Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Інна Рижик-Нежуріна. Мить
Ігор Проценко. Цвіт вишні
Бериславщина: рік 1905
Микола Братан. Танго над лиманом
Сонце на рушнику
Наталя Коломієць. Дорога до себе
Інна Рижик-Нежуріна. Мить
Мить
Лірика
2006
ISBN: 
966-8547-80-2

Художник: Богдан Поліщук

Рижик-Нежуріна І.С.
Мить: Лірика. - К.-Херсон: Просвіта, 2006. - 39 с.: іл. - (Класна книга).

 

 

СПИНИВШИ ПРОСТІР

* * *

Соковиті повисли червневі зорі.
Вогким вечором вислизну з-за бузини.
Залихоманить любисток, любов'ю хворий,
Заскреготять вітряками примари-млини.

Піде примха шукати загублену пару
(Що сховалась і плаче за скельцями шиб),
Щоб наповнити щоки солодким узваром
Й гомоніти до ранку мовою риб.

Випадковості знак ворухнеться зачаттям.
Затремчу неспокійна і - ... розіллюсь
У сліпому світанку неспілим щастям,
Позичаючи ласку, життям обернусь.

* * *

Небо стає печерицею,
Просякнуте важкістю туману.
Тужавіють пори смутками
В епоху глобалізації.
Тендітна стеблинка грициків
Колише величну краплю.
Кров переповнює вени,
В душі почуваюсь опеньком.

* * *

Зметикувати б, як спинити простір,
Коли земля обплутана хмелями,
Коли уперше немовля вдихає
І голосом розпочинає еру.
Прапрадідам болять старечі кості,
Коли забуте грає чебрецями...
...у двадцять п'ятім кадрі пролітає
Життя, неначе згорблена химера.

* * *

Стерня вже в розпачі - розлучена з колоссям
Зганяє злість на зрошених ногах,
Тремтить і проситься… А літо щедро в росах
Шумить-бринить в рясних очеретах.
І я не втрималась, зірвалась і побігла
Назустріч осені. Полохаючи вись
Земля котилася, мов диня жовто-стигла.
І в ній одній і я, і день злились.

* * *

Коли дощ умиває
Брудно-сіре вікно,
Вимикаючи світло.
Фіранка - екран.
Крутить небо мені
Безкоштовне кіно,
Де краплин безкінечність
Подібна сльозам.

Поміж думок

Гаманець,
Роззявивши шкіряного рота,
Ковтає залізну гривню.
Вона застряє йому в горлі,
Спиняє подих -
Треба прокашлятися.
Вилітають мокротинням
Неперетравлені папірці,
Лягають до кошика
Подарунками для друзів.
...Позаздримо власнику
Такого гаманця...

Реквієм життя

Ще прислухаюся, хоч двері вже зачинено:
Пересторогою рипить лютневий сніг.
Стаю дикункою, не знаючи, коли мені
Вертатися до образів твоїх.
Ще не згасилося, іскриться й ледве тріскає,
Переполохано мовчить про свій порив.
Занепадаючи, очима не виблискують,
Вертаючи до неповторних слів.
Ще не затерлося, блищать новенькі літери.
Не заросло іще, і трохи десь болить.
Занепадаючи, хвилину тиху виберу.
Нехай воно ще трохи погорить…

* * *

Я відчуваю вже, як плине час.
А я стою відносно нерухома.
Втікати, бігти, вистрибнути враз!
Невже не буде більше переломів,
Підйомів, спадів, злетів і падінь?
Якби ж не біль, якби ж не ностальгія...
Поклич мене в свою русяву синь
Із сумніву і марної надії.
Я вже відчула плин свого часу,
Нестримний шал і пил його галопу.
Втікати - пішки, морем, автостопом,
Лише б тікати у твою красу...

* * *

Маленька моя кімната
Шибками світить у небо.
З моїх десяти квадратів
П'ять порожні без тебе.
Порожні пів-ліжка
І навіть пів-раю.
І тільки півсклянки
Вранці наллю чаю...

* * *

Поворотом наліво
порушую правила етики,
напрям руху по смузі
поставивши шкереберть.
Копирсаюсь у нетрях
твого (не мого) светрика,
доки совість-даїшник
не спинить моїх афер.

* * *

Викаже таємницю
Непідкупне сумління.
По половинці ділимо простір
Поштової скриньки.
Чи гартувати крицю,
Коли все-одно тлінні?
Спираючись на костур
Пошкандибало кохання...

* * *

Я не хотіла так розходитись:
У прірву кинуті листи.
По струнах серця тихо ходиш ти,
По струнах серця ходиш Ти.

Рядочок виструнчу адресою…
Мій невловимий адресат…
Лягають літери агресії,
Лягають літери у ряд.

Болить по тому кожна літера.
Болить по тому аж горить.
А за вікном безумна вітру гра
Упасти в прірву не спішить.


 

Із циклу "ДЛЯ ОЛЕСЯ"

1)

Обірви мене
Недоплаканим сюжетом
Стаючи поетом
Зажене
В пастку вірності. Де там
Звідти вибратись.

Вірші не пали
Закіпаючи не вистинь
Залишаю чистим
Від смоли
Пекло вірності. Стисни
Долі милості.

Стиха загублюсь
За небаченим безладдям
Віддаю принади
Віддаю
Не комусь -
Пеклу вірності. Радо
Звідти вибратись…

2)

Не втримали і силою струни
Порізані мої тендітні пальці
Тебе, зіткану з подиху весни,
І ватра наша спопеліла вранці.

