ІІ. Повстання у Боснії і Болгарії

(продовження, перші розділи – в 12-13 випусках)

Війна слов’ян із турками

(1875 – 1878 рр.)

І. Повстання у Герцоговині

Командир крейсера «Очаків» ^[1]

Смерть за ідею – доля почесна.

Правда з престолу диявола скине!

Хай нас огорне сила чудесна.

Згине багато – слава не згине!

Був м’який ранок. Йшов третій тиждень весни. Під яркими промінням південного сонця прокидався Севастополь – фортеця і головна база Чорноморського флоту. Офіцери крейсера «Очаків», ще з вечора попрямували до своїх цивільних квартир. Матроси, відчувши волю, усю ніч жартували, розповідали про різні смішні пригоди, співали.

Перед нами об’ємна документально-аналітична праця польського автора-дослідника Аркадіюша Слабіґа про те, як і чому в післявоєнній комуністичній Польщі сприймали українську меншину та хто, в основному, вирішував її долю. Автор зібрав досі засекречені матеріaли польської служби безпеки від часу закінчення Другої світової війни до 1989 року, коли Польща нарешті позбулася “братньої опіки” СРСР. Те, як нова польська влада ставилась до своїх громадян української національностi, серйозно зумовлене бажанням будувати однонаціональну державу, в якій не було б місця для національних меншин, а це передусім було продовженням меншиневої політики польських передвоєнних урядів, спрямованої на дискримінацію українців у всіх проявах життя.