6-й випуск "Нарисів з історії Бериславщини", що періодично видається районною організацією Товариства "Просвіта", присвячений історії краю 1903 року. Книга не містить архівних матеріалів, коли такими не вважати підшивки губернської газети "Юґ" зазначеного року. Саме кореспонденції цього видання, які стосуються Бериславщини, є змістом даної брошури. "Юґ" на початку минулого ХХ століття була єдиною популярною газетою Херсонщини. Довгий час видавав та редагував її відомий громадський діяч, учений, журналіст Віктор Іванович Гошкевич (1860-1928). З 1890 р. він працював секретарем Херсонського губернського статистичного комітету, у 1898-1907 рр. був редактором "Юґа", займався археологією і, зокрема, став фундатором Херсонського історико-археологічного музею (зараз - обласний краєзнавчий музей).
Майже усі номери "Юґа" за 1903 р. добре збереглися у краєзнавчому відділі Херсонської обласної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара. Газета виходила щодня (!), окрім святкових днів, великим форматом і усебічно охоплювала життя як імперії у цілому, так і губернії, зокрема. Знаходилося чимало місця й для міжнародних новин. Думається, такій організації роботи й оперативності варто повчитися через понад 100 років нинішнім газетярам.
У даній книзі зібрані усі дописи до "Юґа", які були видрукувані на шпальтах газети 103 роки тому і стосуються подій у сучасних межах Бериславського району. Як я вже писав у попередньому випуску "Нарисів...", читаючи тодішні новини, не полишає думка, що усе повторюється і історія вчить лише тому, що нічому не вчить. Адже постійно зустрічаєш нарікання на знайомі й до-сьогодні проблеми: байдужість, малограмотність населення, антисанітарія, відчайдушна нудьга, хуліганство, крадіжки, розбої, бійки, пияцтво, брак коштів, земельні чвари, бродячі собаки, темінь на нічних вулицях, чиновницька тяганина... Мабуть, єдиною відрадою для мешканців були гастролі у Бериславі знаменитої української, або, як тоді писали, малоросійської, трупи акторів під керівництвом корифея вітчизняного театру Панаса Саксаганського, у складі якої окрім самого керівника виступали знамениті артисти Г.І.Борисоглібська, Л.П.Ліницька, М.К.Садовська та інші.
... Попередній, 5-й випуск "Нарисів з історії Бериславщини" називався "Бериславщина: рік 1905". Нинішній випуск "перескочив" назад через один рік. Вочевидь, наступний буде присвячений 1904 року. Хтось може спитати, чому обрана саме така хронологічна послідовність? На це є певні причини пошукового характеру, а поки будемо вважати, що це примхи упорядника.
При підготовці видання здійснено переклад кореспонденцій українською мовою. При цьому я намагався якомога точніше зберегти граматику, пунктуацію, орфографію та стилістику оригінальних текстів, дух часу, колорит обох мов і особливості тодішнього правопису. Хоча виникали певні труднощі, оскільки вряди-годи зустрічалися слова чи вирази, які давно стали архаїзмами у самій російській мові, а в українській відповідників їм немає й поготів. Тому, коли читач побачить граматичні чи пунктуаційні недоречності, то прошу враховувати, що це не помилки, а достеменне передання оригінальних текстів газети "Юґ". Лише у поодиноких випадках виправлені явно друкарські похибки. Ініціали осіб, яких вдалося ідентифікувати, також перекладені українською; в інших випадках збережено російське написання ініціалів.
Деякі скорочення розшифровуються у квадратних дужках, при цьому те, що знаходиться у середині дужок, додане упорядником.
Уміщені окремою вкладкою фоторепродукції не обов'язково безпосередньо стосуються 1903 р. Оскільки історико-краєзнавчі пошуки тривають багато років, видається за необхідне знайомити читачів з ілюстрованим минулим Бериславського краю по мірі отримання фотодокументів.
Висловлюю щиру вдячність за сприяння у виданні даної книги Бериславській районній раді (попередній голова Алябова Т.А.), депутатам районної ради, районній державній адміністрації (голова Дешко М.В.), працівникам районного відділу культури (начальник відділу Полегенко Л.В.), колективу Бериславської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 (директор Гейко А.І.), директору районного краєзнавчого музею Солодкій Т.С., голові Херсонської обласної організації ВУТ "Просвіта" імені Тараса Шевченка Олексюку О.В., мешканцю Берислава Баю В.Г. та активістам Бериславської районної організації Товариства "Просвіта".
Окрема щира подяка усім працівникам краєзнавчого відділу Херсонської обласної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара та працівникам Державного архіву Херсонської області, без допомоги яких видання "Нарисів з історії Бериславщини" було б взагалі неможливим.
СЕРГІЙ ГЕЙКО
3 (16) січня:
"За вказівкою херсонського справника, що дана у телеграмі на його ім'я пристава1 міс.[та] Берислава, затриманий у с.Качкарівці четвертий учасник здійсненого у ніч на 22-е вересня ц.р. [мається на увазі 1902 р. - Упор.] нападу на економію Флорентія Малявіна, який виявився унтер-офіцером А.С.Листопадом, Катеринославськ.[ої] губ.[ернії], Верхньо-Дніпровського п.[овіту], села Дніпрово-Кам'янки. У квартирі Листопада, що поселився у с.Качкарівка, разом зі своєю дружиною, наприкінці жовтня місяця, знайдений один з револьверів, відібраних у п.Малявіна при нападі. Листопад зізнався у співучасті з іншими особами, ще раніше арештованими, у сказаному розбійницькому нападі і зараз ув'язнений у херсонському тюремному замку".
9 (22) січня:
"Судова хроніка.
7-го січня під головуванням члена суду Є.К.Чугори при членах А.А.Гегері та В.А.Білоусову і товар.[ишеві] прокурора Н.П.Ратькову, відкрилася перша у цьому році сесія кримінального відділу херсонського окружного суду за участі присяжних засідателів...
...слухалася справа про колоністку Х.Вебер, яка звинувачувалася у тому, що на хут.[орі] Вольтера біля сел.Клостердорф2 Херсонського повіту, вона від впливом страху і сорому задушила свою новонароджену дитину. Дитина була знайдена її хазяями у діжі мертвою, а дитяче місце у печірці тієї ж кімнати, де вона її й народила. Звинувачена дає пояснення суду через перекладача; вона себе винною не визнала, пояснюючи, що пологи були дуже тяжкими, з-за чого вона на деякий час упала у безпам'ять, з якого стану вийшла лише під ранок, коли побачила у ногах у себе дитину, яка лежала спиною догори. Дитина ознак життя не подавала, чому вона її й поклала до порожньої діжі до віддання землі. Про те, що сталося, не заявила хазяям, оскільки біля них постійно товклися діти, яких вона соромилася. Захищав Х.Вебер пом.[ічник] прис.[яжного] пов.[іреного] Л.Л.Лемперт. Розтин трупа дитини відбувався через 5 днів після її смерті, тому причини її смерті установити достеменно не вдалось. Присяжні винесли підсудній виправдувальний вердикт".
10 (23) січня:
"Берислав. (Свята просвіти). На тлі нашого сірого, небагатого враженнями життя, ми із задоволенням відзначили два свята просвіти, яке було вдало замислене і тому викликало повне співчуття місцевої інтелігенції. Одне з цих свят було присвячене пам'яті великого печальника народного, поета-громадянина М.О.Некрасова і співпало саме з днем двадцятип'ятиліття від смерті поета. Не дивлячись на те, що про це згадали у нас лишень напередодні урочистостей, симпатична думка зібратися в ім'я "поета скорботи народної" швидко облетіла і зібрала не лише місцеву, а й окружну інтелігенцію. І хоча вечір 27 грудня мав чисто імпровізований характер, але старанні розпорядники усеж-таки зуміли якимось дивом зладнати і доволі пристойний портрет поета, і щось приготувати для читання про М.О.Некрасова і "із Некрасова". Усе це, перемінно із співами, грою на піаніно, на грамофоні і навіть на гитарі, непомітно наповнило вечір, позбавлений, здавалося, якоїсь то було програмності. Дух поета непомітно витав і об'єднував на ідейному ґрунті різнорідні елементи місцевого т-[оварист]ва, яке заледве не уперше зібралося у такому повному складі. При цьому навіть найзавзятіші стукальники і винтери3 мали можливість наочно пересвідчитися, що можливо й не дурно провести вечір і без карт, що "парадний под'єзд" здатний звинтити мисленний апарат і навести на роздуми не менш благодатної якості, аніж які витребовуються задля обдурювання один одного за зеленою тканиною4, і що емоції, які збуджуються жирними окороками і міцними винами, нічим не вище емоцій, котрі викликаються бодай у душі "убогою і нарядною". У багатьох тут саме зародилася думка, що не дурно було-б частіше збиратися місцевій громаді з метою об'єднання на ґрунті літератури, музики, співів, і цим внести оновлення у жалюгідне, безідейне життя розріджених інтелігентів. Подивимося, чи достатньо визріла місцева громада, аби ця симпатична думка, навіяна святом просвіти, дала реальні результати. А поки що, треба сказати, "дякую серцем" ініціювальникам цього свята і побажати, щоб їх енергія і у майбутньому знаходила пристосування у цьому напрямі.
Інше свято просвіти, про яке ми з не меншим задоволенням повідомляємо, - це свята училища, які щорічно організуються адміністрацією нашого міського училища на Різдвяні свята для учнів і учениць усіх наших шкіл (благо - обширна актова зала міськ.[ого] училища сповна підходить для улаштування у ній подібних свят). У минулому році тут була улаштована шикарна ялинка з літературним вечором, дитячими іграми, хорами та інш. На це дитяче свято співчутливо відгукнулася уся громада. І, завдяки уміло складеній і добре приготовленій програмі, свято вийшло на славу. Важко було визначити, хто більше усіх радіє: чи дітки, котрі ніколи не бачили нічого подібного, чи їх батьки, які так само бачили і ніколи й у помислах не мали, щоб їх замурзана дітвора здібна була своїм читанням і співами викликати такий усезагальний захват; ми й не говоримо про радість інтелігенції, люб'язно запрошеній на ці свята, котра отримала сугубе задоволення, радіючи і за дітей, і за їх рідних, і за успіх їх трудівників-учителів, що вносять чисту радість у добрі душі "малих цих". Цього року програма цих свят була ще більш цікава, оскільки, окрім віршів, чудово вивчених учнями та ученицями різних шкіл, учнями міського училища була вивчена і поставлена на сцені ціла класична комедія "Нєдоросль", незабутнього Фонвізіна (з купюрами, звісно, необхідними у даному випадку). При цьому найважча роль Простакова так артистично була виконана учнем міськ.училища А.Зільбершмідтом, що у нього могли б поучитися виразності, ясності і чистоті дикції багато й багато хто з наших "любителів". Роль Кутейкіна також вельми вдало була проведена учнем Г.Балакшевим. У другому відділенні вечора виступили 8 читців і читальниць, які відмінно управилися із своїм завданням. Особливо витримано, стильно і навіть "з настроєм" було прочитано "Бурлак" Нікітіна учнем народної школи Омельченком. У цьому відділенні, окрім учнів, виступили ще й учительки: О.Х.Фальман та М.Д.Парамонова, які викликали своїм художнім читанням дивних перлів надсонівської поезії ("Іуда", "Християнка") цілу бурю захоплення. Окрім того, малюками були поставлені ще дві сцени: комедія "Маленький Дон-Кіхот" і "Білосніжка", казка у 3 діях. Увесь цей величезний літературний матеріал був розподілений з деякими повторами на 2 вечора, що зібрали у гостинні стіни нашого розкішного міського училища масу не лише юної, а й дорослої публіки. І усім було добре на цьому святі просвіти. Треба було бачити захоплені личка забалківських та пойдунівських5 школярів, коли їхні приятелі чинно виходили на сцену "для представлення": обличчя витягнуті, оченята блискають і ріт до вух за найменшого задоволення!.. Такої вдячної публіки мало де знайдеш. Дякуємо, щиросердно дякуємо адміністрації нашого міського училища, котре чимало попрацювало над улаштуванням цього свята. Дякуємо й усім тим, хто своєю кишенею сприяв успіхам справи і виказав допомогу бідним учням. Усього було офіровано біля 300 карбованців, переважна частина яких пішла на купівлю одягу та взуття для незаможних учнів та учениць. Між іншим, тканини для форм було роздано 150 аршин, чобіт 32 пари, черевик 17 пар, сукні 30, панчіх 15 пар, хусток 15. Потім, усім виконавцям планується подарувати по розкішному екземпляру твор.[ів] Фонвізіна. Низка таких свят просвіти як некрасівський та училищний, мають безспірне значення для розвитку суспільства на ідейному ґрунті - у майбутньому, звичайно, а поки важливо уже й те, що малорозвинутому суспільству цим шляхом прививаються благородні смаки і культурні звички. Сійте-ж розумне, добре, вічне!..".
11 (24) січня:
"Берислав. (Відкриття міського банку).
3 січня, у приміщенні міщанської управи, після молебну, був відкритий міський громадський банк імені Дмитра Даниловича Санжаровського, що за життя офірував 10.000 к.[арбованців] на цей заклад. Згідно покійної мрії покійного благодійника, віднині бідний трудівник, ремісник чи чорнороб, у хвилини матеріальних злигоднів, знайде собі посильний кредит, уникаючи чіпких рук куркуля. Якщо для розквіту новонародженого кредитного закладу необхідно більш широке поле діяльності, то побажаємо, однак, правлінню цього банку не забувати завіти покійного благодійника - приходити на допомогу бідному бериславському обивателю. Після зворушливого слова, присвяченого пам'яті Д.Д.Санжаровського, захоплений шанувальник і відданий друг покійного благодійника та видатного громадського діяча, лікар А.М.Когон запропонував тим, хто зібрався на урочистості відкриття міського банку ушанувати пам'ять Д.Д.Санжаровського заснуванням 2-х стипендій при бериславському 4-класному училищі, для одного християнина і для одного єврея. Ця симпатична пропозиція була зустрінута щирим співчуттям у широкому колі шанувальників і друзів покійного благодійника, і пожертви у капітал для стипендій імені Д.Д.Санжаровського дали на протязі 2 днів понад 200 крб. Хай послужить дане величання пам'яті видатного громадського діяча заохоченням для живих. Ми чули, ніби хтось з гласних6 нашої думи7, великий землевласник, виказав намір офірувати8 капітал на заснування своєї власної стипендії. Честь і хвала чулому і доброму серцю!".
16 (29) січня:
"Берислав. (Недільна хроніка).
8 січня, біля 5 год. вечора спалахнула пожежа у сараї Воскресенської церкви, якою знищений дах. Сарай ніде не застрахований. Збитків заявлено на 360 к.[арбованців]
- 11-го того ж місяця, на світанку на відстані 1/4 версти від міста знайдений був труп бериславської міщанки Уляни Кириченкової. Нещасна напередодні вирушила по кризі до Каховки гостювати до знайомої і більше не поверталася. Покійна Кириченкова, як говорять, за життя страждала чорною хворобою, тому, треба гадати, що припадок стався з нею по дорозі, де вона й замерзла. Інших припущень бути не може, оскільки при огляді трупа слідів насильства не виявилося.
- Того ж числа перед вечором у б.[удинку] Короля знайдена на печі мертвою місцева міщанка Катерина Єрмакова. З усього видно, що Єрмакова учаділа, оскільки у тій само кімнаті знайдена пара задихлих курей. Цікаво у даному випадку наступне: небіжчиця Єрмакова, жінка дуже бідна, дуже любила котів; у квартирі у неї завжди можна було нарахувати не менше десятка різних величин котів; аби прогодувати улюбленців, вона не соромилася випрохувати для них їжу у сусідів. І ось саме ці улюбленці геть вигризли обличчя покійної так, що на ньому не лишилося ані шматочка м'яса; очі також були виїдені. Коли на ранок у квартиру небіжчиці явився пристав Дрімлюга, то його очам постала наступна картина: на трупі Єрмакової спокійнісінько сиділа кішка і продовжувала гризти вухо".
"Тягинка, с.Херсонського повіту (Невдала крадіжка. Потопельник).
Селяни с.Тягинки Олексій Середенко, Іван Шевцов та Олексій Шуліченко, викравши у сусідньому хуторі у Арона Шешеловського вола, зарізали його і частину останнього устигли зготувати собі на їжу, решта м'яса у них відібрана поліцією, що розшукала викрадачів, які у здійсненій крадіжці щиро-сердно зізналися. Усі обвинувачені відправлені зем.[ському] нач.[альнику] 10 діл.[ьниці] Херсонського повіту.
- Труп потонулого 10 січня у р. Дніпрі міщ.[анина] Мирона Бровіна знайдений 11 січня і відданий землі".
25 січня (7 лютого):
"Тягинка, Хер.[сонського] п.[овіту] (Ялинка).
4-го січня, за прикладом минулого року, у нас у земській школі відбулася ялинка для учнів на кошти, офіровані, на пропозицію учителя Бореймагорського, частиною попечителем школи А.І.Волохіним, а частиною приватними особами. На 6 год. вечора, у великій класній кімнаті, де знаходилась чудово-оздоблена ялинка, зібралися усі учні і, на запрошення завідувача школою, майже уся місцева інтелігенція зі своїми дітьми. Ялинка була засвічена при виконанні організованим учителем Б.[ореймагорським] з учнів і любителів хором гімну "Боже, Царя Храні" і "Коль славєн", після чого учнями були прочитані чимало віршів, басен і сцен в особах, а хором виконано кілька російських пісень, як: "Славься! Славься!", "Мноґіє лєта", "Гєй, славянє!", "Ой, ти, Днєпр", "Собірайтєсь птічкі" та інш. На завершення усім учням роздані подарунки: найбіднішим сувої тканини на одяг, старшим класам книжки, а молодшим лише солодощі і деякі прикраси з ялинки. Як читання віршів, так і виконання хором пісень пройшли пречудово і узагалі цей вечір, завдяки трудам і старанню учителя Б., доставив дітям й усім запрошеним рідкісне задоволення".
29 січня (11 лютого):
"Берислав. (Засідання думи). В останньому думському засіданні було розглянуто заяву інспектора міського училища про відведення ділянки землі для улаштування свята деревонасадження, у якому братимуть участь не лише учні міського 4-класного училища, а й усіх інших училищ. Заяву цю прийнято думою і земля відведена біля старого кладовища, причому місто зобов'язалося приготувати усе необхідне для насадження дерев. У тому само засіданні думи було прийнято доповідь міського голови про виклопотання гласному думи А.І.Живодару звання почесного громадянина, при чому особистий "друг" п. Ж-[ивода]ра гл.[асний] К.Санжаровський залишився, як і треба було очікувати, при "окремій думці", яку для нього складає відомий у нас підпільний діяч. Прийнята доповідь міського голови щодо встановлення у будинку міського училища портрета Є.Н.Пономаренка. Тоді ж ухвалено внести доповідь про висунення на нагороду міського голови Г.З.Сулима".
"Львове, кол.[онія] Херсонського п.[овіту] (50-річний ювілей С.Н.Сомова). У місцевій синагозі9 за великого скупчення народу був відслужений молебень з нагоди 50-річчя ювілею державної служби п.Управляючого Херсонсько-Бесараб.[ського] Упр.[авління] Держ.[авного] Майна С.Н.Сомова. Принагідне слово було сказане місцевим учителем російської школи, який, схарактеризував бездоганну діяльність шановного ювіляра на ниві Державної служби, вказав, між іншим на заслуги ювіляра по відношенню до підвідомчих йому колоністів. Затим слово було надане п.Штейнберґу (старості місцевої синагоги) і місцевому духовному рабину. - Насамкінець учитель прочитав уголос текст відправленої ювіляру телеграми від імені громад євреїв-землеробів кол.Львової, Херсон. повіту наступного змісту: "Вітаючи ваше Превосходительство зі щасливим днем 50-річчя ювілею вашої державної служби, ми, з почуття вдячності за толерантність Вашу, неослабну енергію на захист законних прав наших, за справедливість і гуманне ставлення Ваше до нас, підвідомчим Вам колоністам, наважуємося, висловити вдячність особистим Вашим гідним заслугам на користь нашу й усієї дорогої нам, вітчизни Росії, цим підтвердити наші щирі побажання Вашому Превосходительству довго жити і бути здоровим на благо общинного землеробства, що складає основу російського державного устрою, додаючи при цьому, що добра пам'ять про вашу-бездоганну державну діяльність залишиться у нас і нащадках наших на вічні часи".
