Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Олег Олексюк. Затуманені плачем
В’ячеслав Друзяка. Україна – мій біль і надія
Вісник Таврійської фундації. Випуск 7
Анатолій Анастасьєв. В яблучко
Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи
З Україною в серці
2.4. Розгортання та занепад григор'євського повстанського руху
(травень-липень 1919 р.)

Зміст

Велику роль у такому розвитку подій мало те, що навколо отамана збереглися практично всі його командні кадри, які складалися у переважній більшості з есерів різних напрямів. Більшовиків було всього кілька чоловік, які перебували повністю під впливом Григор'єва. До того ж, його начальник штабу Ю.Тютюнник з'їздив до Києва, де заручився політичною підтримкою з боку українських соціал-демократів - "незалежних". (У середині квітня 1919 р. Н. Григор'єв вийшов з партії боротьбистів і вступив до лав "незалежників").

7 травня 1919 р. на центральній площі Єлисаветграда Ю.Тютюнник оголосив підготовлений отаманським штабом і надрукований в тисячах примірниках Універсал отамана Григор'єва, в якому змальовувалася загальна ситуація в Україні, що склалася внаслідок безперервних воєн, проголошувалися загальнодемократичні гасла, використовувалися деякі положення есерівської програми: "Народе український! Народе змучений!.. Тобі насильницьки нав'язують комуну, чрезвичайку і комісарів з Московської "обжорки" і тої землі, розіп'яли Христа… Народе український! Бери владу в свої руки. Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії… Геть політичних спекулянтів! Геть насильство з права, геть насильство з ліва! Хай живе влада народу України! Перед вами нова боротьба! Борітеся - поборете…", - такі головні заклики Універсалу Отамана Херсонщини і Таврії.

Слова Універсалу з ділом не розійшлися: відразу були заарештовані всі політпрацівники - комуністи дивізії, розстріляна вища військово - політична інспекція на чолі зі Скитальцем, а 9 травня начальник штабу Ю.Тютюнник началі з двох полків виїхав до Катеринослава і після бою звільнив місто. Інші полки та підрозділи звільнили Черкаси, Миколаїв, Херсон, Кременчук, ст. Бобринську, Чигирин, Снігурівку, Олешки, Знам'янку, Долгинцеве, Новомиргород тощо.

Попередній план виступу, який склав Ю. Тютюнник, передбачав встановлення повстанцями контролю над територією між Бугом та Дніпром.

На Лівобережжя він пропонував надіслати терористичні групи, які лише змогли б відтягнути на себе частину сил червоних. Головні сили отамана мусили прориватись на Правобережжя для з'єднання з військами С.Петлюри.

Всупереч своєму начальнику штабу Григор'єв розробив власний план, який враховував існування двох реальних сил - військ С. Петлюри та А.Денікіна. Отаман вирішив захопити Лівобережжя, стати між "самостійниками" та білогвардійцями, а потім диктувати їм свої умови, шантажуючи можливістю приєднання до суперника.

11 травня 1919 р. газета "Красная Армія" (№ 38) опублікувала підписаний Х.Раковським та А.Бубновим наказ від 9 травня 1919 р. про наступ на Румунію. А напередодні, 10 травня 1919 р., Рада робітничо-селянської оборони УСРР і Раднарком УСРР прийняли постанову, в якій обвинуватили лівих есерів у зриві планів вторгнення до Європи, а Григор'єва - в отаманських амбіціях і в тому, що він вже два тижні споює свої частини вином, яке вивіз із Одеси.

У постанові виголошувалося: "1) Григорьев и все его ближайшие сообщники объявлены вне закона. 2) Каждый гражданин Советской Украины и, в частности, каждый красноармеец обязан расстреливать их на месте. 3) Всякое оказание содействия Григорьеву и его сообщникам будет... караться по всей строгости военно-революционного времени - вплоть до расстрела. 4) По отношению к левым эсерам - активистам и "незалежникам" - активистам объявляется красный террор".

Та, не дивлячись на погрозливий тон постанови, більшовицьке керівництво розуміло, що ситуація була набагато складнішою. Вже більше місяця вів успішні бої з червоними військами отаман Зелений (Данило Терпило), захопивши Васильків, Кагарлик, Фастів, Переяслав, Ржищів; ніякі каральні експедиції так і не змогли приборкати отамана Струка; на Чернігівщині наводив жах на радянських працівників отаман Ангел; не припинялась рейкова війна, сотні великих і малих загонів продовжували збройну боротьбу; поступово насувалась білогвардійська армія; у Сквирі погрожував штурмом Києва Ю.Мазуренко - голова Всеукрревкому, створеного у квітні 1919 р. групою провідних "незалежників" з метою координації боротьби всіх антибільшовицьких повстанських сил.

