" із її нещадною експлуатацією образів дідів, бабів, дядьків і тіток, і пізніші екзерсиси, позначені пошуком інших витоків інших річок:

Я згадую убогу нашу хату
В Селі, у повоєнному Садку:
В однім кутку ікона - Божа Мати,
Портрет Шевченка - в іншому кутку.

("Святині")

Уміння двома-трьома поетичними тропами змалювати цілісну картину - знак майстерності, мистецьке клеймо якості, образно кажучи. Образ українського повоєнного села, бідного, але на ймення Садок, із образами Божої Матері та Шевченка (і за обидва можна поплатитися свободою) - трагічний образ матері, і хлопчик у сатиновій сорочечці біжить під чорною скорботною хмарою неволі не один рік. Але яка вірність навіть реальній топоніміці рідного краю! Борозенське, Кучерське, Садок - непрості наймення в серці поета. Описи цих сіл він починає з поетичної увертюри ("Згадувати юність починаю"), далі вибудовує триптих, і це схоже на класичний триптих "Собор" М.Бажана…
Я маю на увазі не якусь наслідувальність, - ні, цього немає зовсім, і в іншому версифікаційному ключі працює А.Анастасьєв, - а маю на увазі його схильність до словесного портретування ("Батько"), глосарію ("Святині"), вміння малювати епічні полотна з непроминущою мінорною колоратурою, як-от у міні-поемі "Вечеря". Мене особливо вразив і пронизливий вірш "Пісня римського легіонера", - попри неспівмірність ідейного задуму, це плач і по наших козацьких ідеалах і часах, і в тому класичному дискурсі, що й шедевр Євгена Маланюка "Варязька балада". За вітражем старовинних часів - часи наші й часи скорботні воєдино. Вслухайтесь у це сонорне соло "легіонера":

Ми все дали їм: хліб і сіль,
І трапезну ділили чашу.
Ми свій повідали їм біль,
Відкривши навстіж душі наші.
Літа минули, наче сни, -
Як з нами вчинено лукаво!
Уже не ми - уже вони
Господарюють у державі…

Звісно, тут римський легіонер - настільки римський, як Іван Сірко - двоюрідний брат Енея, троянського царевича: історичні аналогії вражають…
Але поезія тому й поезія, а не римована політика, що в історичній поразці народу бачить мистецьку, гуманітарну його перемогу. Хтозна, чи не це рятує світ: здатність до жертви і самопожертви? Пасіонарний пафос поезії Анатолія Анастасьєва переконує: і птаха Фенікс не воскресне без самоспалення, і ріка пам'яті не потече вгору, доки в неї, в її очі, очі ріки, не загляне сивий хлоня в сатиновій сорочечці далеких повоєнних літ. А поет і нині на чатах, оскільки владарюють у державі все ті, що й у наших зруйнованих душах. А поетичний вогонь у силі воскресити не тільки скіфських богів…
Уся тональність книги "Осінній дисонанс" - у тому, що гармонія душі починається з гармонійного слова. Проте слово зі світом у протистоянні…

Дмитро Кремінь,
лауреат Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка,
почесний професор Південнослов'янського інституту Київського славістичного
університету

 

 


 

* * *

Знайоме все: попід ліском - дорога,
Курган прадавній мріє вдалині…
Заплющу очі - хлопчик босоногий
Біжить серпневим ранком по стерні.

Далеко він і я погано бачу,
Що так в степу малого звеселя:
Маха рукою, щось гука неначе,
Але мені не видно звідсіля.

Вітрець надув сорочечку з сатину,
Перебирає чубчика шовки…
Веселий по стерні біжить хлопчина,
Шкода, що не до мене - навпаки.


 

ОКРАДЕНЕ ДИТИНСТВО

Село повоєнне. Солом'яні стріхи.
З-під сонця шугають гарячі вітри.
Ставок у долині - одна тільки втіха,
Одна тільки радість для нас, дітвори.

Воли круторогі, скрипуча підвода,
Погонич в коротких штанцях з полотна…
Мужніти б йому в піонерських походах,
А він: "Цоб-цабе" - від темна до темна.

Зима наступає, гудуть сніговійниці.
А в нього куфайка стара і чужа.
І тіло у нього під лахами світиться,
І ледве тримається в тілі душа.

І тільки у снах йому затишно й сонячно,
І стелиться шлях у широкі світи…
…Пригріту постіль залишає він поночі -
За сім кілометрів до школи іти.

Вузенька стежина. Розгрузлими гонами
У чунях бреде крізь колючу пітьму…
…В холодному класі навчання у голову
На шлунок голодний не лізе йому.

Сидить на уроці. Від вчителя крадучись,
Гризе з рукава кремінець сухаря.
Дитинство своє нерозквітле, окрадене
Чомусь пізнає у рядках "Кобзаря".

 

ПАСЛІН

Співано давно вже й переспівано
Про бузки, троянди, спориші…
А до мене ягодами спілими
Просяться пасльонові кущі.

Що у тому, скажете, пасльонові?
Нагло забур'янує грядки.
Та у мене з року сорок сьомого
Зовсім інші склалися думки.

Я блукав осінніми городами
В пошуках їстивного чогось…
Ви ніколи не були голодними?
Дай же Бог, аби не довелось.

Як же я радів, коли знаходити
Все-таки вдавалося мені
Першими морозами прихоплені
Ягідки в сухому бур'яні.

Згадую про них сьогодні з вдячністю,
Не шкодую слова для хвали.
Та ж для мене ті нехитрі ласощі
Скарбами безцінними були.