Того ж дня у нас був відслужений молебень з нагоди 40-річчя філантропічної діяльності барона Б.О.Гінцбурґа".
31 січня (13 лютого):
"Берислав (Потреби міського благоустрою). Освітлення міста проводиться у нас хазяйським способом, і треба зізнатися, наші хазяї міста не балують у цьому відношенні міських обивателів. Не кажучи уже про малочисельність ліхтарів і про кількість гасу, що відпускається на ліхтарну лампочку, економія у світлі доходить до крайнощів; так, у ті ночі, коли очікується місяць, місто геть не освітлюється, хоча б і місяць сходив опівночі; обивателі у такі ночі, потрапляючи на вулицю, падають і перекидаються у брудних калюжах, розбивають собі лоби об стіни будинків і загорожі, і повертаються додому із власними ліхтарями під очима. Цей морок уявляється не зручним і у значенні припинення і попередження місцевою поліцією, до слова сказати, занадто малочисельною, що складається усього з 12 чоловік, на 14 тис. населення - нічних пригод і злоумислів. Як-би не були мізерні наші міські засоби, але додати обивателям трішки світла, необхідно. Також необхідно упорядкувати і пожежну справу у нашому богоспасаємому граді. Наш пожежний обоз - це іграшка для дітей, а команда його набрана з бору та з сосонки; це прийшлі робітники, які зберегли зі своїми костюмами і картузами звичну неповороткість, занадто мало схожі на пожежних. Про боротьбу з вогнем вони мають таке-ж поняття, як про оперний спів і французьку мову. В усякому разі від них нічого не можна вимагати. Та й посилати їх у вогонь не можна, бо немає не лише костюмів з неспалимого сукна, але навіть касок, без чого, звичайно, у вогонь не полізеш".
4 (17) лютого:
"Московському губернському предводителю дворянства кн.[язю] П.М.Трубецькому міністерством землеробства присуджена премія імені Імператора Олександра ІІІ у 3000 карбованців за найкраще російське виноградне вино з виноградників у маєтку Козацьке на Дніпрі".
5 (18) лютого:
"3 лютого у кримінальному відділенні херсонського окружного суду за участі присяжних засідателів ... було розглянуто справу А.Бенісовича, ... що викликало жвавий інтерес у публіки до підсудного. А.Бенісович обвинувачувався у тому, що він украв у свого хазяїна гаманець з 1.051 крб. 20 коп. Обставини справи такі:
24 серпня 1902 р., у м.Бериславі, у міщ.[анина] І.Полнера зник гаманець, у якому було понад 1000 крб. З прочитаного обвинувального акту видно, що Полнер, сидячи у себе у хлібній коморі з П.Мінгелем, розплатився з останнім за куплений у нього хліб, причому дістав з кишені гаманець з грошима, який потім поклав на стіл біля себе. Випивши могарич, Мінгель зібрався їхати додому, а Полнер пішов провести його за поріг. У коморі у цей час були служки Полнера Ф.Пшикун і А.Бенісович. Полнер повернувся негайно у крамницю, посидів тут, підбив підсумки по книгам і, заперши крамницю, пішов додому, але по дорозі він виявив відсутність гаманця. Обшукавши усе й усіх, Полнер звернувся до поліції, яка арештувала Бенісовича і пристрашила його, примусивши зізнатися у тому, що він знайшов гаманець Полнера у коморі під столом і утаїв про це, бажаючи скористатися грошима. При цьому Бенісович указав і місце, де він сховав знайдений ним гаманець, у якому виявилося 1051 крб. 20 коп., тобто усі ті гроші, що були у ньому до зникнення. Допитаний як обвинувачений Бенісович не визнав себе винним у крадіжці гаманця з грошима у свого хазяїна, Полнера і пояснив, що після виходу Полнера і Мінгеля, він знайшов гаманець. Не знаючи, що гаманець належить хазяїну, він не дивлячись скільки у ньому грошей, сховав останній у підмурках вітряка; аби знав він, що гаманець належить хазяїну і спитали-б його чи не знайшов він гаманця, він негайно б повернув утайку.
На суді Бенісович - молода людина років 17, винним себе не визнав, повторивши свої покази на попередньому слідстві, але з однією поправкою, саме, що гаманець він знайшов не у лавці, а на вулиці, біля порогу лавки. Один із свідків підтвердив, що він бачив, як Бенісович, дійсно, підняв якийсь гаманець на вулиці неподалік від лавки. Полнер-же не міг категорично вказати, де саме ним був залишений чи загублений гаманець з грошима. Тов.[ариш] прок.[урора] М.М.Рукавішніков підтримав обвинувачення у межах обвинувального акту. Захисник підсудного пом.[ічник] прис.[яжного] пов.[іреного] Л.Л.Лемперт, ґрунтуючись на юридичній та моральній підкладці цієї справи просив про повне виправдання підсудного, у іншому-ж випадку про визнання його винним лише в утайці знайденого. За клопотанням захисту суд у цьому сенсі ставить додаткове питання. Після резюме головуючого присяжні виходять у кімнату для нарад, звідки невдовзі з обох питань винесли заперечні відповіді, чому суд виніс рішення Бенісовича вважати судом виправданим".
8 (21) лютого:
"Тягинка, м.[істечко] Херсонського п.[овіту] (Ярмарок. Пожежа). 2-го лютого відкрився у нас ярмарок, що виявився унаслідок негоди за сильного північно-східного вітру, вельми невдалим у порівнянні з ярмарком минулих років. Приїжджих торговців з крамом справжнісінько нікого не було; з'явилися лише місцеві торговці; покупців також з'явилося лічена кількість; виключення становлять на цьому ярмарку значне приведення коней і рогатої худоби, хоча й на них покупців було мало і торгівля худобою не відзначалася жвавістю. Таке значне приведення пояснюється відсутністю зимових кормів, що змусило багатьох мужичків вивести свою худобу на ярмаркові торги; ціни на коней і рогату худобу були різні: інша пара волів цінувалася до 250 крб., - але й охочих на них небуло. Виноторговців було мало, а казенна монополія з нагоди свята була своєчасно зачинена, тому і кардегардія10 волосного правління порожнювала, за виключенням одного лишень випадку. Загалом підсумок нашого ярмарку виявився вельми неважним унаслідок дурної погоди і малолюдності. - У 8-ми верстах від нашого села мешкають на своєму хуторі землевласники пп.[пани] Карабани, у яких під 1-е лютого у відсутність господарів прислуга топила піч; з необережності її, сталася пожежа: згоріла хата з усім домашнім скарбом, а на горищі згоріло до 300 пудів вівса. Після повернення свого додому господарі застали тільки лише одні обгорілі стіни і у силу необхідності притулилися у коморі на тимчасове проживання".
26 лютого (11 березня):
"Берислав, позаштат.[не] міс.[то] Хер.[сонського] п.[овіту] (Неробство). Нарешті відкрилася навігація, і бериславцям видалася давно-очікувана можливість подивитися на світ Божий, який на кілька зимових місяців геть був від нас відрізаний, й ті, кого невмолима доля змушувала здійснити подорож до Херсона, на відстань 70 вер.[ст] від нашого міста, мав би про всяк випадок, залишити удома дружині духовний заповіт, бо у горезвісних омнібусах11 їхати було небезпечно. Та і з відкриттям навігації місто наше анітрохи не пожвавилося; справ жодних, крамарі торгують украй погано, а нудьга у нас неймовірна. І масляна минула без веселощів, розважалися бериславці майже виключно горілкою; п'яних спостерігалася величезна кількість. Наша сусідка Каховка далеко випередила нас в усьому, - там люди живуть якось веселіше, там є і клуб громадський; навіть маскарадні вечори кахівчани улаштовують; на масляну, кажуть, було у маскараді понад 50 масок. А у нас немає нічого, окрім одвічно понурих обивателів, провінційних злих кумушок, карт, горілки й горілки...".
2 (15) березня:
"Снігова буря, що здійнялася днями, пошкодила не лише телеграфні і телефонні дроти, але натворила чимало бід і на Дніпрі. Під час бурі на дубі з с.Британ12 (Дніпровського повіту) переїжджали до с.Козацьке 9 осіб. Коли вони були вже на середині Дніпра, хвилі стали заливати дуб і перекинули його. Троє пішли на дно, а інші 6 чоловік урятувалися. Із загиблих двоє витягнуті, а третій не знайдений і до цього часу".
"З провінційної глухомані.
Кілька інтелігентів міста Берислава, бажаючи внести якесь різноманіття у монотонне і нудне життя місцевої громади, здійснили спробу об'єднання розрізненої інтелігенції на літературному ґрунті. Ювілей М.О.Некрасова прислужив найближчим приводом до улаштування першого літературно-вокально-музичного вечора. Спроба, здавалося б, була вельми удалою: на вечорі була присутня уся патентована і непатентована інтелігенція міста. Але ... те, що уявляється, вельми часто буває так далеке від дійсності. Вирази задоволення з приводу вечора невдовзі змінилися балачками і коментарями іншого штибу: було, знаєте, нуднувато, одноманітно, багато занадто читали "цього Некрасова". Ну, й нудний, доповім вам, "цей Некрасов". "Убога і нарядна," знаєте, геть непристойна річ для читання у великому світі". "Скажіть, як могла наважитися читати цей вірш дівчина"? (Читала учителька, що закінчила гімназію). "Ах, поменше б цього читання! А то, знаєте, дуже вже нудно!" і т.д. і т.д. Рахуючись з цими балачками і бажанням більшості, ініціатори, улаштовуючи на масляну інший вечір, постаралися внести до програми можливе різноманіття, не включаючи, однак, танців і винта, як того бажали любителі зеленого поля. Але й друга програма виявилася у повній суперечності з пануючим настроєм міщанських смаків і геть не задовольнила наших "стукольників" і "винтерів". (У застільній промові одним з ораторів було, між іншим, запропоновано увести до програми вечорів картярську гру...). З усього цього видно, як ми ще далекі від запропонованої спроби об'єднання на ідейному ґрунті. Бакалійні і картярські інтереси, що пов'язують досі наше суспільство, запустили занадто у ньому глибоке коріння і дали дивний розквіт, химерний ароматичний букет, який залучає до себе усіх любителів різких відчуттів. Торжество бакалії і винта на довгі роки забезпечило своє панування у нашому Миргороді. Музика, співи, і тим паче література - це такі невловимі і неозорі чинники для більшості, що задумане об'єднання отупілого обивателя на цій ниві повна утопія. Чоловіче товариство відчуває себе на місці і задоволеним лише за зеленим полем, дамське ж зайняте ... "розмовами", а література ... "у забутті", як доповідав один з героїв Щедріна. "Бог з нею, з цією літературою! Ось баличок та подібне справа гарна", мовив нам Петро Петрович, йдучи з вечора. Підемо, брате, підвинтимо", сказав своєму приятелю після вечора "недурно стулений молодець, що має пристрасть до карт". Ось вам і благе починання! Невже нам суджено ще довгі роки задихатися у задушливій атмосфері пліток, карт і дурманної монопольки - цих трьох китів нашого громадського життя. Нудно жити на цьому світі, панове!
Вс.Ес."
8 (21) березня:
"Берислав. 2 березня відбулися перші чергові загальні збори членів т-[оварист]ва взаємного кредиту, на яке з'явилося біля 150 членів (усього членів понад 400). Певно усі з великим задоволенням прослухали річний звіт правління за перший операційний рік, що закінчився чистим прибутком у розмірі 557 крб. 80 коп. Збори ухвалили прийняти звіт і висловити подяку товариства голові правління А.П.Живодару та членам: Р.Г.Говбергу і Д.Г.Логвиненку, а також члену ради А.І.Живодару і братам Пономаренкам за їх особливі послуги товариству. Більшу частину чистого прибутку (400 крб.) ухвалено зарахувати до запасного капіталу товариства, а 157 крб. 80 коп. призначені у нагороду по бухгалтерії і канцелярії. При розгляді проекту кошторису на поточний рік багато дебатів викликала пропозиція про збільшення платні бухгалтеру на 200 крб., при чому чимало хто лишився незадоволені тим, що це питання вирішувалося відкритим поданням голосів. У члени правління замість вибулого за жеребом А.І.Живодара був знову й одностайно обраний він-же. У члени ради замість двох вибулих (п.п. Давидова і Зильбершмідта) були обрані С.Н.Пономаренко та І.Ш.Сафран. Ревізійна комісія, доповідь якої було прийнято з вдячністю, обрана майже у тому-ж складі і на поточний рік: А.І.Развадовський, І.Г.Логвиненко (попередні) та І.Є.Гокобрін (новий). Симпатична пропозиція про зміну п.5 статуту у тому сенсі, аби мінімальний членський внесок замість 30 крб. знизити до 10 крб., з метою зробити кредит у товаристві досяжним для незаможних міщан, ремісників і землеробів, які особливо потребують дешевого кредиту, не пройшла. Особливо завзятим противником цієї пропозиції виступив л-[іка]р Когон, якому чомусь здається, що таке полегшення доступу кредиту для бідняків може "несприятливо" позначитися на інтересах міського банку (?!); окрім усього іншого, у найвищій мірі цікаво тут те, що примарні "інтереси" міськ.[ого] банку поставлені вище, ніж нагальні, життєві інтереси сотень і тисяч чесних трудівників-бідняків, які платять під гнітом злиднів шейлоківський13 відсоток різним "благодійникам". Оскільки ситий голодному не брат, то й не дивно що гарна справа була провалена. Тепер монополія з постачання кредитом цих бідних трудящих класів належить виключно "благодійним" Шейлокам, а тому було б у найвищій мірі бажано, щоб адміністрація міського банку, якомога уважно ставилася до потреб "малих цих" і бодай у якійсь мірі надолужила цю прогалину у демократизації кредиту, яка лишається відкритою й дотепер, становлячи небезпечну економічну виразку у буржуазному напрямі сучасного суспільства".
13 (26) березня:
"СУДОВА ХРОНІКА
"10 березня відкрилася сесія ІІ-го карного відділу херсонського окружного суду під головуванням тов. голови А.Є.Грека, при членах суду В.А.Гаврилову та В.О.Дмитрієвському, тов. прокурора М.М.Рукавішнікову та захиснику В.І.Комарову.
...розглядалася справа про сел.[янина] Семена Колбасенка, 20 р.[оків], звинувач.[еного] у розбої. Обставини цієї справи згідно обвинувального акту у наступному.
14-го жовтня 1902 р., увечері, після заходження сонця, мешкаючий у с.Тягинка, Херсон.[ського] п.[овіту], Василь Осадчий, перебував у себе на вітряку. До млина зайшов місцевий сел. Семен Колбасенко геть тверезий і, узявши сокиру, яка лежала на ящику у млині, сказав Осадчому, що його прислав хазяїн його Боровик, аби позичити у Осадчого "машину". Осадчий, знаючи, що Колбасенко не служить у Боровика, запідозрив Колбасенка у дурних намірах стосовно себе, наказавши йому покласти сокиру на місце і йти, пригрозивши Колбасенку молотком, котрий був у нього у руках. Колбасенко поклав сокиру на місце. Осадчий сховав сокиру, кинув молоток за ящик, сам зайнявся своєю справою, думаючи, що Колбасенко піде. А Колбасенко узяв з-за ящика молоток і не йшов із млина, говорячи, що йому потрібно домовитися з Осадчим стосовно тієї само машини. Осадчий узяв сокиру в одну руку, а в іншу заряджений револьвер і наставив його на Колбасенка, заявивши, що він буде стріляти йому у ноги, якщо він негайно не піде із млина. Колбасенко вийшов, прихопивши з собою й молоток. Осадчий став замітати млин і відчув іззаду удар по голові; озирнувшись, побачив Колбасенка, який ще кілька разів ударив його молотком по голові і тоді він утратив свідомість і не пам'ятає, що було з ним далі. Очунявши через якийсь час, він побачив, що лежить на підлозі, голова його була у двох місцях поранена і він відчував сильну біль у грудях, череві та на шиї. Зібравшись із силами, він хотів вийти з млина, але він виявився запертим зокола. Він почав кричати у вікно млина і, хто зібрався на його крик, сільський староста з людьми відперли двері млина. У той само час у господі Осадчого з дружиною його сталася наступна історія: коли Осадча бажаючи пройти у двір, вийшла із сіней до корридору, хтось схопив її за горло, звалив на землю і втягнув до сіней, а двері корридору запер. Тут цей чоловік, знявши із себе пасок, почав душити її. Із сіней він втягнув її до хати і кинув на підлогу; при світлі лампи вона пізнала Колбасенка, який, зачинивши вікна у хаті кожухом та дзеркалом, почав себе мазати сажею, діставши її з печі. Скориставшись цим, Марія Осадча вибігла у сіни, але Колбасенко догнав її, затягнув до хати і кинувши на підлогу, почав вимагати гроші, прикладаючи бувший у нього ніж до горла Осадчої, кажучи, що заріже її, коли вона не віддасть гроші. Злякана погрозами Колбасенка, Осадча повела його до комори, де у неї у діжі з борошном зберігалися у трьох окремих вузликах гроші і, діставши їх, віддала Колбасенку, який вийнявши гроші з ганчірок, кинув ганчірки тут-таки, знову звалив Осадчу, почав бити її у груди та по голові ногами та мідним підсвічником по обличчю. Від цих побоїв вона втратила свідомість і очунявши через певний час пішла до сусідів, заявила їм про події і прохала піти на млин подивитися, чи живий її чоловік. Сусіди гукнули сільського старосту і разом усі пішли на млин, який виявився запертий дерев'яним ключем. Там вони знайшли Василя Осадчого у тому вигляді, як описано вище. Зловмисник залишив у хаті Осадчого свій пасок з вишитими літерами С.Є.К. Марія та Василь Осадчі усе вищезазначене підтвердили і при слідстві, причому Василь Осадчий заявив, що усіх грошей украдено 852 крб., з яких 850 к. були золотими монетами 10 і 5 карбованцевого ґатунку та 3 к. срібними карбованцями. Показами свідків Явдохи Половинкіної та Мотрони Стукалової з'ясовано, що полишений зловмисником пасок у хаті Осадчих належить Колбасенку. Затриманий тієї-само ночі Колбасенко був оглянутий урядником Полтавцевим і у нього на шиї та обличчі побачені були сліди сажі, сорочка була мокра і у сажі, мабуть він витирав нею обличчя, а коли його вели до урядника, то він по дорозі викинув гаманець, у якому виявилося 50 к. золотом і 40 к. срібним дріб'язком. Колбасенко зізнався уряднику Полтавцеву у розбійному нападі на Осадчих, але стверджував, що узяв усього 50 к., які й викинув по дорозі до нього. - При судово-медичному огляді Осадчого 14 грудня 1902 р. у нього на задній частині голови, вище тім'яних бугрів, знайдені два вузьких, шерехатих блідо-рожевого кольору у вигляді літери "П" рубці і лікар, що оглядав Осадчого, знайшов, що вище означені рубці - сліди колишніх ран, завданих ударами молотка або обуха сокири відносяться до розряду легких ран. Допитаний у якості обвинуваченого Семен Колбасенко пояснив, що увечері 14 жовтня він був п'яний і випадково потрапив до млина Осадчого, який став гнати його з млина, замахуючись молотком; він, Колбасенко, вирвав молоток і ударив ним Осадчого рази 2-3, після чого пішов з млина. Коли він минав дім Осадчого, дружина його почала лаятися; він, Колбасенко, погнався за нею, убіг до хати й почав вимагати гроші на горілку, при чому її не бив і ножем їй не погрожував; вона видала йому 50 к., з якими він і пішов.
На суді однак обвинувачений Колбасенко винним себе у обвинуваченні, котре приписується йому, не визнав, пояснюючи, що він тоді був занадто п'яний і геть нічого не пам'ятає. Показами свідків та потерпілих вищезазначені факти були підтверджені, чому після закінчення дебатів сторін і резюме п.[ана] головуючого, присяжні засідателі, після недовгої наради, винесли обвинуваченому Колбасенку обвинувальний вердикт, унаслідок якого суд ухвалив його, після позбавлення усіх прав маєтності, заслати на каторжні роботи на 10 років".
