Клещевникова В. Міфологічно-ритуальний світ у повістях “Москалиця” та “Черевички Божої матері” М. Матіос

Повернення до національної першооснови є одним із характерних явищ сучасної української літератури. Широке змалювання українських традицій, звичаїв, обрядів, замовлянь, віщувань тощо засвідчує, “якої художньої якості може досягти автор, якщо він повертається до джерел, а в літературі таким джерелом є міфічний субстрат” [3]. Відзначаючи це, Д. Дроздовський наголошує на високій художній майстерності М. Матіос, видатного прозаїка, поета та публіциста нашого часу. Сама письменниця акцентує тісний зв’язок її біографії з історією рідного роду та краю: “Усі трансформації, які відбуваються в мені, моєму світогляді, оцінках тощо, зав’язані винятково на моїх горах, на гуцульській Буковині” [13, с. 5]. Тому її зацікавлення народознавством та етнографією можна вважати цілком виправданим і доречним.

Творчий доробок письменниці привернув увагу таких дослідників, як В. Вірич, І. Ведмідь, Н. Гаєвська, Д. Дроздовський, С. Жила, О. Керик, Д. Павличко, К. Родик, І. Трабович та ін., але вони лише частково проаналізували особливості її індивідуального стилю. Специфіка відтворення гуцульських звичаїв та забобонів у повістях “Москалиця” і “Черевички Божої Матері” майже не розглядалася, тому вважаємо доцільним зупинитися на цьому питанні, що надасть змогу детальніше розкрити психологічні портрети головних героїнь і художню своєрідність стилю М.Матіос. Саме цим і зумовлюється актуальність обраної теми.

Творчість М. Матіос характеризується виразним зануренням у психологічний світ та в потаємні кутки інтимного життя окремого індивіда, його глибоких переживань та роздумів про вічне і швидкоплинне, про Добро і Зло, про справедливість і підступність у світі. Найчастіше головні персонажі повістей та романів – жінки з незвичайною долею, відлюдькуваті, наділені силою “розмовляти” з природою, розуміти її та мати за найкращого друга в найтяжчі часи. У своїх творах “автентична гуцулка” прагне передати “натуральність отого первісного життя гірських людей, якого немає без віри, без забобону, без боязні” [9, с. 330]. Отже, дуже важливим є те, що використання тих чи інших народних традицій, забобонів, ритуалів є не просто тлом для зображення певних подій, а вони супроводжують увесь життєвий шлях героїнь, визначаючи їхні вчинки та поведінку.

Слід наголосити, що повість “Москалиця” сюжетно пов’язана із “Черевичками Божої Матері”: Іванка, яка приятелює з москалицею Севериною, починає цікавитися і поступово розуміти гуцульські звичаї, замовляння (“Москалиця”), а в іншій повісті стає головною героїнею, яка самостійно намагається осмислити світ за допомогою набутого нею від знахарки досвіду (“Черевички Божої Матері”).

Ми неодноразово простежуємо в аналізованих повістях інтерпретації різноманітних традицій, забобонів та ритуалів зі згадуванням міфологічних / демонічних істот, біблійних персонажів, використанням лікарських рослин (арніка, калина, папороть, матриган тощо), плазунів (гадюки), а також зображенням атрибутів побуту: елементів житла, одягу, національних страв (куліш, бринза, сметана), музичних інструментів (трембіта, дримба, телинка) та ін.

Майже усі ритуальні та магічні дійства набувають особливого значення під час різноманітних українських свят, таких, як ніч на Купала, Спас, Великдень, Покрова, Різдво. Так, наприклад, Северина, втративши своїх батьків за жахливих умов, не відвертається від Бога, а просить у нього допомоги і розуміння, суворо дотримується посту (“першу п’ятницю, від скверни і хворі, тримала на першому тижні Великого посту. Від наглої смерті постилася у п’ятницю перед Благовіщенням…”), свято вірить у силу Божої підтримки (“пости у п’ятницю перед Андрієм та по Різдву Христовому обіцяли їй найбільшу винагороду – Господь візьме її душу на небо й запише до своєї небесної книжки. А ще вбереже її від вітру й морозу й порятує від напасті…”) [7]. У “Черевичках Божої Матері” дівчинка Іванка також дотримується усього, чого вчила її москалиця; молиться перед святими образами та намагається дізнатися про причини несправедливості і жорстокості на світі.

