Я бачу на обірваній світлині
Великі очі, сповнені жахіть,
Що знають смерть, що без провини винні,
І все це – очі крихітки-дитини,
Що тихо за пустим столом сидить.

І в погляді дитячому питання:
«Будь ласка, хоч тепер мені скажи,
Чому засуджена на ці страшні страждання,
Чому не колискову, а благання
Від матері я чую уночі?

А знаєш, що жив братик мій маленький
Іще тієї теплої весни,
Але, як стало зовсім нам скрутненько,
Замовк він раптом. Зараз я частенько
З ним бачуся в моїм яскравім сні.

А ще колись ми яблука та груші
Збирали з подружками у рясних садках.
Але прийшли до хат їх люди злющі...
На небі зараз моїх подруг душі,

Біль. Невимовний біль застиг у серці. Він змусив моє життя зупинитися. Так, я дихав, відчував, розумів, але морально – я помер. Цей біль неможливо витримати, його неможливо пережити… Він просто є всередині і ти нікуди його не подінеш. Його не вирвеш з корінням із серця, не випустиш його отруйні ріки із крові, не повернеш душі квіт, коли все у ній згоріло дотла…
Смерть… Смерть моральна, духовна, фізична. Вона повсюди. Вона стоїть і над тобою, і чекає. Вона забирає у тебе по клітинці, відриває їх собі і на твоїх очах шматує їх, рве на міліметри і кидає собі під ноги… Вона стоїть на горі з чорних трупів, з неживих мучеників з червоними очима і скрюченими тілами… Вона стоїть і чекає… Ти наступний.

Перед заходом звучить «Панахида за померлими» Є.Станкевича

Початок мітингу.

Звучить музика з «Реквієму» Д.Б.Перголезі «Stabat Mater Dolorosa» ч.1 або «Amen» ч.13.

Музика поволі стихає.

На фоні музики дикторський текст:

Диктор: І бачив я, і чув одного ангела, який летів посеред неба і промовляв гучним голосом: «Горе, горе, горе всім жителям землі…»

І побачив я великий білий престол і Сидячого на ньому,

від лиця якого втікало небо і земля і не знайшлося їм місця.

І бачив я мертвих: великих і малих, стоячих перед Богом.

І книги розкриті були, і інша книга розкрита, яка є книгою життя.

З редакційної пошти

Тетяна Ярославська

Із спогадів моєї прабабусі