20 березня (2 квітня):
"Качкарівка, с.Херсонськ. повіту (Храм в ім'я Покрови Пресвят.[ої] Богородиці). Існуючий тут храм в ім'я Покрови Пресв. Богородиці, старої будови, звертає на себе увагу крайнім запустінням, особливо значним усередині храму і таким, що виявляється у закіпченості, запиленості стін та образів, які майже не видно під густою товщею кіптяви; окрім того, є місця, що потребують негайного ремонту, заміни і капітального виправлення щоб запобігти падінню тиньку та інш. Це тим паче дивно, що с.Качкарівка відзначається своєю заможністю і парафіяльні прибутки самої церкви не убожіють. Необхідна лишень ініціатива, яка на нашу думку має йти від свящ.[еника] п.[анотця] Д.Белікова - і з'являться кошти не лише для ремонту цієї церкви, а й на зведення нового храму. А то, помилуйте, неувага місцевого духівництва і заправилів доходить до того, що "каплиця", яка знаходиться сажнів за 10 від храму, залишена напризволяще, служить не лише місцем відпочинку п'яних мужиків, але й для інших потреб перехожих".
18 квітня (1 травня):
"Новий Берислав, Херс. п. (Пожежа, Дощі). Не устигли ми позбавитися від тяжкого враження, яке залишила пожежа у колоніста Тоне, як знову нове лихо: 4 квітня у одного з кращих господарів колонії М.Гольдштейна, від невідомої причини запалала стайня. Вітер був сильний і як оком змигнути увесь дах був охоплений полум'ям. Негайно спалахнув і суміжний сарай, у якому зберігалося майже усе майно Г.[ольдштейна]. Вітер дув у бік гарману і від іскор, що летіли, зайнялася солома, а за цим і половник. Горючого матеріалу було багато і пожежа набула таких грандіозних розмірів, що уся колонія була охоплена жахом. Пожежею знищені: сарай, стайня і половник, які коштують 750 крб., також згоріло: жатка, 2 букаря, 2 віялки, 1 фухтель, критий фургон, бричка, сани, 2 колиски, 60 пуд. ячного борошна, граблі, лопати та інш. дрібні інструменти, борони, плуг, 2500 штук черепиці, 40 саж. соломи, 9 сажнів полови, збруя, верстак, столярні інструменти, різне кухонне начиння та інш., усього завдано збитків на 1860 крб. Будови застраховані у 250 крб., а усе інше майно не застраховане. Ново-Бериславці працювали невтомно, але вогонь був такий сильний, що ледве удалося врятувати коней, 2 брички і будинок. Усе майно Гольдштейном нажите тяжким землер.[обським] трудом; десятки років працювала уся сім'я, поки спорудила таке господарство, а вогонь за 2-3 години перетворив усе на порох.
- 4 квітня випав дощ, який промочив ґрунт на 3 1/2 вершка. До цього часу не було дощів і колоністи були страшенно пригнічені. Паші немає, озимина виглядає вельми погано. Після дощу знову з'явилася надія бодай на середній урожай".
20 квітня (3 травня):
"Сестра милосердя Емма Екарстедт у с.Старошведському14 звернулася до херсонської повітової земської управи з клопотанням про те, аби їй було дозволено на зібрані нею кошти (700 крб) і на пожертви, які мають надходити, відкрити у с.Старошведському притулок для поміщення хворих з місцевих жителів, котрі не можуть бути відправлені до земської лікарні у м.Берислав, не більше 10 чоловік одночасно і лише у період часу з 1 жовтня по 1 травня щорічно, причому ці хворі, отримуючи з боку її, сестри милосердя Емми Екарстедт догляд, користувалися-б лікарською допомогою земського лікаря бериславської лікарської дільниці, який відвідує с.Старошведське, а також земського фельдшера, що мешкає у зазначеному селищі. Утримання притулку буде повністю лежати на самій прохачці, з боку земства необхідний лише медичний нагляд земського лікаря і фельдшера та безкоштовне відпущення ліків для хворих. Беручи до уваги, що подібний притулок для хворих може послужити на користь населення, особливо, з огляду на повне незнайомство останнього у справі догляду за хворими з одного боку, і розвитку знахарства , що несе величезну шкоду здоров'ю, а часто життю багатьох хворих, з іншого - земська управа знаходить бажаним підтримати клопотання сестри милосердя п-ні Екарстедт".
"Берислав. (Трупа Саксаганського). 17 квітня відбулася перша гастроль малоросійських артистів під управлінням П.К.Саксаганського. Останній виступив у ролі Стецька, чаруючи усіх своєю високо-художньою грою. Треба було бачити, з якою напруженою увагою публіка слідкувала за кожним словом, за кожним кроком і рухом улюбленого актора, аби судити про те, що між сценою і публікою відразу установилися найкращі стосунки. П-ні Ліницька, що виступила у ролі Уляни, була гідною партнеркою п.Саксаганського. З цієї невеликої ролі вона зуміла створити цілком закінчений художній образ наївно-чистої української дівчини. Спів її завдав публіці багато справжнього задоволення. Дружно підтримували ансамбль п-ні Борисоглібська і пп.Загорський, Позняченко і Жулинський. - Зала для глядачів була переповнена. Викликам і оплескам не було кінця. Квитки на наступні спектаклі беруть з бою. Ми мали рацію, віщуючи зарані прихильне ставлення нашої публіки до славетних українських акторів. Прикро лише, що цього разу не довелося почути рідн.[их] укр.[аїнських] пісень у хоровому виконанні. З таким само художнім і матеріальним успіхом пройшла у Каховці "Наталка Полтавка" з п-ні Ліницькою у головній ролі і з п.Саксаганським у ролі Виборного. Артисти приїхали до нас усього лиш на 10 спектаклів: 5 у Бериславі і 5 у Каховці. Завтра у Каховці піде "Безталанна", а у Бериславі у суботу - "Наймичка". П.[ан]Саксаганський був такий люб'язний, що виявив згоду улаштувати для народу у неділю вранішній спектакль за найдешевшими, майже дармовими цінами (5-20 коп.). Можна пожалкувати лише про одне, що приміщення попечительства про народну тверезість занадто вже мізерне для такого симпатичного заходу і побажати, щоб люди, котрі люблять своє рідне мистецтво і мають можливість виділити порядний внесок від щедрот своїх, не пошкодували і улаштували на добру згадку про себе просторе приміщення для різного роду загальнодоступних просвітницьких закладів, де-б могли знайти притулок і народний театр, і читальня, і аудиторія, і чайна... Тоді б до нас частіше заглядали такі славетні актори, як П.К.Саксаганський, краса і гордість усього українського народу".
25 квітня (8 травня):
"Учора, рано уранці з міста (Херсона. - Упор.) виступила 3-а сотня 7-го донського козачого полку, яка улаштовувала тут днювання. Сотня виступила до Каховки, через Берислав".
30 квітня (13 травня):
"28-го квітня на Олешківській15 пристані поліцією затриманий сел.[янин] Тягинської вол.[ості] Херсон.[ського] п.[овіту], А.Шуліченко, що неодноразово відбував покарання у в'язницях і не мав при собі прохідної посвідки".
2 (15) травня:
"Берислав. (Ще про малоросійську трупу). 27 квітня прощальним бенефісним спектаклем артистки Л.П.Ліницької закінчилися гастролі малоросійської трупи П.К.Саксаганського. Усього було поставлено 12 спектаклів (по 6 у Бериславі і Каховці), не рахуючи першого, пробного, даного ще до Великодня, і недільного ранку, люб'язно поставленого спеціально для народу за найдешевшими цінами. Ватажок трупи, П.К.Саксаганський, виступав в усіх спектаклях, чаруючи публіку своєю незрівнянною грою. Важко передати те захоплення, ту високу естетичну насолоду, яке відчуваєш при створенні цим художником-артистом найрізноманітніших типів, завжди оригінальних і художньо-закінчених. Зовсім губишся, де цей актор краще: у ролі скупого "Стецька" чи зловісного "Гната" ("Безталанна"), у зображенні шахрая "Печериці" ("Крути та не перекручуй") чи старого розпусника "Цоколя" у ("Наймичці"). У п'єсі "Сто тисяч" - це незрівнянний шукач скарбів - "Копач", цільний і закінчений, неначе з бронзи вилитий образ. Та хіба п.Саксаганський гірше у "Запорожці за Дунаєм" чи "Чорноморцях", де він відтворює давно зниклі образи доброзичливих гумористів - гуляк-козаків? А цирульник Голохвастов ("За двома зайцями"), а "Виборний", а тип егоїста-брата у "Розумному і дурні" - хіба це не шедеври сценічного таланту! Бог наділив п.Саксаганського таким творчим талантом, що він буквально з нічого здатний створити таке диво, як солдатик-денщик у "Нещасному коханні"... Одне слово, бериславці і кахівчани довго не забудуть гастролі цього першокласного актора з його добре підібраною і відмінно зіграною трупою. Прем'єрша трупи, п-ні Л.П.Ліницька, також завоювала всезагальну любов до себе усіх відвідувачів театру. Це цілком гідна партнерша для п.Саксаганського і "найліпша квітка" у його зразковій трупі. Голос, звичайний розмовний голос, п-ні Ліницької до такої міри приємний, так музично модулює, що кожний монолог її залишає враження цілком закінченої музичної арії на невловимо-ніжному, мелодійному інструменті. Володіючи таким щасливим органом, не дивно, що п-ні Ліницька усюди завойовує до себе симпатії публіки уже з-за одного голосу; але ж вона ще й чудова акторка з вогняним темпераментом і при цьому найздібніша учениця самого П.К.Саксаганського. Наша провінційна публіка не пересичена задоволеннями, але, як видно, уміє цінувати справжнє обдаровання: ми помітили з якою напруженою увагою вона не те що слухала, а просто упивалася грою цих двох акторів, постійно стрічаючи і проводжаючи їх громом оплесків. П-ні Борисоглібська також дуже сподобалася публіці у виконанні ролей комічних п'яних баб. Співачки п-ні Дуброва і Садовська, а також і п-ні Онищенко завдали публіці велике задоволення своїми свіжими голосами і умінням співати і грати, особливо у оперетах "Запорожець за Дунаєм", "Чорноморцях" і "Вечорницях". П-ні Войцехівська ретельно підтримувала ансамбль. З акторів виділялися п-[ано]ве Позняченко, Загорський, Чичорський, Жулинський, Петляшенко, Паньківський і Ласкавий. У матеріальному відношенні наші дорогі гості-гастролери отримали більше, аніж можна було чекати: по 1 крб. 40 коп. на марку. Я дуже радий, що мої надії у цьому відношенні виправдалися. Бериславці, де переважають малороси, особливо ретельно відвідували рідний театр. На прощання п.Саксаганському був піднесений від бериславців масивний золотий брелок з накладними ініціалами актора і з написом "Найкращому актору малоросійського театру П.К.Саксаганському на спогад від бериславців 1903 р. 25 квітня" і окрім того художнє плато для екрану, із зображенням на оксамиті масляними фарбами розкішних квітів та ініціалів актора. П-ні Ліницькій було піднесене таке-само плато і цінний золотий браслет з відповідними написами. П-ні Борисоглібська отримала чайний сервіз. Кахівчани піднесли п.Саксаганському художньої роботи срібний кубок. Обидва береги Дніпра довго не забудуть тієї насолоди, яку їм надали гастролери, і шлють у слід відбулим артистам своє щире і гаряче дякую і "до побачення".
4 (17) травня:
"Старошведське, нім.[ецька] кол.[онія] Херс.[онського] п.[овіту] (Переділ землі).
При видачі владільного запису старошведській громаді у 1872 р., наділені були скарбницею подвірними земельними ділянками за правом наслідування 40 будинкогосподарів по 60 дес. кожний. Ці ділянки знаходяться не в одному місці, а довгими смугами, т.з. шнурами, розкидані по степу у 15 різних місцях на відстані від 1-14 верст від села, причому у кожному шнурі на будинкогосподаря припадає від 1/4 - 6 дес. Після прошестя 30 р. зазначені подвірні ділянки за малим виключенням виявилися роздрібненими внаслідок розділів за спадком, заповітом і переуступкою на дві, три, чотири і навіть 6 частин, так що й власники 1/2, 1/3, 1/4 та 1/6 ч. первісної подвірної ділянки також мають свою землю у 15 різних місцях, причому у шнурах володіючого 1/6 частиною первісного подвір'я ділянки таким чином перебуває від 1/24 - 1 дес. землі. При цьому доречно пояснити, що усі ці шнури тягнуться довгими вузькими смугами, так що легко уявити собі шкоду яку завдають жниварними машинами і дрібним захопленням землі недоброзичливими сусідами. Щоб уникнути цих захоплень, власники ділянок проводять високі обміжки та глибокі борозни посеред шнурів, а кому не відомо, що на обміжках та борознах хліб не родиться? За такої розкиданості шнурів, поселяни досадним кочуванням втрачають чимало дорогого часу; особливо багато мороки і горя людям та коням завдає холодний та дощовий весняний час, відсутність у степу захищаючих від холоду та дощу будівель; цим і пояснюється величезний падіж коней після польових робіт; улітку повторюється таке само кочування дорого- коштуючими жниварними машинами жалюгідними шляхами з вибитими від їзди у сухий літній час ямами; але найважча і клопітна літня робота - возіння хліба; - тоді робота кипить удень та уночі, поселяни забувають дати не лише коням, але й собі відпочити, і, боячись дощу, потрави чи крадіжки хліба, спішать звести свій хліб додому. Возінням хліба жахливими шляхами при далекій відстані та швидкою їздою пояснюється недовгочасність бричок, гарб і т.інш. За такої-само розкиданості землі, за такого роздрібнення ділянок нічого говорити про чудову обробку, про вірний сівозмін, сіяння кормових трав для покращення скотарства, вирощування такої для нашого півдня культурної рослини, як кукурудза, про удобрення ґрунту у чорному парі, розведенні у степу садів та виноградників, оскільки насправді за подвірного, як воно у нас, користуванні землею, не господар особисто, а громада (більшість) розпоряджається землею; аби прибрати це, облегшити і запровадити вірне господарство, необхідно виділити кожному господареві землю до одного місця, і, приставши до цієї розумної думки, на одному із сходів поселяни одноголосно висловили бажання здійснити цей раціональний захід у найближчий час, а саме майбутньої осені, чому не можна не порадіти".
6 (19) травня:
"Берислав. (Ярмарок. Погода). З минулого року у нас встановилися 2 щорічних ярмарки - Покровський та Нікольський. Ярмарок 1-го травня поточного року пройшов без успіху. Приїжджих не лише з міст, але й навколишніх сіл виявилося мало. Покупців зовсім не було. Худоби рогатої пригнано біля 200 голів, коней не більше сотні, але ціни на худобу стояли страшенно великі і угод майже не було. На ярмарковій площі були розкинуті кілька наметів, у яких торгували різними дрібничками. Продавали також і привізне вино у діжках, народ охоче пив його; з дозволу сказати, вина і п'яних цього дня було не мало. Місцевий поліційний пристав особисто спостерігав за порядком, який нічим не порушувався.
- За останні 3 дні бушують у нас сильні вітри, які підіймають страшенну пилюку. Дощу немає й у ньому відчувається крайня необхідність".
9 (22) травня:
"Продаж козацьких вин
Князя П.М.Трубецького
доручений крамниці Т.К.Димченка у Херсоні.
Єдині нагороди для російських вин Grand-Prix у Парижі на усесвітній виставці 1900 р. та премія у 3000 к.[арбованців] імені Імператора Олександра ІІІ на конкурсі 1902 р."
13 (26) травня:
"СУДОВА ХРОНІКА.
(Із зали херсонського окружного суду).
Ще один розбійний напад.
Справа ця слухалася учора у ... відділенні херсонського окружного суду під головуванням голови т.[итулярного] р.[адника] П.О.Верхаловського, при членах Г.Г.Гегері та Л.Ф.Дмитрієвському і представнику обвинувальної влади тов.[аришу] прокурора П.І.Долотіну. Усіх підсудних 4. Кирило та Федір Москаленки, Іван Спицький і Федір Легенко. Братів Москаленків захищав пом.[ічник] прис.[яжного] пов.[іреного] Л.Є. Топельерд, Спицького пом.[ічник] прис.[яжного] пов.[іреного] В.І. Комаров і Легенка пом.[ічник] прис.[яжного] пов.[іреного] І.А. Вейнштейн.
Обставини справи, як вимальовує обвинувальний акт, уявляються у наступному вигляді.
У ніч на 14 листопада 1902 року після 2 год. бериславський мешканець Ісак Полнер був розбуджений своєю служницею Фросиною Драчовою, що спала на кухні, яка пояснила йому, що біля дверей, котрі виходять з корридору до передпокою, хтось копошиться, - мабуть злодії. Полнер підійшов до цих дверей і побачив біля засувки, котра зачиняла двері із середини, висвердлену дірку, через неї виділося світло у корридорі, немов від запаленої свічки, а за дверима чувся шурхіт. Упевнившись, що це злодії, Полнер гукнув брату Драчової Євстахію, який ночував у нього у квартирі: "Давай револьвер"; один з перебуваючих за дверима злодіїв, почувши наказ Полнера, зі словами "вам потрібен револьвер", просунув у зазначений отвір дверей револьвер і вистрілив. Куля утрапила у шкап, що стояв проти дверей. Після цього зловмисники пішли, мабуть стривожені кимось із вулиці і за кроками їхніми було чутно, що їх було кілька осіб. Вичекавши світанку, Полнер із Фросиною та Євстахієм Драчовим вийшов у двір і рушив до кухні, двері якої ззовні були зав'язані мотузкою. Відв'язавши мотузку і зайшовши до кухні, вони побачили сторожа Полнера Луку Позенка, який лежав на підлозі і був побитим настільки, що не у змозі був говорити і лише руками пояснив, що його побили. Уже у лікарні Позенко пояснив, що лиш тільки церковний годинник пробив північ, як у двір забігло 3 чоловік і один з них ударив його по голові 2 рази палицею настільки сильно, що він упав і втратив свідомість, прийшовши до тями він побачив, що його б'ють 3 людини, завдаючи удари по різним частинам тіла; після цього вони схопили його за руки й за ноги і потягли на кухню, що перебуває у дворі і стоїть у кількох кроках від квартири Полнера; тут вони кинули його на землю і біля нього лишився один із зловмисників, а інші двоє вийшли. Через певний час він почув з квартири Полнера вигуки та постріл. Бувший при ньому зловмисник ще раз ударив його по голові і він знову утратив свідомість. Нікого із зловмисників він не розгледів, оскільки і у дворі, і у кухні було темно, і тому пізнати їх не може. Судово-медичним оглядом Позенка у нього знайдено було наступне: шкіра на скроневій та тім'яній частинах голови дещо припухла, довкола обох очей синці, ліва рука сильно пом'ята, але кості та м'язи її цілі, рухи нею дещо утруднені, на правому плечі синець з п'ятикопійкову мідну монету. Хворий скаржився на біль у грудях при рухах.
Наприкінці листопада місяця минулого року приставу м. Берислава Остроградському приватним шляхом стало відомо, що напад на дім Полнера був здійснений затриманими за розбійний напад на хутір Малявіна Федором та Киром Москаленками, за участю Федора Легенка й Івана Спицького. Усі ці особи які були допитані прист.[авом] Остроградським під час дізнання, у присутності Полнера, зізналися у розбійному нападі на будинок останнього і пояснили, що вони, мешкаючи у м.Бериславі, змовилися пограбувати багатого хлібопромисловця Полнера і вирішили звершити це у ніч на 14 листопада. Федір Москаленко узяв у Легенка коловорот, а заряджений револьвер, викрадений під час розбійного нападу на Малявіна, був уже з ним, про що знали усі співучасники, і вони рушили після 12 год. ночі до двору Полнера. Ворота були заперті і Федір Москаленко перескочив через мур, відпер ворота і упустив до двору усіх останніх. Побачивши у дворі сторожа, Федір Москаленко ударив його кілька разів бувшою при ньому палицею по голові і по бокам і сторож упав; вони відволочили його до кухні і там заперли. У дворі на сторожі лишився Спицький, а вони троє підійшли до будинку Полнера, зовнішні двері відперли через вікно у них, оскільки у вікні не було скла. Наступні двері, які вели з сіней до квартири Полнера, виявилися запертими зсередини на заступ. Федір Москаленко висвердлив у дверях коловоротом 2 дірки, аби таким робом відперти засувку, але у той час у будинку прокинулися і Полнер, підійшовши до дверей, почав кричати, щоб йому дали револьвер, тоді Федір Москаленко просунув дуло револьвера в отвір у дверях і вистрілив. Після шарварку, спричиненому пострілом і криків Полнера, усі четверо, вважаючи справу невдалою зникли. Коловорот, яким були просвердлені двері до будинку Полнера, вони полишили у млині Легенка, де він і був знайдений прист.[авом] Остроградським. Допитані у якості обвинувачених у замаху на розбійний напад на будинок Полнера, Кир та Федір Москаленки, Іван Спицький і Федір Легенко, визнали себе винними і дали ті само пояснення, що й пр.[иставу] Остроградському при дізнанні.
