Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

В’ячеслав Друзяка. Україна – мій біль і надія
Микола Братан. Гіркі експромти
Наталя Коломієць. Я щаслива
Братан М.І. Сила любові: Слово про Олеся Гончара
Іван Немченко. Шевченкова офіра
Михайло Гончар. Селянський повстанський рух на Півдні України: (1918-1921)
Велет думки і праці
До 160-річчя від дня народження Івана Франка
Бібліографічний опис: 
П. Параскевич. Велет думки і праці: До 160-річчя від дня народження Івана Франка // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Вип. 12. — К.–Херсон: Просвіта, 2016. — С. 37-43.

Скрізь і завсігди у мене була одна провідна думка –

служити інтересам мойого рідного народу та загальнолюдським поступовим гуманним ідеям.

І. Франко

 

У нашім серці буде вічно жити

Ім’я безсмертне рідного Франка.

В. Сосюра

 

2016 рік є подвійно ювілейним для Івана Яковича Франка: 27 серпня виповнилося 160 років від дня його народження, а 28 червня – 100 років з дня смерті великого поета, прозаїка, драматурга, літературознавця, критика, фольклориста, публіциста, економіста, історика, філософа, перекладача, справжнього Велета Думки і Праці. Ювілей відзначається на державному рівні й рік цей названий Роком Івана Франка. Вшанування відбувається по містах і селах України та й за її межами.

Іван Франко один для України свого часу був одночасно й університетом, і Академією наук. Спадщина його справді величезна. За своє життя великий Каменяр написав понад 6 тисяч творів і наукових праць, тобто кожні два дні творчого життя – новий твір. Він знав багато мов, писав українською, російською, польською, німецькою, латинською… А ще переклав українською мовою близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур. “Потрібно нам народжуватись тричі, щоб прочитати всі твої томи”, – стверджує Д. Павличко, апелюючи до великого співця. Він відзначає: “Іван Франко – європейський геній, наше найсвятіше право належати до Європи – встає сьогодні з нами за збереження Української держави, яку він будував титанічною каменярською працею. З І. Франком ми непереможні і невмирущі”.

Найавторитетніші видання його творів виходили у 30-ти томах у Харкові у видавництві “Рух” (1920-і – 1930-і рр.), у Києві у 20-ти томах (1950 – 1956 рр.) та 50-ти томах (1976-1986; додаткові томи: 1989, 2008-2009 рр.). Але воно охоплює ледве половину написаного ним. І, мабуть, згодом будуть видані твори Франка у 100 томах. Таку невтомну працьовитість важко знайти у світовій літературі.

М. Шалата зазначав: “Франко подивляє вже тим, що написав понад сто томів – цілу бібліотеку. Є, правда, творці, котрі написали не менше. Хай у кращих умовах, і, як правило, за довший вік. Але, щоб так універсально: як письменник найширшого профілю, як етнолог і фольклорист; історик, економіст і філософ причому усюди був “своїм”, а не “позиченим” чоловіком. Щоб так універсально, та ще в часи, коли доба енциклопедистів давно минула. Такого іншого феномена не знаю. Його творча думка вільно ширяла на різних віках і краях. На міжнародному симпозіумі учні, пізнаючи Франка, робили великі очі” [8].

І. Франко прожив важке і складне життя, мав злиденне дитинство і юність, виключення з університету, тричі його заарештовували (1877, 1880, 1889, і, хоча кидали в тюрму, але не зломили духу), тричі висували кандидатом у депутати до державної ради і польського сейму: 1875, 1897, 1898 (але через терор, махінації, зловживання було обрано не селянського сина, а шляхтича). А він писав і працював, незважаючи на хвороби та непорозуміння з владою.

Закінчивши Чернівецький університет у 1892 р., у наступному 1893-му поет захистив у Відні дисертацію і здобув ступінь доктора філософії. 1894 року він мав намір працювати у Львівському університеті, успішно прочитав пробну лекцію, але австрійський уряд і свої “доброзичливці” не допустили здійснити цей задум. У 1904 р. видатні російські вчені висунули його кандидатуру в дійсні члени Петербурзької Академії наук, але царський уряд заборонив. У 1905 І. Франка було обрано дійсним членом Празької Академії наук, а 1906 р. Вчена рада Харківського університету присвоїла йому почесне звання доктора російської словесності. У 1913 році російська Академія наук присудила йому премію за працю “Студії над українськими народними піснями”.