За цих умов вагоме значення мала позиція керівників анархо-махновського руху. Тому вже 9 травня 1919 р. член Політбюро ЦК РКП(б), ленінський емісар в Україні Л.Каменєв звернувся до Н.Махна з ультимативною вимогою визначити своє ставлення до Григор'єва та повідомити про місця дислокації своїх частин. У відповідь Махно надіслав телеграму, в якій звинуватив Григор'єва і комуністів у боротьбі за владу на шкоду новому ладу та на користь Денікіну.

12 травня 1919 р. в Маріуполі відбувся махновський військовий з'їзд, на якому питання про ставлення до повстання Григор'єва, за пропозицією самого Н.Махна, тимчасово залишили відкритим. Однак, незабаром керівники махновського руху зробили свій вибір на користь союзу з більшовиками у боротьбі з григор'євщиною і, навіть, повідомили про це Григор'єва.

Та 25 травня 1919 р. Рада робітничо-селянської оборони УСРР оголосила поза законом вже самого Нестора Махна, червоні війська захопили Гуляйполе, чекісти розстріляли більшість членів махновського штабу).

Між тим хвиля селянського невдоволення дозволила військам Григор'єва швидко і порівняно легко захопити Олександрію, Кременчук, Бобринську, Черкаси, Золотоношу, Катеринослав, Єлисаветград (вдруге - 15 травня), П'ятихатки, Миколаїв, Херсон. Майже в усіх цих містах тилові частини Червоної Армії, що в переважній більшості складалися с селян, перейшли на бік повстанців. Проте у Золотоноші у бій з повстанськими частинами вступила бригада Богунського (що не завадило більшовикам незабаром після цих подій обвинуватити його у зв'язках з "незалежниками", заарештувати і розстріляти).

Займаючи міста, повстанці обов'язково звільняли з тюрем ув'язнених, що давало можливість радянським урядовцям обвинувачувати Григор'єва в потуранні карним злочинцям.

14 травня 1919 р. Х.Раковський підписав відозву до червоноармійців, які воювали проти Григор'єва. У відозві повідомлялось про успіхи більшовиків (григор'євські частини розбиті під Катеринославом і відступають на Знам'янку), але не згадувалось, що у Херсоні на бік Григор'єва перейшли майже у повному складі два великих червоноармійських підрозділи - полк ім. Дорошенка (5 тис. бійців) та 2-й Кримський стрілецький полк; що селяни, як і раніше, співчували і допомагали повстанцям.

14 травня 1919 р., з підходом військ Григор'єва до Миколаєва, там спалахнуло повстання, приводом до якого став наказ матросам місцевого гарнізону (так званого флотського напівекіпажу) виступити проти григор'євців. Уповноважений Радянського уряду і голова Миколаївської Ради робітничих депутатів Скляр відмовився з'явитися на зустріч з повстанцями, а місцева міліція, зі своєї сторони, брати участь у придушенні матроського виступу. Досить швидко і майже без втрат захопивши місто, повстанці заарештували Скляра, керівника місцевої ЧК Абашидзе та інших більшовицьких діячів, але згодом звільнили їх.

24 травня 1919 р. флотський напівекіпаж все ж таки було відправлено на боротьбу з Григор'євим та він відразу ж з'єднався з отаманськими загонами. Більшовики змушені були звернутись до єдиної інтернаціональної частини, що знаходилась у місті - до караульного загону "спартаківців".

Але його спротив було швидко зламано. Незабаром представники місцевої більшовицької влади з'явились для переговорів з григор'євцями, але були заарештовані. Повстання перекинулось і на Одеську губернію: повстав гарнізон м. Очакова, взялось за зброю населення німецьких колоній. Під час усіх цих подій у селі Козлове загинув Скляр та ще 14 комуністів.

Григор'євське повстання майже всюди супроводжувалося хвилею кривавих єврейських погромів, внаслідок яких загинуло багато людей (лише в одному Єлисаветграді - понад 3-й тисячі). Виникає питання про ставлення до цього і ступінь відповідальності за це самого Григор'єва. Як слушно зазначає В. Горак, в архівних та інших джерелах відсутні будь-які відомості про спроби отамана утримати своїх повстанців від погромів. А, з іншої сторони, якби він справді спробував застосувати розстріли погромників на місці, то йому довелося б розстріляти значну частину свого війська.

