Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Побите серце
Вісник Таврійської фундації. Випуск 4
Микола Братан. Сузір'я Плеяд
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 8
Вісник Таврійської фундації. Випуск 3
Анатолій Анастасьєв. Територія гідності
2.2. Никифор Григор'єв на службі у Директорії Української народної республіки
(грудень 1918 р. - січень 1919 р.)
2.2. Никифор Григор'єв на службі у Директорії Української народної республіки (грудень 1918 р. - січень 1919 р.)

16 листопада 1918 р. прихильники Центральної Ради та Української Народної Республіки почали відкрите збройне повстання проти гетьмана.

Дізнавшись про початок повстання, Григор'єв розпочав більш активну боротьбу. Невдоволення селянства було настільки сильним, що воно масами приєднувалося до отамана і це дало йому змогу дуже швидко взяти під контроль майже всю Катеринославщину і Херсонщину.

На початку грудня 1918 р. отаман розпочав наступ на Олександрію і без особливих ускладнень звільнив її від гетьманських військ. З пульманівських вагонів зробив бронепотяги, які почали курсувати на П'ятихатки - Крюків та до Знам'янки.

Григор'єва повідомляє С.Петлюру про створення 117 невеликих повстанських загонів. Загони отамана Григор'єва отримали назву Херсонської дивізії і стали складовою частиною Південного фронту Армії УНР. Приблизно в цей час дивізія складалась з чотирьох піхотних і одного кінного полків та двох батарей польових гармат.

Командуючий Південною групою генерал Олександр Греків наказав отаману встановити контроль над Миколаєвом. 10 грудня 1918 р. загони Григор'єва увійшли до міста і проголосили там владу Директорії. Але у другій половині грудня німецькі загони на вимогу Антанти завдали несподіваного удару і витіснили григор'євців з Миколаєва. Та все ж таки близько 31 грудня частини Григор'єва знову з'явилися біля міста і німці змушені були погодитися з ультимативними вимогами отамана. Отже, "григор'євські загони знову увійшли до Миколаєва, Знам'янки і Долинської. Влада Директорії у цих містах та містечках була відновлена".

Після повалення гетьманського режиму (14 грудня 1918 р. гетьман відмовився від влади і втік до Німеччини) Директорія активізувала зусилля щодо створення своїх збройних сил, намагаючись реорганізувати їх у чотири армійські групи. Адже нерегулярні військові формування не могли забезпечити недоторканість українських кордонів та гарантувати новому урядові наявність часу для проведення реформ та реалізації власної політики. УНР знаходилася фактично у ворожому оточенні: з півночі насувалися більшовицькі частини, на заході стояли польські війська, біля Дністра концентрувалась румунська армія, на південному сході набирали сили білогвардійські угруповання, у чорноморських портах перебували війська Антанти і залишки німецького окупаційного корпусу. Особливо заплутаною складалась ситуація на півдні України. Відбувалися постійні зміни влади, практично на одній території одночасно діяли гетьманці, німці, війська Директорії УНР, добровольчі частини, сили самооборони, союзний десант, радянські загони, формування місцевих незалежних отаманів.

Григор'єв у цей час вів боротьбу з білогвардійськими добровольчими частинами, які збільшили свої лави за рахунок гетьманських військовослужбовців і, спираючись на підтримку з боку Антанти, встановили контроль над Херсоном. Близько 10 січня 1919 р., після упертих боїв із застосуванням артилерії, комендант Херсона полковник Зінкевич отримав від отамана ультимативну вимогу здати місце і змушений був прийняти її. Під владою Директорії опинилося ще одне важливе місто. Незабаром уряд Директорії надав Григор'єву посаду комісара Олександрійського повіту і почесний титул "отамана повстанців Херсонщини і Таврії".

У грудні 1918 р. - січні 1919 р. дивізія Григор'єва разом з іншими військовими підрозділами Директорії брала також участь у боротьбі з повстанським рухом Нестора Махна, якому 28 грудня 1918 р. вдалося захопити Катеринослав. У січні 1919 р. війська полковника армії УНР Самокіша спочатку вщент розгромили загони Н. Махна, а згодом вибили з Катеринослава й 8-й корпус, головну силу добровольців у цьому регіоні. Під час відступу останні потрапили під удари підрозділів Григор'єва, які завдали їм значних втрат. Григор'євці захопили Кічкас, Грушівку, Воронцовку і чимало інших населених пунктів.

Отже, наприкінці січня 1919 р. війська УНР майже повністю контролювали Херсонську і частково Катеринославську губернії.