Дві героїні цих повістей постають духовно спорідненими (“Вона би всіх була цьому вчила. Та нема кого вчити. Одна Іванка Борсукова випитувала в неї всі її знання, слухала та запам’ятовувала – не боялася, як інші, москалиці”) [7]. Вони є частинками однієї історії, яких ніхто так і не зумів прийняти у такому бездушному світі (“Єдина втіха, дівчинка, яка змалечку зацікавилася. Дівчинка – як шило – вертілася на подвір’ї, далі зазирала в булькаючі казани…”) [7]. Усього потроху розказувала Северина дитині: то як зілля варити, а то біблійних легенд переказувала (про горох – Адамові сльози тощо), так і сама навчилася не зважати на злі язики людей, на те колюче і бридке “москалиця”.

Знахарка Северина (в народі звуть її відьмою) дуже вдало та розумно обирає те чи інше цілюще зілля для подорожніх, які часом навідуються до її самотньої хатини (“Ходить горами – трави збирає, як навчила її вуйна Марія. Северина кожну травку знає. І силу її знає. Тепер трава їй жити дає”) [7]. Відомо, що деякі квіти – символи чаклунської сили. Наприклад, магічною рослиною вважається папороть. Квітка папороті – вогняний символ чистоти Духа, має потужні цілющі сили. У народі її називають “перунів цвіт”. Папороть – зілля особливе. Кажуть, що цвіте квітка тільки опівночі на Івана Купала, і її оберігає нечиста сила. Тому треба бути дуже обережним під час пошуку. Сама квітка папороті наділена магічною силою: здатна вказати місце, де заховано скарб [11]. Іванка вірила, що ця квітка надасть можливість зрозуміти одвічні проблеми: добра і зла, справедливості і підступності; дівчинка молиться Богу і сподівається, що їй вдасться зробити світ щасливим (“але москалиця добра – вона навчила, як видурити у щезника чарівну квітку”) [8, с. 21]. Тому квітка папороті є символом пошуку відповідей на глибокі філософські питання, які хвилюють дівчинку.

Серед інших лікарських трав Северини були кропива та материнка [7]. У народній культурі кропива відіграє роль оберега, але також наділена лихою силою, бо співвідноситься з “чужим” світом; а материнка є символом материнської любові й здоров’я. А от матриган для гуцулів має таке значення: коли викопували коріння цієї рослини, імітували танець із розкиданням навколо себе монет. Вважалося, що хворий, випивши відвар, почне танцювати від надлишку сил і здоров’я [12]. Дуже часто Северина використовувала цей корінь, бо завжди була готова допомогти вилікуватись іншим людям (“то нате вам, прошу дуже, домнуле пане-товаришу, корінчика з матриґану”) [7]. Вона зцілювала людей травами (“тоді… принесла багато відварів трав і мазей на борсуковому й ведмежому салі та овечому маслі – від загноєння, затруєння, кровотечі”, “мала тоді якусь таку люту силу, що гори могла перевертати. Знала, що хлопцям того зілля, ой, як треба... бо від довгих переходів, напруження, голоду й нервів мали таке недосипання, що могли засинати навстоячи”) [7], а вже у “Черевичках Божої Матері” лікувала саму Іванку від “чорної недуги” (“вода у цьому кориті не призначалася для споживання – лише для ліку”, “змащувала тіло маззю із цвіту арніки, кореня валеріани…”) [8, с. 80 – 81].