Із першим громом вдарили думки
В знеможені акорди стихлих речень
Тебе впізнав я в голосі весни,
Що вартий всіх невигаданих зречень.

Коли ж отак наказую словам
Вплестися в золотий вінок з кульбабок,
Тобі, русявій, той вінок віддам,
А сам лишуся вічності у спадок.

3)

Історія повторює сюжет,
Продовжує затерту парадигму.
Хвилиною спізнилась - і не встигла.
Лишаю недописаний сонет.

Не терпиться розклеїти вікно,
Ступити у кімнату теплих смутків.
В мереживі непройдених маршрутів
Шукаю ненаписане давно.

Хвилина заворожує обох:
Мене і недопитий подих кави.
Чи хтось лихий, сумуючи у славі,
Допише непочатий епілог?

* * *

Склавши долоньки човником,
Не озивайся, я прийшла.
Я вже була, не озирайся,
Пошепочи над вогником.

Несвоєчасним трепетом
Не переймайся - я піду.
Я не впаду, не побивайся.
Хай віск стікає шепотом.

Краплі до ніг падали,
Не обпікали - вистигли.
Не Ви були, не Ви чекали,
Навіть не я зрадила.

Аура слів

(відкриваючи таємниці музи)

I

Охололо безумство спонтанними звуками ранку
Лихо ластиться котиком і неприродньо дріма.
Енергетика імені інеєм вибілить склянку.
Гордовито прокинувшись, виберу настрій сама.

Усміхнеться закохано висхле від пристрасті небо,
Оживатиме ніжністю подих зів'ялих жоржин,
Лоскотатимуть сльози банально-тендітне "не треба",
Епатажність поезії стане кортежами рим.

Караванами віршів пронижемо дюни мовчання,
Спокушаючи тишу тремтінням незіграних фраз.
"Ю" підсилить своє прикінцеве звучання.

Колисаючи пильність каскадом колючих образ,
Охололо безумство, проросле крізь тіло коханням.
Вимовляєш Ім'я, плагіатом катуючи час…

II

Лихо ластиться котиком і неприродньо дріма
Охололо безумство спонтанними звуками ранку.
Гордовито прокинувшись, виберу настрій сама.
Енергетика імені інеєм вибілить склянку.

Оживатиме ніжністю подих зів'ялих жоржин,
Усміхнеться закохано висхле від пристрасті небо,
Епатажність поезії стане кортежами рим.
Лоскотатимуть сльози банально-тендітне "не треба",

Спокушаючи тишу тремтінням незіграних фраз.
Караванами віршів пронижемо дюни мовчання,
"Ю" підсилить своє прикінцеве звучання.

Колисаючи пильність каскадом колючих образ,
Вимовляєш ім'я, плагіатом катуючи час…
Охололо безумство, проросле крізь тіло коханням.

Мить

Висхле небо сльозиться
Останньою краплею тиші.
Далі будуть гармати
І щось, не збагну до пуття.
Хтось такий заповзятий
У душу настирливо свище, -
Цвіркуном полохливим
У грудях сховалось життя.

* * *

Мов примара ходить той чоловік
Келихи кохання штовхає костуром
Поряд з ним замало простору
І здається коротшим вік.

Так нанизує серця на мотузку -
(Часом руки не беруть зароблене)
Крутить духом, вкотре зломленим,
І мені вже на стежці - вузько.

Наче жуйка, липне до ніг.
Він прапрадід усім фобіям
Втекла з-під коліс колія -
У кюветі Розпач застиг.


 

ЗІ СНУ

Пробудження

Може, спокій в потилицю
П'явкою вчепиться,
Буде пити нектар
Сонної мудрості,
Зів'є волосся
М'якеньким кубельцем
І задрімає
Під капелюхом.
Пробіжу гребінцем
Темними нетрями,
Вичешу кров
Мою недопиту.
У невловимих преамбулах
Сонячно
Вислизне новонароджений
Віршик.

* * *

Ранок пихатий і самозакоханий
Раптом настав навіженим будильником.
Голод вже булькає гостем непроханим,
Запах сніданку із холодильника.

Ліжко тримає електромагнітами…
Перемагаю. Залізними кроками…
Сонно дивлюся очима неситими,
А за спиною все цокає, цокає.

Руки нервово тремтять і не коряться.
Мацаю ручку залізну на радощах -
Рідні полиці…
М-м-м-мариться…
Стали притулком тарганячим шабашам.

Ранок пихатий і самозакоханий
Раптом настав знавіснілим будильником.
Голод вже булькає гостем непроханим,
Запах сніданку із холодильника.

* * *

варто було б
взагалі без бажань
викликати
швидку допомогу
нехай
прийде санітар
я покажу йому
піт змагань
біля порога
нехай до палат
замість халату
лікар приходить
у шортах
і
з ореолом
я покажу йому
пульс апаратів
біля аорти…
03 - пі - пі - пі - пі - ………..

Спросоння

через поріг
головне
не
перечепитися
поспішаючи
за
секундною стрілкою
Може тобі
Ще
насниться
що я
підсолоджую
згубу бджілкою.
В купі піску
рию нірку
таки
на побачення
сподіваючись
За
дірявими
капелюхами
ховаю тебе
Ще римуюся-
чуюся...
бо я
випадково
стала
музою

* * *

Переїхати б сон на таксі
і податися пішки,
заплативши "десятку"
за кілька кварталів вперед.
Прокрутити ще раз
перепитий напоїв фуршет,
догризати з нудоти
останні солоні горішки.

Сторінки

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!





Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)