Ось так чергувались успіхи й негаразди в його складному житті, важка хвороба позбавила його можливості писати, але він не здається і продовжує диктувати синові Андрію свої думки і праці. Каменяр нотує: “Як син селянина-русина, вигодований чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов’язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатись на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали” [7, с.31].

Згадаймо його поетичні рядки:

Не винен я тому, що сумно співаю,

Брати мої!

Що слово до слова нескладно складаю –

Простіть мені!

 

Не радість їх родить, не втіха їх плодить,

Не гра пуста,

А в хвилях недолі, задуми тяжкої

Самі уста

 

Їх шепчуть, безсонний робітник заклятий

Склада їх – сум;

Моя-бо й народна неволя – то мати

Тих скорбних дум (1880) [3, с.40].

Це підтверджує і така вагома Франкова думка: “Мій руський патріотизм – то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо, покладене долею на мої плечі […]. Скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би я підлим перед власним сумлінням. І якщо щось полегшує мені нести це ярмо, так це те, що бачу руський народ, який, хоч гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, який хоч і сьогодні бідний, недолугий і безпорадний, а все-таки поволі підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу, і ніяка праця не піде на марне” [7, с.31].

Подібну думку він висловив і під час святкування 25-річного ювілею літературної діяльності, відповідаючи на привітання друзів: “Яко син селянина, вигодований твердим мужицьким хлібом, я почував себе до обов’язку віддати працю свого життя тому простому народові. […] Головну увагу клав я завсігди на здобування загальнолюдських справ, бо знав, що народ, здобуваючи собі загальнолюдські права, тим самим здобуває собі й національні права” [7, с.309]. Бо вважав, що

Лиш в праці мужа виробляєсь сила,

Лиш праця світ таким, як є, створила,

Лиш в праці варто і для праці жить [3, с.146].

Будучи сином трудового народу, він від нього черпав сили і розум, перейняв величезну працездатність і зумів піднятись до вершин світової культури. Як відзначав О. Гончар, у І. Франка нас приваблює “океанно-широкий діапазон його творчих інтересів, захоплень; не можна не схилитися в довічній пошані перед невпокійливим розумом генія, перед тими роботящими руками, які так невсипущо, так самозречено, до самого скону трудилися задля України, задля свого народу” [1, с.103].

Іван Франко добре знав і любив рідний народ, проймався всіма його болями і жалями, пишався його славою і мудрістю, але і не ідеалізував, засуджуючи його “укриту злість, облудливу покірність” [6, с.212].

І. Франка висували на здобуття Нобелівської премії 1916 року (віденський професор, доктор філософії Йосип Застирець, підтримав доктор Гарольд Г’єрне з Упсали (Швеція). У поданні від 26 листопада 1915 року зазначалося, що І. Франко “найбільший національний поет свого народу, тому що до глибини і повністю розкрив красу мови свого народу, він найбільший поет-титан нації, що перевершив Шевченка. [...] Цей найбільший поет і письменник, пісні якого стали національним гімном, цей найбільший Провідник своєї нації, Інтернаціональний геній, заслуговує на те, щоб славетна Королівська Академія нагородила його Нобелівською Премією хоча б у старші літа, коли поет тяжко хворіє” [2]. Але він помер 28 травня 1916 року, не дочекавшись розгляду його кандидатури, а посмертно ця премія не присуджується. Нагорода дісталась шведському поетові Вернеру фон Гайденстаму.

Я думав про людське братерство нове”, – писав І. Франко і спирався на “розум владний без віри основ” [5, с.336]. І мудрість вважав найвищим подарунком природи людині. Ця думка висловлена в його афоризмі: “Немає друга понад мудрість, Ні ворога над глупоту” [4, с.192].

І. Франко пророче дивився у майбутнє і бачив свій народ щасливим “у народів вольних колі” [6, с.214]. У вірші “Думка в тюрмі” (1877) він визнавав:

Бажав я для скованих волі,

Для скривджених кращої долі,

І рівного права для всіх –

Се весь і єдиний мій гріх [3, с.43].

Бойовитість його творчості, глибина соціально-психологічних досліджень, відданість кожним словом своїм справі народу, справі прогресу людства – це саме те з Франкового життя, що хвилює і нас, що може спри­йматись нами як його заповіти.