Під час суду лише брати Москаленки підтвердили викладені обставини; інші ж підсудні, Іван Спицький та Федір Легенко, заперечували свою причетність до зазначеного злочину. Брати Москаленки, напроти, наполягали на тому, що про Спицького вони говорять сущу правду, оскільки вони засуджені уже до каторги і обмовляти їм інших безпідставно, участь однак Легенка вони заперечували.
Св.[ідок] Лузанов свідчив, що він разом із Легенком, перед пилипівським постом, що співпадає з моментом нападу на будинок Полнера, усю ніч працював удвох.
Потерпілий Полнер атестує перших трьох, як людей порочних, Легенка він не знає.
Свід.[ок] Лука Позенко підтверджує, що з нападників бив його лише один, але хто саме він не знає, бо з-за темної ночі не розгледів.
Захисник бр.[атів] Москаленків Л.Є. Топельерд у своїй захисній промові просив про милість, захисник Спицького пом. присяжн. повір. Комаров клопотав про виправдання його клієнта, в іншому ж випадку про визнання звичайної крадіжки.
Захисник Легенка пом. присяж. пов. І.А.Вейнштейн у своїй промові указав, що коли зупинитися на свідченні Лузанова, що сповна співпадають з поясненнями, даними на суді бр. Москаленками, то Легенко безперечно не брав участі у цьому нападі. Якщо ж він усе ж таки притягнутий до відповідальності нарівні з іншими, то пояснення цьому треба шукати у тому факті, що спочатку коловорот, яким була просвердлена дірка у дверях, був визнаний начебто належним Легенку і начебто знайденим у нього на млині, обставина яка тут на суді не встановлена, виключаючи пояснення Полнера. Але якщо навіть присяжні не погодяться з цими даними на користь підсудного Легенка, то й тоді вони мають підстави відкинути розбійний напад і перейти до простої крадіжки з-за того, що за поясненнями бр. Москаленків він не міг знати про те, що у них є револьвер. У заключній частині промови захисник, торкаючись випадків пограбування майна і замахів на життя, які почастішали останнім часом, вказав, що це сумне явище пояснюється безвір'ям і неуцтвом середовища, яке їх виховує, з чим повинна боротися школа і церква і у цій обставині він вбачає достатній мотив для дарування усім обвинуваченим у даній справі полегкості.
Після резюме голови т.[итулярного] р.[адника] П.О.Верхаловського присяжні присудили усім підсудним обвинувальні вердикти, причому стосовно Ф.Легенка свій вердикт формулювали наступним чином: "так, винен - але двірника не бив, не ув'язнював до кухні і про револьвер не знав". Зважаючи на це суд засудив К. і Ф. Москаленок до 8 років каторги, І.Спицького до 9-ти, а Ф.Легенка після позбавлення прав, до ув'язнення у арештантських відділеннях терміном на 3 роки і 3 місяці. З огляду на присуди стосовно Москаленків за аналогічними двома справами протягом цієї само сесії, причому за другою справою, як пам'ятають наші читачі, вони були засуджені до 12 річної каторги кожен, рахувати останній вирок поглинутим попереднім. Таким чином К. і Ф. Москаленки за усіма трьома справами, відомими нашим читачам, засуджені після позбавлення усіх прав до заслання у каторжні роботи терміном на 12 років".
17 (30) травня:
"На пароплаві р.[осійського] т.[овариства] п.[ароплавства] і т.[оргівлі] "Ліхой", при відправленні його з Каховки, уночі 14-го травня серед інших пасажирів, сіли 3 селянина, що не мали квитків. Аби не бути поміченими, вони сховалися на юті під решіткою румпеля. Біля Козацького, під час ходу, при покладанні керма на борт, усі вони були придушені, причому один з них почав кричати, а двоє інших умовляли його замовкнути, щоб не привернути увагу контролю. Через деякий час, усі троє видерлися з-під румпеля, причому той, що кричав, ліг на решітку, де й був знайдений після прибуття в Основу мертвим; двоє інших отримали значні ушкодження. Небіжчик 18-річний хлопець херсонський міщанин Борис Соломко був зданий у Херсоні у розпорядження поліції, яка встановила його особу і відправила труп до анатомічного покою".
20 травня (2 червня):
"Старошведська волость Херсонського п. У ніч з 9 на 10 травня у к.[олонії] Клостердорф здійснена зухвала крадіжка: у місцевого пос.[елянина] Г.Е. виведені 3 найкращих коня і викрадено кілька пар хомутів, віжки і нова бричка, вартістю усе біля 60 крб. До розшуку були ужиті найенергійніші заходи, завдяки чому 11 травня викрадене і крадій циган був затриманий у с.Сірагозах, Таврійс.[ької] губ.[ернії] У видачі крадіям коней підозрюють місцевих аматорів чужих коней. Сумно, що закон про призначення нічних обходів слабко виконується, а перевіряються нічні обходи ще гірше, що добре відомо й конокрадам, які й користуються цією слабкою стороною. Окрім того бажано було-б, аби старшина чи старости не дивилися повз пальці на ту обставину, що кочовики цигани (конокради) нерідко стоять у районі волості цілими тижнями для вивчення місцевості із метою намітити найбільш гоже для викрадень".
23 травня (5 червня):
"...мається ще одна вельми приємна для міського управління звісточка, яка трактує про те, що дорога Миколаїв-Берислав-Каховка-Джанкой, про що клопочуть колишні підприємці грандіозної Придніпровської мережі, які зараз намагаються за сприяння іменитих і значних землевласників, економії яких знаходяться поблизу Берислава і Каховки, добитися проведення шляху до своїх чи через свої маєтки за рахунок скарбниці, - у вищих колах Петербурга визнається дурницею".
25 травня (7 червня):
"Старошведська волость, Херс.[онського] п.[овіту] (Боротьба із знахарством). Узимку минулого і на початку поточного року у кол.[онії] Старошведській лютувала скарлатина, жертвою котрої зробилося безліч дітей. Населення за своїм неуцтвом не своєчасно або зовсім не зверталося до медичної допомоги в особі земського фельдшера, а віддавало перевагу послугам бабок і їх засобам лікування. Так бували випадки, коли ці бабки напоювали хворих або навіть помираючих гнійною рідотою, при захворюванні дітей скарлатиною чи іншими горловими хворобами, давили пальцями пухлину на шиї і так старанно, що видавлювали дух у хворих дитинчат. Заходів до запобігання розповсюдженню заразних хвороб населення не вживає і чимало хто неохоче звертаються до фельдшера, з-за переконання, яке склалося у них, що оскільки не маєш 20-30 коп. у кишені, не варто звертатися до останнього; між тим бабки за якісь 10 коп. охоче і старанно застосовують усі свої знання. Треба-б земству звернути увагу на діяльність останніх, шкідливу для здоров'я і життя населення і боротися з цим злом улаштуванням, бодай кілька разів на рік, читань чи бесід з гігієни, а потім, узагалі, хоч якось познайомити населення з деякими хворобами, доглядом за хворими, користю і перевагою медичного лікування перед знахарством. Ці читання і бесіди приносили-б населенню чималу користь, і можливо, що цифра смертності дітей помітно ослабла б".
31 травня (13 червня):
"Приватний повірений із судових справ
Андрій Петрович
Рудико-Тристанов,
що мешкає у Бериславі у будинку купця Коппа, на час з'їзду у Херсоні у готелі "Ґранд-Отель", приймає ведення судових, адміністративних і нотаріальних справ".
1 (14) червня:
"Берислав. (Касперівська Ікона Богоматері. Дощі).
У вівторок, 27 травня, біля 6 год. вечора прибула до нас з Херсона Чудотворна Касперівська Ікона Божої Матері, у супроводі херсонського духівництва і численних приватних осіб. Не дивлячись на сильний дощ під час прибуття Святої Ікони, народ буквально запрудив соборну площу, а також й усю вулицю, що веде до пристані приватних пароплавів, де пристав пароплав зі святинею. Зазначена вулиця і соборна площа були чисто виметені, уся земля була укрита і установлена зеленню від собору до пароплавної пристані, а перед собором була улаштована з зелені та квітів пишна арка. Величезний натовп збільшувався щохвилини; з'їжджалися селяни з навколишніх сіл на поклін Святині. У натовпі можна було бачити чимало хворих і калік, що приїхали прикластися до Касперівської Ікони з вірою та надією на зцілення. Під час перебування у нас Св. Ікони на долю місцевої поліції випав не малий труд: уся поліція складається у нас з одного пристава і 10 городових, і ця поліція на населення у 14 тисяч мешканців. Пристав буквально вибився із сил, намагаючись усюди, в усіх пунктах напливу людей, підтримувати порядок, а 10 городових і кілька десяцьких, що з'явилися з найближчих сіл, буквально падали на землю, обливаючись потом від одних лише окликів 10 тисячного натовпу людей, які усе напирали вперед і вперед. У п'ятницю Св. Ікона, у супроводі місцевого духівництва, чиновництва і приватних осіб відбула до Херсона. І після відбуття Св. Ікони лив хлющ. Та, взагалі, увесь травень місяць був у нас надзвичайно дощовитий".
8 (21) червня:
"Ново-Берислав, євр.[ейська] кол.[онія] Херс.[онського] пов.[іту] (Стан засівів. Неправдоподібний коментар). Увесь квітень місяць був страшенно сухий і вітряний. Лише 15 числа випав гарний дощ, та сильні вітри і спека, настільки висушили ґрунт, що на кінець квітня усі хліба перебували у жалюгідному стані. Думали що озимину і косити не можна буде. На толоці паші не було і худоба годувалася лишками припасів попередніх років. Але, починаючи з 3 травня, обставини змінилися: 3-го випав перший гарний дощ і з того дня, майже щоденно випадають дощі. Ярина у чудовому стані, озимина також виправилася і обіцяє 20-30 і 40 пудів з десятини. Шкідників немає, і гадають, що їх небуде. Колоністи поспішають полагодити свої жниварки. Купуються багато нових жниварок та інші землеробські знаряддя.
- Завідувачі училищами у колоніях отримали від пана інспектора народних училищ Херс.[онської] губер.[нії] приписи, у яких сказано, що попечитель у справах єврейських поселень Херс.губ. увійшов з поданням до департаменту міністерства народної освіти щодо того, що у євреїв колоністів існує неприязнь до дітей німців, яких вони не бажають допускати у школи, які будуються. Дивуємося, як п. попечитель, який живе серед євреїв і чудово знає причину, з якої не хочуть допускати сторонніх дітей до школи, вималював євреїв колоністів з такого негарного боку перед міністерством. У маленьких колоніях, де є 2-3 німецькі сімейства, діти їхні завжди відвідували і відвідують школу, і питання це ніколи, навіть, не піднімається. Але у великих колоніях, де живе багато німців і євреїв міщан, питання це мало виплисти на поверхню. Відомо, що школи у колоніях будуються на мирські капітали, що утворилися від запасних земель євреїв-колоністів. І у даний час, коли запасні ділянки перейшли у користування колоністів, вони, колоністи, платять по 1 крб. з десятини на рік на утворення капіталу. Німці ж - зразкові хазяї, і євреї-міщани ніяких грошей на цю справу ніколи не платили і не платять. На утримання училища, учителя і ремонт будівлі платили і платять лише євреї колоністи. У великих колоніях, де будуються 2 класні школи (візьмемо для прикладу Сейдеминуху16), у наявності дітей колоністів шкільного віку 200 осіб, нова ж школа тільки на 120 осіб, отже і тепер, не приймаючи сторонніх дітей, 80 дітей колоністів не зможуть бути прийнятими. Там само (вірогідно і в інших колоніях те-ж саме) у наявності 40-50 дітей міщан євреїв і 40-50 дітей німців. Якщо зробити пропорційне приймання дітей до нової школи, тоді по-суті прийняття дітей (проти колишньої однокласної школи) колоністів майже не буде. І таким чином вийде, що євреї колоністи будуть утримувати школу для сторонніх дітей. Згідно закону, єврей учитель не має права навчати християнських дітей, якщо б німецькі діти були допущені у нові школи, то з причин існуючого закону і з причини того, що їм необхідний закон Божий, для них потрібен буде учитель-німець, і у результаті виходить, 2 школи під одним дахом. У колоніях, де є багато німців, є окремі, засновані начальством, російські школи з особливим німецьким учителем, і діти німців усі навчаються російській мові і, отже, у нових школах не мають потреби. Що-ж стосується дітей євреїв міщан, то вони дійсно не мають де навчатися російській мові, але ж чим винні євреї колоністи? Ось ті причини, котрі примушують колоністів не бажати прийняття до школи сторонніх дітей. Але ніяких неприязних стосунків у євреїв колоністів до німців не існує, і прямо боляче за зведену на них обмову".
11 (24) червня:
"Покусаний скаженою собакою колоніст кол.[онії] Клостердорф І.Г.Емман відправлений до одеської бактеріологічної станції".
12 (25) червня:
"Берислав. (+ Р.М.Ярошенка). 30 травня після тривалої і важкої хвороби помер учитель міського 4-класного училища М.Ярошенко. Проучительствував він у м.Бериславі усього з півроку, але й за такий короткий час устиг заслужити любов учнів і товаришів і симпатії знайомих. Ці почуття виявилися у зворушливій увазі до хворого навіть з боку осіб, які, здавалося, мало знали його. Одні особисто відвідували Р.М. Ярошенка, інші присилали подарунки для поліпшення столу хворого, учні-ж приносили квіти. Нарешті, він помер і, як часто трапляється з трудівниками, що живуть однією платнею, не лишив ані копійки грошей. Поховали його на свої небагаті засоби товариші - учителі. А втім, скороченню витрат чимало сприяла та обставина, що причти усіх церков м.Берислава узяли на себе труд безоплатного відспівування небіжчика. Відмовився від оплати і реґент чудового хору Успенської церкви Т.М.Зелінський. Коли рано уранці розповсюдилася звістка про смерть учителя, учні міського училища рушили у плавні, і до півдня тіло потопало у живих квітах. На гріб були покладені вінки: від учнів (незабутньому учителю від люблячих і вдячних учнів), товаришів по службі (дорогому й улюбленому товаришу - товариші по службі), учителів (люблячому другу від учителів м.Берислав) і від деяких приватних осіб. Під час відспівування було виголошено повчання св.[ящеником] о.[тцем] М.Турчановським; свящ.о. В.Клопотовський говорив про добре, бездоганне життя покійного і про наш обов'язок молитися за нього. На шляху до кладовища сказав кілька прощальних слів своєму учителю учень 2-го класу Олексій Федоров. Вигляд хлопчика, який плаче, звертається до свого учителя зі словами любові і скорботи, викликав в усіх, що проводжали покійного, сльози і ридання. Плакали й учні, які знали і любили покійного, плакали і чужі, можливо, навіть, такі, що уперше про нього почули. Бо настільки зворушливою була скорбота дітей, яка вилилася у цих простих словах. На шляху до місця останнього упокоєння сказав промову один з товаришів по службі небіжчика і, нарешті, на кладовищі перед самим опусканням гробу до могили були виголошені прощальні промови інспектора училища і товаришів по службі покійного, свящ.о.Іоанном Поповим. Бачачи таку увагу і любов, виказані померлому учителю усіма, починаючи з духівництва та інтелігенції і закінчуючи учнями і простим народом, кожен з присутніх учителів думав: "Не минає безслідно наша праця; вона дає і плоди у недалекому майбутньому, дає і квіти (любов до учителя) у сучасному". І у душі наростала тверда рішучість присвятити усього себе тим дітям, котрі так чутливі до любові учителя до них. І легше учителю миритися з життєвими знегодами і прикрощами, і охочіше береться він за тяжку і відповідальну працю.
Паралельно з цим цікаво відзначити ставлення нашої управи до цього випадку. Знали управці дуже добре, що людина приїхала здалеку на службу місту, що хворий він з лютого і, отже, коли помер, то ховати немає на що. Що-ж? Запропонували бодай небагато міських коштів на поховання? чи хоч запропонували дармове місце на кладовищі? Анітрішки! навіть і тоді, коли учительська депутація звернулася до міського голови з проханням про місце, то у відповідь їй було сказано: "А що таке учитель?" (чи велика, мовляв, птиця?). Мої родичі поховані понад самісінькою кручею і то нічого!" (А тут, мовляв, просять гарне місце для козявки якоїсь, у подобі людській!). На відспівуванні і хованні управа геть була відсутня. Я не рахую присутності кількох службовців управи, що з'явилися з особистого бажання на відспівування. Дійсно, інтелігентна управа у нас у Бериславі!"
14 (27) червня:
"Херсонським повітовим комітетом попечительства про народну тверезість ... у м.Бериславі, окрім бібліотеки-читальні, у якій мається біля 600 тис. книг і журналів і якою населення користувалося безкоштовно, у звітному році [1902. - Упор.] було влаштовано 30 народних читань, 13 спектаклів, 7 танцювальних вечорів і 2 народних гуляння".
20 червня (3 липня):
"Берислав. В останньому думському засіданні було ухвалено: для зведення кінців розладнаного міського клопотання [так у тексті, можливо, вірно "господарства". - Упор.] звернутися до позики у 15 тисяч карбованців. Таким чином, "охрімовий кошторис" починає репатися по усім швам, і місто вимушене закабалити себе боргами, аби виконати цей кошторис. Але ж борги треба-ж буде платити коли-небудь, а чим-же їх покрити, коли прибутків і на поточні витрати на вистачає! Доведеться знову позичати, а там іще й іще і т.д. до повного банкрутства. Чи наші отці міста можуть усерйоз вірити фантастичній маячні заправилам міського банку, що пообіцяли думі ціле багатство (на папері, усе звісно), - якщо дума дасть цим заправилам ще 10 тисяч карбованців для розширення операції банку. І, адже ж, знайшлися серед гласних такі наївні панове (а може бути що прикидаються наївними), котрі повірили у цю фантазію і узялися інших переконувати так успішно, що дума, не устигнувши гарненько продумати поспішила заради такої "корисної справи" зробити ухвалу про нову позику у 10 тисяч крб. Спеціально для добування тих баришів, обіцянками яких були піймані на гачок легковажні татоньки міста. Ну, аби ще були у міста вільні кошти, чого-б не ризикнути 10-ма тисячами для здійснення хоча-б і ризикованих дослідів банківських диво-богатирів, у яких рука свербить від майбутніх баришів; але ... заставляти землю для цієї забави і при цьому втрачати понад 10 % при реалізації заставних листів (рахуючи і витрати) - це уже вершина легковажності. Що наші отці міста погані фінансисти - це вони уже багато років доводили, хоча-б у справі з "охрімовим кошторисом", але коли вони і далі так легко будуть удаватися до системи позик для подібних банків - експериментів, то обиватель...може спати спокійно, особливо, якщо він так чи інакше причетний до банку, або якщо йому удалося прихопити тищонку-другу "дешевих" грошей з міського банку (заправили банку обіцяють зробити диво: вони бажають "збагатити" міську касу, стягуючи не більше 8 % за гроші, які місту будуть коштувати 7 1/4 %! - У тому само думському засіданні було скасовано попередню думську ухвалу про скасування кладовищної комісії, яка знову обрана у тому-ж складі; цим дума виправила свою помилку і посоромила підпільних інтриганів".
27 червня (9 липня):
ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ
В.[ельмишановний] д.[обродію], п.[ане] редакторе!
