Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

В.Плаксєєв, В.Кулик. А стежечка біжить від літа
Микола Братан. Побите серце
Вісник Таврійської фундації. Випуск 1
Микола Братан. Семенівське шосе
Микола Швидун. Стою на перехрестi
Микола Братан. Знову експромти
Микола Василенко. Курай для пожежі
Курай для пожежі
Том 1 Щоденникові записи 1970-1985 рр.
2007
ISBN: 
978-966-2133-01-1
Ілюстративні матеріали: 

Василенко М.О.

Курай для пожежі: У 2-х т. Том 1. Щоденникові записи 1970-1985 рр. - К.-Херсон: Просвіта, 2007. - 447 с.: іл.

"Ніякий українець не повинен забирати з собою у могилу того, що знає, що пережив, а що може мати загальний інтерес, хоч би із малої закутини нашої землі".

А.Чайковський

 

Незабутнім батькам моїм присвячую

 

На початку 1991 року доктор, професор Альбертського університету в Едмонтоні Яр Славутич радив Миколі Василенкові видати друком щоденникові записи.

Але авторові тоді подумалося, що вони будуть нецікавими для читача, який ще цупко тримається радянських стереотипів. Згодом, коли прийшло нове покоління з новим світоглядом, яке не жило за комуністичного режиму, зрозумів: "історія дрібниць" (з дрібниць складається життя) не буде зайвою для людини, яка цікавиться філософією життя, живими фактами минулого і легко побачить у записах щось цікаве для себе.

 

Видання ілюстроване світлинами з архіву автора.

 

 

 

З відкритою душею

(Про щоденникові одкровення
Миколи Василенка)

 

Вітчизняна мемуаристика (щоденники, автобіографії, подорожні нотатки, есеї, автобіографічні повісті, сповіді, спомини тощо) має загальновідомі набутки, значення яких важко переоцінити. Досить згадати спадщину Григорія Грабянки й Самійла Величка, Ізмаїла Срезневського й Тараса Шевченка, Якова Головацького й Пантелеймона Куліша, Івана Франка і Михайла Грушевського, Уласа Самчука та Євгена Маланюка, Бориса Антоненка-Давидовича і Дмитра Нитченка... У мемуарах цих та інших відомих людей постають Україна і світ від давен до сучасності, віддзеркалюються важливі історичні події та явища культурно-мистецького життя, закарбовуються риси тієї чи іншої епохи. А водночас спогади й щоденні нотатки відображають духовний світ кожного з авторів, їх суб'єктивне бачення найрізноманітніших суспільних процесів, оцінки тих чи інших визначних і малознаних постатей.

З цієї точки зору мемуарні записи херсонського літератора і громадського діяча Миколи Олександровича Василенка "Курай для пожежі" (1970-1985) - це справжня скарбниця думок і почуттів, спостережень і узагальнень українського письменника-гуманіста другої половини XX століття, якому судилося пережити часи голодоморів і репресій, пройти через випробування Другої світової війни і нетрі сталінських концтаборів, крізь багаторічне замовчування й одверте цькування як митця, що не вписувався в рамки єдино дозволеного в СРСР "соціалістичного реалізму". Часопростір щоденникової книги письменника розширюється через численні ретроспекції, оцінки, ремінісценції, повертаючи читача в глибину минулих сторіч і тисячоліть, змушуючи його задуматись над долею українців на тлі вселюдської історії, особливо ж у контексті значних подій XX ст.

Відштовхуючись від істини, що "життя - це сон, що сниться Богові", Микола Василенко прагне зафіксувати в пам'яті все найважливіше, найсуттєвіше, найголовніше.

Окрайці думок митця, емоційні спалахи, викликані різними ситуаціями, історичні екскурси, літературно-мистецькі коментарі, публіцистичні вкраплення, анекдотичні родзинки, ліричні відступи, поетичні аплікації, афоризми - все це в сукупності творить ефект документального поліекранного кіно, мозаїкою якого захоплюєшся і вперше, і вдруге, і ще не раз надалі, звертаючи увагу на інші нюанси, штрихи, інтонації. Сповідальна книга М.Василенка, наче в дзеркалі, відображає обличчя епохи і ті сліди, які вона наклала на долі людські.

З щемом і трепетом, неприхованим захопленням і любов'ю розповідає письменник про минувшину і сучасність України, про справжніх патріотів-подвижників, які не шкодували сил і самого життя заради рідного краю. Особливу ж увагу він приділяє своїм співтабірникам Григорієві Кочуру, Дмитрові Паламарчуку, Миколі Сармі-Соколовському, Любомирові Полюзі, Євгенові Дацюку, Іванові Гришину-Грищуку, Григорію Полянкеру, Кузьмі Хобзею, Іванові Савичу (Лук'яненку), які пройшли через пекло сталінських репресій.

Автор оспівує національні святині, які, на жаль, не лише в радянські часи ставали об'єктом зневаги й нищення, а й сьогодні, в незалежній Україні, відсуваються на задній план, відверто плюндруються й ігноруються. Насамперед ідеться про рідну мову, ставлення до якої визначає рівень духовності суспільства. Міркування Миколи Василенка з далеких 80-х рр. звучать актуально й сьогодні, коли непомірно активізуються з боку імперського сусіди не лише політичні, економічні, а й інформаційні та мовні війни.