Ім’я Івана Франка – геніального письменника і мислителя, гуманіста – дороге і близьке українцям та представникам усіх країн, бо він шукав золотий міст взаєморозуміння і дружби між народами. Нам і сьогодні дуже потрібні Каменярева мужність, працьовитість, несхитність і гарт. Поет вірив у визволення народу, палко звертався до нього:

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

 

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу… [6, с.212].

Майбутнє українців – це вільна незалежна соборна держава, стверджує співець. Тож І. Франко додає народові віри в таке відродження:

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

 

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі...

(“Мойсей”, 1905) [6, с.214].

Вірою в народ, у його пам’ять, людський розум і в його краще майбутнє пройняті й такі рядки поета:

Хоч порох чоловік, та вірю я в той порох,

 

Я твердо вірю в труд його могучий,

В ті мільйони невсипущих рук,

І твердо вірю в людський ум робучий

І в ясний день по ночі горя й мук

(з поеми “Нове життя”) [3, с.205].

А також:

А як мільйонів куплений сльозами

День світла, щастя й волі засвітає,

То, чень, в новім, великім людськім храмі

Хтось добрим словом і мене згадає

(“До моря сліз...”, 1880) [3, с.41].

Величезна його спадщина – це невичерпна криниця наукових знань, розмаїтих глибоких думок, геніальних оцінок і передбачень, що житимуть протягом багатьох віків. Бо, як свідчив Олесь Гончар, “Шевченко і Франко – це справді ті два могутніх крила, які винесли українське слово, українську культуру на простори світові” [1, с.103].

Образ Івана Франка, його життя і творчість, невтомна праця привертали і привертають увагу багатьох письменників, художників, скульпторів, кіномитців і композиторів. Чимало його поезій, які покладено на музику, стали народними піснями. За Франковими творами знято чимало кінофільмів, телесеріалів. Із успіхом ідуть його п’єси на сценах професійних і самодіяльних театрів. Є ціла наука, яка називається франкознавством. Створена велика художня Франкіана (театральна, літературна, скульптурна, музична).

Спадщина Каменяра – одна з найвагоміших часток у вітчизняній та всесвітній скарбниці культури і літератури. Твори його в перекладах багатьма мовами (понад 60) видаються багатотисячними тиражами. Споруджені пам’ятники великому письменникові у Львові, Києві, Івано-Франківську, Дрогобичі, багатьох містах і селах, пов’язаних із його життям. Діють літературно-меморіальні музеї у Львові, Нагуєвичах, Калуші. Є своєрідний пам’ятник “Стежка І. Франка”, якою він ходив на навчання до Дрогобича. Встановлена літературна премія його імені. Ім’я його носять Львівський національний університет, театри у Києві і Львові, вулиці, великий теплохід, місто Івано-Франківськ, область Івано-Франківська. Йому присвятили свої поезії П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра, А. Малишко, Д. Павличко, І. Драч, М. Вороний, Х. Алчевська, П. Карманський, В. Поліщук, В. Бобинський, М. Чернявський, Є. Фомін та інші.

Широко відзначались ювілеї письменника, особливо столітній, 125-, 130- та 150-літній, як у державному, так і в світовому масштабі. Цьогорічне свято 160-ліття І. Франка – ще один привід скласти йому подяку у всенародному, загальнонаціональному осязі, спогадати добрими словами та ділами.

 

Література

 

  1. Гончар О. Чим живемо: на шляхах до українського Відродження / О. Гончар. – К.: Рад. письменник, 1991. – 382 с.
  2. Пасемко Іван. Іван Франко і Нобелівська премія 1916 року / Іван Пасемко // Літературна Україна. – 2006. – 17 серпня. – С.7.
  3. Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. / Іван Франко. – К.: Наук. думка, 1976. – Т.1. – 502 с.
  4. Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. / Іван Франко. – К.: Наук. думка, 1976. – Т.2. – 543 с.
  5. Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. / Іван Франко. – К.: Наук. думка, 1976. – Т.3. – 447 с.
  6. Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. / Іван Франко. – К.: Наук. думка, 1976. – Т.5. – 383 с.
  7. Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. / Іван Франко. – К.: Наук. думка, 1976. – Т.31. – 595 с.
  8. Шалата М. Да святиться навіки Франко / М. Шалата // Літературна Україна. – 2006. – 20 липня. – С.6.

 

Персоналії: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!





Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)