Погроми, вбивства і грабунки обумовили негативне ставлення до повстанців з боку самих різних верств суспільства. До того ж і співвідношення військових сил було явно не на користь Григор'єва. На момент виступу його війська налічували 16 тисяч бійців і мали на озброєнні 60 гармат, 10 панцерників, 14 мільйонів патронів і близько 150 тисяч снарядів.

Досить скоро Григор'єв втратив темп наступу і його становище почало швидко погіршуватись. Радянський уряд, проголосивши надзвичайний стан та утворення Внутрішнього фронту, поступово підтягував до району боїв вірні частини, в першу чергу інтернаціональні, створені з терміново мобілізованих комуністів, і регулярні військові частини з Радянської Росії. З іншої сторони, у донецьких степах з'явились денікінські частини і селянство, побоюючись реставрації влади поміщиків та терору, який за цим постане, поступово змінило своє ставлення до повстанського руху Григор'єва.

Зазнавши кілька болючих поразок на Полтавщині, Катеринославщині та в інших місцях і втрачаючи широку підтримку, загони отамана змушені були діяти лише у безпосередній близькості від залізниць. Легендарні панцерники отамана (прості платформи, оббиті листами жесті) з подавляючої сили перетворились на пастку для григор'євських військ: кинути їх Григор'єв не міг, а постійно перебуваючи на шляхах сполучення, він підставляв свої частини під удари урядових військ, які отримали таким чином можливість вільно та швидко маневрувати, перекидаючи сили у найбільш небезпечні райони.

У другій половині травня 1919 р. червоноармійські війська здобули нові перемоги над повстанцями, повернувши собі Кременчук, Бобринську, Черкаси, Єлисаветград, Олександрію, Миколаїв, Херсон. На 1 червня 1919 р. кілька тисяч повстанців загинуло у боях, а близько 7 тисяч потрапили у полон.

Червоні захопили 49 гармат, 9 панцерників і більшість кулеметів повстанців. Отаман з рештою своїх військ (5-6 тисяч бійців) відійшов у херсонські степи та вже незабаром спробував знов розширити район повстання, відтягнувши частину сил противника на інші напрями.

На початку червня 1919 р. він направив групу військ на чолі з Ю.Тютюнником на Київщину.

На думку деяких дослідників цей крок Никифора Григор'єва, був його помилкою, адже він ослабив свої сили і врешті-решт втратив надійного спільника. Ю.Тютюнник здійснив вдалий рейд по більшовицьким тилам у північно-західному напрямку, а коли зрозумів, що Григор'єву так і не вдалося скористатись з тактичних переваг, що виникли він у середині липня 1919 р. приєднався до армії УНР на чолі з С. Петлюрою).

Григор'єв продовжував боротьбу і вів пошуки союзників. Неодноразово звертався він з цього приводу до Нестора Махна, який у цей час також знаходився в дуже неприємному становищі. Не зважаючи на те, що більшовики його також оголосили поза законом, він намагався чинити спротив наступаючим денікінським частинам, утримуючи деякий час Кічкаський міст через р. Дніпро, а потім відступивши до району, який фактично контролювали григор'євські повстанці.

Отже Григор'єв і Махно прагнули об'єднати свої сили для подальшої боротьби. Але з однієї сторони Махна не влаштовували "самостійницькі" погляди Григор'єва та його пропетлюрівська орієнтація, а з іншого - двоє амбітних отаманів такої величини, не змогли б ужитися у Степовій Україні. Після переговорів між отаманами була досягнута домовленість про те, що Григор'єв очолить об'єднані військові сили майбутньої повстанської армії, а Махно - Реввійськраду. Хоча, мабуть, жоден з них не збирався підкорятись один одному. До того ж абсолютна більшість керівників махновців була налаштована проти союзу з Григор'євим, який, на їхню думку, заплямував себе зв'язками з Симоном Петлюрою та генералом Денікіним.

Григор'єв дійсно намагався встановити зв'язок й з Урядом УНР, написавши 28 червня 1919 р. листа С.Петлюрі, в якому підкреслив, що для України зовнішній ворог не становить загрози, на відміну від внутрішніх негараздів. У листі він висловив також свої думки щодо майбутнього України, перерахував власні сили, скоріш за все перебільшуючи їх: 21 партизанський загін, 4 полки піхоти, 2 тисячі кавалеристів, до 300 кулеметів.

Отаман пропонував оприлюднити свою позицію відносно перспектив співпраці та доводив, що розмови про його спроби налагодити контакти з Денікіним і Колчаком - пусті вигадки X.Раковського.