З приводу уміщеної у № 1515 "Юґа" кореспонденції з Берислава, не відмовте надрукувати у поважній газеті нижчезазначене. Бериславський міський громадський Санжаровського банк був заснований на капітал, офірований задля цієї мети покійним Дм.[итром] Дан.[иловичем] Санжаровським, і місто не витратило із своїх коштів на нього ані копійки. А зараз, пропрацювавши 5 міс., банк роздав 45000 крб. за векселями, що більшою частиною не перевищують сумою 100 крб. тобто роздав 45000 к. населенню, яке раніше перебувало повністю у ціпких руках хлібних торговців, які субсидували його грошима до зняття урожаю і, які розплачувалися з кредиторами не грошима, а хлібом. Ст.42 норм.[ативного] пол.[оження] про міськ.[і] гром.[адські] банки установлює норму для видання зобов'язань міськими банками, а отже, і для видання позик суми, що дорівнює власному капіталу банку, збільшеному у 5 разів (для нашого банку 50000 к.) Таким чином, банк, роздавши уже 45000 к., повинен бути відмовляти потребуючим у кредиті, не досягнувши тієї мети, задля якої він, головним чином, заснований: здешевити кредит, зробити його приступним для дрібного хлібороба і цим знищити укорінену у нас систему постачання грошима землевласників приватними особами на обтяжуючих умовах. Саме це й збудило правління банку прохати у думи позики на 10000 к., на що дума, за виключенням гласного, висловила відкритим балотуванням одностайність. Далі п.[ан] кореспондент іронізує з приводу того, що банк, беручи 8 відс.[отків] за деякими позиками "збагатить" за словами правління, міську касу своїми прибутками. Ніколи нічого подібного правління не обіцяло місту. Воно лише говорило, що банк буде у змозі погашати позичений у нього капітал своїми прибутками, а тільки через кілька років, розвинувшись та укріпившись, допомагати місту у його чималоважкому господарстві. Коли узяти баланс банку, то навіть для непосвяченої людини стане очевидним, що за нормальної течії справи він заробить цього року (для нього першому і найважчому, оскільки % за позиками надходять усього за 8 1/5 міс.) - 700 - 800 крб. Проста арифметична викладка: коли за 8 1/2, оперуючи 60 000 к., банк заробить чистих 700 к., то скільки він може заробити, оперуючи 120,000 к. 12 місяців при тих само витратах? Вирішіть, п. кореспондент! Уся суть у тому, що, отримавши 10000 к. банк буде працювати не лише цими 10000 к., а 10000. 5 + 10000 = 60000 к., а платити 71/4 відс. буде усього за 10000 к. Стосовно ж того, що обиватель, який ввірив свої гроші міському банку, - як рафінує усе той-само п. кореспондент у гострослів'ї, - може спати спокійно, про це не може йти й мови, оскільки міські банки перебувають під строгим контролем і уряду, і міського самоврядування, і внески до нього забезпечуються усім надбанням міста.
Правління банку."
1 (14) липня:
"КЛОСТЕРДОРФ,
нім.[ецька] к.[олонія] Херсонського повіту
Суд Лінча
В один з червневих вечорів троє невідомих чоловіків з підводою зупинилися ночувати неподалік від нашої колонії. Люди ці здалися поселянам підозрілими. Їх привели до сільського управління для пред'явлення паспортів, яких у них не виявилося, а на питання вони давали ухильні відповіді. Випадково хтось з них упустив солідну колекцію ключів. Поселяни пішли обшукувати підводу, на котрій приїхали підозрілі люди, і знайшли різні інструменти, які використовують злодії. Тоді поселяни, остаточно переконавшись, що мають справу з конокрадами, кинулися на них як звірі, били їх підборами, звалили на землю, топтали їх ногами по животу, так що нещасні жертви ледве-ледве живими були виведені із сільської розправи і відправлені до волосного правління. У цій сумній історії особливо прикро те, що і жінкам і навіть дітям дозволялося бути присутніми при звірячій розправі, при тому з людьми, можливо, безневинно постраждалими. Разом із стогоном і несамовитими криками нещасних чутно було загальне радіння інквізиторів і глядачів, як при неймовірному торжестві!.."
2 (15) липня:
"БІЗЮКІВ МОНАСТИР.
Перенесення тіла І.П.Блажкова.
25 червня минулого року помер і похований у своєму маєтку наш найближчий сусід і старожил, усіма шанований Іван Прокопович Блажков. З дозволу вищих властей у минулу неділю відбулося перенесення тіла його у Григоріє-Бізюків монастир, для ховання на монастирському кладовищі. О четвертій годині ранку був відряджений ієромонах з ієродияконом із співаками до маєтку Блажкових, де ним була відслужена панахида, після якої послане духівництво з корогвами і співаками супроводжувало останки померлого увесь шлях до монастиря: як духівництво, так і рідні І.П.[Блажкова] увесь 7-верстний шлях йшли пішки. Біля св.[ятих] воріт обителі гріб з тілом померлого був зустрінутий братією монастиря на чолі з намісником, і ігуменом Феодосієм. Народу було маса. Після літії гріб був занесений до церкви, де здійснена була заупокійна літургія і після неї панахида, під час якої ієромонах Іринарх сказав слово. Після закінчення панахиди гріб з останками був піднесений до склепу. Перед опусканням тіла до могили, виголосив промову завідувач монастирської лікарні Н.Ф.Ногачевським була виголошена наведена нижче промова [так у тексті; промови у газеті немає .- Упор.]. Після закінчення усієї церемонії ріднею померлого у готелі монастиря була влаштована закуска для духівництва і почесних осіб та для усієї братії поминальний обід".
3 (16) липня:
"БЕРИСЛАВ.
Бродіння умів.
До Берислава прибув відряджений з Тифлісу17 підполковник корпусу військових топографів В.М.Черданцов з кінною командою нижніх чинів кримського дивізіону. Поява до нас цього маленького військового загону викликала у нашого гамірного населення багато балачок і пересудів і не на жарт зайняло уми бериславців, котрим у своєму місті доводиться бачити не більше одного солдата на протязі десятка років. А тут, хіба жарт, прибув підполковник, та ще й з кінною командою. "Буде війна"...вирішили між собою з цього приводу політикани-бериславці, але якій державі бериславці оголосять війну, ще не з'ясовано. Можемо, однак, заспокоїти обивателів і певно заявити, що ніякої війни не буде, а підполковник В.М.Черданцов приїхав у Берислав, не маючи геть ніяких войовничих намірів, а з чисто науковою метою: п.Черданцов прибув до нас ув'язати складену ним тріангуляцію Таврійської губернії з новоросійськими тригонометричними вимірюваннями, що прокладені у 1847-50 роках між 47 і 48 паралелями широти, які простягаються від кордонів Німеччини до річки Уралу. Роботи ці, окрім суто практичного топографічного значення, мають величезний науковий інтерес, як такі, що дають точні математичні дані, за якими можна точно визначити розміри і фігуру нашої планети. Міцно сплячі бериславці і не підозрюють, яке важливе становище займає наше тихе містечко у точній географічній науці. На бериславських степах у 1850 р. був виміряний геодезичний базис понад шести верст довжиною, від якого розгалужуються тригонометричні сітки на захід, північ, схід і південь. На жаль, усі ознаки попередніх тригонометричних пунктів, кам'яні підмурки, знищені неосвіченими шукачами скарбів, що сприймають кожен курган з якоюсь відміткою за сховок незліченних багатств, і бездумно їх розкопуючи; при цьому по-варварськи знищується цінне наукове багатство - центри тригонометричних знаків, на визначення яких витрачається багато праці і грошових коштів із скарбниці. Вельми прикро, що інтелігентні представники нашої адміністративної влади не уживають заходів до убезпечення тригонометричних знаків від різних темних і неосвічених шукачів скарбів.
Відзначу насамкінець той сумний факт, що наш Берислав зі своїми обивателями і муніципалітетом не виказали геть ніякої уваги прибулим до нас з далекого походу рідкісним гостям. Аби хоч нижніх чинів пригостили. Звичайно, справа не у частуванні, а в увазі і у виконанні прямого обов'язку - гостинності".
16 (29) липня:
"СТАРОШВЕДСЬКЕ,
шведська кол. Херс. п.
Притулок для хворих.
Як уже відзначалося на шпальтах "Юґа", клопотання сестри милосердя Емми Екарстедт про відкриття у нашій колонії притулку для хворих задоволене херсонським повітовим зібранням. Але з-за тієї обставини, що у Старошведському під рукою не було придатного будинку для притулку, п-ні Екарстедт порушено було питання про будівництво на офіровані кошти відповідного своєму призначенню будинку, відведенні місця для будівництва, і щоб, окрім того, громада зі свого боку за безкоштовний нагляд і безоплатне утримання хворих надавало-б і якусь матеріальну підтримку, як-ось: доставляння води і опалення, привезення потрібної кількості каменю на місце будівництва, обнесення місця тином і т.д. Але, не дивлячись на те, що запропоновані п-ні Екарстедт умови вельми скромні і зовсім не обтяжливі для громади, тим паче, що у неї є понад 100 саж. битого каменю і надлишок дров та соломи, не так і легко було заручитися згодою необхідних 2/3 голосів. Як завжди водиться, зловредні люди не забули проявити свою огидну діяльність розповсюдженням брехливих чуток стосовно притулку. І довго-б ще уболівальники суспільства гальмували справу, аби земський начальник 10 діл.[ьниці] п. Б. особисто на сході не роз'яснив усю користь притулку, після чого і громада ухвалою виявила повну згоду. І так, завдяки лише сприяння п. земського начальника, у нас восени почнеться будівництво будинку для притулку. Сестрі ж милосердя п-ні Еммі Екарстедт за любов до ближнього побажаємо успіхів і здоров'я".
30 липня (12 серпня):
"БЕРИСЛАВ.
Шкільні справи.
Давно назріле питання про відкриття у Бериславі жіночого професійного училища, у якому дівчата придбавали-б окрім загальних відомостей ще й знання, необхідні у житті для кожної господарки, наближається до кінця: проект статуту і програми, спеціально для цього училища вироблені у принципі, уже схвалені міністерством нар.[одної] осв.[іти], і лише деякі деталі затягнули справу. Наша управа, за звичаєм, не те написала, що потрібно, і сплутала цифри у кошторисі проектованого училища, унаслідок чого проект повернений для виправлення, і бериславці, завдяки цій канцелярській недбалості, вірогідно, ще не скоро побачать давно очікуване училище. За те пощастило нам щодо прогімназії: не жадано - не гадано, раптом, завдяки лише енергії і заповзятливості пп. Парамонових, ми маємо приватну жіночу прогімназію. Ми давно уже через "Юґ" запрошували інтелігентних працівниць, які вичікують у великих центрах рухів води, жалувати до нас у ведмежі закутки для насадження освіти. Тепер це питання розрішилося і, як треба було чекати, цілком задовільно як для підприємниці, М.Д.Парамонової, так і для публіки, яка у захопленні від того, що тепер уже немає сумної необхідності відправляти у чуже місто, у чужі сім'ї своїх маленьких дівчаток. Вітаємо добре починання п-ні М.Д.Парамонової і передбачаємо йому повний успіх, тим паче забезпечений, що на чолі справи стоять такі досвідчені педагоги. Нам здається, що і Каховка віддасть перевагу тепер виховувати своїх дівчаток під рукою у Бериславі, де і дешевше і під постійним батьківським наглядом".
2 (15) серпня:
"КАЧКАРІВКА,
Село Херсонського повіту.
Страйк хліботорговців. Пожежа.
З улаштуванням тут під'їжджого шляху треба було б очікувати великого пожвавлення у хлібній торгівлі, але хлібопромисловці на збиток виробникам улаштували між собою так званий "синдикат", чи швидше страйк, забезпечуючи один одного відомим завдатком, аби купувати за дешевими цінами зерновий хліб. Така купівля украй несприятливо відбивається на матеріальному добробуті [в оригіналі: "благосоставе". - Упор.] селян. Не завадило б кому треба звернути увагу на такий небажаний порядок.
Опівночі 24 липня зловісний сполох, який пролунав над селом, стривожив мирно сплячих селян, стомлених денною працею - молотінням і возінням хліба. Виявилося, що спалахнула пожежа у селян Коломійця і Полузенко. Завдяки лише сильному вітру, що дув у протилежний від села бік, пожежа обмежилася двома нежилими приміщеннями, скиртою пшениці та інш. дрібним господарством на суму до 300 крб. До речі кілька слів про нашу пожежну валку. Усі вогнегасні приналежності наших гасників, складаються з одного брандсбою, що-ж стосується брезентів, щитів і т.д. про них у нас не мають ані найменшої уяви. Зрозуміло тому, наскільки успішно і швидко проводиться у нас гасіння пожеж".
"МЮЛЬҐАУЗЕНДОРФ18,
німецька колонія Херсонського повіту.
Треба будувати школу.
Одним з найнагальніших питань нашої колонії, на протязі уже кількох років є питання побудови нового шкільного будинку. Будівля, яку зараз займає училище, у санітарному відношенні зовсім не відповідає своєму призначенню, що й не дивно, оскільки воно, власне кажучи, не збудоване для школи, а для сільського управління. Воно надзвичайно тісне і низьке, тому й темне. Про квартиру учителя нічого й говорити: коли не рахувати колишню кордегардію, то учитель наш має усього одну кімнату і кухню незавидних розмірів. Хоча у нашій колонії дітей шкільного віку є не менше, аніж у сусідній кол.[онії] Шланґендорф, але учитися можуть лише 50 - 60, багатьом же, з-за нестачі місць, учитель вимушений відмовляти у прийнятті; чимало хто відвідує школу лише 1 - 2 роки і, таким чином, не можуть бути достатньо підготовлені до конфірмації і у такий короткий час засвоїти російську мову. Аби усе ж устигнути щось зробити, учитель веде заняття від 8 год. ранку до 4 - 5 год. вечора, нерідко (узимку) з перервою лише на обідній час у 1 - 1,5 год. Таке не по мірі довге перебування учнів у тісному приміщенні із затхлим повітрям украй небажано, оскільки шкідливо відгукується на здоров'ї дітей. У минулі часи були слабкі спроби допомогти горю, складена була навіть ухвала про будівництво нової школи, але не вистачало енергії, - може бути, навіть більше аніж коштів. У поточному ж році, з огляду на рясний урожай, не важко б вишукати кошти на будівництво шкільної будови; варто побажати, аби п.[ан] староста більш енергійно узявся б за цю корисну справу".
6 (19) серпня:
"КАЧКАРІВКА,
с. Херсонського повіту.
Дорожнеча м'яса.
- Візьми, будь-ласка, 13 коп.
- Ні, дешево.
- Ну, 14 - адже м'ясо незавидне.
- Ні, вгодно 15 - к., а як ні, то й не треба - зиску немає.
- Та Бога бійся. - Адже за це м'ясо і 13 к. цілком достатньо для покриття витрат і виторгу баришу. Дивися - воно схоже на зайчатину.
- Ти сам на зайця схожий, відповідає різник-селянин. - якого ще треба, - які гроші, таке й м'ясо...
Такі сцени можна дуже часто спостерігати між покупцями і селянами-різниками, що продають (утім не щодня) м'ясо у Качкарівці. Дивна справа: євреї, які привозять дуже гарне м'ясо з сусідніх сіл, находять вигідним продавати його по 12 і 11 коп., а наші качкарівчани не знаходять цього можливим. Очевидячки, у них мета пожити до пори до часу прямо таки на рахунок інших, користуючись тим, що ніхто не звертає на це уваги. На м'ясо, таким чином, ціна далеко не сільська, - але цього мало, - поглянемо на його якість. Качкарівські селяни-різники ріжуть здорову худобу лише у рідкісних випадках. Частіше ж вони шастають по околицям і дивляться, де є віл, який з опухлим боком лежить дня 3, у дворі господаря, або корова, що упала у кручу і поламала собі кості. Ось тут з'являються ці "утішувачі засмучених" і купують жертву випадковості. Дивлячись на сумне обличчя господаря, який позбавляється єдиної годувальниці корови, вони утішають його.
- Вона у тебе усе одно здохне, а ми її заріжемо і продамо.
Зійшовшись у ціні, вони забирають напівздохлу корову і "благословляють її ножем", тобто ріжуть. Міркуйте тепер, читачу, про якість м'яса. Синє, худе, воно має жахливий вигляд, а піди купити, просять 15 к. і ні гроша не уступлять, тому, бачте, що "зиску немає". Але ж які у різника витрати? Промислового свідоцтва він не має. Ріже сам, нікому не платячи за працю. Здається, достатньо узяти користі 5 - 7 крб. на штуці, а йому хочеться отримати неодмінно пів-на-пів. І не дивно, що євреї-різники просять таку ж ціну, оскільки вони продають гарне м'ясо, платячи різнику, селянам за зняття шкіри і за привезення худоби, яку купують іноді не за один десяток верст".
9 (22) серпня:
"БЕРИСЛАВ.
Спектакль.
У середу 6-го серпня у нас у чайній попечительства про народну тверезість був даний спектакль артистом Н.І.Тимофеєвим, за участі актора трупи Мейєрхольда - В.А.Рокотова, Я.Е.Болотіна та інш. херсонських любителів драматичного мистецтва. Поставлено було: "Діти Ванюшина" драма у 3-х діях С.Найдьонова, і водевіль "З місця у кар'єр". Гра виконавців, особливо п-на Болотіна, справила сильне враження на публіку. Гарна була також m-lle [мадемуазель] Воліна у ролі дружини Ванюшина. Ця молода любителька грає з великим вогником, тримається вільно на сцені і передає роль так життєво і яскраво, що глядачі готові сумніватися, чи дійсно п-ні Воліна любителька, а не заправська артистка. Дуже дружно і жваво пройшов водевіль "З місця у кар'єр". Викликам і оплескам не було краю. Матеріальний успіх любителів далеко нижче сценічного, і усього у касі виявилося 86 крб., хоча, до слова мовити, для любителів такий збір має вважатися дуже великим".
10 (23) серпня:
"СТАРО -ШВЕДСЬКА ВОЛОСТЬ.
Херсонський повіт.
Курокрадійка.
Поселянка кол. Клостердорф А.Тейєр спеціалізувалася у крадіжках домашньої птиці у своїх односельців. Викрита у цьому художестві, вона постала перед нашим волосним судом і була присуджена до 30-денного суворого арешту. Рішення суду затверджено і повітовим з'їздом. Тепер місцеві поселянки сподіваються, що масове зникнення у них домашньої птиці коли не зовсім припиниться, то, в усякому випадку, зменшиться".
24 серпня (6 вересня):
"НОВО-БЕРИСЛАВ,
єврейська колонія Херсонського повіту
Негодящі жниварки
Єврейське колонізаційне товариство постачило у поточному році євреїв-землеробів жниварками через своїх уповноважених. Гадалося, що отримаються знаряддя високої якості і за значно здешевленими цінам, а вийшло як раз навпаки: видавалися жниварки дуже низької якості із старого непридатного матеріалу, а ціни виставлені високі. Усі, хто отримав у нашій колонії жниварки, звернулися до уповноваженого "єко"19 п.Любарського з проханням звільнити їх від непридатного і непотрібного мотлоху і повернути їм їхні завдаткові гроші і документи, але п.Любарський залишив прохання землеробів без уваги, неначе мета "єко" полягає у тому, щоб розповсюджувати серед населення нікуди непридатні знаряддя, які лягають на них важким тягарем збільшуючи й без того велику заборгованість колоністів. Тому ново-бериславські колоністи звернулися з тим само проханням до "єко" (у Петербурзі); в іншому випадку вони заміряються судом відстояти свої інтереси. Треба сподіватися, що колонізаційне товариство не забажає опинитися у ролі відповідача і задовольнить сповна законне прохання землеробів".
26 серпня (8 вересня):
"Князю П.М.Трубецькому дозволено заснувати у його маєтку при с.Козацькому, Херсонського повіту, практичну школу підвальних і виноградних робітників з грошовою допомогою від скарбниці на її утримання по 2 тисячі крб. у рік".
29 серпня (11 вересня):
"У БЕРИСЛАВІ
тимчасово поселився такий, що закінчив сільськогосподарське училище і може узяти один урок з курсу середньонавчальних закладів. Адреса: будинок Н.Зевлевера".
"БЕРИСЛАВ.
Освітянські справи.