Наприкінці грудня 1918 р. більшовицькі війська порушивши демаркаційну лінію та увійшли на українську територію, частин, які змогли б чинити їм опір на цих ділянках фронту, майже не виявилось. Хоча бойові дії і велися під Харковом, Полтавою, Ворожбою, Черніговом, підрозділи армії УНР стрімко відкочувались.

Радянські війська під командуванням В.Антонова-Овсієнка досить швидко зайняли північно-східні райони України (3 січня захопили Харків, 12 січня Чернігів) і намагалися водночас встановити свій контроль і над територією на півдні. Це завдання мала виконати Група військ харківського напряму, яку було створено у складі Українського фронту 13 січня 1919 р. (очолювали її спочатку Володимир Ауссем, а з 6 лютого 1919 р. Анатолій Скачко).

Становище Директорії ускладнювалося тим, що проти неї виступили проросійські робітничі організації в містах, а також переважна більшість отаманів, про підтримку з боку яких більшовикам вдалося домовитись.

27 січня 1919 р. підрозділи Групи радянських військ харківського напряму зайняли Катеринослав і намагалися продовжити наступ далі. У цій ситуації вирішальна роль належала селянству центральних та південних районів України, оскільки воно зберігало величезну кількість зброї, частково привезену з фронтів світової війни, частково залишену німцями, австро-угорцями і попередніми режимами. Крім того, стратегічне значення мала єдина в степовій Україні Катеринославська залізниця, тому й питання про контроль над нею набувало виняткової гостроти. Якраз біля цієї залізниці розташувалися досить великі партизанські формування.

Характеризуючи тогочасний морально-політичний стан військ отамана Григор'єва, один з керівників махновського повстанського руху П.Аршинов зазначав, що в ідейному відношенні григор'євці були надзвичайно відсталими. Селянські кола, з яких вийшла переважна більшість повсталих, не зуміли виробити чітку ідеологічну платформу і стратегію боротьби, не визначили її кінцевої мети. І тому, не дивлячись на високий революційний підйом та ентузіазм цих загонів у боротьбі з ворогами, вони були надто нестійкими, час від часу підпадаючи під діаметрально протилежні впливи.

Представники всіх політичних напрямів, які оточували район дислокації повстанців, намагались відправити до Григор'єва якомога більше своїх людей.

Деякий час Григор'єв намагався спрямувати свої війська або проти військ Антанти, або проти добровольчих формувань на Лівобережжі. Але його бійці, та і сам отаман, знаходилися під зростаючим впливом лівих українських есерів-боротьбистів, що уклали союз з більшовиками (за деякими даними, починаючи з листопада 1918 р., Григор'єв встановив і підтримував регулярні зв'язки з керівниками боротьбистів і незабаром за їх рішенням його було призначено емісаром боротьбистської партії в Херсонській губернії і членом Херсонського ревкому. Від боротьбистів до Григор'єва нерідко приїжджали кур'єри, які паралельно з військовим командуванням армії УНР теж давали йому бойові завдання. Чимало полкових командирів отамана Горбенко, Масенко, Павловський, Ясинський, а з лютого 1919 р. і сам Григор'єв стали членами боротьбистської партії).

Боротьбисти проводили серед григор'євців інтенсивну агітацію у прорадянському дусі, яка мала безперечний успіх, і прагнули виступити насамперед проти Директорії.

29 січня 1919 р. Григор'єв відправив Директорії телеграму, в якій оголосив їй війну. Незабаром він завдав сильного удару по частинам УНРівського Катеринославського Коша, які під тиском радянських військ відступали через Херсонщину.

Враховуючи прагнення своїх бійців, Григор'єв також вступив у переговори з радянським командуванням. 1 лютого 1919 р. він встановив зв'язок з начальником штабу Окремої групи радянських військ Петренком.

Григор'єв повідомив, що веде переговори від імені і як підлеглий Центрального Революційного Комітету (Центрревкому), який створили боротьбисти на противагу іншим урядам, що претендували на владу в Україні. Свій повстанський рух отаман охарактеризував як виключно лівоесерівський. Григор'єв заявив, що у його розпорядженні перебуває 20 партизанських загонів, які готові вести боротьбу з петлюрівцями, білогвардійцями, німцями, англійцями, французами.

Отаман мав також телефонну розмову з командуючим Українським фронтом В.Антоновим-Овсієнком, під час якої виклав свої умови укладення військового союзу з більшовиками. У ході переговорів він погодився підпорядковуватися спільному командуванню, визнавши Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. Тим самим Григор'єв фактично відрікся від боротьбистьського уряду.

2 лютого 1919 р. угода була досягнута і голова Раднаркому УСРР.

Персоналії: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)