16 липня 1919 р., вірогідно під впливом близьких соратників Махна, він написав ще одного листа до голови Уряду УНР, в якому вже підкреслив, що назавжди залишається прибічником Радянської України. Адже для цього у нього власне було багато причин.

У липні 1919 р. Рада робітничо-селянської оборони УСРР прийняла постанову "Про придушення куркульських та білогвардійських заколотів на cелі", яка передбачала оголошення окремих територій на облоговому становищі, запровадження в них військово-польових трибуналів, збільшення чисельності міліції та партійних працівників-агітаторів у селах, оголошення поза законом керівників селянських виступів. Постанова закликала активізувати систему заручництва та кругової поруки, посилити та розширити систему обшуків, конфіскацій, реквізицій та контрибуцій.

Та, не дивлячись на ці заходи, повністю придушити повстання не вдалось. Затухаючи в одному місці, воно спалахувало в іншому або набувало рис легальної опозиції більшовицькій владі. Наприклад, у Єлисаветградському повіті під захистом григор'євських загонів відбувся селянський з'їзд, який, засудивши "григор'євську авантюру", виступив разом з тим проти ЧК і комбідів.

У липні 1919 р. навіть найближче оточення отамана Григор'єва зрозуміло, що справа, за яку вони боролися, безнадійна. 16 липня до Криворізького виконкому добровільно з'явився з повинною брат отамана - Олександр Григор'єв. Він написав (або підписав) лист-сповідь, який був опублікований. У листі було й звернення до колишніх червоноармійців, які ще залишались з отаманом: "За Никифором Григорьевым, бывшим штабс-капитаном, пошли лишь обманутые красноармейцы. Не верьте моему брату, он дважды изменял: его последняя измена открыла фронт генералу Деникину. Оставьте его и его помощников, без вас они ничто. Я, брат атамана Никифора Григорьева, Александр Григорьев, умоляю вас об этом".

Не дивлячись на критичний стан григор'євщини, Радянський уряд так і не зміг власними силами остаточно придушити цей повстанський рух. Розбиті загони отамана розсіялись по Херсонщині і продовжували вести партизанську боротьбу з червоноармійськими частинами та органами Радянської влади.

27 липня у с. Сентово на Єлисаветградщині Махно ліквідував Григор'єва. Це трапилося під час з'їзду (або наради) григор'євських і махновських повстанців Н. Махно, О. Чубенко та інші керівники махновців спочатку обвинуватили Н. Григор'єва у зраді народних інтересів, а потім протягом 2-3 хвилин на очах делегатів з Катеринославщини, Херсонщини і Таврії вбили Григор'єва та його найближче оточення. З'їзд схвалив те, що сталось. Частина григор'євців приєдналась до Махна, частина розійшлась по домівках.

А Голова РНК УСРР Х.Раковський отримав телеграму від надзвичайного комісара Ради робітничо-селянської оборони: "Григорьев и Терещенко со всем почти штабом изрублены махновцами. Установлено официально".

Незабаром задоволений Раковський офіційно повідомив про ліквідацію григор'євського повстання. Він перерахував сили, з якими отаман розпочав боротьбу: 20 тисяч штиків, 52 гармати, 100 кулеметів, 10 панцерників, сотні тисяч патронів, мільйон снарядів; констатував факт звільнення з-під контролю повстанців Кременчука, Знам'янки, Єлисаветграда, П'ятихаток, Користівки, Олександрії, Бобринської, Миколаєва, Херсона; обвинуватив Григор'єва у тому, що він полегшував завдання іноземним загарбникам, Румунії, білогвардійцям.

Водночас Голова Радянського уряду вказав на недостатній рівень організованості та дисципліни у Червоній Армії, яка на той час ще не зрозуміла, що вона не є армією якогось конкретного командира; поставив перед військовим командуванням завдання створення армії нового типу, яка б відповідала рівню та глибині поставлених перед нею завдань; наголосив на необхідності знищити владу куркулів на селі, провести повне роззброєння села і закінчити розшарування в ньому шляхом організації комбідів.

28 липня Н.Махно з с.Виски повідомив телеграфом про смерть отамана Григор'єва і узяв всі "історичні наслідки" на себе.

Беззаперечно можна стверджувати, що Н.Григор'єв є видатним українським полководцем, політичним діячем всеукраїнського масштабу. Його роль в українській визвольній війні періоду 1918-1920 р.р. є дуже вагомою і якщо б не прикра обставина його загибелі, не відомо ще чим могла б обернутися експансія більшовиків на територію України.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)