 

БАТЬКО

В рушниках портрети на стіні
І травою встелена долівка…
Спогади дитинства у мені,
Як архівні кадри кіноплівки.

Ось біжу я пастися в паслін
І бреду в калюжі після зливи,
І до тітки Дарки через тин
Добираюсь по угорки-сливи.

З паші чередник пригнав корів…
Досі не забулося з роками,
Як у синій гущі вечорів
Пахло молоком і галушками.

Скрип кибиток. Музика. Пісні…
Зупинились табором цигани.
Цілу ніч горять вогні рясні
Навкруги прадавнього кургану.

На світанку півень наш Тиміш
Не співає звичне "Ку-ку-рі-ку".
Уночі циганський гострий ніж
Вкоротив йому, напевне, віку.

Мати з печі вийняла пиріг
З борошна домашнього помолу,
Батько у гарбу волів запріг -
По солому їдемо у поле.

Ранок розпростер ясну блакить,
А в очах у батька - сизий смуток.
Щось йому невимовно болить.
Та мені, малому, не збагнути.

 

* * *

Він повертався з роботи додому,
Руки важко клав на коліна.
Руки, що аж гули від утоми,
Руки, що степом пахли й бензином.

Вечерю тоді подавала мати,
Краяла хліб на тарілку чисту.
Затишніш ставало у нашій хаті
І навіть врочисто.

А батько мовчав, у крутій задумі,
Своїх пташенят пригорнувши.
І світлі надії лилися струмом
У наші дитячі душі.

 

СВЯТИНІ

Я згадую убогу нашу хату
В селі, у повоєнному Садку:
В однім кутку ікона - Божа Мати,
Портрет Шевченка в іншому кутку.

Біля лежанки замість столу - скриня
(Це ж треба! Пощадив війни пожар).
Скарби в ній найдорожчі і святині:
Святе Писання й бунтівний "Кобзар".

Я ще малий… Я ще збагну нескоро
Цей дивовижно незбагненний світ…
Святе писання кличе до покори,
Кайдани рвати кличе "Заповіт".

Своєму батьку вдячний я понині -
Мені малому розтлумачив він:
Перед іконою стаємо на коліна,
Щоб з Кобзарем піднятися з колін.

 

ВЧИТЕЛЬКО МОЯ

Вже давно дитинство віддзвеніло,
Зрілості перейдено межу.
Вчителько моя, ваш образ милий
Я у серці ніжно бережу.

Збігли весни синіми струмками,
Відбуяли колосом жита.
Тільки не забулася з роками
Ваша незвичайна доброта.

Пройдено доріг уже немало,
Та ніколи не забуду, ні …
Ви ж, бувало, часто заміняли
Маму безпорадному мені.

А тоді, на випускному балі,
Як ми всі горнулися до вас!
І ви тепло й щиро обіймали
Неслухняний свій десятий клас.

Вже давно дитинство відзвеніло,
Не одну перейдено межу.
Вчителько моя, ваш образ милий
Я навіки в серці збережу.

 

МАМИНЕ УМІННЯ

За яке лише не бралась діло
На роботі чорній день при дні…
Бути необхідною уміла
Моїм сестрам старшим і мені.

Як би нам було без того вміння
Вибратись з вселенської біди?
Не забуду я ніколи ціну
Вариву з щириці й лободи.

Все минуло, все переболіло,
Перегіркло соком полину…
Одного ти, мамо, не зуміла -
Відвернути ранню сивину.

 

НЕПОГАСНІ СЕЛА МОГО КРАЮ

Згадувати юність починаю,
У ліричний просяться рядок
Непогасні села мого краю
Борозенське, Кучерське, Садок…

Не звертав уваги я раніше,
Що такі ці назви осяйні.
Дух землі дівочих кіс і вишень
Крізь літа несуть вони мені.

 

Борозенське

Борозенське…
Це від борозни.
Від тієї, що проклав сохою
Скіф прадавній ранньої весни,
Щоб в степах довік озиминою
Врунилися з осені лани.

Борозенське…
Це з-під лемеша
Блиска зірка імені твойого,
У якім на цілий світ розлога
Хлібороба вільного душа.

Борозенське…
Це ж бо ми несем
Хліборобства древнього початок.
І хіба тут можна щось додати?
Борозенське - сказано усе.

 

Кучерське

В Кучерському вишні кучеряві
Весело і рясно зацвіли.
Між квіток кудлатий джміль октавить
Про кохання ніжне до бджоли.

Розлилась із берегів медовість.
Обертом і вишні й голова.
В ніч цвітіння, в ніч ясну любові
Соловейко душу вилива.

В Кучерському вишні кучеряві
Зацвіли, ввижаються мені.
Запахущі кучері біляві,
Очі неповторно осяйні.

Що ж ви наробили, вишні, вишні?!
Необачно перейшли межу.
Зацвіла й весна моя колишня.
А для кого? Мабуть не скажу…

В Кучерському - вишні кучеряві,
У сузір'ях білих Кучерське.
Як не закохатися, їй-право,
В те, що через відстані близьке?!

 

Садок

Садок, Садок…
Село моє вишневе.
В бузковому серпанку отчий дім.
Переплелися люди і дерева
В такім короткім імені твоїм.

Садок, Садок…
І прикрощі й кохання
І таїна - усе колись, колись...
І почуття, що й досі полум'яні
В твоєму зелен-імені злились.

Садок, Садок…
Вже зрубано доволі
В твоїх садках дерев,
Згоріли вже…
Та вічний садівник
В далекім полі
Від вигасання крони береже.

 

Сторінки

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)