На розгляд наступної думської сесії внесено кілька таких головоломних питань, перед вирішенням яких доведеться гласним не один раз "почухати потилицю". Наприклад, питання про заміну морехідного класу якимось іншим навчальним закладом. Кілька десятків років це училище приносило суттєву користь, готуючи досвідчених моряків для каботажного плавання, - і раптом - сюрприз. Морехідний клас - це у нас єдине професійне училище, що дає багатьом біднякам насушний шматок хліба. Чимало молодих людей, які займають зараз посади шкіперів і навіть капітанів, - вихованці нашого морехідного училища. Головна його достойність полягає у його доступності і дешевизні, оскільки воно, що називається під руками: закінчується навігація, звільняються матроси від служби і йдуть у морехідний клас: хто починає, хто кінчає курс, а "хто і продовжувать далі" [так у тексті. - Упор.]. І усе це вдома, між іншим, замість неробства і розгулу, до якого так пристрасні молоді моряки. Не менш карколомною для думи проблемою є доповнення у клопотанні міста з приводу перетворення жіночого початк.[ового] уч.[илища] у 6-класне професійно-господарське. Тип училища схвалений учбовим комітетом при мін.[істерстві] нар.[одної] осв.[іти], але для подальшого руху цієї справи треба доставити дані про те, у якій ступені уявляється здійсненним переобладнання названого училища з улаштуванням добре поставленого господарства з усіх намічених спеціальностей і потім: які добавочні кошти знадобилися-б на організацію спеціальних курсів, запропонованих проектом статуту училища. Кошти, звичайно, знадобляться такі, яких наше бідне місто не має, і тому ясно, що для задоволення цієї пекучої потреби населення повинна прийти скарбниця на допомогу, тим паче, що місто уже й без того дає на потреби освіти 20 відсот.[ків] свого бюджету. Важко вирішеним тому є і представлення інспектора нар.[одного] уч.[илища] про кошти мін.[істерству] нар.[одної] осв.[іти] на приладнання будови параф.[іяльного] училища для двокласного уч.[илища], тим паче, що за наявності у нас міськ.[ого] 4-класного уч.[илища], чи не буде зайвими розкошами для хлопчиків мати ще й 2-класне парафіяльне з п'ятирічним курсом, коли і без того усі більш здібні учні з народн.[ого] уч.[илища] вільно вступають прямо до міськ.[ого] 4-класного уч.[илища]. І чи не краще попіклуватися про якнайскоріше переобладнання нашого єдиного жіночого однокласного училища у вищий тип початкової школи?"
2 (15) вересня:
"У маєтку князя Трубецького відкривається з осені поточного року школа підвальних робітників з субсидією від міністерства у 2000 крб. щорічно. Днями, за пропозицією департаменту землеробства, уповноважений А.Шахназаров виїжджає у Козацьке для надання сприяння у справі улаштування приміщення для зазначеної школи".
4 (17) вересня:
"БЕРИСЛАВ.
(Початок гарної справи).
Із задоволенням доводиться відзначити відрадний для міста Берислава факт відкриття у нас приватної жіночої прогімназії п-[а]ні Парамонової. 31-го серпня відбувся урочистий молебень при повному складі учнів і у присутності кращих громадян м.Берислава. Заповітна мрія більшості населення міста, яке украй потребувало середній учбовий заклад, нарешті отримала втілення. Настільки відчувалася у нас потреба у прогімназії - можна висновувати уже потому, що першого ж тижня, після дозволу п.[ана] попечителя округу відкрити у нашому місті прогімназію, надійшло до сотні прохань про прийняття дітей до ново-улаштованого навчального закладу. Матеріальне існування нової прогімназії цілком забезпечено. Сподіваємося, що і навчально-виховна частина її безсумнівно буде поставлена на потрібну висоту. Педагогічний досвід головних її керівників може служити вірною і кращою запорукою гарного успіху початої справи. Прогімназія відкрита у складі двох підготовчих і трьох основних (1, 2 і 3-го) класів, при повному педагогічному складі викладачів, затверджених попечителем учбового округу. У прогімназії будуть проходитися усі навчальні предмети, належні по курсу прогімназій міністерства народної освіти. Окрім, того з початку навчального року буде запроваджено практичне навчання дітей французькій мові, для чого буде відведено кілька годин на тиждень, з таким розрахунком, щоб учениці до кінця 1-го навчального року могли б вести звичайну розмову французькою мовою. Практичне навчання французькій мові безкоштовно для учениць. З початку цього ж року запроваджується навчання музиці (гра на піаніно). Крім того, у програмі з початку цього ж року запроваджується викладання співів і рукоділля: шитво, в'язання, кроєння, філейні роботи тощо. Склад викладачів наступний: законоучитель - настоятель Воскресенського собору М.Турчановський, викладач російської мови інспектор міських училищ В.Парамонов, учителька французької мови (вона ж і музики) яка закінчила безансонську академію (у Франції) М.Ліоте, інших предметів - домашня наставниця Л.Фогель, яка закінчила з золотою медаллю 8 кл. херсонської 2-ї жіночої гімназії, домашня наставниця О.Фальман, яка закінчила ту само гімназію із срібною медаллю, П.Криштальов, який має від академії мистецтв атестат на право викладання малювання. Крім того, допущені з відповідною підготовкою й освітнім цензом викладачі співів, рукоділля та інш. Дай Боже новому освітньому закладу повного успіху. У добрий час!
5 (18) вересня:
"На урочисте богослужіння у Бізюковому монастирі, поблизу Херсона, з нагоди 100-річчя його заснування, приїздить 8 чи 9 вересня високопреосвященний Іустин, архієпископ херсонський та одеський, у супроводі частини соборного духівництва. З Одеси високопреосвященний Іустин рушить до Херсона, де відвідає підвідомчі заклади, а затим разом з преосвященним Киріоном, єпископом новомиргородським, рушить з Херсона до Бізюкового монастиря".
"ЛЬВОВЕ,
кол.[онія] Херсонського повіту.
Результати урожаю.
Результати урожаю цього року загалом задовільні: ячмінь з дес.[ятини] - 60 - 80 п.[удів], пшениці - 35 - 50 п, жито й озима пшениця - 20 - 40 пуд. Середній розмір урожаю приблизно - сам-десять. Суха осінь минулого року у зв'язку з бездощів'ям ранньої весни гибельно впливали на зростання озимини, чому і результат урожаю озимини нижче-середній. Досвід минулого року вочевидь доводить, що у сушу сіяти вельми ризиковано: осінні сходи мають немаловажливе значення на результати наступного услід за тим урожаю. Нині, не дивлячись на вересень, що наступив, коли зазвичай відбувається осіння сівба, селяни ще й не думають про це, очікуючи благодійного дощу, і якщо такий не піде у достатній мірі, засівна площа озимини значно скоротиться".
6 (19) вересня:
"БЕРИСЛАВ.
"Відкриття прогімназії.
У неділю 31 серпня відбувалося урочисте відкриття приватної прогімназії М.Д. та В.С. Парамонових. Після звичного молебна, на якому були присутніми, окрім учениць та їх батьків, також і почесні гості, люб'язні господарі справи, М.Д. та В.С. Парамонові, запропонували гостям, які зібралися на торжество, скромне частування, при чому не обійшлася справа і без шампанського і відповідних тостів та починань. Учениці, у числі біля 100 осіб, явилися на молебень у новій, доволі гожій формі, що якнайкраще імпонувала тому душевному настрою чистої дитячої радості, яка світилася на їхніх личках. Про батьків нічого й говорити: їх радість зрозуміє усякий, кому доводиться віддавати своїх діточок у чуже місто, у чужі сім'ї на виховання. Усі присутні дружно вітали і щиро дякували пп. Парамонових за їх добре починання, за ініціативу, за матеріальні витрати на цю добру справу. Квартира багата на світло і повітря і облаштована класними меблями та навчальними посібниками цілком задовільно як на перший випадок. Прогімназія відкривається у складі перших 3 класів, не враховуючи підготовчих.
Бадьорий настрій викладачів і викладачок служить запорукою того, що у них є достатній запас енергії для майбутньої справи; а енергія - це така сила, у яку не можна не вірити. Будемо-ж вірити і сподіватися, що ця культурна сила зуміє успішно боротися з навколишньою темрявою і через шкільну лаву проллє промінь істини, правди і світла до тієї темряви непроглядної, яка закутала з усіх боків жалюгідне життя наших обивателів (не з їхньої, звичайно, вини). Побажаємо новій жіночій прогімназії розквітнути буйним цвітом і через 5 років стати повною гімназією. Сподіваємося, що пп. Парамонові не зупиняться ні перед якими витратами, аби відразу поставити справу на твердий ґрунт. Усі витрати з лишком окупляться, якщо викладачами будуть живі люди, а не чиновники машини. Передбачаємо починанню пп. Парамонових повний матеріальний та духовний успіх, оскільки знаємо їх як досвідчених педагогів і живих людей. Побажаємо, щоб і для хлопчиків у нас невдовзі народилося таке само училище".
7 (20) вересня:
"БЕРИСЛАВ
(Питання про училища. Міські справи)
В учорашньому думському засіданні головне місце займали питання про училища. З приводу пропозиції п.[ана] Херсонського губернатора щодо заміни морехідного класу якимось іншим навчальним закладом було одностайно ухвалено: просити залишити у нас це, чи відповідного розряду нового типу мореплавне училище, як єдине професійне училище, яке довело на ділі за 30-річне своє існування у Бериславі безсумнівну користь місцевим мореплавцям, чимало з яких займають тепер видні посади капітанів на пароплавах. З питання про перетворення жіноч.[ого] нав.[чального] уч.[илища] у 6 класне професійно-господарське, дума прийняла пропозицію міського голови та інспектора міськ. уч. про відведення для улаштування ферми для проектованого училища навзамін 2-х - десять десятин міської землі і, окрім того, дала бодай приблизні довідки про те, які знадобляться кошти для організації усіх практичних курсів з домоведення. На улаштування ферми з молочним господарством, кулінарними курсами з хлібопеченням, садівництвом, городництвом, птахівництвом та інш., знадобиться не менше 10 тисяч одноразово, а щорічне утримання училища з усіма курсами також обійдеться за підрахунками міськ. управління тисяч біля 10. Так що коли міністерство народн. освіти не пошкодує коштів, то у Бериславі буде ледве не перше у Росії училище, де дівчатка (та й дорослим це не заважає) будуть навчатися саме тому, що їм необхідно знати у повсякденному трудовому житті, як гарним господиням. - Щодо допомоги міністерству народ.[ної] осв.[іти] на прилаштування парафіяльного училища для потреб 2-класного, дума висловилася негативно, не тому, що вона цьому не співчуває, а єдино тому, що у міста, окрім боргів, нічого немає. До речі, на покриття міських боргів знадобиться позика у 25 тисяч під заставу землі, і у цьому засіданні думи були дані повноваження міськ. голові на отримання цих грошей із земельного банку. - З приводу доповіді управи про ревізію міського банку на пропозицію гласного Санжаровського, дума ухвалила просити ревізійну комісію проводити частіше раптові ревізії міського банку, як це робиться у бериславськ. т-[оварист]ві взаємного кредиту. З метою надати сприяння чудовому виданню Імператорського Вільн.[ого] Економічн.[ого] Тов.[ариства] "Початкова народна освіта у Росії" ухвалено придбати 1 екз.[емпляр] цього видання і подарувати його місцевій громадській бібліотеці".
"Старошведська волость
Херсонського повіту.
"Аблакати"20
Землекористування в усіх колоніях Старошведської волості - спадкове подвір'я, але ділянки подвірні можуть переуступатися одним господарем іншому, для чого, на підстав. п.4 ст. 4 прав.[ил] облашт.[ування] пос.[елень], вимагається дозвіл сільського сходу. Згідно сенсу законодавства можна розуміти, що переуступки подвірної ділянки між спільногромадниками - поселянами дійсні і без складення кріпосного акту, і, дійсно, з часу видання владільного запису громадам у 1872 р., ще не було випадку, щоб переуступка якоїсь подвірної ділянки була б закріплена кріпосним актом, хоча більшість власників як, напр., у кол. Клостердорф придбали свої земельні наділи шляхом переуступки за ухвалами від своїх односельців, однак хазяї спокійно і безспірно користувалися землею, і лише останнім часом мир і спокій, що царювали так довго у нашому краї, були порушені, завдяки появі у районі волості та у м. Бериславі деяких напівграмотних осіб, що керуються корисливістю і жадобою легкої наживи, ці, "аблакати", узялися тлумачити закони по своєму, оголошуючи себе безкорисливими захисниками та істинними покровителями бідних та пригнічених. Зазвичай, чимало хто, зрадівши такій звістці, повірили таким громадським появам і натовпом ринули до них, хто за порадою, хто за напучуванням, за довідками та роз'ясненнями із землекористування. Благодійники нікому ні у чому не відмовляли і, бажаючи познайомитися поближче з кишенями наївних прохачів, пояснили, що відібрати землю, переуступлену бодай і сто років тому, поскільки на землю купчої кріпості немає геть дрібниці, що духовні заповіти, нехай і затверджені окружним судом, сили не мають. Знайшлися наївні, які з радістю віддали останні свої трудові гроші заступникам і голодували у зимовий час, аби лише зчасом отримати землю і зажити безбідно. І ось посипалися прохання за проханням до земського начальника і до волосного суду. З клопотань же аблакатів нічого доброго не вийшло, та зате пішли суперечки та чвари, безлад, хвилювання, на сходах відбувалися бурхливі сцени, і життя для багатьох мирних мешканців ставало незносним. Лише енергійним розпорядженням п.[ана] земського начальника 10 дільн.[иці] Херсонського повіту діяльність найшаленішого та пристрасного вигадника різних прохань А.А., на загальне задоволення, населення була припинена. Для запобігання експлуатації наївного селянського населення "аблакатами" вельми бажано було б, аби земство зайнялося організацією юридичної допомоги населенню".
"Кол. ЛЬВОВЕ.
Ветеринарний огляд.
На початку літа напередодні самих жнив з'являється у колонії бериславський земський ветеринарний лікар п.О-в для огляду коней. У деяких хазяїв виявилися сапні коні, які негайно-ж були убиті. Гідна зауваження та обставина, що хазяїн, позбавившись робочої сили за день до жнив, фізично не у змозі замінити її другою такою, а у матеріальному відношенні вельми збитково купувати робочого коня у той час, коли ціна на нього стоїть неймовірно високою. Ніхто з колоністів, звичайно, не думає сперечатися проти знищення сапних коней, але доцільніше усього з боку дільничного лікаря було-б провести цей огляд у квітні місяці, після закінчення весняної оранки, коли заміна убитого коня здоровим уявляється можливим і менш збитковим. Винагородження, що видається повітовим земством потерпілим у розмірі не вище 10 крб., мізерні, порівняно з дорожнечею коней робітної сили. Було б тому вельми доцільно встановити для євр.[ейської] колонії, за прикладом російських сіл, винагороду не більше 25 крб., оскільки єврейські колонії, входячи до складу сільського населення повіту, несуть усі земські повинності на рівні з іншим хліборобським населенням і, отож, виключенню згідно елементарної справедливості не підлягають.
У червні м-ці цього року з'явилася на конях сибірка, від якої у порівняно короткий час загинуло понад 20 робітних коней. Ветеринарний лікар п.О., щоби не допустити подальшого розповсюдження цієї хвороби, від якої і люди, заразившись, помирають, посилено клопотав перед повітовою управою про асигновку необхідної суми для щеплення усіх без виключення коней у межах колонії сибірки. Між тим, епідемія якось сама по собі геть припинилася, і щеплення, вочевидь, належало б відкласти на більш зручний час. Не дивлячись, однак, на це, щеплення за наполяганням лікаря проведене на початку серпня з оплатою по 10 к. з коня. Тижня за два призначене було друге щеплення, після якої кінь трішки захворює, і у спекотну погоду праця вельми ризикована для здоров'я коня. З огляду на нестерпну спеку і невідкладні роботи, більшість колоністів на друге щеплення своїх коней не пустило. Таким чином, мета збезпечити наслідки сибірки не досягнута з-за несвоєчасності щеплення".
11 (24) вересня:
"Старошведська волость.
Велика пожежа.
Вранці 5 серпня у садибі поселянина с. Старошведського М.Ю.Бускаса від цигарки робітника запалала купа кукурудз.[яної] соломи. Вогонь, завдяки сильному рвучкому вітру, перекидаючись з однієї скирти соломи на іншу, швидко захопив площу біля 4 десятин і через годину у шаленому полум'ї стояли вже незліченні скирти соломи та сіна, комори, сараї та інш. надвірні будови у 11 дворах. Море вогню клекотало. Дим пожарища разом з хмарами пилу і сильно нагрітим повітрям зробив гасіння неможливим, і, не дивлячись на спроби, не вдалося поселянам відстояти 3 великих будинки, які разом з великою кількістю зернового хліба, що перебував на горищах, згоріли упень. Жертвою вогню зробилося багато домашньої птиці, свині, цепний собака, телиця та вівці і також різні землеробські знаряддя. Це дійсно жахливе видовище супроводжувалося втратою тями жінок, криками і гірким голосінням дітей і дорослих. Від нажитого працею і потом цілими десятками років добра і великого урожаю цього року не лишилося нічого, тільки гори тліючого зерна, попіл і руйно; становище ж багатьох поселян, які залишилися не тільки без шматка хліба, а й без корму для своєї худоби, гірше жебраків, але треба сподіватися, що знайдуться у районі нашої волості чуйні люди, які прийдуть на допомогу погорільцям.
При гасінні ж пожежі виявилася та обставина, що окрім 4-х незначної сили брансбоїв ніяких інших необхідних інструментів у нас немає: ні щитів, ні драбин, ні гаків, кішок та інш. Волосне начальство цілком винне у цьому, тим паче, що недоліку у коштах для цієї потреби не відчувається. Про покращення пожежної справи усерйоз треба подумати, а для більш успішного ведення боротьби з червоний півнем відкрити вільнопожежні товариства. На жаль у нашій волості чомусь не люблять ламати собі голову: як тільки пройшло лихо, знову поринають у сплячку. Страхові збитки незначні (біля 1000 крб.), а дійсні простягаються до 14 тис.".
13 (26) вересня:
"КАЧКАРІВКА,
с. Херсонського повіту.
Місцеві потреби.
Темне і непривабне життя нашого закутня. Важкі свинцеві хмари нависли над ним і рідко, рідко прогляне крізь них бодай один світлий промінь сонця. Не дивлячись на зручності Качкарівки, як-от: близькість до великих міст Одеси і Херсона, жваве пароплавство, значна глибина і ширина Дніпра, чудово відповідна існуючій великій пристані (тільки російське товариство має тут порядну пристань, приватне-ж товариство замість пристані влаштувало поміст, звідки легко звалитися у воду), не дивлячись на чудовий спуск до Дніпра, влаштований земством і значно полегшуючий доставляння хліба до берега і, нарешті, не дивлячись на багате довкілля, звідки доставляється сюди хліб - місцева громада настільки інертна, настільки не розуміє явних своїх вигод, що розвиток місцевості йде черепашачим кроком, між тим як це могло б бути геть інакше. Про прогрес тут можуть тільки побазікати, але людей, здатних серйозно узятися за громадську справу тут майже немає. Жадібні апетити поодиноких осіб задовольняються за рахунок громади легко, а ось про пошту і телеграф, про перейменування у містечко чи навіть у заштатне місто говорять, правда, давно, але розмовами й закінчується справа. Між тим, улаштування пошти було-б прямо вигідно для поштового відомства. Справа у тому, що на відстані 36 верст розташовані 4 станції: Григор'ївка, Мелова, Дудчани і Гаврилівка, між тим, як земська пошта на ту ж відстань мають тільки станції: Григор'ївка, Качкарівка і Гаврилівка. Улаштувавши поштовий тракт, за зразком земського, можливо було-б вигадати значну суму, що йде на утримання однієї зайвої станції. У результаті ж отримується те, що пошта відвозиться від нашої пристані у глухе сільце Дудчани з тим, щоб іноді надовго завалятися у сумці листоноші. Точно так само ми за кожну депешу переплачуємо по 1 крб. 60 коп. посильному туди і назад, а між тим тут чимало комерційного люду, що часто удається до послуг телеграфу, а для дудчанців телеграф, окрім хіба самого місцевого поміщика, геть зайвий. Усе це тим більш дивно, що у нашій волості рахується приблизно 10 т.[исяч] мешканців, і якщо з кожного мешканця збирати по 3 к.[арбованця] на руки, то вистачило б на обов'язкове утримання пошти перші 3 роки громадою. Чи скоро позбудеться наша громада своєї інертності, чи скоро зрозуміє свої вигоди важко угадати. Поки вона не виявила ані у чому своєї самостійності. Чайна товар.[иства] тверезості зачинена уже понад рік і нікому підтримувати цю симпатичну установу, між тим занадто ревно підтримуються тут дві винні крамниці, що роблять, як говорять, біля 40 тис. на рік обігу. Не краще й з медичною допомогою, яка поставлена у нас дуже погано. Бідний люд примушений часто звертатися до знахарів. В інтересах населення бажано було б, аби тут поселився молодий енергійний, хоча б і вільно практикуючий, лікар, що зумів би заслужити довір'я і прихильність мешканців".