"Мова - це не просто засіб спілкування між людьми, мова для українця значно більше. Це передня смуга фронту боротьби за існування нації, це найдорожча пам'ять віків" (20 грудня 1985 р.).

"Мета русифікаторів - зробити з неросіянина безвільного раба. А немає більшого ворога у своєму національному домі, як безвільний раб" (15 лютого 1985 р.).

З такими спостереженнями й висновками важко не погодитися, адже ж "рідна мова - це наш космічний код, ключі від безсмертя, які багато хто з українців загубив", як наголошує мемуарист.

Щоденникова книга М.Василенка "Курай для пожежі" сповнена болю від споглядання фатальних змін, які відбуваються в українському суспільстві як наслідок радянізації (національний нігілізм, винародовлення, перевертенство, тотальна русифікація, безпам'ятство, рабськість, бездуховність). Ці загрозливі процеси і явища, на превеликий жаль, і нині не подолані й продовжують завдавати смертельних ударів у саме серце незалежної України.

Дуже не хочеться, щоб виявилися пророчими Василенкові слова-попередження, занотовані 16 червня 1979 року: "Якщо корозію душі не зупинити, то у недалекому майбутньому Україну заселятимуть українці-мутанти". Чи не правда, досить страхітлива перспектива? Проте, як не гірко це визнати, повороту на краще і досі не відбулось.

Читаймо "Курай для пожежі" М.Василенка і поміркуймо, чи все ми зробили для того, щоб не згасало сонце українськості.

Іван Немченко,
кандидат філологічних наук

 

 


 

Коротка біографія і творчий доробок Миколи Василенка

Микола Василенко народився 1 травня 1924 року на Херсонщині. До війни закінчив 9 класів Херсонської середньої школи № 22. На початку 1943 року був вивезений на примусові роботи до Німеччини. З 1945 року служив у Радянській Армії. 1947 року з політичних мотивів арештований органами НКВД. Вирок - 10 років ув'язнення в лагерях ГУЛАГу.

Працював на вугільних шахтах Заполяр'я, м. Інта. 1955 року звільнений зі зняттям судимості. 1960 року закінчив Горлівський індустріальний технікум. Працював електрослюсарем, майстром на ХБК, інженером "Херсоненерго" Херсонського раднаргоспу, старшим інженером на Херсонському виноробному заводі.

Поезію почав писати з шкільних років, публікувався у міській та районній періодичній пресі.

Після ув'язнення друкував оригінальну поезію та переклади з іноземних мов у часописах "Україна", "Вітчизна", "Жовтень", "Горизонт", "Донбас".

1990 р. вийшли друком перші поетичні збірки "Небовий ключ" і "Очна ставка" (м. Сімферополь, видавництво "Таврія").

1993 р. повість "Лаодика" в альманасі "Степ" (Херсон).

1999 р. "Жменя дощу", поезія ("Айлант", Херсон).

2004 р. "Курай для пожежі", поезія ("Просвіта", Київ-Херсон).

2005 р. "Сердце не камень", поезія, переклад Н.Ка-сьянова.

1996 р. "Жариста шабля", поема-казка ("Пілотні школи", Херсон).

1997 р. "Ключ від королівства", англійська народна поезія мовою оригіналу і українською ("Айлант", Херсон).

2001 р. "На горі стояла хата", поезія для дітей молодшого шкільного віку ("Айлант", Херсон).

2003 р. "Усе царство - за коня!", віршовані казки ("Просвіта", Херсон).

2002 р. "Уламки імперії", історичний роман ("Просвіта", Київ-Херсон).

Переклади у колективних збірниках:

1. "Антологія чеської поезії", (Київ, 1966).

2. Серія "Перлини світової лірики. Максим Богданович", (Київ, 1997).

3. "Теплі скарби", з карачаївської мови (Сімферополь, 1972).

4. "Поезії: квартальник", з англійської, (Київ, 1973).

5. "Відлуння гір і степів", з чеченської, (Сімферополь, 1980).

6. "Линемо до одного моря-океану", з болгарської (Сімферополь,1983).

7. "Від імені горян я промовляю", з інгуської (Сімферополь, 1984).

8. "Голоси гір і степів", з осетинської (Одеса, 1987).

9. "Квітнева Тиса", з угорської, (Сімферополь, 1990).

 

Микола Василенко член Національної Спілки письменників України з 1992 року, лауреат всеукраїнської літературної премії ім. Василя Мисика, автор численних публікацій у періодичній пресі, учасник війни.

 

 


 

 

"У кожного був свій оберіг. Для поета Миколи Василенка таким оберегом стали рідна історія та культура, життєвий чин достойників, які словом і зброєю рятували націю від згасання на манівцях".

 

Світлана Антонишин, "Літературна Україна", № 26, 8 липня 2004 р.

 

 

 

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)