Окрім цих трав, знахарка використовувала виключно для зцілення й інші рослини: деревій, хвощ, чебрець, сонник (“то вона їм квіти арніки сушить. Та деревій із хвощем варить. Додасть трохи материнки, чебрецю розтолочить, соннику капне – маєш лік: не треба чоловіка”) [7]. Вони постають символами магічної сили природи, за допомогою яких Северина здійснює таємні обряди, віщунства, що дає змогу читачеві не лише детально ознайомитись із певними гуцульськими “таїнствами”, а й розкриває образ жінки як відлюдниці-знахарки, яка здатна спілкуватися мовою природи. Як бачимо, вона застосовувала ритуали та безліч інших специфічних дій лише з добрими намірами, бо не хотіла ставати в один ряд із лихими та злостивими односельчанами.

У повістях згадуються міфологічні / демонічні сили: відьма, дідько-гонихмарник (щезник, чорт). Використовуючи інтертекстуальні коди, авторка часто звертається і до біблійних персонажів. Северина оповідає дівчинці легенди міфологічного походження, як-от про коня: “кінь – то перетворений диявол, який так любив перекидатися в різних тварин, що врешті Господь “поблагословив” його кінською мордою” [7].

Необхідно зауважити, що народна фантазія спроектувала міфічні риси відьом на осіб із даром знахарства, проте всі прикмети відьом і відьмаків показують їхній давній міфічний небесний образ [10]. Крім того, люди були впевнені, що відлюдниця пов’язана з іншими нечистими силами: зі зміями та з чортами, яким народна фантазія дає “місце на землі нечисте, гнояне й болотяне, так само як од осінніх і зимових дощів стає на землі болото” [5, с. 33-34]. Наприклад, дуже яскраво описані знання Северини щодо цього: “Вона знає, що треба робити – підстерегти нечистого. Так, як учила вуйна Онуфрійчучка…” [7]. Москалиця чудово розуміє, що ніхто, окрім неї, не допоможе обжитися в такому відлюдному місці: “тепер Северина знала точно: це місце для життя не є щасливе. Тут нечистий дух аж на двох кутах товктися може…” [7]. Це засвідчує її непересічний зв’язок із такими силами за допомогою особливого сприйняття певного явища чи інтуїції.

Особливе місце займає її “подружка” – змія, яка постає не просто компонентом ритуалу, а й рятує від виселення з дому. Северина ніби розуміє гадючу мову, спілкується з нею (“З того ранку тонка чорна гадюка з лискучою шкірою прилаштувалася жити в кошику…”, “Відтоді москалиця стала ще й гадючою мамою”), і рятується від нападу (“то буде людина в умі замахуватися на ту, що пригріла в хаті і говорить із нею, як із живою людиною, чи ні?! Не буде, якщо не знається із щезником” або “чи то так помогла гадюка, чи так на небі стали зорі, але фронт обійшов стороною як Панську Долину, так і довколишні хутори, подавшись собі на Берегомет”). У “Москалиці” детально описано ритуал, пов’язаний із “непроханою гостею”: “та перед цим незмінним ритуалом, вона щоразу незмінно хрестила на всі сторони хату, тоді хрестилася сама – й опускала праву руку на дно кошика” [7]. Звернімося до “Словника символів культури України”, в якому вказано, що змії часто наділені виключно позитивною семантикою. Зокрема, це стосується вужа та гадюки. Вважають, що вуж охороняє оселю та сім’ю від усяких негараздів та нестатків, а гадюк гуцули мають за дуже розумних істот, які здатні жити поблизу людської оселі і не пускати в дім ніякого зла [12]. Змієві приписували безсмертя, мудрість і лікувальну силу.