16 (29) вересня:
"БЕРИСЛАВ.
Приїзд преосвященного владики.
12 числа о 8 год. ранку приїхав до нас преосвященний Киріон єпископ ново-миргородський. Преосвященний владика був стрітий місцевим духівництвом приставом м. Берислава і масою православних обивателів. Єпископ відвідав усі місцеві церкви і усі навчальні заклади. О 2 год. опівдні преосвященний Киріон, у супроводі величезного натовпу народу, відбув з міста і поїхав до Григоріє-Бізюкового монастиря".
"БЕРИСЛАВ.
Крадіжка коней.
Минулого тижня у місцевого міщ.[анина] Б - го, украдено 6 робітних коней, вартістю понад 300 крб. Пошуки викрадених коней, виведених конокрадами уночі з двору, ні до чого не привели. Відчай потерпілого вельми великий, оскільки із втратою коней він позбавився більшої частини своїх статків".
24 вересня (7 жовтня):
"25-го липня п. міністру шляхів сполучень була відправлена уповноваженими м. Берислава і м[істечка] Каховка А.Живодаром, І.Уманським, А.Шмідтом, І.Гуревичем, В.Насоновим, Я.Малкіним та інш. доповідна записка з клопотанням про перетинання запропонованої до спорудження залізничної лінії Джанкой - Одеса річки Дніпра не у 18 верстах вище м. Херсона біля с. Фаліївки, як це накреслено зробленими у 1901 р. дослідженнями зазначеної лінії, а поблизу Берислава і Каховки. У відповідь на це клопотання управління по спорудженню залізниць ставить до відома названих уповноважених, що оскільки Височайшим повелінням, від 16 - го серпня, що послідувало по журналу засідання, яке відбулося 13 - го серпня цього року, під Августійшим головуванням Государя Імператора, вирішено у 1904 р. пристати до будівництва залізниці від Херсона до Миколаєва, яка складе частину лінії Джанкой - Одеса, то зазначене клопотання мешканців м. Берислава і містечка Каховки визнано п. міністром шляхів сполучень, за узгодженням з п. управляючим міністерства фінансів, таким, що не підлягає задоволенню".
28 вересня (11 жовтня):
"Учора об 11 год. дня на пароплаві рос.[ійського] Товариства відбув до Бізюкового монастиря на поховання єпископа Іустина преосвященний Киріон єпископ новомиргородський з соборним протодияконом п.[анотцем] Орловським".
1 (14) жовтня:
"28 вересня преосвященний Киріон єпископ новомиргородський повернувся із Бізюкового монастиря".
3 (16) жовтня:
"1 жовтня херсонський віце-губернатор камергер Височайшого двору А.Ф.Безобразов виїхав на пароплаві р.[осійського] т.[овариства] до Качкарівки".
"Смерть та поховання у Бозі почилого
єпископа Іустина.
26 вересня о 6 годині ранку у Григорієво-Бізюковому монастирі у Бозі почив, на 72 році життя, преосвященний Іустин, колишній єпископ уфимський, який обрав цей монастир для свого покою. Померлий владика, який брав нещодавно участь в урочистостях сторічного ювілею Бізюкового монастиря, останнім часом помітно хворів. Ще місяць перед цим з ним стався удар, але хвороба минула, мабуть, благополучно, завдяки наданій йому на місці своєчасній медичній допомозі. Високого зросту, повної статури, небіжчик лише на вид здавався здоровим; усередині ж у нього давно укривалися болячки. Служіння у єпархіях із суворим кліматом та невтомні літературно - богословські заняття підірвали його здоров'я. Полегшення померлого було, утім, лишень тимчасовим, але ніхто не чекав такого згубного кінця. Небіжчик почав ясно розуміти, що йому доведеться невдовзі попрощатися із життям. 25 вересня уночі повторився удар і хворий втратив мову і свідомість. До 5 години ранку 26 вересня з'явилися конвульсії, тіло видовжилося, дихання геть припинилося і оточуючим стало зрозуміло, що боротьба із життям завершилася, таїна смерті звершилася. Обличчя й руки укрилися мертовною блідістю. Пролунав розмірений і тужливий удар великого дзвону, й усім у монастирі стало відомо те, що із хвилини на хвилину і так уже очікувалося. Про це негайно було сповіщено телеграмами високопреосвященному Іустину архиєпископу херсонському і одеському і преосвященному Киріону єпископу новомиргородському. Тіло небіжчика було помито і убрано в архієрейські убрання і братією монастиря була відслужена перша панахида і пристано до читання св. євангелія. Небіжчик відзначався повною некористолюбністю. Увесь його капітал, як видно із заповіту, полягав в одному лише 1000 карбованцевому білеті банку, який і заповів монастирю. Високопреосвященний архиєпископ Іустин телеграмою доручив відспівування почилого єпископу Киріону, який, не дивлячись на свій хворобливий стан, узявши протодиякона, негайно виїхав на пароплаві р.[осійського] т.[овариства] п.[ароплавства] і т.[оргівлі] "Сестра" до Бізюкового монастиря і прибув до монастиря біля 11 год. ночі. Преосвященний Киріон пройшов прямо до покоїв, де перебували останки почилого і звершив панахиду. Ушанувати пам'ять небіжчика зійшлося багато навколишнього народу, котрий бажав віддати останню шану шанованому і люблячому архипастирю. Преосвященний Киріон склав церемоніал перенесення тіла до монастирської церкви, покадив довкола тіло і гріб, посипав гріб хрестоподібно товченим ладаном, покропив його тричі святою водою тіло було опущене у гріб та укрите архиєрейською мантією. Почалася літія, після закінчення якої, гріб з тілом був піднятий преосвященним Киріоном та ієромонахами і рушили до великого монастирського храму. Перед покоями преосвященного Іустина була відправлена літія. Сумна хода звершилася у наступному порядку: а) послушник у стихарі ніс виносний хрест, а з боків його несли два ліхтаря; б) усі монастирські корогви по парно; в) хор монастирських співаків; г) учні монастирської церковно-парафіяльної школи; ґ) євангеліє, несене ієромонахом, при ньому два ієродиякона з кадилами; д) коливо, несене послушником у стихарі; е) ікона Спасителя, несена ієромонахом; є) відзнаки померлого та ордени, несені на двох подушках; ж) посох; з) на блюдах несли малий омофор з митрою та клобук з чотками, два ієродиякона несли хрест та панагію; і гріб з тілом почилого, з рипідами, дикирієм та трикирієм.
Під дзвін тіло померлого владики внесено було до храму, у якому зустріли його два ієромонаха у повному убранні, з них один тримав хрест на блюді. Гріб був поставлений у середині храму на катафалк; з кутів поставлені чотири підсвічника; над серединою гробу улаштовані дві рипіди; на правому східному куті катафалку поставлений предносний хрест, а з лівого архиєрейський посох із сулком, а зі східного боку гроба встановлений столик, на якому поставлено дикирій і трикирій, блюдо з повним омофором, клобук та чотки, далі - аналой, а на ньому келійна ікона Божої Матері, у головах також аналой і на ньому розкрите євангеліє від Іоанна. Коли усе було приведено у належний порядок, преосвященний обкадив тричі гріб, і почалася панахида, а після закінчення її читання євангелія.
О 5 год. вечора була відбута урочиста заупокійна усенощна. У понеділок о 9 год. ранку, була відслужена літургія преосвященним Киріоном, у співслужінні намісника монастиря, ігумена Феодосія, скарбника Веніаміна, благочинного ієромонаха Інокентія та шести ієромонахів.
Після закінчення літургії преосвященний Киріон сказав промову.
Відспівування проведено тими-само особами. Після п'ятого євангелія скарбник монастиря ієромонах Веніамін голосно і виразно прочитав за заповітом грамоту почилого, котра ним написана за рік до смерті. Грамота викликала сильне враження, чимало хто плакав. Після останньої єктинії намісник подав преосвященному Киріону дозвільну молитву, яку владика прочитав і уклав до рук померлого. Почалося прощання. Після останньої сугубої єктинії владика підійшов до гробу, зробив три земних поклони, приклався до хреста та євангелія. Потім попрощалися усі священнослужителі та присутні. У тому-само порядку сумна процесія рушила до церкви св. мученика єпископа Григорія, де й була вирита для небіжчика могила, з північного її боку. Тут, після зняття з почилого мантії, преосвященний прийняв судину з єлеєм полив його хрестоподібно на померлого і затим, прийнявши землю, посипав нею хрестоподібно померлого. Владиці подали "дикарій" і "трикирій", котрі стояли біля гробу покійного і він зробив "відпуст", погасивши над гробом ці світильники почилого. Гріб з рештками померлого був опущений до могили і поставлений у склепі".
7 (20) жовтня:
"БЕРИСЛАВ.
Від туги за дружиною. Пожежа заводу.
Псаломщик Зелінський, 25-річна молода людина, місяць тому поховав свою молоду дружину, з якою щасливо прожив 2 роки. Зелінський сильно затужив, але ніхто усе таки не підозрював, що він так сильно побивався. 3-го жовтня сторож церкви помітив, що до другої години дня квартира Зелінського заперта із середини і про це заявив священику, за розпорядженням якого була запрошена поліція. Коли зламали двері, то очам тих, хто увійшов, постала наступна картина: на ліжку лежав без свідомості Зелінський з явними ознаками отруєння; у руках у нього була фотографічна картка його покійної дружини. На комоді стояла склянка з рештками отрути. В іншій кімнаті на столі лежали три інші фотографічні картки покійної дружини і записка Зелінського до його батьків, у якій він прохає пробачити його; він переходить у кращий світ до своєї Марусі, де буде з нею за них молити Бога; також просить він поховати його в одній могилі з дружиною. Після прибуття земського лікаря, хворий був відправлений до земської лікарні, але там досі ще не вдалося його привести до тями, життя хворого у непевному стані. Зелінський уродженець м. Херсона, син набірника. - У суботу 4 жовтня, о 5 год. ранку, обивателі були розбуджені сполошним дзвоном, що сповіщав про пожежу. Горів ливарний завод Р.Айзенштока. Завдяки значній кількості легкозаймистих матеріалів на заводі, пожежа набула великих розмірів, і нашій пожежній команді важко було боротися з вогняною стихією. Удалося лише відстояти житлове приміщення власника заводу, а сам завод згорів увесь, з усіма машинами, електричною установкою та інструментами. Завод був застрахований у 900 крб. Причиною пожежі, як говорять, необережне поводження хлопчика з газодвигуном.
17 (30) жовтня:
100-річний ювілей
Григорієво-Бізюкового монастиря.
У вересні поточного року Свято-Григоріївська обитель святкувала 100-річчя свого існування. Святкування тривало упродовж трьох днів, з 13 по 15 вересня включно за наступною виробленою, затвердженою священним синодом, програмою:
1) У суботу, 13 вересня напередодні свята Здвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього відслужена архієрейським служінням заукопокійна літургія у Григоріївській церкві, яка одночасна заснуванню монастиря і після літургії панахида за у Бозі почилими: Государинею Імператрицею Катериною ІІ, Государями Імператорами: Олександром І, Миколою І, Олександром ІІ та Олександром ІІІ, Найсвітлішим князем Григорієм Олександровичем Потьомкіним - Таврійським; преосвященними митрополитами: Платоном, Леонтієм та Сергієм, архієпископами: Гавриїлом, Інокентієм, Димитрієм, Іоанникієм, Никанором, настоятелями та благодійниками монастиря. Того само дня о 6 годині вечора почалося святкове всенощне бдіння, створюване у соборній монастирській церкві з виходом із храму для сотворення літії та з належним згідно чину Здвиженням Хреста.
2) у неділю 14 вересня рання літургія соборне здійснена у Григоріївській церкві; у соборній церкві здійснено мале освячення води. О 9 годині ранку почався дзвін до пізньої літургії, який здійснюється у соборі архієпископом у сослужінні почесних осіб з чернечого та білого духівництва. Після закінчення літургії, посеред храму відслужений благодатний молебень. Після оголошення протодияконом "Бог Господь" при співі належних за чином тропарів, духівництво вийшло із собору для здійснення хресного ходу довкола храму, з вигукуванням з кожного боку літійних єктеній, а зі східного - з прочитанням Апостола та Євангелія та з кропленням стін храму. Молебень скінчився у соборі звичними многоліттями. Після виходу із собору, благословлена трапеза, котра приготовлена для очікуваних для урочистостей богомольців. Цього дня у монастирі дзвін продовжувався протягом усього дня до вечірнього богослужіння.
3) у понеділок 15 вересня соборна служба літургії у Григоріївській церкві і після молебню святителю Григорію, просвітнику Вірменії, з приєднанням на сугубій єктенії-моління про здоров'я та порятунок усіх мешканців монастиря та благодійників, та з проголошенням звичного багатоліття. Після закінчення служби усі настоятельські й братські келлії та інші приміщення як усередині монастиря, так і поза нього - школа, лікарня, готель та інш. скроплені святою водою. Потім у монастирській залі, у присутності братії, сторонніх відвідувачів та учнів монастирської школи, після співу "Царю небесний", зачитана історична записка про Григоріїв - Бізюків монастир і про особливі події, що були у ньому протягом сторічного його існування - ; читання закінчене співом "Достойно єсть".
До дня Здвиження Хреста Господнього до Бізюкового монастиря щорічно лине маса богомольців - буває їх понад 5 тисяч. А до подвійного святкування - Здвиження і сторіччя монастиря очікувалося їх ще більше. Тому і приготування до урочистості почалося набагато раніше, аніж раніше. Величезний двоповерховий будинок монастирського готелю після деякого внутрішнього ремонтування - призначений був для розташування почесних гостей; для богомольців приготовано було 3 бараки: два дерев'яних і один кам'яний, кожен при 4-5 відділах. Усі бараки обставлені були уздовж стін нарами, освітлені лампами та ліхтарями, до кожного відділу було призначено по одному сторожу.
Народ став прибувати з 9 числа; тоді з'явилася й поліційна сторожа.
У середу 10 вересня монастирська братія стрічала свого архипастиря і настоятеля - високопреосвященного Іустина архиєпископа херсонського й одеського, який прибув уранці о 9 год. пароплавом р.[осійського] т.[овариства] "Ловким".
Зустріч владики відбувалася побіля святих воріт монастиря; тут перебувала уся братія, учні зі своєю учителькою і народ.
Високопреосвященний Іустин, одягнувши тут мантію, із св. хрестом у руках, позаду ченців - служок в убранні при дзвоновому тризвоні і співах монастирських півчих, пройшов до Воскресенського собору, де, після звичайної літії, було проголошено ієродияконом многоліття Государю Імператору, Усьому Царюючому Дому, св. синоду і високопреосвященному Іустину. Після виходу з храму високопреосвященний владика у супроводі преосвященного Іустина єпископа рязанського, котрий мешкає у монастирі на покої, о. намісника та інших духовних осіб, пройшов до настоятельських покоїв.
О 12 годині того само дня владика відвідав монастирську церковно-парафіяльну школу.
Владика екзаменував знання із Закону Божого і дозволив не проводити занять протягом трьох днів.
Уже опівдні середи богомольці почали прибувати у великій кількості, а у четвер, п'ятницю й суботу вони почали прибувати масами.
Богомольці прибували пароплавами, переправлялися дубами і шаландами та приїздили сухим шляхом кіньми. За приблизним розрахунком за три дні богомольців зібралося 15-20 тис.
У п'ятницю, 12 вересня до монастиря прибув преосвященний Киріон, єпископ ново- миргородський і увечері здійснював всенощне бдіння. Під час богослужіння народу роздавалися у великій кількості іконки та брошури, котрі містили у собі короткий історичний нарис Бізюкового монастиря. Під час урочистого обіду, який відбувся у монастирі, були висловлені промови високопреосвященним Іустином, преосвященним Киріоном, уповноваженим палестинського товариства М.І.Осиповим та інш. особами. Під час усього часу святкування стояла дивна тепла погода. Не дивлячись на величезний наплив народу, порядок жодного разу не порушувався".
18 (31) жовтня:
"КОЛ. ШВЕДСЬКА,
Херсонської губернії.
Усепідданіше клопотання.
Улітку 1901 р. селянами шведської кол.[онії] Херсонської губ. подане на Височайше Ім'я прохання про відновлення дарованих ним Височайшими указами прав. Приводом до цього стали наступні обставини: у 1781 році предки прохачів указом Імператриці Катерини ІІ, були переведені з острова Даґо, Естляндської губ.[ернії], і поселені у Ново-Російському краї, у межах херсонської губернії біля м.Берислава. При поселенні вони були забезпечені землею у кількості 11749 дес. Пізніше, у 1799 р., указом Імператора Павла Петровича, права ці були підтверджені, при чому було проведене генеральне межування. Але усі документи, що були у селян, були знищені пожежею. За життя генерал-губернатора Потьомкіна спроби кількох осіб захопити частину землі шведських селян не увінчалися успіхом, оскільки засновник колонії князь Потьомкін відстоював їх права і захищав їх. Пізніше-ж, із запровадженням "контори опікунства", права ці були порушені тим, що у 1804 році на землі шведів були поселені німецькі вихідці, що утворили німецькі колонії "Клостердорф", "Шланґендорф" і "Мюльґаузендорф". Під ці поселення від шведів було відібрано 8453 дес.
До зазначеного усепідданішого прохання додані: копія межової книги, копія плану генерального межування і деякі інші документи. З цих документів видно, що, при оселенні німців "конторою опікунства" на дачу шведських селян, німці були наділені далеко меншою кількістю землі, аніж вони користуються у теперішній час, так що корінне населення тоді не було обмежене. Але лихо шведів полягало у наступному. Оскільки німецькі колонії утворили 3 самостійні колонії, то на волосних сходах у них виявлялося більшість голосів, і усі питання вирішувалися на їх користь. Окрім того німцям протеґували адміністративні особи з німців-же, які служили в "конторі опікунства" і попечительському комітеті. Так само шведи, внаслідок своєї некультурності і великій кількості прибуткових занять (рибальство та інш.), зневажали хліборобством. Тому німцям легко вдавалося захопити усе більше і більше землі, і, у решті решт, у володінні шведських селян залишалося усього 3240 д.[есятин]. На щастя, попечительські комітети були скасовані і разом з тим припинилися захоплення. У 1872 р. шведським селянам, як і німецьким колоністам, були видані "володільні записки". Тепер у нас усіх цікавить питання, на чиєму боці буде перемога. На думку одних юристів, німецькі колоністи опираються на 100 річну давнину, на протязі якої вони безспірно і фактично володіли землею; інші-ж знаходять, це німці заволоділи землею незаконно, і шведи мають право на привілеї, даровані їм Імператрицею Катериною ІІ. Поживемо - побачимо".
19 жовтня (1 листопада):
"Для клостердорфського училища потрібен учитель німецької мови із знанням справи кістера21; жалування від 400 до 500 крб. на рік, при готовій квартирі, опаленні і освітленні, сімейний чи холостий, і щоб мав звання учителя. С.Клостердорф, Старошведської волості, Херсонського п."
28 жовтня (10 листопада):
"БЕРИСЛАВ.
Управський звіт.
