Уперше почув я ім’я Олеся десь ще перед російською революцією 1905 року в розмовах членів Української Старої Громади в Херсоні. Члени Громади по суботах збиралися “на шклянку чаю” в домі Андрія Грабенка (літературний псевдонім — А. Конощенко), у Феофана Василівського (чоловіка Дніпрової Чайки), у письменника й поета Миколи Чернявського або у лікаря Івана Козубова, який мав великий дім на Воєнному Форштадті. Також іноді збори громади відбувалися з нагоди приїзду до Херсону когонебудь із видатних українських діячів, як от письменника Михайла Коцюбинського, члена РУП, морського інженера і авіятора Лева Мацієвича, “артільного батька” Миколи Левицького, корифеїв українського театру Кропивницького, Садовського, Саксаганського, Карпенка-Карого чи Заньковецької.

Минуло вже понад 60 років, як я вперше побачив археолога Віктора Івановича Гошкевича. Тоді ми, херсонська молодь, зачитувалися його книжкою “Клады и древности Херсонской губернии”. Ця книжка вийшла в Херсоні у 1903 році і викликала у нас романтичну зацікавленість рідними околицями.

(Продовження. Початок у попередньому випуску)

ІВАН МИТРОФАНОВИЧ ЛУЦЕНКО

1906-ий рік. Вулиці Херсону заповнені людьми, що зустрічають світанок свободи. Під натиском народів цар Микола підписав маніфест, в якому проголошено свободу слова. І заговорили вільними устами кращі сини народів про нужди й потреби населення імперії. Масові віча відбуваються скрізь і проходять з ентузіязмом. Люди всмоктують у себе кожне слово промовців, сподіваючись дізнатися, як упорядкується життя працюючих мас.