Ще один важливий компонент, який використовує дівчинка Іванка для ритуалів – чудодійна рослина – черевички Божої Матері. Цей наскрізний символ, винесений у заголовок, дає можливість краще осягнути проблематику твору та повніше уявити образ головної героїні – Іванки. Розрізавши долоню грибним ножиком і сховавши у ранку пелюсточку, дитина вірить, що не просто вилікується від недуги, а й іншим людям надасть сили та подолає все зло на світі. Вона звертається до Божої Матері: “Де вона діла свої черевички?! Як вона боса Ісуса носить між люди?” [8, с. 25]. І далі по-дитячому розмірковує, прагне дошукатися істини: “…Bона залишила свої черевички в лісі, для людей залишила, перетворила їх у чудодійні квіти, щоб хтось знайшов їх – і дістав небачену силу?!” [8, с. 25-26]. На жаль, жорстокість війни не дає реалізуватись мріям дівчинки; Іванка тепер зневірилась у людях і шукає відповідь на інше питання: хто винен у нещастях? (“…A Матір Божа лишилася боса. Як проста жінка, що не має взуття. Тому вона й не має сили спинити зло. Бо ж хіба би дозволила Матір Божа чинити одним людям з іншими людьми те, що вони чинять? Проста людина не може стати упоперек зла – а Бог може, коли хоче.... Матір Божа не винна, що люди злі. А хто винен?..”) [8, с. 200-201]. Отже, черевички Божої Матері є символом кращого майбутнього, яке до останнього шукає Іванка.

Здавна віночок надзвичайно шанується українцями, адже втілює славу, перемогу, святість, щастя, успіх, скорботу, смерть, могутність, мир, Сонце, владу, молодість. Вінок має подвійну символіку. Це – увінчання шаною кого-небудь як переможця чи тріумфатора або знак скорботи за померлим чи загиблим [12]. М. Матіос використовує символіку вінка для виразнішого зображення головних героїнь повістей (“квіти… викладених круг голови віночком”) [7]. Саме таким чином автор підкреслює цнотливість та душевну чистоту Іванки й Северини.

Не лише для відтворення гуцульського колориту, а й для акцентування “гостинної та щедрої української душі” авторка згадує такі національні страви: куліш, бринза, сметана (“…та хіба королівські лісники цілорічно просяться на обійстя води напитися та сметани з бринзою скуштувати”) [7], хліб, бараболі, вареники, гарбуз, кукурудзяний куліш, киселиця, гуслянка (кисле молоко), голубці, завиванці. Наприклад, Іванка таким чином намагається задобрити град: “Iз бочечки – жменька торішньої бринзи, із печі – ще тепленький хлібець, а наостанок – поливаний глечик свіжої гулянки” [8, с. 35]. До того ж, недарма М. Матіос згадує саме таку їжу, адже у гірських районах Карпат переважають страви з кукурудзяного борошна, грибів, молочних продуктів.

Національні страви – це завжди втілення традицій, культури, якоюсь мірою матеріального стану народу. М.Матіос зображує своєрідні звичаї та ритуали, пов’язані з приготуванням страв. Так, наприклад, хліб – уособлення добробуту, гостинності, хлібосольства; обрядовий знак; символ культурних, первісних здобутків; астральної тріади; місяця, сонця, Господа; людського життя; святості; радості, щастя; здоров’я та багатства. Протягом віків у народі вироблялося ставлення до нього як до священного предмета. Крихти й уламки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці чи худобі. Голубці в Україні також дуже шанували. Навіть назва цієї страви вказує на її символічність. Живі голуби вважаються духовними істотами і символами творчих сил при народженні світу, вогняної творчої сили, живого вогню [12]. Голубці обгортають листками з капусти – це рослина, з якою український народ здавна пов’язував найбільше забобонів і містичних значень, а її ріст порівнювали до росту місяця, звідси символічне значення голубців – образи творчого голуба і місяця.

Згадаємо і про ще один вельми важливий для українця елемент побуту – рушник. Якщо звернутися до його етимології, то світова міфопоетична система розглядає руки, підняті вгору, як символ моління, самозахисту. Водночас рука означала авторитет, силу, покровительство Бога (“все в руках Божих”). Зімкнуті руки персоніфікували єднання у пару, дружбу, солідарність перед небезпекою. Білий колір рушників, їх вишивка мали також глибоку символіку. Все це і зумовило сакралізацію рушника. Рушник виконував важливу роль при будівництві оселі [12]. Головним атрибутом під час закладин дому був рушник, на якому лежали хрест, букет квітів, хліб, сіль та чашка води чи вина.

