Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Молода муза. Випуск 1
Бериславщина: рік 1905
Голос Батьківщини
Інна Рижик-Нежуріна. Мить
Анатолій Дунаєв. Жива любов, жива
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 9
Микола Швидун. Батьківська криниця
Батьківська криниця
Лірика
2006

Швидун М.Є.

Батьківська криниця: Лірика. - К.-Херсон, 2006. - 59 с.

 


 

"Все в житті моїм віддано школі..."

Це зізнання автора "Батьківської криниці" багато що прояснює у її змісті. Так, Микола Швидун - педагог від Бога (історик), але він і поет, лірик за рядковою сутністю. Здається, зі школи Володимира Сосюри. Багато віршів по-справжньому хвилюють, будять думку і серце. Можна лише пошкодувати, що школа десь таки притлумила поетичний розвій Миколи Швидуна, друга моєї юності, а нині колеги. Як на мою думку, в пенсійному віці він доходить "свого зросту і сили" як поет. Дай Бог йому лебединого віку і творчого розкрилля. Нівроку, про себе він сказав: "Липень літо підняв до зеніту". Про осінь помовчимо. Не гріх бо поклопотатися -


Щоб у юність пірнути свою,
Я на тім непорушно стою.

Микола Братан,
поет, заслужений діяч мистецтв України

 


 


Батьківська криниця

Зачерпну води я у відерце
Із криниці в батьківськім саду...
Нахилюсь, нап'юся натщесерце
І забуду про свою біду.

Гнів душі я рідною водою
Погашу, як тліючий пожар.
І відчую душу молодою
Без незгод суттєвих і без чвар.

Ой криниченько-криниця,
Дай водиченьки напиться,
Низько в пояс поклониться
І пізнать... Пізнать, хто я...
Доленько моя.

Як себе побачу у відерці
Вже не юним, сивим і старим,
Вмить відкрию хвірточку у серці
Тим далеким співам молодим.

Бо вода із отчої криниці,
З чарівного давнього відра
Вимива з душі усі дрібниці
Для тепла великого й добра.

Ой криниченько-криниця,
Моя доле-чарівниця,
Дай у тебе подивиться
І водиченьки напиться.
Ти глибокая.
Синьоокая.

* * *

Може, пісня моя це остання...
Хай нашіптують зміст їй літа
Про оте, про велике кохання,
Що з душі в білий світ відліта.

Чисте й ніжне, як вранці росинка,
Та, що Сонце у себе вміща.
Як твоя білосніжна косинка,
Що торкнулась мойого плеча.

Та чи міг би без тебе я жити,
Без твоїх іскрометних очей?..
Та чи зміг би я іншу любити
Скільки літ, скільки днів і ночей?..

Може, пісня моя це остання
У мої вже похилі літа...
Тож нехай вона славить кохання
І у юні серця заліта.

* * *

Я підсніжник і в мороз дістану,
Лід на ньому серцем розтоплю.
Сам відкритим на дорозі стану
Й перехожим вибухну: ЛЮБЛЮ!

Я люблю нестримно і шалено
Всім буттям клітиночок своїх.
Я люблю святково і буденно
Й припадаю до коханих ніг.

Хай одні подумають: "безумний..."
Другі хай промимрять, мов, дивак...
Треті хай позаздрять тій розумній,
У котру закохуються так.

Тільки б ця любов була одвітна,
Тільки б ця любов була жива.
Вірна і на все житія завітна
І багата, як зерном жнива.

Фіалки

Фіалки ти рвала у полі
Такі, як у тебе з-під вій.
Й здавалося: все в видноколі
Крутилося маревом мрій.

Фіалки, фіалки, фіалки...
Фіалки твої польові...
Не квіти - небесні то скалки,
Раз обертом все в голові.

У вічному морі любові,
В загадці отій віковій
Пливли ми на диво-човнові
До берега світлих надій.

Раз душу мою відібрали
І серце бентежне моє.
Мовчазно з-під вій чарували.
То в диво повірив я: є.

Фіалки, фіалки, фіалки...
Фіалки мої польові...
Не квіти - небесні ви скалки
Раз обертом все в голові.

* * *

Твої очі, зірниченьки ясні
В моїм серці бентежнім горять,
Їх ліхтарики вічно незгасні
Світлячками в душі майорять.

Уночі не дають мені спати,
Все у простір небесний зовуть.
Й я лечу тобі квіти збирати.
На молочну омріяну путь.

Все для тебе, для тебе, для тебе
Моє слово, душа і думки.
І степи... І моря... Й навіть небо
Й вічно сяючі в ньому зірки.

Спільне слово і думка єдина -
Це є правда, підмурок міцний.
Його чує в колисці дитина
І сприйма дивосвіт цей живий.

Бо душа моя й серце з тобою.
Й твої очі, мов вічні вогні,
Не наповняться гнівом-злобою,
Бо сміються вони і вві сні.