Вже, здається, в усіх міських управліннях Росії закінчені звіти, передані ревізійним комісіям на перевірку і подані останніми на затвердження думи; і лише у нашому маленькому містечку ніяк не можуть підвести підсумків своєї діяльності. А пора-б уже цією справою зайнятися, оскільки ось уже й кінець року не за горами, потрібно приступати до складання кошторису на 1904 рік, а тут ще управа не подала звіту і за 1902 р. Нагадуємо нашій управі про це, в інтересах справи: інакше, при поспішній роботі, ні ревізійна, ні кошторисна комісії не у змозі будуть уважно і сумлінно поставитися до справи. Думаємо, що не з цією метою управа гальмує справу і так нескінченно запізнюється зі своїм звітом. Згідно міського положення вересень місяць вважається граничним для подання доповіді у думу про результати ревізії звіту; а у нас вже десятий кінчається, а звіт усе ще не вийшов з фабрики-управи. Коли-ж, нарешті, управа його закінчить і подасть ревізійній комісії? І коли остання управиться зі своєю справою і ознайомить думу із справами "давно минулих днів"? Пора, давно пора".
5 (18) листопада:
"БЕРИСЛАВ.
Плавні. Освітлення.
"Нашим міським плавням прийшов, вочевидь, кінець, оскільки йде у них безперестанна хижацька робота. Обивателі рубають сокирою, пиляють пилкою чи просто ламають усяке дерево; немає пощади ні старому, ні молодому. В усій плавні справді не можна знайти жодного дерева, яке не було б знівечено рукою хижого обивателя і це неподобство твориться серед білого дня. Кожен день ціла армія чоловіків, баб і підлітків безперервно несуть з плавні в'язанки дров. Дивлячись на це масове винищення лісу, мимоволі задаєш собі питання: де ж наші отці міста і поставлені ними для охорони плавень три міських сторожа? Де завідувач плавнями, що отримує разом із сторожами понад 700 крб. на рік? Завідувач плавнями (він і помічник міського голови), щоправда, справно відвідує міські плавні, але він їздить лише узліссями, а з узліску не можна бачити того, що робиться у лісі. До того ж у п. завідувача, уже дуже багато справ з ведення міського господарства, так що за плавнями геть немає коли дивитися. Якщо подібна "охорона" буде продовжуватися, то у недалекому майбутньому у нас залишиться про плавні один лиш спогад.
Освітлення нашого міста також примушує бажати багато кращого, бо у нас ліхтарі запалюються за особистим розсудом ліхтарників, які, до речі сказати, дуже рідко бувають у "своєму вигляді", хоча це не заважає їм справно отримувати від управи матеріали для освітлення міста, як то: гас, сірники, машинки, стекла та інш. Одне лише нас дивує, як ці люди, отримуючи жалування усього 8 крб. на місяць, примудряються жити цілий місяць із сім'єю і бути ледь не щоденно п'яними".
8 (21) листопада:
"БЕРИСЛАВ.
Бродячі собаки.
За кількістю собак наше місто заткнуло за пояс здається столицю Туреччини, де, як відомо, собаки ніколи не знищуються з огляду священного звичаю. Не знаю з огляду яких міркувань але тільки і у нас з деякого часу завівся цей турецький звичай, завдяки якому наш базар і наші вулиці нагадують собою справжній зоологічний сад, оскільки, окрім нескінченної кількості собак, цими вулицями вільно розгулюють і багато інших представників чотириногого царства: свині, корови, коні (останні нерідко з биндюгами мандрують тротуарами, полишивши своїх хазяїв біля монопольки)... Та гірше усього, що проти собак не вживається енергійних заходів, тим паче, що між ними уже давно завівся сказ. Ще улітку були покусані і люди і, звичайно, собаки, які послідовно продовжують передавати цю жахливу отруту. Восени в іншому кінці міста був знову нещасний випадок із священиком, котрого покусав скажений собака. Днями у центрі міста знову скажений собака покусав двох людей і багатьох собак і свиней. Люди відправлені до Одеси, а покусаним тваринам не можливо вести реєстрацію, оскільки вони не звертаються ні до лікарів, ні до "отців міста"... Належало-б зробити розпорядження про поголівне винищення бродячих собак, інакше сказ їхній може загрожувати серйозною небезпекою для усього населення нашого міста".
13 (26) листопада:
"БЕРИСЛАВ.
Бездоріжжя.
З 1-го листопада припинилося у нас доставляння поштової кореспонденції на пароплавах р.[осійського] т.[овариства] п.[ароплавства] і т.[оргівлі], і ми пошту отримуємо лише 3 рази на тиждень, а якщо поштові коні де небудь по дорозі зав'язнуть, то пошта отримується і раз на тиждень. Таким чином, з 1-го листопада на цілих 5 місяців ми геть відрізані від усього світу, і аби мати можливість побачити Божий світ, треба їздити у знаменитих бериславських омнібусах до Херсона, що однак поєднано з немалим ризиком, бо омнібусна їзда, коли і не загрожує смертю, то, в усякому разі, розтрясе кісточки до того, що потім необхідно звернутися за допомогою до костоправа".
16 (29) листопада:
"У Б Е Р И С Л А В І. (мова далі йде про продаж. - Упор.)
Дружини Бериславського міщанина Нехами Зеліківни Айзеншток, будинок 2 частини, 2-й кварт, на розі Катеринославської та Поліцейської вул, під № 550-138, а по окладн. книз. під № 550. Землі 600 кв. саж. по закл. свід. Позика 7000 крб, кап. д. 6256 крб. 7 коп., пільг пл. 252 крб. 22 коп., нед. 541 крб. 8 коп.
Удови Бериславського міщанина Гені Ізраїлівни Білінкой, будинок на розі Олександрівської та Катеринославської вул., під № 760. Землі 213 1/3 кв. саж. по закл. св. Позика 3000 крб., кап.д. 2387 крб. 90 коп., пільг пл. 131 крб. 4 коп., нед. 340 крб. 52 коп.
Померлого Бериславського міщанина Петра Івановича Даниленка, будинок по Каховській вул. Землі по заклад. св. у довжину 22 1/2 саж. і ширину 17 1/2 саж. Позика 2000 крб., кап. д. 1776 крб. 37 коп., пільг пл. 71 крб. 76 коп., нед. 105 крб. 34 коп.
Бериславського міщанина Деоміда Петровича Чепурного, будинок на розі Нижньої Бериславської та Торгової вул., по книз. міської управи № 687. Землі під закл. св. по Нижній Бериславській вул. 10 саж. 2 арш., по Торговій вул. 10 саж. 1 арш 11 верш., від будинку Живодера 20 саж., від будинку Павлюченка 11 саж. 1 арш. Позика 1300 крб., кап. д. 1009 крб. 30 коп., пільг. пл. 56 крб. 11 коп., нед. 93 крб. 32 коп.
Бериславського міщанина Герша Лазарева Етінгена, будинок на розі Успенської та Єврейської вул. 74 кварт., № 631. Землі 425 кв. саж. по заклад. свід. Позика 5000 крб., кап. д. 3979 крб. 84 коп., пільг пл. 218 крб. 40 коп., нед. 297 крб. 70 коп.".
19 листопада (2 грудня):
"Херсонське губернське земське зібрання
ХХХІХ чергова сесія 1903 р.
Засідання 17 листопада
... У заштатному місті Бериславі, Херсонської губернії існує з 1875 року морехідний клас. У колишні часи населення м. Берислава знаходило значні заробітки у місцевому вітрильному каботажі. Але тепер, коли з розвитком пароплавства на Чорному морі і пониззях Дніпра каботаж цей скорочується заробіток для Берислава з кожним роком втрачає своє значення і внаслідок цього населення Берислава, яке ще у 60-х роках будувало до 10 вітрильних суден щорічно, за 5-річчя з 1896 по 1902 р. не збудувало жодного судна. Зрозуміло, що за таких умов існування у м. Бериславі морехідного навчального закладу уявляється геть зайвим для місцевого населення. Для місцевостей, більш близьких до виходу до моря, воно також не має ніякого значення, оскільки там зосереджені на близькій одне від одного відстані три морських училища: у Херсоні, Олешках та у с. Гола Пристань. З огляду на усі ці міркування, на думку відділу торгового мореплавства морехідний клас в Бериславі належить закрити, замінивши його якимось іншим навчальним закладом, більш відповідним потребам населення. На думку херсонської повітової земської управи таким училищем належить вважати ремісниче. Губернські збори приєднуються до думки повітової управи..."
20 листопада (3 грудня):
"БІЗЮКІВ МОНАСТИР.
Пам'ятники старовини.
Поблизу Бізюкового монастиря є стародавнє городище на крутому й високому березі Дніпра, що прилягає одним боком до "Пропасної балки", про яку у народі ходять леґендарні розповіді, як про місцеперебування нечистої сили, котра стереже зариті запоріжцями незліченні скарби. Правдоподібно у цих розповідях лише те, що у XVIII столітті десь над "Пропасною балкою" були "зимівники" запорожців, а у старому городищі 100 років тому стояло подвір'я Софроніївського (Курської губ.) монастиря. У народі городище те уважається за турецьке: говорять, що воно було важливим укріпленим пунктом на російському у ті часи кордоні і що у городищі-ж розташовувалася й турецька мечеть. Огляд городища, проведений 1895 р. археологом В.І.Гошкевичем, показав повну можливість стратегічного значення городища у турецькі часи. З річки воно неприступне: сходження занадто круте і високе, з боку Пропасної балки піднятися не так важко; тому узбережний бік зовсім не має валу, з інших-же боків городище оточує високий і досі вал, складений з величезних брил вапняку, який становить масив скелі, на котрій розташоване городище. Виразно помітний виїзд на північному боці, до степу, певно сильно захищений у старовину, судячи з куп каміння, що височіють тут. Але дослідження це привело до висновку, що перші поселення на місці городища належить віднести до найглибшої давнини - до епохи утворення перших у нашому краї людських поселень. У цьому переконує знайдений там п.Гошкевичем фрагмент кам'яного молота із свердлиною, переданий ним на зберігання до херсонського археологічного музею. Там само зібрані названим дослідником черешки чорнолакових і червонолакових посудин, уламки грецьких амфор та інші рештки культури стародавньої Еллади. Нещодавно тут були зроблені інші знахідки, які підтверджують думку про глибоку давнину цього поселення. Теперішнім літом добували камінь на схилі Пропасної балки, і робітники знайшли цілий кам'яний молоток; купив його п. Бібер, що мешкає у м.Бериславі. На схилі Пропасної балки будували хату для свинаря і при розкопці знайшли вхід до печери. Ченці Бізюкового монастиря проникли до неї і переконалися, що склепіння печери "муровані", виведені з каменю, підлога також викладена чотирикутними плитами з білого каменю. Вхід до печери знову засипали землею; але відшукати його було б не важко. Будемо сподіватися, що херсонська учена архівна комісія зверне увагу на ці знахідки. Бути може, їй невідомо також, що неподалік від цієї-ж місцевості, біля Дудчиної, на землі П.Г.Яковлева знайдений був бронзовий "божок", котрий зараз зберігається у дочки власника, у Лепетисі. Восени цього року управляючим консулівською економією В.Л.Райковським проведені були розкопки до 40 стародавніх могил на економській землі. Між іншим, як говорять, ним були знайдені два саркофаги з великих тонких плит з гарними статуями. Варто п.п.археологам звернути увагу на Пропасну балку, на городище над нею і околицю цих місць".
13 (26) грудня:
"БЕРИСЛАВ.
Потреби прогімназії. Знайдений хлопчик.
Одним з суттєвих недоліків у новій у нас жіночій прогімназії є украй тісне і невдале в усіх відношеннях приміщення цього навчального закладу. У прогімназії уже з перших пір зібралося біля 100 учениць, і така кількість діточок тулиться усього у 4-х кімнатах; двір маленький, і діткам під час перерв ніде побігати, погратися. Будинок, де розташовується прогімназія, знаходиться на самому базарі, постійно наповненому бричками. Взагалі, місце вельми незручне і з гігієнічних, і з інших відношень.
У міщанина Ілька Євсеєва, шевця за ремеслом, 13 листопада пропав син Степан 8 років. Найенергійні розшуки хлопчика не привели ні до чого, і нещасний Степан пропав безслідно, немов у воду канув. З приводу зникнення дитини пішли містом різні чутки: то говорили, що Степана завезли цигани, що хлопчик утонув, за іншими версіями хлопчика викрали каліки-жебраки, словом, чуткам і пересудам небуло кінця; а бідні батьки, проливши чимало сліз, оплакували свого сина і майже змирилися з думкою про його смерть. Між тим поліційні розшуки зниклої дитини увінчалися повним успіхом: уряднику кол.[онії] Львово удалося знайти хлопчика у селі Олександрівка, на землі поміщика Писарева. Хлопчик був привезений до Берислава і ощасливлені батьки прийняли його живого й здорового".
19 грудня 1903 р. (1 січня 1904 р.):
"У 4 засіданні судноплавного з'їзду, що відбувається у Києві, за сл.[овами] "Кієв.[ской] газ.[єти]" була заслухана доповідь начальника 4-ї судноплавної дистанції катеринославського відділення Заваріна: "Про незручності і перешкоди для судноплавства, які становить міст через р. Дніпро біля м. Берислава". Доповідь ця аналогічна з доповіддю Юрковського про Варварівський міст біля м. Миколаєва. П.[ан] Заварін також говорив про тяжкість податку для судновласників за розведення мосту і про бажану заміну його буксирною чи поромною переправою, оскільки потреба у ньому з припиненням чумацтва минула, а міст існуючий сильно утруднює судноплавство. З приводу цих двох доповідей висловлювали свої думки п.п. Пескер, Гальперін, Шестериков, Марченко, Проценко, Баптисманський та інш. З'їзд ухвалив: по-перше, порушити клопотання про безумовну і скорішу заміну Бериславського мосту буксирною чи поромною переправою, що за нинішнього розвитку судноплавства на нижньому Дніпрі є нагальною і невідкладною з огляду не лише утруднень, а й постійної небезпеки, що являє собою цей міст..."
20 грудня 1903 р. (2 січня 1904 р):
"КАЧКАРІВКА.
Пияцтво.
Наші жалюгідні, занехаяні качкаряни, були б вони на крапельку енергійніші, зуміли б собі виклопотати улаштування пошти, у якій відчувається усе більша й більша необхідність. Та можна з певністю сказати, що пошти у нас не буде до того часу, поки саме поштове відомство не улаштує тут відділення на власний ризик, котрого власне кажучи і немає тут. Навіть чайна тов.[ариства] тверезості відчинилася у нас лише завдяки втручанню акцизного відомства. Громада дуже мало цікавиться цим питанням і ось чому стан чайної лишає бажати чималого. Чай сам собою навряд чи притягне бодай і найневибагливішого селянина, а розумних розваг немає ніяких. Зрозуміло, що за таких умов єдине устремління народу - це до горілки. Казенна винна крамниця завжди переповнена. П'ють, на вулицях, на возах і у будинках. Біля дверей винної крамниці у свята стоїть хвіст. Горілка глушить тут усі інші людські потреби".
23 грудня 1903 р. (5 січня 1904 р.):
"На святкуванні у Григорієво-Бізюковому монастирі, з нагоди століття існування обителі, ухвалено було клопотати про дозвіл офірувати в ознаменування ювілею 10.000 крб. з монастирських сум в допомогу духівництву херс.[онського] навчального округу на будівництво нових будов для місцевого духовного училища. Високопреосвященним Іустином тепер отриманий указ св. Синоду про задоволення цього клопотання. Владика приписав наміснику Бізюкового монастиря з братією переправити офіровану суму до правління херс.[онського] духовного училища".
24 грудня 1903 р. (6 січня 1904 р.):
"КАЧКАРІВКА,
с. Дніпровського повіту. (помилка - має бути "Херсонського". - Упор.)
Поштово-телеграфне відділення. Народні читання.
Наші селяни наче починають прокидатися. Днями на сільському сході ухвалене рішення громади з метою клопотати про відкриття у с.Качкарівці поштово-телеграфного відділення. Громада згодна зі свого боку дати приміщення, обслугу, опалення і освітлення, а волость дає коней і бере на себе ще деякі витрати. Треба сподіватися, що навколишні поміщики та взагалі усі ті, яким часто доводиться удаватися до послуг пошти й телеграфу, підуть на зустріч цій назрілій необхідності своїм посильним внеском, оскільки, окрім того, що дає сільська громада і волость, необхідно ще біля 600 к.[арбованців], які, за бажаної чутливості громади на гарне починання, вельми легко зібрати. Як ми чули, до майбутніх свят попечителями чайної тов.[ариства] тверез.[ості] замислюється улаштування спектаклю. Думають поставити "Наталку Полтавку". Можна лише від душі вітати цей задум, коли тільки він здійсниться, бо вже занадто темний місцевий люд. Можна порадити нашим попечителям постаратися організувати систематичні читання, які б мали загальнорозвиваючий характер, раптом удасться бодай трішки зняти з нашого муричка [мабуть, помилка у тексті, треба - "мужичка" - Упор.] товстезну кору невігластва, котра так тісно приросла до нього і якою так уміло користуються різні суб'єкти, яким, доречно, належало б згідно свого громадського становища та розвитку, навпаки, піклуватися про викорінення мороку та неуцтва".
31 грудня 1903 р. (13 січня 1904 р.):
"БЕРИСЛАВ.
Неподобства у бібліотеці.
На кожну нову людину наша бібліотека справить відрадне враження. Для такого маленького містечка, як Берислав, бібліотека володіє доволі значною кількістю книг з різних галузей знань. Розташовується вона у просторому, світлому та затишному приміщенні, передплачує достатню кількість газет та журналів і у коштах вона, здається, не обтяжена. Але треба відвідати бібліотеку кілька разів і здійснити спробу скористатися нею, як первісне враження швидко розвіюється, залишаючи місце геть протилежному. Виявляється, що не кожному смертному доступно усе це. Поспішаєте ви, наприклад, до бібліотеки, з наміром прочитати щойно отриману свіжу газету але, бібліотека виявляється зачиненою на замок. Ви здивовано дивитеся на годинник, перевіряєте оголошення на дверях і дивуєтеся: бібліотека має відчинятися о 6 г., а годинник показує 7. Бібліотечні вершителі доль, вочевидь, полюбляють пов'язувати себе якимись ... [Далі - ушкодження газетного тексту. - Упор.] ...отримання книг додому. Ви резонно думаєте, що ви будете читати книжки за власним вибором, але це лише приємна помилка. Яку б ви не витребували книжку, ви отримуєте відповідь, що її немає, і ви хоч-не-хоч погоджуєтеся узяти першу, що попалася під руки книгу. Якщо, однак, ви глибше зануритеся у справу, то виявиться, що книжки одначе у шафах є, та тільки у них не розберешся і не знайдеш того, що тобі потрібно, бо там хаотнеча повна. Невже-ж усе це невідомо пп. директорам бібліотеки?!".
1 пристав - начальник місцевої поліції у дореволюційній Росії.
2 Клостердорф - німецька колонія; зараз - у межах с. Зміївка.
3 стукалка і винт - азартні картярські ігри.
4 зелена тканина - азартні ігри, як правило, проводяться за столом, укритим тканиною зеленого кольору.
5 Забалка, Пойдунівка - відповідно західна та східна частини Берислава.
6 гласний - депутат органу місцевого самоврядування Російської імперії на початку ХХ ст.
7 дума - представницький виборний орган місцевого управління Російської імперії на поч. ХХ ст.
8 офіра - пожертва, дарування.
9 синагога - молитовний будинок сповідників іудейської віри.
10 кардегардія - приміщення для ув'язнених.
11 омнібус - кінна багатомісна карета, попередник автобуса.
12 Британи - зараз смт. Дніпряни.
13 Шейлок - герой літературних творів, зокрема В.Шекспіра; єврей-лихвар, що наживався завдяки великим відсоткам.
14 Старошведське - зараз у межах с. Зміївка.
15 Олешки - історична назва Цюрупинська (до 1928 р.).
16 Сейдеминуха - (Велика Сейдеминуха) - історична назва смт.Калінінське Великоолександрівського району (до 1927 р.).
17 Тифліс - стара назва Тбілісі.
18 Мюльґаузендорф - німецька колонія; зараз - у межах с.Зміївка.
19 "єко" - "єврєйскоє колонізаціонноє общєство" - єврейське колонізаційне товариство.
20 аблакати - простонародна назва адвокатів.
21 кістер - помічник або заступник пастора у лютеранській церкві.
Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав
Пишіть реферати та курсові.
При передруці посилання залишайте на місцях!