У “Черевичках Божої Матері” він постає втіленням віри і допомоги: коли знахарка лікує дівчинку (“далі москалиця обтирала тремтячу дитину жорстким конопляним рушником…”) [8, c. 81], а також отець Онуфрій використовує для прийняття пологів (“витирає підлогу рушником, яким на службі Божій укривають ікони” ) [8, c. 152]. Рушник може означати злагоду, любов; красу; подружню вірність; щасливу долю; це втілення працьовитості; чистоти почуттів українців; високих естетичних смаків; лагідності; поетичності душ; гостинності, незрадливості; надії; побажання добра; прощання; захисту від злих сил.

Своє природне призначення родинного вогнища здавна виконувала домівка, де народжувались, оберігались кращі сімейні традиції, що потім переходили у спадок дітям: любов до батьків, природи, пісні тощо [12]. Хату Онуфрійчуків забрали солдати, тому Северина змушена шукати нове житло, та житлом це важко назвати (літня стайня для худоби): “...Tо була навіть не стайня, а стаєнка-зруб, із маленьким, ніби в’язничним вікном, укрита дранкою”). Незважаючи на тяжкі умови проживання (“…Знала точно: це місце для життя не є щасливе…”) [7], жінка почала облаштовувати “хату”, перетворивши її в особливий куточок для своїх таїнств та обрядових дійств.

Невичерпною частиною відображення особливих умов життя українця є його одяг. Письменниця досить часто тлумачить назву та походження тих чи інших елементів одягу (горбочка, куфайка, кожух, пасок, хустка, сардачок, портяниці), музичних інструментів (трембіта, дримба, телинка), щоб ознайомити читача зі специфічною західною культурою. Наприклад, горботка (діал.) – вовняний елемент верхнього жіночого одягу [7] (на зразок спідниці), який обмотується навколо стану і підперізується поясом (“Москалиця”).

Традиція розмальовування писанок має давнє коріння. Так званий ритуал поклоніння яйцю виник задовго до прийняття християнства. Космологічні міфи, в яких головну роль відіграє яйце, розповсюджені в усіх куточках Землі, а всі вони стверджують ідею походження Всесвіту з яйця. Тому з давніх часів у різних народів існують обряди, пов’язані з його символікою, вбачають у ньому персоніфікацію сонця, життя, родючості, багатства, здоров’я, краси, охорони та цілющої сили, відродження та воскресіння. Писанка – символ весни, сонця, повернення природи до життя [12]. У повістях цей символ уживається у складі фразеологізму для позначення виміру часу (“поки дістанешся хутора на Великдень від церкви з Панської Долини – з писанок курчата вилупляться”) [7]. Тому він у творі набуває додаткового, нового відтінку значення.

Творчість М. Матіос ґрунтується на виразному національному компоненті, що часто підкреслює авторка в багатьох інтерв’ю, наприклад: “Найвищий духовний авторитет митця, на мою думку, – це однозначне позиціонування його як митця національної традиції” [13, с. 5]. Д.Дроздовський наголошує, що “повісті Марії Матіос виконують украй важливу функцію: відкривають усій Україні світ Карпат, світ Буковини, як свого часу це зробив Михайло Коцюбинський” [3]. Зауважимо, що діалектизми для номінування деяких страв, музичних інструментів, тварин і рослин тощо вживаються авторкою не просто для надання творові гуцульського колориту, але й для яскравішого розкриття характерів та мови персонажів.

Міфо-ритуальний світ, що оточує героїнь обох повістей, допомагає повніше розкрити їхню психологію та моделі поведінки. Це дає змогу уявити образ москалиці як знахарки, лікувальниці чи, навіть, відьми, яка добре розуміється на зіллях, здатна спілкуватися мовою природи. Северина змушена вести самотній спосіб життя, бути майже відірваною від світу, але, водночас, злиття з карпатською природою надає їй снаги продовжувати жити далі. Стверджуємо, що головна героїня повісті “Москалиця” і є втіленням природного начала.