* * *


Падає багряне листя з вишні
Й стелиться доріжкою до ніг.
Ми з тобою у садочок вийшли,
А в обличчя - листопаду сніг.

Хмарки в небі, мов овець отари,
Поспіхом біжать кудись, біжать...
Може, у небеснії кошари...
Може, є своя в них сіножать?

Перелітні птиці пролетіли,
Журавлів останній ключ вгорі.
Горобці на жовту вишню сіли
І довбуться в листі снігурі.

У садочку все зимою диха.
У ставку густішає вода
Та ніхто не бачить в цьому лиха,
Бо природа вічно молода.

За зимою знов дихне весною...
Знову заспівають солов'ї.
Нам би так навчитися з тобою
Всі діла вирішувать свої.

* * *

В моїй душі любові очі
Фіалково щодня цвітуть.
Коли ж приходять тихі ночі -
В космічну даль зовуть, зовуть.

І ніби з'єднують з зірками...
Їх вабить, тягне дивний світ.
Здається, лиш змахну руками
І полечу... Привіт! Привіт!

Та щось в душі моїй двоїться.
Турботи в неї немалі,
Бо серце рветься... і боїться
Враз відірватись від землі.

Й покинути сади зелені,
Моря і гори, і гаї...
Степи, де бігають олені.
Пісні, що творять солов'ї.

Ой ні! Ой ні! Любові очі,
Ті, що фіалково цвітуть,
Навік земні, і дні і ночі
Мене ось тут, ось тут зовуть.

Тут - на землі моє кохання.
Тут - на землі знайду я рай.
І, пісенько моя остання,
Про це повідай всім... Лунай.

* * *

Ні! Не роки в тім виною,
Що ти постарів.
Просто душу молодою
Зберегти не вмів.

Прилучився до горілки
В молоді літа...
Нині кажеш: "Винна жінка...
Стала, мов, не та..."

Так!.. Не та... Ти з неї душу
Висотав навік.
І який, сказать я мушу,
Ти їй чоловік.

Шлюб узяв з зеленим змієм...
Друзі - алкаші.
Жінка плаче. Жінка тліє...
Де ж там буть душі?!


* * *


Грамафончики піонів
Пісню завели,
Ландишеві передзвони
Й ніжність ковили
В моїм серці поселились
Й співами живуть,
І співати не втомились,
Хоч не легка пугь
У житті нам простелилась
В цю пекучу мить...
А душа?..
Ти що, втомилась?!.
Треба...
Треба жить!

* * *


Летять невпинно дні і ночі
З них тижні клеються й роки...
Твої, кохана, милі очі
З моїми стрілись залюбки,
І серцю трепетно у грудях,
І таємниче, як колись,
В одне-єдинеє злились...
В одне кохання, що є в людях...
Й допоки будуть в наших грудях
Серця ганять гарячу кров,
Допоки й буде в нас любов
Ота, що знають тільки люди.

* * *


Ще не шуміли комиші,
Ще на ставку дзеркальна гладь,
А я молю: погладь... погладь
І по плечу... і по душі.

Скажи тихесенько: люблю
Мені одному. Таємниче,
Чарівно дивлячись в обличчя,
А то я серце загублю.

Губами дай мені торкнутись
Твоїх, не діткнутих ще губ
(Якщо тобі я також люб),
Дай у коханні потонути.

Ой, зашуміли комиші
Ставкова колихнулась гладь...
...Не бійся, гладь, кохана, гладь
Мене по серцю і душі.

* * *


У верби плакучої
Коси заплелися...
Ми з тобою скучили,
Міцно обнялися.

Серденько до серденька
Стукають у грудях.
Мимо нас тихенько
Стежкою йдуть люди.

Вітер розплітає
Коси у вербиченьки.
Серце моє тане...
Я цілую личенько.

Я цілую личенько,
Я цілую губи.
Поруч до криниченьки
Стежкою йдуть люди.

Люди не дивуються,
Всі нас добре знають
Йдуть... либонь, милуються,
Бо й самі кохають.

* * *


"І божевілля - без вина".

Тетяна Неліна


Якщо божевілля стає без вина,
То в світі є щось вагоміше.
Коли мимо мене проходить вона
І зорі сіяють ясніше.

Й дерева по-іншому ніжність свою
Проміннять у простір безмежний,
А я, зачарованим, мовчки стою,
Як явір на вітрі бентежний.

Освітлений сонцем твоєї краси
І рухів твоїх лебединих,
Очей твоїх ясних з відтінком роси
Невіданих в світі, єдиних.

Проходь.
Зупинись.
Озирнись.
Подивись.
Хто мліє отак біля тебе.
Кивни головою... В мій бік поклонись.
І більше нічого не треба.

Автор: 

Сторінки

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)