Дівчинка намагалася опанувати ті незвичайні дійства (“…Tа про гадючий вирій і про вибір у ньому цариці із золотими рогами Северина колись розкаже тільки Іванці Борсуковій. А та буде сидіти на порозі із широко розплющеними очима й ловитиме кожне слово, подеколи стискаючи плечима, як стара жінка, та складаючи долоні в замок…”) [7]. Єдина людина, яка розуміла знахарку і співчувала їй, була Іванка, тому Северина, хоч ніколи і не мала дітей, все ж відчувала ніби рідну душу.

У “Черевичках Божої Матері” описуються події початку Другої світової війни крізь призму дитячої наївності та простоти Іванки, її віри у магічні сили природи. Особливого змісту набуває наскрізний символічний образ чарівної квітки з промовистою назвою “черевички Божої Матері” – як втілення незгасної надії на краще майбутнє.

Таким чином, використання авторкою архетипної символіки, міфологічної та біблійної інтертекстуальності, яскравого гуцульського колориту сприяє глибокому розкриттю обставин життя та характерів головних героїнь обох творів. Чітко простежується актуалізація двох контекстів – фольклорного / міфологічного та реального, які не суперечать одне одному, а навіть стають взаємообумовленими структурними елементами у повістях “Москалиця” та “Черевички Божої Матері”.

Наукова перспективність нашої теми полягає у тому, що подальше дослідження буковинських традицій, обрядів та забобонів крізь призму світосприйняття головних героїнь та з’ясування функціональної навантаженості тих чи інших ритуалів слугує одним із важливих етапів комплексного аналізу поетики творів, що необхідно для глибшого розкриття художнього багатства прози М.Матіос.

Література

1.     Вірич О. В. Символічні коди в романі М. Матіос “Солодка Даруся” [Електронний ресурс] / О. В. Вірич // Журнал научных публикаций аспирантов и докторантов. – 2013. – № 24. – Режим доступу: http://jurnal.org/articles/2013/fill24.html.

2.     Голобородько Я. Буковинська орнаментика Марії Матіос / Я. Голобородько // Вісник Національної академії наук України. – 2008. – № 3. – С. 66 – 73.

3.     Дроздовський Д. Мольфарка української прози [Електронний ресурс] / Д. Дроздовський // “ПІК України”. – Режим доступу: http://artvertep.com/print?cont=7840.

4.     Кононенко В. І. Символи української мови / В. І. Кононенко. – Івано-Франківськ: Плай, 1996. – 269 с.

5.     Лозко Г. Українське народознавство / Г. Лозко. – К.: ВЦ “Артек”, 2004. – 472 с.

6.     Мандрика М. З пам’яті народної: державна символіка України / М. Мандрика // Урядовий кур’єр. – 2000. – № 154. – С. 8.

7.     Матіос М. Москалиця [Електронний ресурс] / М. Матіос. – Львів: ЛА “Піраміда”, 2008. – 64+48 с.: іл. – Режим доступу: http://fb2.booksgid.com/sovremennaya-proza/84278-marya-matos-moskalicya.html

8.     Матіос М. Черевички Божої Матері: вирвана сторінка з буковинської саги: повість / М. Матіос. – Львів: ЛА “Піраміда”, 2013. – 208 с.

9.     Матіос М. Вирвані сторінки з автобіографії / М. Матіос. – Львів: ЛА “Піраміда”, 2011. – 368 с.

10.   Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу: ескіз української міфології [Електронний ресурс] / І. Нечуй-Левицький. – К.: Обереги, 1992. – 88 с. – Режим доступу: http://javalibre.com.ua/java-book/book/2908200

11.   Рябоконь А. Легенды о травах, о растениях [Електронний ресурс] / А. Рябоконь // Телесное и духовное здоровье. – 2011. – № 1. – Режим доступу: http://www.ratushnyak.org/page/legendy-o-travah-o-rastenijah

12.   Словник символів [Електронний ресурс] / Потапенко О. І., Дмитренко М. К. та ін. // Народознавство. – 1997. – Режим доступу: http://ukrlife.org/main/evshan/symbol.htm

13.   Таран Л. Марія Матіос: “Завжди має бути щось інше” / Л. Таран // Вечірній Київ. – 2006. – 7 квітня. – С. 5.